НАШ МАЛЮК ІДЕ ДО ШКОЛИ

Молодший шкільний вік — новий спосіб життя, пов’язаний із печаткам систематичного навчання. Період навчання характеризується не лише перебудовою режиму, життєвих стосунків і цінностей, але й біологічною перебудовою, На межі шести-семи років настає другий біологічний кризовий період. Він характеризується зростанням рухливої, пізнавальної та емоційної активності дитини. У цей період малюки дуже рухливі, допитливі, активні; спрямовані на самостійність, полюбляють складати, конструювати. Якщо діти не знаходять цікавих занять удома або у школі, вони шукають їх деінде й не завжди контролюють свої знайомства, тому можуть потоваришувати з дітьми старшого віку, часто слухають їх у всьому.

Надмірна рухливість дитини має бути задоволена у рухливих іграх, спортивних вправах, краще в секціях, де фізичне виховання обов’язково співвідноситься із формуванням волі, стійкості, вмінням протистояти труднощам. У період молодшого шкільного віку діти в основному оволодівають навичками письма, рахунку та закріплюють їх.

Програма сучасної школи розрахована не тільки на те, щоб діти отримали певні знання та навички, але й на те, щоб навчити їх самостійно мислити, робити оптимальні висновки при виконанні завдань, щоб активізувати пізнавальну діяльність дітей.

Розширюється коло впливових людей. Кожен несе в собі несхожі погляди, оцінки, очікування, стає зразком для прикладу. Чи часто вимоги вчителя, який спочатку с беззаперечним авторитетом, співпадають із прийнятими у родині? Звичайно, ні. Стосунки у школі порівняно з дитячим садком і, тим паче, із сім’єю, більш ділові, функціональні. Щоб отримати похвалу, треба проявити певні вміння та навички, показати зразкову поведінку, вправність, тоді як удома хвалили зовсім за інше — когось за апетит, а когось за посмішку.

Підготовка до школи не може зводитися лише до навчання дитини читання, письма, рахунку.

Підготовка дітей до школи передбачає виконання таких завдань:

• виховувати зацікавленість до явищ, які вивчаються, формувати навички пошуку причин виникнення явищ; стимулювати природну допитливість дитини: своєчасно та вичерпно давати відповіді на її запитання, розширювати кругозір;

• навчати зосереджувати увагу на певному занятті, спочатку ігровому, а потім навчальному;

• виховувати посидючість, відповідальність за виконані завдання, здатність зробити працю радістю, стимулювати спроби виконувати завдання якнайкраще;

• прищеплювати самостійність у виконанні завдань; не робити за дитину, а привчати її міркувати самостійно, спрямовувати на шлях правильного розв’язування поставленої задачі;

• навчати читати, писати елементи букв і виконувати обчислювальні операції в межах першого десятка.

У початкових класах школи, особливо в першому, головне завдання батьків — допомогти дитині адаптуватися до нових умов, налагодити правильні, добрі стосунки з однолітками, вчителями. Цього досягти легше, якщо дитина відвідувала дошкільний заклад. Тому рекомендується, навіть при соматичній слабкості, віддавати дитину після п’яти років до дитячого садка, організувати для неї, разом із лікарем, «полегшений» режим (перебування у дитячому колективі півдня, до денного сну).

Спочатку ставлення дитини до навчання часто залежить від думки батьків. Адже не таємниця, що в багатьох сім’ях ведуться розмови про те, що шкільна програма складна. Хоча слід зазначити, що першокласник у повному обсязі здатний засвоїти запропоновану програму. Його треба навчити організовувати себе, пристосовуватися до нових умов життя і до вимог до навчання.

Щоб допомогти дитині-першокласнику, батькам слід дотримуватися певних рекомендацій.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Налагодити режим навчання, відпочинку і таких розваг, від яких дитина отримує позитивні емоції.

2. Спочатку потрібно реагувати на «погані» (на думку батьків) результати дитини спокійно, намагаючись допомогти. Часто батьки із «престижних» міркувань вимагають від дитини високих результатів. При цьому змушують переписувати завдання по декілька разів, викликаючи у дитини негативне ставлення до самого процесу навчання. Потрібно роз’яснити дитині, що та як зробити, щоб підвищити оцінку, щоб більше знати і вміти (нагадуємо, що в першому класі робота дітей оцінюється вербально: «молодець», «відмінно впорався»; учителі використовують штампи «Сонечко», «Квіточка», «Хмаринка» тощо). Стимули при цьому мають бути позитивними, але в жодному разі не «торгівлею»: «Ти вивчи, а я тобі щось куплю або дозволю».

3. Організувати підготовку уроків потрібно так: перерви для відпочинку через кожні півгодини у першому півріччі та через кожні 45 хвилин у другому. Через такі інтервали часу в малюка настає фізіологічна втома, і він перестає сприймати матеріал.

4. Напрацьовувати самостійність не лише у підготовці уроків, але і в їх перевірці.

5. Надавати допомогу у вигляді повторних роз’яснень, але задану у школі задачу дитина має розв’язати сама.

У багатьох сім’ях є така практика: з першокласником хтось сідає робити уроки. Що ж, побажаємо йому, цьому дорослому, благополучно і терпляче закінчити всі дев’ять або дванадцять класів. Але чому він повинен знову проходити курс школи, а його дитина не хоче працювати самостійно! А як же вона навчиться жити і працювати?

Крім безпосереднього виконання навчальних завдань, школяр приєднується до колективної суспільно корисної праці. До справ дитини слід ставитися дуже серйозно і з певною повагою, допомагати в їх виконанні. Ігнорування або критику дитина сприймає дуже болісно, і це може спричинити розвиток неврозу або порушення поведінки.

Дуже важливо, щоб батьки проявили увагу до дитини в період її адаптації у початковій школі, цікавилися її стосунками з однолітками та вчителями. Будь-які непорозуміння слід з’ясувати одразу ж, обов’язково потрібно уважно вислухати дитину, враховуючи при цьому, що «хоч» вона і каже правду, але інтерпретує її зі своєї позиції. Необхідно разом із дитиною розібратися в ситуації, яка сталася, з’ясувати, що добре, а що — погано. Дитина, як правило, переосмислює ситуацію і з допомогою дорослих знаходить правильне рішення, що допомагає їй набути досвіду в самостійному розв’язанні складних поки-шо для неї проблем та є запорукою правильного формування взаємостосунків з іншими.

При цьому батьки повинні намагатися не підмінювати поради намаганням «вигородити» свою дитину і покарати кривдника. Це хибний шлях, який приводить до ускладнення взаємостосунків дитини з оточуючими. Тільки впевнившись, що дитина дійсно не зможе сама знайти вихід, батькам слід активно, але дуже делікатно втрутитися в ситуацію.

У дітей різні характери, різна манера їх прояву, що спричиняє суттєві непорозуміння і навіть конфлікти. Щоб дитина сформувалася як особистість, вона має осмислювати й самостійно переборювати труднощі, які виникають.

Сім’я визначає манеру поведінки дитини, спрямовує її інтереси. Батьки мають знати, чим зайнята дитина в позаурочний час, із ким дружить. Часто батьки, посилаючись на свою заклопотаність, не стежать за цим. Звичайно, у кожній сім’ї свої інтереси, певне коло потреб і знайомих. Але не можна забувати, що найбільш ефективне виховання — це виховання власним прикладом.

У деяких сім’ях дитина чує від батьків про негативне ставлення до власної роботи. Такі батьки не думають про те, в який «родючий» грунт падає зерно, а потім дивуються, чому їхня дитина виросла ледарем. Обов’язок батьків — навчити дітей працювати, пізнавати, радіти результатам праці. А ці якості особистості формуються саме у молодшому шкільному віці.

 

 

завантаження...
WordPress: 22.9MB | MySQL:26 | 0,333sec