Облітав журавель. Життя та творчість Платона Воронька

Тема. Облітав журавель. Життя та творчість Платона Воронька

Мета: Розширити знання учнів про життя та творчість П.М. Воронька, прищеплювати любов до поезії; розвивати мовлення учнів; виховувати навички культурної поведінки, любов до казки, любов до рідної землі.

Обладнання: портрет поета, виставка малюнків до прочитаних творів, виставка книжок.

 Оформлення  залу.   Портрет   поета, виставка малюнків до прочитаних творів, виставка книжок.

Вчитель. Над землею забринить перший грудневий   ранок.   Уляжеться   хурделиця,   припаде сніг до полів, лук, до крислатих дерен. Ясна прозорість висіється з голубого неба і освітить спокійно-прекрасну природу.

Саме в такий день, першого грудня 1913 року, в селянській сім’ї на Сумщині народився синок Платон. Це відомий український поет Платон Микитович Воронько.

Запрошуємо    вас    вирушити    в    подорож (** Ц життєвими і творчими шляхами  Платона Во­ронька.

Перша зупинка. Біографічна.

1-й ведучий. А шляхи не стелилися йому рівно під ноги,   але   ніколи   не   виводили   на  манівці. Його поезія налилася глибинними земними соками, щоб квітувати не день і не рік.

2-й ведучий. І вуста тихо, задумливо прокажуть:

Час, мов сніг, проходить зимно, тихо.

За вікном народжується день.

Що несе він —

Радість, сум чи лихо —

Через гони тиші і пісень?

Що несе і що у згадці кине —

Променисту скалку на вині

В гущині смішків, балаканини.

Чи слова високі, вогняні?

Чи зовсім нічого, як учора,

В суєті почнеться, в маятті,

Протече вода Його нескора,

Залишивши піну на путі.

Ні вже, ні!

Не хочу дня такого.

Краще все на порох і на злам,

Ніж хоч мить без творчого, нового!

1-й ведучий. Його батько — сільський коваль. Дід пое­та, Василь Воронько був мандрівним лірником. Він манд­рував з кобзою від села до села. Додому повертався піз­ньою осінню. А Платон із сестричкою з нетерпінням йо­го чекали. Платон. Санько!

Санька. Чого тобі?

Платон. Давай гайнем на полтавський шлях. Знаєш, як там зараз весело? Бо тут усі зайняті. Мати на городі, бать­ко в кузні гупає. А там, може, дід Василь іде, пряників несе. Гайда зустрічати.

Санька. Та де ще той дід Василь, осінь ще ж тільки по­чинається. Наш дід чи не на краю землі ниньки.

Платон (хмуриться). Багато ти знаєш. Не дарма ж мені наснилося, що дід прийшов. Не хочеш, сам піду. Тільки тоді пряників дзуськи.

Санька. А що мати казали — щоб без мене ні на крок!

Платон. То  й ходи  за мною!  (Крутнувся     і    залопотів    по моріжку).

Санька. Платошо, куди ти? Та стривай же, і я з тобою.

2-й ведучий. Повернувшись додому, дідусь вечорами заводив   українських   пісень.   Прекрасний голос мала і мати. Сім’я ніколи   не   відмовляла   собі   в

чарівній народній пісні.

(Звучить народна пісня).

1-и ведучий. Можливо, покохавши   пісню,   Платон  став   поетом, майстром слова. Любов до дітей, бажання сказати їм своє поетичне слово покликало його в дитячу літературу.   Книга «Читаночка» стала помітним явищем в українській літературі. І хоча відтоді минуло багато років, а перші її читачі   стали   дорослими, «Читаночка» й зараз не втратила своєї популярності.

Друга зупинка. Колисанки.

ДОНЯ ХОЧЕ СПАТИ

У моєї доні

Оченята сонні.

Рученьки мов з вати, —

Доня хоче спати.

Ніч прийшла тихенька.

Спи, моя гарненька.

ХОДИТЬ СОН КОЛО ХАТИ

Ходить сон коло хати,

Сивий сон волохатий.

В нього білі подушки.

Ковдрочка із вати.

Роздає смачні ріжки

Всім, хто буде спати.

У ШИРОКОМУ ВІКНІ

У широкому вікні

Є три зірочки ясні:

Перша зірочка — щаслива,

Друга зірочка — вродлива,

Третя зірочка — правдива —

Вірні подруги вони.

Люба донечко, засни.

І тоді до тебе в сні

Всі три зірочки ясні

Прийдуть у таночку,

В золотім віночку,

Щоб росла щаслива,

Щоб росла правдива

Донечка вродлива.

Третя зупинка. Рідна природа.

2-й ведучий. Знаючи, як діти люблять природу, птахів, звірів, поет багато творів присвячує їхньому змалюванню.

Читання віршів підготовлених учнями.

ЛИПКА

Я, маленька липка,

Виросту велика,

Не ламай мене.

Я медовим цвітом

Зацвіту над світом, —

Бережи мене.

Тінь тобі я кину

У гарячу днину, —

Ти шануй мене.

Будемо з тобою

Ми рости обоє, —

Ти люби мене.

Виростеш за роки,

Підеш в світ широкий, —

Не забудь мене.

ЇЖАЧОК

Засмутився їжачок:

Вовна в нього з голочок.

«В інших вовночка гладенька,

Пух чи пір’ячко легеньке,

А у мене скрізь голки —

Хто погладить — кров з руки».

Тут із лісу вибіг вовк, їжачок мерщій — в клубок.

Вовк і спереду, і ззаду…

Врешті ткнув клубок з досади…

Поколовши губи й ніс,

Він завив та й геть у ліс. З

веселився їжачок

Тим, що він із колючок!

НАШЕ ЛАСТІВ’Я

Над ґанком гніздо ластів’яче,

У нім ластів’ята малі.

Одненьке упало і плаче

В дворі, на холодній землі.

Ми влізли під дах по драбині

И поклали в гніздо пташеня.

І ластівка хворій дитині

Приносила ліки щодня.

І ми ластів’я доглядали,

Казали:

«То наше пищить».

З драбини його годували,

Давали по крапельці пить.

А вчора дивились, раділи,

Коли до гаїв за село

З гнізда ластів’ята летіли —

Між ними і наше було.

Четверта зупинка. Жартівливі вірші.

1-й ведучий. Різні вади, що трапляються в житті хлоп­чиків та дівчаток, піддаються хоч незлобливій, але кри­тиці. Цим займається, як правило не автор, а самі ж друзі та товариші героя. Найчастіше зброєю в боротьбі з хвас­тощами, лінощами, неробством та іншими вадами є жарт, сміх. А розкажуть вам твори-жарти ваші товариші (підготовлені учні). Ось послухайте.

ü Мисливець-щасливець, куди ти ідеш?

ü Іду я, мій друже, із лісу.

ü Мисливець-щасливець, а що ти несеш?

ü Несу я хвостатого лиса.

ü А чим же хвостатий той лис провинивсь?

ü Курей пережер він без ліку.

ü А де ж він, твій лис-курокрад, подивись?

ü Утік через тебе, базіку!

НІКОЛИ НЕ ХВАЛИСЬ

Хвалився кіт,

Що він у брід

Дніпро перебреде.

Та як пішов —

І не прийшов,

Нема кота ніде.

І ти ніколи не хвались,

Коли не можеш — не берись.

НЕ БУДЬ КОЗОЮ

Іде коза,

Стоїть лоза,

Густа, рясна, зелена.

«Яка краса! —

Кричить коза. —

Ця вся лоза для мене!».

І у кози

Аж дві сльози

На радощах провисли.

Тріщить лоза,

Гризе коза

І всю красу погризла.

І ти, мала,

Що в сад пішла

Ранковою порою,

Не рви квіток,

Не псуй гілок,

Не будь, мала, козою.

ДРУЗЯКИ

Кіт з Рябком були друзяки.

Котик нишком у собаки

Брав щоразу м’ясо, сало,

Бо котові завжди мало.

А Рябко зітхав у тузі:

«Хай бере, на те ми друзі».

Діти, ви скажіть мені:

Кіт був друг Рябкові?

КОШЕНЯ

Засмутилось кошеня —

Треба в школу йти щодня.

І прикинулося вмить.

Що у нього хвіст болить,

Довго думав баранець

І промовив, як мудрець:

«Це хвороба не проста,

Треба різати хвоста».

Кошеня кричить: «Ніколи!

Краще я піду, до школи!».

Бесіда по змісту творів-жартів

П’ята зупинка. Рідний край.

2-й ведучий. Герої Платона Воронька живуть і вироста­ють на своїй хорошій, рідній землі.

Читання віршів за картинками

ЖУРАВЛИКИ ЛИНУТЬ

Журавлики линуть:

«Курли та курли.

Ми з краю свого

В чужину поплили.

І там, за морями,

В далекім краю.

Згадаєм не раз

Про Вітчизну свою,

Де вивели діток,

Де гнізда звели».

Журавлики линуть:

«Курли та курли».

Під ними родюча

Безмежна земля.

Стерня золотіє,

Парує рілля.

Усе тут знайоме

І рідне усе.

А вітер холодний

У далеч несе,

Їм люди гукають:

«Здорові були!».

Журавлики ніжно:

«Курли! Курли!».

Весна.

Із-за моря

Летять журавлі.

Поля зеленіють

У раннім теплі,

І проліском, рястом

Квітують ліси.

Вітчизна співає

На всі голоси.

Підводиться сонце

З нічної імли.

Журавлики радо: «Курли!».

ОБЛІТАВ ЖУРАВЕЛЬ

Облітав журавель

Сто морів, сто земель,

Облітав обходив,

Крила, ноги натрудив.

Ми спитали журавля:

—   Де найкращая земля?

Журавель відповідає:

—Краще рідної немає!
(Звучить пісня про Батьківщину).

Шоста зупинка. Казкова.

1-й ведучий. Враховуючи особливий потяг дітей до каз­ки, Воронько пише великі за обсягом віршовані твори, в яких реальне життя набирає суто казкових обрисів.

(Інсценізація казки).

НЕХО-НЕГО

Ходить Ранок за вікном

Із великим казаном,

А у тому казані

Каша вариться на дні.

Не рідка і не густа —

Каша дивна, не проста,

Не із гречки, не з пшона,

А солодка, медяна.

В ній киплять горіхи, вишні,

Вергуни, ватрушки пишні,

В шоколаді ескімо

В губи проситься само.

Мати вибігла із хати,

Стала кликати, гукати:

– Ой ти, Ранку Золотий

Синьоокий, молодий,

Запиши нам казанок,

Хай поснідає синок.

Усміхнувся світлий Ранок,

Голубий прослав серпанок

Із подвір’я аж у сад.

Каже:

– Я залишить рад.

Як же звуть синка твого?

—Звуть його Нехо-Него…

—А, це той синок, що зранку
Відсуває гречку, манку,

Що не їв капусти зроду

І не любить свіжу воду,

Все кричить: «Нехо… Него…».

Не люблю синка твого.

До обіду хай чекає,

Я до інших завітаю. —

Так промовив Світлий Ранок

І мерщій на ближній ґанок —

Пригощать Юрка й Наташу,

Що їдять гречану кашу.

***

По оселі ходить День

В лунах радісних пісень.

Він скликає на обід

Свій робочий, славний рід.

Під пахвою в нього горщик,

У горшку парує борщик.

Не рідкий і не густий,

Борщик дивний, не простий.

Там киплять коржі пшеничні,

Груші, яблука і вишні.

Низка бубликів цукрових,

Десять персиків здорових,

І з малиною пломбір

— Дух іде на цілий двір.

Мати вибігла із хати,

Стала кликати, гукати:

День погожий і привітний,

Хоче їсти син мій рідний.

Залиши нам дивний горщик.

Хай попробує твій борщик. —

День негайно зупинився,

Низько мамі поклонився:

– Як же звуть синка твого?

– Звуть його Нехо-Него.

– А, це той малий ледащо,

Котрий хліб не їсть нізащо.

Що кричить: «Нехо… Него…».

Не люблю синка твого.

Він не їсть борщу і каші.

Ні картоплі, ані кваші,

Ні густого кулешу,

Я до інших поспішу.

***

Ходить Вечір по дорозі

І на кожному порозі

Зупиняється на мить.

В кухлі юшечка кипить,

Не рідка і не густа —

Юшка дивна, не проста.

В ній не риба, а варення.

Із помадкою печення,

Молодий солодкий квас,

Золотавий ананас,

Карамелька, мармелад,

Соковитий виноград.

Мати знов біжить із хати

Вечір кликати, гукати.

Зупинився Тихий Вечір

І почав привітні речі:

— Як ім’я синка твого?

Звуть його Нехо-Него.

Вечір каже:

І не жди.

Не зайду до вереди.

Він за стіл не вміє сісти.

Дерунів не хоче їсти,

Помідорів, огірків

І печених буряків.

Понесу я дивну юшку

До Івася, до Павлушки,

Ті їдять, що подадуть.

Я до них вже знаю путь, —

Так їй вечір відповів

І пітьмою шлях замів.

***

І сидить Нехо-Него

Проти ліжечка свого.

Він у двір не вибігав

Гай садить не помагав,

Як його маленькі друзі,

Що саджали верби в лузі,

Поливали помідори,

Попалили листя гори,

Щоб торішні шкідники

Не псували яблуньки.

Вереда сидів, нудився,

Все на День і Вечір злився,

Що поласувати йому

Не давали одному.

Ніч заглянула в вікно,

Вереда не їв давно.

Із очей у хлопця — дощ.

Він бере холодний борщ,

Картоплину, хліби скибу,

І суху солону рибу.

Трохи зморщивсь і жує

Все, що їсти в хаті є.

Ніч питає:

— Ти чого?

І сказав Нехо-Него:

— Я голодний, їсти хочу.
Всім лиш голову морочу,
І мене тут одного
Здавна звуть — Нехо-Него.
Ніс чудесну казу Ранок,
Та побіг на інший ґанок.
День борщу свого не дав.
Вечір юшку заховав

Тим, що я — Нехо-Него.

Не люблю ім’я цього.

Буду їсти борщ і кашу,

Картопляники і квашу,

Сирівець із огірком —

Хай зовуть мене Федьком.

Вчитель. Платон Воронько — поет-пісняр. Кілька де­сятків його віршів покладено на музику, окремі        з        них   ста­ли         популярними      піснями. Про популярність поета, про щиру шану до нього свідчать премії ім. Т.Г. Шевченка та М. Островського. Твори поета допомагають вам здобува­ти науку, пізнавати світ через красу рідного слова. Читай­те, будьте розумними і здоровими.

 

завантаження...
WordPress: 22.83MB | MySQL:26 | 0,387sec