НІЧНИЙ ПІВЕНЬ

НІЧНИЙ ПІВЕНЬ

 

У хаті тхнуло вогким, непровітрюваним приміщенням. Як неживі – стояли під стінами лави, стіл, скриня з піднятим віком. З усього вгадувалося, що господар жив тут сам, без жінки і що тікати звідси йому довелось негайно.

Раптом Коник-стрибунець нашорошив вуха.

— Там хтось є, — прошепотів.

Іван, не кажучи й слова, подався до повітки. Вона до половини була закладена галуззям, до половини — сіном.

— Хто тут є, обізвіться?

Іван рішуче поліз у той куток, на який показував товариш. Йому здавалося, що під його ногами ще ніколи отак різко та шумливо не шаруділо сіно, як оце зараз. І не встиг він ще видряпатися нагору, як, похолонувши, зупинився і втупився перед собою. Холодок, дри­жаки, слабість залляли його тіло — з темряви на Івана дивилися людські очі. Вони наче аж світились, схожі на живі погрозливі ців­ки. І в ту ж мить він та Коник-стрибунець почули чоловічий голос:

— Хлопці?! — пролунав голос, і зразу ж спалахнув ліхтарик, націлений уперед.

Іван побачив людину з забинтованою головою. Людина була в червоноармійській сорочці, без погонів. З очей стріляв хворобливо-сухий блиск, лице пашіло.

— Сідайте  біля  мене, хлопці,— сказав  червоноармієць,— поговоримо.

Він зразу ж погасив світло, і тепер вони опинилися в густій тем­ряві. Обоє не ворушились. Грицюньо найшов Іванову руку і міцно вчепився за неї.

— Що ж ви тут робите? Куди йдете?

— А ми корів своїх хотіли знайти,— обізвався Іван.— їх од німців гнали, але не встигли — за Радівкою всі гурти розбомбили.

— А як же це ви… вдвох? Матері вас послали, чи що?

— Ні, не матері,— сказав Іван.— Вони й не знають, де ми поділись… Самі.

— Ви одчайдушні такі?

— А що ми їстимемо, коли молока не буде? — повторив, з усього видно, чиїсь слова Коник-стрибунець.

— Дядьку, — обізвався Іван,— там у лісниковій хаті повинна бути якась їжа, то ми пошукаємо.

Довго нишпорили по всіх кутках — і на печі, і в ковбашці, і під тапчаном, і перевернули полотно в скрині, проте, крім сушених грушок та кількох цілушок, нічого більше не нади­бали. Коли вже виходили з хати, то Іван почув якесь шеберхання на сідалі. Намацав драбину, ступив на щабель і налапав півня. Півень злякано скрикнув, але Іван схопив його за дзьоб, потім за крила.

Спалахнув ліхтарик — і  знову чітко вималювалось:  червоноармієць дивиться на півня, якого притискує до грудей Іван.

І щойно погасло світло, як півень щосили рвонувся, вдарив дужими крильми Івана по обличчю,— і вже лопотів унизу, на долівці. Іван шубовс­нув униз — півень перескочив через поріг. Потім він побіг до ти­ну — так, наче був засліплений або ж біг із зав’язаними очима. Коли Іван підійшов скрадливо до тину, то півень скочив на вориняку, потім злетів угору і розтанув між гіллям густого дерева, тільки вогке листя посипалося вниз, на хлоп’ячі плечі.

Повкладалися на тапчані, вкрившись отим полотном, яке надиба­ли в скрині. Хоча й наморилися за день, але сон у чужій хаті одцу­рався їх. І то одному, то другому здавалося, що хтось стогне у тем­ряві, що хтось зубами скрегоче, ніби перетирає сушені грушки.

Морозно-рожеві озера світанку розіллялися над обрієм, коли вони вийшли  надвір. А грудка багряно-золотистого вогню — їхній нічний півень — походжав по подвір’ю. Іван, уздрівши його, зрадів, наче зустрівся з рідним. А Коник-стрибунець бокаса-бокаса, наче й не мав нічого на меті, почав під­крадатися до півня. На диво, той зовсім не боявся. Він стежив за Коником-стрибунцем спокійно, з відчуттям власної гідності, а коли хлопець простягнув руку, то не кинувся тікати, а тільки здивовано напружився весь, і його іскриста червона борода обурено затремті­ла. Коник-стрибунець притиснув півня обома руками до грудей, наче зловив справжню жар-птицю, і його закандзюбений носик, здавало­ся, задерся ще вище.

— Ходімо, покажемо його,— мовив Іван.

— Дядьку! — закричав дуже весело Коник-стрибунець.— А ми півня піймали!

Тим часом Іван поліз угору. Сіно під ним шеберхало так, ніби, на­решті, проснулася й заговорила вся повітка. Червоноармієць лежав горизнак. В одній руці він тримав ліхтарик, а другу поклав на гру­ди, наче прислухався до серця. Іван усміхнувся, думаючи, що черво­ноармієць спить, і легенько поторсав його за плече. В наступну мить голова в пілотці повернулася вбік, і хлопець побачив, як роз­плющується праве око. Іван заціпенів, щось у його душі обірвалося, щось переповнило її сліпим гнітом,— і хлопець не­відривно дивився в те холодно-допитливе око, не в силі змигнути, не в силі відвести погляд.

Вони йшли потолоченими житами. Однією рукою Коник-стрибунець притискував півня до грудей, а з долоні другої пробував його годувати. Півень клював налущене жито, але воно порско розліталося з-під його дзьоба. Од лісникової хати вони йшли мовчки, і лише коли видобулися з-поміж дерев у поле, Іван, нарешті, сказав, що на сіні уже нікого не було. Мабуть, червоноармієць уночі, коли вони спали, зі­брався й пішов звідти. Він чомусь був певен, що де б той червоноармієць не блукав, але неод­мінно приб’ється до їхнього села.

 

 

700сл.                                 Є.Гуцало


 

І варіант

 

1. Де відбувалися події у оповіданні „Нічний півень”?

а) у покинутій хаті;                               в) на подвір’ї у Івана;

б) на сусідському подвір’ї;                            г) на шкільному подвір’ї.

2. „Іван побачив людину з … головою:”

а) побитою;                                            в) забинтованою;

б) великою;                                            г) маленькою.

3. Справжнє ім’я Коника-стрибунця:

а) Іван;                                                   в) Мишко;

б) Грицюньо;                                         г) Василько.

4. Від кого ховався поранений?

а) від керівництва;                                 в) росіян;

б) німців;                                                г) поляків.

5. „Намацав драбину, ступив на щабель і налапав…”

а) мишу;                                                 в) курчат;

б) курку;                                                г) півня.

6. Де залишилися на ніч хлопці?

а) у сусідів;                                            в) у хліві;

б) у покинутій хаті;                               г) на дворі.

7. „Іван, уздрівши його, зрадів, наче зустрівся з …”:

а) рідними;                                             в) німцями;

б) коровами;                                          г) червоноармійцями.

8. Що трапилося з червоноармійцем наступного ранку?

а) втік;                                                    в) пішов шукати корів;

б) помер;                                                г) його знайшли німці.

 

 

 

 

 

9. Встановіть відповідність:

1. Євген Гуцало: а) політик;                    в) літературний критик;

б) письменник;             г) науковець.

2. Коник-стрибунець це – а) лоша;                        в) іграшка;

б) письменник;             г) науковець.

3. Півень клював… а) жито;                        в) овес;

б) пшениця;                  г) пшоно.

4. „Ви одчайдушні такі?” – запитання належить: а) Іванові;                     в) Грицькові;

б) червоноармійцю;     г) учителю.

 

10. Тлумачення мова „надибати” подано у рядку:

а) приваблювати до себе;

б) щільно встановляти, насаджувати на щось;

в) зустрічати на шляху, дорогою, когось, щось;

г) набирати жиру, збільшувати вагу.

11. Епітет є у реченні:

а) „А грудка багряно-золотистого вогню – їхній нічний півень – походжав по подвір’ю.”;

б) „Однією рукою Коник-стрибунець притискував півня до грудей, а з долоні другої пробував його годувати.”;

в) „– Ходімо, покажемо його, – мовив Іван.”;

г) „Іван не кажучи й слова, подався подався до повітки.”;

12. У реченні „Іван, не кажучи й слова, подався до повітки.” є:

а) дієприкметниковий зворот;              в) дієприслівниковий зворот;

б) відокремлений одиничний;               г) відокремлений додаток; прислівник

 

 

ІІ варіант

 

1. Хто є головними героями оповідання?

а) Іван і Василько;                                 в) Василько і Коник-Стрибунець;

б) Михайло і Коник-Стрибунець;                  г) Іван і Коник-Стрибунець;

2. Що найперше побачив Іван у темряві?

а) кішку;                                                 в) господаря будинку;

б) людські очі;                                       г) батька.

3. Людина була в … сорочці:

а) червоноармійській;                                    в) жовтоармійській;

б) червоноамериканській;                     г) синьоамериканській.

4. Що шукали хлопці?

а) коней;                                                 в) корів;

б) курей;                                                г) свиней.

5. Хто знайшов і спіймав півня?

а) Грицюньо;                                         в) німці;

б) Червоноармієць;                               г) Іван;

6. Де сховався півень?

а) у кущах;                                             в) у травні;

б) на дереві;                                           г) у квітах.

7. . Рано-вранці півень…

а) походжав по подвір’ї;                       в) спав на подвір’ї;

б) бігав по подвір’ї;                              г) стояв на подвір’ї.

8. Що мав при собі червоноармієць?

а) ліхтарик;                                            в) зброю;

б) гроші;                                                г) їжу.

 

 

 

 

 

9. Встановіть відповідність:

1. „Нічний півень” – це а) оповідання;              в) ;літопис

б) роман;                      г) легенда.

2. Хата була: а)підприємця ;              в) лісникова хата;

б) старенької бабусі;    г) червоноармійця.

3. „Хто тут є, обізвіться?”

Це питання належить:

а) Іванові;                     в) Грицеві;

б) раненому;                г) лісникові.

4. Село, яке згадується в оповіданні це – а) Радівці;                     в) Радівка;

б) Раківці;                     г) Радківці.

 

10. Тлумачення слова „нишпорити”:

а) шукати, заглядаючи скрізь, оглядати все;

б) давати відчуття тупого болю;

в) ставитись до когось, чого-небудь без поваги;

г) завдавати комусь болю.

11. Однорідні члени речення є у реченні:

а) „–Сідайте, хлопці, біля мене, – обізвався Іван”;

б) „Іван побачив людину з забинтованою головою”;

в) „Довго нишпорили по всіх кутках – і на печі, і в ковбалиці, і під тапчаном…”;

г) „Вони наче аж світились, схожі на живі погрозливі цівки”.

12. Пунктуаційну помилку допущено у реченні:

а) „– А ми корів своїх хотіли знайти – обізвався Іван – їх од німців гнали.”;

б) „Півень злякано скрикнув, але Іван схопив його за дзьоб…”;

в) „– Там хтось є, – прошепотів.”;

г) „– Ви одчайдушні такі?”.

 

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

НІЧНИЙ ПІВЕНЬ (20.7 KiB, Завантажень: 1)

завантаження...
WordPress: 22.9MB | MySQL:26 | 0,455sec