НОВІ РИСИ В СКУЛЬПТУРНОМУ МИСТЕЦТВІ

Мета: навчити учнів визначати нові риси в скульптурі ІІ половини ХІХ ст..; характеризувати пам’ятки монументальної скульптури; давати оцінку діяльності відомих скульпторів цього періоду, відзначати їхній внесок у вітчизняну культуру; відстежувати вплив віденської, мюнхенської та римської художніх шкіл на скульптурне мистецтво західноукраїнських земель.

Тип уроку: засвоєння нових знань

Обладнання: додаткова література, ілюстрації

Хід уроку.

І.Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Сьогодні наші учні – майбутні мистецтвознавці та екскурсоводи запрошують нас познайомитись із скульптурним мистецтвом України другої половини ХІХ століття.


Проблемне завдання: Які стилі мистецтва представлені у скульптурі даного періоду?

Мистецтвознавець.

Українська скульптура другої половини XIX ст. несе на собі відбиток класицизму, бо переважна більшість українських скульпторів отримувала освіту в академічних установах Росії та Європи. На національному ґрунті їм певною мірою вдалося наблизитися до реалістичних принципів відображення дійсності, але здебільшого це були салонні бюсти та мініатюри. Серед монументальних пам´яток слід відзначити роботи П. Забіли (погруддя Т. Шевченка та М. Гоголя для пам´ятників у Ніжині), Л. Позена (пам´ятник І. Котляревському в Полтаві), Ф. Каменського (один з перших бюстів Т. Шевченка, 1862), Ф. Балавенського (погруддя М. Кропивницького в Харкові), Г. Кузневича (скульптура “Гончар” у Львівському промисловому музеї), І. Кавалерідзе (пам´ятники княгині Ользі в Києві, Г. Сковороді у Лохвиці), скульптурні портрети М. Паращука.

Реалізм в українській скульптурі утверджувався повільніше. У найбільш поширених тематично-жанровій скульптурі малих форм і жанрі портрету помітних успіхів досягли Л. В. Позен («Кобзар», «Переселенці», «Жебрак», «Оранка в Малоросії», «Запорожець у розвідці»), П. П. Забіла (бюсти М. Є, Салтикова-Щедріна, М. В. Гоголя, мармуровий портрет Т. Г. Шевченка), Б. В. Едуардс («Катерина», «Життя невеселе», скульптурний портрет Луї Пастера) та ін. 1888 р. в Києві було відкрито пам’ятник Б. Хмельницькому (скульптор М. Й. Мікешин).

Презентація творчості відомих скульпторів


Леонід Володимирович Позен (1849 — 1921) — український скульптор-передвижник, дійсний член Петербурзької академії мистецтв (з 1894 року).

Народився у селі Оболоні у Хорольському повіті (тепер Семенівський район) Чернігівської області, де був батьківський маєток Позенів. Закінчив полтавську першу гімназію та у 1872 році юридичний факультет Петербурзького університету. Мешкав у Полтаві у 1876-1891 роках. Працював товаришем прокурора в Полтавського окружному суді. Потім працював у Петербурзі, з 1912 року — сенатор. Спеціальної художньої освіти не мав. З 1880 року — експонент, з 1891 року — член товариства передвижників. Виконав численні скульптурні групи і статуетки на теми з життя та історії українського народу («Кобзар», 1883 р.; «Переселенці», 1884 р.; «Жебрак», 1886 р.; «Запорожець у розвідці», 1887 р.; «Скіф», 1889р.; «Оранка на Україні», 1897 р. та інші). Створив погруддя Г. Г. Мясоєдова (1890 р.), Ф. Г. Стравинського (1897 р.), М.О. Ярошенка (1898 р., 1899 р.) та ін. Автор пам’ятника Івану Котляревському (відкритий в 1903 році) і пам’ятника Миколі Гоголю (виконаний в 1913 році, встановлений у 1934) у Полтаві. Виконав для Полтавської школи імені Івана Котляревського скульптурне погруддя українського письменника. Був у дружніх стосунках з художниками Василем Волковим, Іваном Зайцевим, Григорієм Мясоєдовим. Помер у Петрограді, похований на Смоленському кладовищі. Твори зберігаються у Полтавському художньому музеї, Музеї українського образотворчого мистецтва у Києві, Третяковській галереї у Москві, Російському музеї у Санкт-Петербурзі.

У Полтаві на честь Позена у 1962 році названо провулок.

        

Пам’ятник М.Гоголю в Полтаві     Пам’ятник І.Котляревському в Полтаві

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.9MB | MySQL:26 | 0,333sec