Норми сучасної української літературної мови

Тема уроку: Норми сучасної української літературної мови.

Мета уроку: закріпити знання учнів про милозвучність української мови; розкрити поняття норм сучасної української літературної мови; розвивати логічне мислення, пам’ять, увагу; виховувати любов до рідної мови.

Тип уроку: систематизація і закріплення вивченого матеріалу, сприйняття й засвоєння нового.

 Мова не просто

знаряддя спілкування.

Це щось значно вагоміше.

Мова – це всі глибинні пласти

духовного життя народу,

його історична пам’ять.

Мова – це ще й музика,

методика, барви буття,

 сучасна художня, інтелектуальна

і мислительна діяльність народу.

 О. Гончар

 

.

Хід уроку

 

І Мотивація навчальної діяльності школярів.

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Бесіда за питаннями

–                     Що включає в себе поняття «милозвучність української мови» ?

–                     Від яких факторів залежить милозвучність української мови?

2. Робота за картками:

Картка № 1

 Переписати слова утворити від них форму множини ,поставити наголос і прокоментувати його вживання в обох формах.

Педагог, край, вік, вітер, книжка, стовбур,лиман. поле, море, весло, коромисло, столяр, вапняр, гніздо, шофер, лікар, професор

 

3. Скласти 3-4 вислови про мову, вивчити їх на пам’ять.

–                                                     Живе мова – живе народ, зникає мова – народу більше нема.

К. Ушинський

–                                                     Мова – втілення думки, що багатша думка ,то багатша мова. Любімо її , розвиваймо її.

М. Рильський

Прочитати вірш про мову.

 

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями нового матеріалу.

  1. 1.           Вступне слово вчителя:

Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови, називається орфоепією (від грецьк. orthos – правильний, рівний і epos – мова, слово). Орфоепічні норми регулюють правила вимови звуків і звукосполучень, правила наголошування слів, їх форм при словозміні тощо. Досить часто в усній мові спостерігається відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться.

Для стилістики важливо чітко розмежувати поняття загальнонародна мова та літературна мова. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, фольклорні елементи, жаргонізми. Одним із складників загальнонародної мови є літературна мова — відшліфована форма національної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Літературна мова виникає на підставі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму усному й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації.

Поняття літературна мова нерозривно пов’язане з поняттям мовної норми.

Мовні норми – це прийняті в сучасно-мовленнєвій практиці освічених людей правила вимови, наголошування. Словозміни, слововживання, орфографічні правила для писемного мовлення. Норми тісно пов’язані з системою конкретної мови, історично і соціально зумовлені.

Норма — це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки.

Розрізняють такі структурно-стильові типи норм:

1)       норми вимови – регулюють вибір акустичних варіантів фонеми
або фонем, які чергуються (напр., можна [лекц′іја] – не можна [л’екц’іја].
можна [час] – не можна [ч’ас]);

2)норми наголошування – регулюють вибір варіантів розташування
і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених (напр.. можна
а́дже і адже́, за́вжди і завжди́, не можна довільно а́тлас або атла́с, бо
перше означає зібрання карт , а друге – назва тканини);

3)норми словотворення регулюють вибір морфем, їх розташування
і сполучення у складі нового слова (напр., можна ма́терин, матери́нський.
але не можна матеряний, можна спостеріга́ч – не можна спостерігальник,
спостережувач; можна прозо́вий – не можна (заст.) прозаїчний І:

4)норми морфологічні – коригують вибір варіантів морфологічної
форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами (напр.. можна
матерів, не можна доповідів (треба доповідей), можна по-україиськи, не
можна по-нашинськи (по-нашому);

5)синтаксичні норми – регулюють вибір варіантів побудови речень
(простих і складних) (напр., можна: “Коли читаєш Шевченка, серце
сповнюється болем за долю кріпака” – не можна: “Читаючи Шевченка,
серце…”,
не можна: “Іхтіандр врятував дівчину від акули, з якою потім
познайомився “, треба: “Іхтіандр врятував від акули дівчину, з якою потім познайомився”);

6)норми лексичні – регулюють вибір слова відповідно до змісту й мети
висловлення (напр.: можна декораційний і не можна декоративний, якщо
йдеться про лаштунки на сцені; можна рятувальник і не можна рятівник,
якщо мовиться про вид діяльності; можна мета і ціль, якщо слово в контексті
вживається в однині, але тільки ціль, якщо контекст вимагає форми множини
(цілі);

7)норми стилістичні – коригують вибір слова або синтаксичної
конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу (напр.:
розрізняти, а не диференціювати – в розмовному стилі; море дуже глибоке,
а не глибоченне море – в науковому стилі; у зв’язку з тим, що…, а не бо… —
в офіційно-діловому стилі).

Кожен із названих структурно-мовних типів норм більшою або меншою мірою знайшов своє відображення у правилах слововживання, орфоепії (вимови), наголошування (зафіксовані у словниках), орфографії та пунктуації (зафіксовані в правописних кодексах літературної мови, орфографічних словниках).

 

  1. 2.           Робота в зошитах.

Записати в зошит визначення: а) орфоепія; б) літературна вимова.

  1. 3.           Тренувальні вправи

Пояснити наголос у словах.

Чита́ти –чита́ння; теса́ти –теса́ння; писа́ти –писа́ння; пізна́ти –пізна́ння;

пита́ти –пита́ння; завда́ти –завда́ння; надба́ти –надба́ння.

Запам’ятайте наголос у словах: діало́г, катало́г, моноло́г, міліме́тр, сантиме́тр, кіломе́тр, демокра́тія, бюрокра́тія, аристокра́тія.

  1. 4.           Слово вчителя.

Наголос в українській мові може змінювати лексичне значення: дорога́ – доро́га, замо́к –за́мок, креди́т –кре́дит. Одне й те саме слово в різних наголошених позиціях означає різне поняття. Такі слова називаються омографами.

Часто наголос виражає граматичне значення слів: книжки́ (мн.)т –кни́жки (одн.), сестри́ (одн.) – се́стри (мн.), вікна́ (одн.) – ві́кна (мн.).

Літературна норма усного мовлення вимагає від культурної людини уміння правильно ставити наголос у кожному слові. Для цього треба користуватися орфографічним словником.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

 

1. Робота з картками.

Картка №1

Поставте наголос. Складіть 10 речень з поданими словами.

Діалог, загадка, випадок, дефіс, низький, експерт, сантиметр, показ, виразний, завдання, загадка, кроїти, мережа, глядач, одинадцять, кілометр.

Картка №2

Підкресліть слова, які правильно наголошені.

Катало́г чи ката́лог, обі́цянка чи обіця́нка, о́лень чи оле́нь, підтве́рдити чи підтверди́ти, по́друга чи подру́га, легки́й чи ле́гкий, нови́й чи но́вий, ко́рисний чи кори́сний вірші́ чи ві́рші, чита́ння чи чи́тання.

 

V. Підсумок уроку.

–                                                     Що впливає на норму літературної вимови слова?

–                                                     Що таке літературна вимова?

–                                                     Чим користуватися при постановці наголосу у словах?

 

VІ. Домашнє завдання.

Виписати з орфографічного словника 20 слів із наголосом на другому складі.

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Норми сучасної української літературної мови (23.8 KiB, Завантажень: 5)

завантаження...
WordPress: 22.88MB | MySQL:26 | 0,319sec