НАУКА

Мета: дати характеристику чинників , які сприяли розвитку науки на українських землях в ХVІІІ ст.; вчити співвідносити основні тенденції, які домінували у розвитку української і західноєвропейської науки; розвивати вміння аналізувати і оцінювати внесок окремих діячів у вітчизняну і світову науку; сприяти естетичному вихованню учнів

Обладнання: картки з історичними та візуальними джерелами, портрети діячів науки

Хід уроку

І.Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Учні розігрують інтерв’ю з учнями або студентами колегіумів, академії, універститету

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Учитель

У ХVІІ—ХVІІІ ст. на українських землях, як і в інших країнах Європи, починає швидко розвиватися наука. Особливістю науки в Україні було те, що на відміну від Європи, де вона долала сильний опір церкви, тут її представниками у своїй більшості були церковні діячі, іноді вищі ієрархи. У лекціях провідних професорів Києво-Могилянської академії використовувалися елементи астрономії, фізики, біології, медицини. Більшого значення набувала фізика, до якої вводили такі розділи, як рух, космологія, тощо. З’явилися курси натурфілософії – попередниці природознавства. До вивчення природних явищ закликав Феофан Прокопович, який навіть виголосив спеціальну промову «Про заслуги і користь фізики» перед студентами й викладачами Києво-Могилянської академії. Фізика, на думку вченого, повинна займатися не вигадуванням, а вивченням реального світу.

Велика увага приділялась вивченню математики. Зокрема, У 1707—1708 рр. Ф. Прокопович уклав курс лекцій з арифметики та геометрії для Києво-Могилянської академії.

Видатні діячі того часу зосереджували увагу на складних питаннях астрономії, математики, медицини, географії. Зокрема І. Галятовський намагався розкрити причини таких природних явищ, як сонячне і місячне затемнення, хмарність, дощ, вітер, блискавка тощо. Є. Славинецький здійснив переклад слов’янською мовою посібника з астрономії Везалія «Космографія», яку вивчали в медичних колегіумах.

Робота в парах з біографією і творчим доробком відомих вчених України ХVІІІ ст. На виконання завдання відводиться 15 хвилин, після чого учні представляють результати роботи і складають таблицю.

1 пара – Феофан Прокопович



Феофан (Єлеазар) Прокопович (18 червня 1681 — 19 вересня 1736) — український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький, визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.

Єлеазар Прокопович народився у Києві в родині крамаря Церейського. Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму.

Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її закінчення, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В роки навчання був одним з кращих учнів, добре опанував церковнослов’янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів. Після смерті дядька, Феофана Прокоповича, його підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський.

У 1698 році Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у базиліянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський володимир-волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ’я.

У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, крім богословських наук вивчав твори древніх латинських та грецьких філософів, істориків, пам’ятки старого й нового Рима, засади католицької віри та організації папської церкви, знайомився з творами Томмазо Кампанелли, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Миколая Коперника. 28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. У 1704 році повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить епітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім’я Феофана в пам’ять про свого дядька.

З 1705 року викладав риторику, піїтику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики та риторики, написав трагікомедію «Володимир», присвятивши її гетьману Івану Мазепі. Водночас пише й виголошує богословсько-філософські проповіді, завдяки яким був помічений київським генерал-губернатором Д.Голіциним та О.Меншиковим.

У 1707 році стає префектом Києво-Могилянської академії.

У 1711 році його беруть у складі почту царя Петра I в Прутський похід, під час якого в Яссах він виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь, яка сподобалася цареві. Після повернення до Києва Феофана Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і професором богослов’я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.

У 1716р. за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга.

1718 року призначений єпископом псковським і нарвським, стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент» 1720.

1721 року призначений віце-президентом найсвятішого синоду, головою якого був виходець з України Стефан Яворський.

1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, який упорядковував і регламентував монастирське життя за взірцем давніх монастирських статутів, спрямовував чернече життя на користь суспільству, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон. 1725 року Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом синоду, фактичним главою Російської православної церкви. Він бере участь в організації Російської Академії наук, очолює так звану «учену дружину» діячів культури, до якої належали Татищев, Кантемір та ін. Останнє десятиріччя життя майже залишив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, слали в синод доноси, намагаючись позбавити його високого становища в церковній ієрархії.

19 вересня 1736 року помер у Новгороді, похований у новгородському Софійському соборі.

2 пара – творчий доробок Феофана Прокоповича

Феофан Прокопович  — визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопе-дичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.

В 1979 р. в Києві вийшов тритомник лекцій з математики, риторики, логіки, фізики, етики, які читав Ф.Прокопович у Київо-Могилянській Академії в 1705—1709 рр. Ф.Прокопович — автор «Букваря», за яким багато десятиліть вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов’ янських країнах. Скажімо, у Сербії «Первоє ученіє отрокам» витримало 7 перевидань. Курс теології опубліковано латинською в Кеніґсберзі в 70-тих роках ХVІІІ ст. в трьох томах, і тоді ж у Лейпцігу в шести томах. В перекладі російською цей же курс видано в Москві в ХVІІІ ст. Твори Ф.Прокоповича видавалися книжною і літературною українською, латинською, старослов’ янською, російською, німецькою, англійською, французською, шведською, іншими мовами.

Філософські погляди Ф.Прокоповича базувалися на об’єктивному ідеалізмі. Він доводив, що Бог існував «раніше буття світу… як найдосконаліший розум». Виникнення світу речей за Ф.Прокоповичем сталося шляхом божественної еманації (випромінювання, витікання). Треба сказати, що ці погляди (близькі до неоплатонізму) поширювалися ще в Київській Україні-Русі. Але поряд з тим у творах Ф. Прокоповича є багато тверджень, які тяжіють до пантеїзму та деїзму. Так в своїй «Натурфілософії» він пише: «Під природою розуміють самого Бога». Або в іншому місці: «Повне визначення природи збігається з Богом щодо природних речей, в яких Він з необхідністю існує і які Він рухає. Звідси випливає, що це визначення не лише природи…, а воно, очевидно, відноситься й до матерії і форми», «У природі існує й живе Бог», «Бог є в речах», «природа зберігається Богом, а це все одно, що зберігаються субстанції». Це дуже близько до дефініції Дж. Бруно «Бог в речах», або Б.Спінози: «…сам всесвіт і є Бог». Одночасно Ф.Прокопович виступає проти антропоморфізму в розумінні Бога: «Не розумно міркують ті, — говорить він,- які думають, що Бог є подібним до складу людини і що нібито він має і голову, і бороду, і руки, і ноги та всі інші тілесні члени». На думку Прокоповича погляди «антропоморфітів, які буєсловили про Бога, що він має подібні тілесному складові нашому органи» є не що інше як залишки первинних вірувань стародавніх народів.

Надзвичайно цікавими є окремі тези Ф.Прокоповича про світобудову, які адекватні або навіть ідентичні сучасним уявленням астрономії, космології та космогонії. Ось деякі з них:

Світ… не є нескінченним, але замкненим та обмеженим певними границями

«

Передусім, треба знати, що рух з часом має дуже тісний зв’язок так, що ніщо не рухається інакше як у часі і ніщо не вимірюється часом, якщо не рухається

Ф. Прокопович

По суті справи тут Ф. Прокоповичем сформульовано фундаментальну тезу про зв’язність часу, простору і матерії, яка лежить в основі сучасної теорії відносності. Тільки «закритість» досягнень українських мислителів перед світом і невивченість їхніх праць до сьогодні не дає змоги поставити ім’я нашого вченого на достойне місце поряд з Лукрецієм Тітом Каром, Ньютоном, Фрідманом, Ейнштейном — і сучасні фізики повинні попрацювати в цій галузі, переосмисливши і переоцінивши доробок українських мислителів, зокрема Ф.Прокоповича, надати світової відомості їхнім непересічним, а іноді й абсолютно піонерським досягненням.

Ф. Прокопович працював над найважливішими фундаментальними філософськими, природознавчими, світоглядними проблемами — вченням про матерію, рух і спокій, світло, планети, зірки, Сонце, а також про природні процеси на Землі — землетруси, атмосферні явища. Можна з упевненістю говорити про визначні для того часу досягнення українського вченого на цій ниві, про велику історичну перспективу його ідей. І залишається тільки сумувати з приводу надто вузької відомості й непропрацьованості фахівцями до сьогодні надзвичайно багатої спадщини мислителя. Але, з іншого боку, далеко не все втрачено — нічого не заважає сучасним укладачам підручників та посібників з фізики, астрономії спиратися не тільки на праці відомих закордонних дослідників, але й згадати вітчизняних не менш видатних, але в силу історичних обставин, на жаль, менш відомих вчених.

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Nauka (260.0 KiB, Завантажень: 0)

Сторінка: 1 2 3
завантаження...
WordPress: 23.04MB | MySQL:26 | 0,325sec