ОБДАРОВАНА ДИТИНА – ХТО ВОНА?

Обдаровані діти – цілий світ, особливий світ дитинства. Це дуже цінна, але досить тендітна частина нашого суспільства.

Розуміння особистісних особливостей обдарованої дитини вкрай важливе, тому що раннє виявлення, навчання та виховання талановитих дітей є одним з головних завдань удосконалення системи освіти.

Бути обдарованим — непросто. Особистість обдарованої дитини несе на собі явні свідчення її незвичайності.

Обдарованість — це системна ознака психіки, що розвивається впродовж життя та визначає можливості досягнення людиною вищих результатів в одному чи кількох напрямах діяльності порівняно з іншими.

І в повсякденному використанні, і в тлумачних словниках терміни «розумово обдарований», «здібний», «талановитий» вживаються здебільшого як синоніми, що, однак, вказує на різний рівень виявлення здібностей. Так, талант зазвичай трактується як вищий ступінь здібностей обдарованості.

Відповідно до такого трактування, С.Рубінштейн і Б.Теплов класифікували поняття «здібність», «обдарованість», «талант» за критерієм успішності діяльності. Термін «здібність» постає як індивідуально-психологічні особливості людини, від яких залежить результативність праці; другий (обдарованість) — як якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує значні успіхи. Талант—високий рівень обдарованості.

Автори, які вивчають цю проблему, зазначають, що обдаровані діти дуже різні і не схожі один на одного як за діапазоном їхніх здібностей, так і за особистими характеристиками. Однак існують загальні особливості, які характеризують більшість дітей і підлітків з підвищеними можливостями.

Найбільш характерною відмінністю дітей з виявами обдарованості є особлива система цінностей, в якій найважливіше місце посідає діяльність, що відповідає змісту обдарованості. У таких дітей упереджено-емоційне, особистісне ставлення до діяльності, яка становить сферу їхніх інтересів. Займаючись нею, обдарована дитина вирізняється яскравими, очевидними, помітними досягненнями. Талановиті діти дуже допитливі, самостійні, вперті. Дослідники говорять, що розумово обдаровані діти одержують задоволення від розумового напруження. Тому їм властиве прагнення пізнання, дослідження навколишнього середовища.

Втілення в життя інтересів та схильностей потребує не тільки багато часу, а й вкладення у справу душі такої дитини. Вона дуже цілеспрямована, має високий рівень мотивації виконуваної діяльності й не терпить обмежень щодо своїх досліджень. Задля досягнення творчої мети дитина може працювати місяцями і навіть роками. Ця властивість виявляється досить рано і на всіх вікових етапах продовжує залишатися її найважливішою характерною рисою.

Обдаровані діти випереджають інших у кількості та силі сприйняття подій та явищ. Вони більше бачать, чують, розуміють, ніж інші, в однакових умовах. Розвиток цієї здатності пов’язаний з умінням змінювати погляд на проблему. Саме надчутливість до проблем часто й забезпечує прорив до невідомого раніше. Обдарована дитина завжди прагне постійного заглиблення в проблему. Д.Богоявленська, проводячи експериментальну роботу з дітьми, помітила, що для обдарованої дитини розв’язання завдання не є завершенням роботи. «У цій здатності не «згаснути» в отриманій відповіді, пише Д.Богоявленська, — а «загорятися» в новому питанні, криється таємниця вищих форм творчості, здатність бачити в предметі щось нове, таке, що не бачать інші».

Такі діти здатні тримати в полі зору одночасно кілька подій. Вони не оминають увагою інтонації, жести, пози та моделі поведінки оточення. Обдаровану дитину інколи порівнюють з губкою, що поглинає найрізноманітнішу інформацію та відчуття. Але слід зазначити, що така здатність до сприйняття тісно пов’язана із вразливістю, яка породжується підвищеною чутливістю. Ці діти все сприймають і на все реагують. Те, що не зачепить звичайну дитину, може поранити обдаровану. Інколи такі діти відчувають свою провину навіть тоді, коли їх ні в чому не звинувачують. Деякі події для цих дітей стають джерелом найяскравіших переживань, які іноді змінюють усе життя дитини.

Підвищена емоційність іноді є гучною, виявляючись у схильності до бурхливих, яскравих афектів. В інших випадках вона має прихований, внутрішній характер, виявляючись у надмірній сором’язливості під час спілкування, у труднощах із засинанням, а іноді й у деяких психосоматичних захворюваннях.

Багато авторів, які займаються проблемою особливостей розвитку обдарованих дітей, зазначають, що для багатьох з них характерний так званий перфекціонізм, тобто прагнення домогтися досконалості у виконуваній роботі. Така дитина може годинами переробляти вже закінчену роботу, домагаючись лише їй відомої досконалості. Коли результати не відповідають підвищеним внутрішнім стандартам дитини, у неї виникає відчуття незадоволення та відповідні болючі переживання. У розпачі така дитина може зруйнувати свою роботу, вважати себе невдахою, у неї може виникати упереджене ставлення та побоювання перед певними заняттями і тому формується протилежна тенденція кидати справу «на півдорозі».

Дослідниця Апостолова вважає, що дуже часто цьому сприяють завищені очікування дорослих та амбіції батьків. Система пріоритетів дорослих передається дитині. Якщо законна гордість батьків успіхам дитини не урівноважується за рахунок їхньої уваги до інших позитивних якостей та моделей поведінки, це може мати негативний вплив на подальший розвиток і все життя дитини. Справді, спершу дитина засвоює, що її успіхи — це засіб отримати максимальну увагу та любов батьків. Пізніше на цій основі виникає життєва формула: головне в житті — успіх.

Отже, багато батьків сприяють розвитку перфекціоністських тенденцій у своїх дітях. Більше того, якщо діти відчувають, що понад усе батьки цінують їхні успіхи, то намагаються бути кращими будь у чому. Якщо це їм не вдається, вони відчувають себе не тільки збентеженими, а й винними. Це не значить, що можна легковажити таланти та успіхи. Важливо зберігати здоровий баланс, приділяти увагу всебічному гармонійному розвитку дитини.

Особливою в обдарованих дітей е самооцінка, тобто уявлення дитини про свої сили і можливості. Цілком закономірно, що самооцінка у таких дітей і підлітків дуже висока, однак іноді, в надто емоційних дітей, самооцінка вирізняється суперечливістю, нестабільністю — від дуже високої самооцінки дитини в одних випадках до іншої крайності в інших, коли вона вже вважає, що нічого не вміє.

Дуже важливою особливістю особистості дитини, яка виявляє ознаки обдарованості, є так званий внутрішній локус контролю, тобто взяття на себе відповідальності за результати своєї діяльності (а надалі й за все, що відбувається з нею). Як правило, дитина з такими підвищеними здібностями вважає, що саме в ній криється причина її вдач і невдач. Ця риса обдарованої дитини, з одного боку, допомагає їй долати певні періоди неуспіху і є найважливішим чинником поступального розвитку її здібностей. З іншого боку, ця ж риса призводить до не завжди обґрунтованого відчуття провини, іноді навіть до депресивних станів.

Одна з основних особистісних характеристик дітей та підлітків із підвищеними творчими можливостями — автономність, труднощі, а й іноді й неможливість діяти в групі, думати й чинити так, як більшість. Діти із творчими можливостями, у якій би галузі діяльності не виявлялася їхня обдарованість, мало порівняно з іншими людьми орієнтуються на спільну думку, на сформований принцип, на усталені правила. Хоча ця особистісна характеристика допомагає їм у діяльності й навіть у певному розумінні формує самі творчі можливості, однак саме вона робить їх незручними для оточення. Обдаровані діти цього типу поводяться менш передбачувано, ніж цього хотіло б оточення. Це призводить іноді до конфліктів.

Треба також сказати про таку властивість обдарованих дітей, як чудову пам’ять та випереджальний мовний розвиток. Вони уміють долати інерцію мислення та зазвичай володіють великим словниковим запасом, який дозволяє вільно та виразно викладати свої думки. Але часом цього не вистачає, і діти придумують слова для позначення понятійних конструкцій.

Такі діти дуже допитливі, самостійні. Вони не терплять зневаги, виявляють сміливість думок, тонке почуття гумору: Виявляють схильність до смішних невідповідностей, гри слів, жартів.

Обдаровані діти здатні переносити життєвий досвід і теоретичні знання в нові ситуації. Ці діти потребують права вибору, характеризуються незалежністю суджень, не визнають заборон без аргументації (якщо «не можна», то чому «не можна»), не терплять тиску і примусу, адже діяльність творчого інтелекту — гарантія свободи людини.

Творчо обдаровані особистості нехтують умовностями, не визнають авторитетів. Вони не приймають інформацію на віру без експертної перевірки, виявляють оригінальність підходів у розв’язанні проблемних ситуацій, бо вміють аналізувати, синтезувати ідеї, комбінувати, вибирати з багатьох можливостей.

Творчі діти завжди прагнуть реалізації своїх унікальних здібностей. Вони здатні сприймати нестандартні зв’язки та відношення між концепціями та подіями. їм подобається конструювати, хоча б у своїй уяві, будувати альтернативні системи. Саме тому такі діти не терплять, коли їм накидають готову відповідь. Саме ця здатність часто стає основою творчості та винахідництва. Але проблема в тому, що інколи це веде дитину до нетрадиційних шляхів, які у життєвому розумінні можуть бути не тільки безглуздими, а й загрожувати здоров’ю дитини.

Цікавість до всього — ще одна риса, яку можна спостерігати в обдарованої дитини. Жан Піаже провів паралель між функціонуванням свідомості та фізіологією: «Для мозку так само природно пізнавати, як для інших органів — дихати, пити та їсти». Обдаровані діти завжди шукають нові знання, враження, відчуття для насичення свого мозку. Це може породжувати схильність розпочинати кілька різноманітних справ одночасно або хапатись за надто складні завдання. Інколи таким дітям потрібно вчитися знаходити баланс між ентузіазмом та прагматичністю, тобто баланс, який звуть здоровим глуздом. Ця риса характеру — не зовсім те, що може подобатися жвавій дитині, вона приходить лише з досвідом. Але авторитетні для дитини дорослі можуть допомогти їй у цьому. Наприклад, переглянути розклад занять, порадити спланувати певну роботу або відкласти її на пізніше тощо. З цим потім буде пов’язано вміння визначати мету та розподіляти свій час.

Творчо обдаровані діти прагнуть досягати високих результатів, тому не люблять надмірної регламентованості навчального процесу у школі, конформізму. Вони не вміють пристосовуватись до обставин, якщо вважають ці обставини для себе неприйнятими (на відміну від суто інтелектуальної обдарованості, за якої індивід здатний раціонально мислити й добре адаптуватися в навколишньому середовищі; проте високий інтелект, як відомо, сам по собі не гарантує креативності).

Для творчих особистостей звичні норми й закони не підходять. їхня поведінка часто викликає негативні емоції в оточення, бо ці діти дратують ровесників і вчителів глузуванням над інтелектуальними невдахами. Тому вони зазвичай неконтактні й знаходяться в дитячому колективі в ізоляції.

Справжнім захопленням обдарованих дітей є колекціонування, що зумовлено їхньою здатністю до абстрагування (узагальнення, класифікації, катетеризації). Це створює можливості для впорядкування, систематизації, реорганізації, структурування. Вони із задоволенням читають словники та енциклопедії, віддають перевагу іграм, що потребують інтелектуальної активізації, розумового напруження, з цікавістю виконують складні мисленнєві завдання, захоплюються науковими дослідженнями.

Цей перелік можна ще продовжувати. Але є одна особливість, що поєднує більшість обдарованих дітей, тобто дітей, з яких може вирости обдарована дитина, — глибинне та небайдуже сприйняття світу. Саме з цією особливістю дитини зазвичай мужньо борються дорослі. Адже часто батьки, які хотіли б, щоб дитина добре пристосувалася до оточення, класу, вчителя, дають їй інструкції, які важким тягарем лягають на плечі самої дитини: «Не став стільки запитань», «Не сперечайся з учителем», «Залишай свої фантазії вдома», «Чекай, поки всі виконають завдання», «Не виправляй учителя» тощо. Справді, більшість дорослих сприймає таку дитину саме як проблему. Але таке напруження легко усунути, якщо оточення поважатиме дитину як особистісну цінність, якщо дитина відчуватиме, що її не тільки добре сприймають, а й люблять та намагаються зрозуміти, підтримують у процесі пізнання, не обмежуючи при цьому її внутрішньої свободи. Саме тоді слово «неможливо» у вищезазначеному вислові можна буде замінити на «чудово», «цікаво», «дивовижно».

Таким чином, обдарована дитина — майбутній цвіт нації, її інтелектуальна еліта, особистість, яка в своєму розвитку може наражатися на особливий ризик.

Отже, з’ясувавши особливості обдарованої дитини, її несхожість, можна зрозуміти творчі потенції такої дитини й напрями, якими їх слід розвивати й допомагати не загубитися в «сірій масі» учнів, тому що, втрачаючи талант, обдарування чи просто здібність, ми суттєво втрачаємо й усе інше.

Сподіваємося, що недалеко той час, коли обдарована дитина матиме всі потрібні умови для безперешкодного розвитку своєї непростої, але цікавої індивідуальності. Жодна країна не може дозволити собі не помічати таланти. Не виявляти вчасно інтелектуальні та інші потенціали — це означає марно витрачати людські ресурси.

завантаження...
WordPress: 22.92MB | MySQL:26 | 0,331sec