Мистецтво – посередник між культурами

Тема: Мистецтво – посередник між культурами.

Мета: ознайомити учнів зі змістом культури, взаємозв’язком між культурами світу, шляхами розвитку національної культури, розглянути проблеми простору культури, діалогу культур, сучасної вітчизняної та світової культури, інтеркультурної взаємодії, навчити пояснювати роль мистецьких зв язків у полікультурному просторі, характеризувати внесок зарубіжних митців у розвиток української культури.Формувати вміння пояснювати роль мистецьких зв язків у полікультурному просторі, розвивати вміння формулювати й обґрунтовувати свою позицію щодо культурної значущості творів мистецтва; виховувати шанобливе ставлення до інших народів та їх культур.

Обладнання: мультимедійна презентація митців зарубіжного походження.

Тип уроку: ознайомлення з новим матеріалом.

 

Культура – це прагнення до благозвучності та світла, головне ж – до того, щоб і благозвучність, і світло переважали. Я не хочу будувати огорожу або забивати вікна. Я хочу. Щоб дух культури різних країн якомога вільніше віяв звідусіль: не потрібно лише збивати мене з ніг.

М.Арннольд.

 

Хід уроку

I. Організаційний момент.

II. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя

Кожна з наук, що вивчає культуру суспільства, має своє визначення цього поняття. Наведемо деякі з них:

  • В історії: культура є результатом історичного розвитку. Вона містить усе те. Що люди виробили і що передається від покоління до покоління: знаряддя. Символи. Види та форми організації спільної діяльності;
  • У психології: культура – особливе пристосування людей природного оточення й економічних проблем. Вона складається з усіх результатів такого пристосування; час у культурі –
  • У педагогіці: культура – це поведінка, якої людина навчилася, а не отримала як біологічну спадщину.

Сьогодні ми обговорюватимемо важливі питання, а саме:

Поняття взаємопроникнення культур;

У чому полягає проблема простору культури?

Що таке діалог культур?

У чому полягають проблеми сучасної вітчизняної культури?

Проблеми культурної політики в Україні та світової інтеркультурної взаємодії.

Що називають взаємопроникненням культур різних національних картин світу?

 

III. Викладення навчального матеріалу.

Слово вчителя. У чому полягає проблема простору культури?

Час культури – це минуле, сьогодення та майбутнє людської культуро-творчої діяльності в єдності її поступальності й циклічності. Тобто час у культурі – це не мить між минулим і сучасним, а тривалий творчий процес, певний щабель розвитку, що уособлює можливості відповідно до вимог епохи та можливостей людини відтворювати етапи культури, що минули. Час культури є вічною темою взаємовідносин традицій і новаторства. У кожну історичну епоху митці розв’язували це питання особливим чином.

Простір культури – це світ предметів і процесів так званої штучної природи. Він є продуктом і сферою людської культуро-творчої діяльності.

Матеріальні та ідеальні культурно-значущі просторові форми речей і процесів утворюють соціальний простір. У якому відтворюється і розвивається людина і крізь призму якого вона сприймає решту світобудови.

З огляду на внутрішню подвійність будь – якої національної культури(з одного боку, певна відокремленість. Збереження духовного начала, а з другого – прагнення до єдності з іншими культурами, здатність продукувати загальнолюдське ) розрізняють не лише простір національної культури, але й поняття світовий культурний простір. Це поняття охоплює всі культурні надбання людства, усе, що становить загальнолюдську цінність.

Культурне середовище необхідне для духовного, морального життя людини, набуття нею власне людських рис і властивостей, прихильності до рідних місць, моральної самодисципліни і соціалізації у суспільстві.

Кожна людина, народившись, входить у лоно культури, опановуючи її елементи та історичні форми, і водночас репродукує і творить її. Відокремлена від людини культура позбавлена динаміки, життя, розвитку.

Культура, що народжена суспільною працею, має власну історію, у якій людська діяльність розкривається не тільки як виробництво речей, ідей, але й як творення самої людини, її самореалізація. Отже, культура – це також виробництво, продуктом якого є людина, а виробництво – це передусім дія, рух, розвиток. Творча здатність культури особливо є помітною у процесі так званого опредмечування і розпредмечування продуктів людської діяльності самою людиною. У людській діяльності опредмечування означає етап творення, творчості, а розпредмечування – етап навчання, опанування, засвоєння.

Завдяки реалізації механізму «соціальної спадковості», коли кожне нове покоління опановує набуті попередньою людською діяльністю знання, уміння, навички, цінності, відбувається залучення нових поколінь до досягнутого на певному історичному етапі рівня розвитку культури, що визначається як розпредмечування діяльності і культури. Воно передбачає включення до своєї безпосередньої діяльності вже існуючого масиву культури, занурення суб’єкта діяльності у буття культури. Однак людина не лише засвоює вже набуте в культурі, але й створює нові, власні матеріальні й духовні цінності – бере участь у процесі орпредмечування культури. Новостворені цінності, забезпечуючи буття культури, розпредмечуються в діяльності наступних поколінь. Поняттям «культура» часто позначають якісний рівень людського буття: поведінку, вихованість, освіченість, опанування певною сферою знання та діяльності тощо. Це дає підстави для висновку, що культура є накопиченням якісності та пориванням до неї.

І. Обговорення почутого.

– Що означає поняття «час культури»?

– Як розумієте поняття «простір культури».

– Поясніть механізм «соціальної спадковості».

– Як цей механізм діє у нашому суспільстві, зокрема у сім’ї?

2. Слово вчителя. Діалог культур.

Масова й елітарна культури взаємодіють одна з одною. Поговоримо детальніше про діалог різних культур і про те, що є результатом цього діалогу. Як приклад розглянемо розвиток національних культур і їх взаємодію.

Джерела національних відмінностей культур варто шукати в історичних умовах їх формування. Ці відмінності мають глибоке коріння, що відображує особливості громадського життя певної соціально-історичної чи етнічної спільноти людей, її взаємозв’язку з природою. Культурні відмінності – одне із джерел багатогранності історичного процесу, що надають йому барвистості та багатомірності. Кожна національна культура є неповторною, унікальною. І ця неповторність зумовлює необхідність дбайливого ставлення до неї.

Уже в античній цивілізації відбувався процес взаємодії культур. Поступово історія ставала всесвітньою, отже, виникали передумови для взаємозбагачення культур як у межах окремих багатонаціональних держав, так і в масштабах людства. Науково-технічний прогрес, загальні тенденції в розвитку освіти, значна міграція населення, світовий поділ праці – ці та інші фактори сприяють подальшій інтернаціоналізації культури і громадського життя, посиленню і поглибленню взаємопроникнення культур, але водночас породжують різноманітні проблеми.

Інтернаціоналізація культури часто зустрічає опір, особливо там, де її насаджують насильно. У деяких розвинутих країнах і тих, що нещодавно звільнилися від колоніальної залежності, прагнення до відокремлення національної культури є своєрідною формою протесту проти неоколоніалізму чи засилля чужої масової культури.

Уже сьогодні масовий експорт західної культури, особливо американської, поширення англійської мови як універсальної спричинили в деяких країнах відповідну реакцію населення: бажання обмежити використання іноземних слів у публічних виступах, друкованих матеріалах, зовнішній рекламі. В умовах інтернаціоналізації загострюються проблеми збереження культури нечисленних народів. Наприклад, деякі народності Півночі не мають своєї писемності, і рідну мову поступово забувають у процесі спілкування з іншими народами.

Подібні проблеми можна розв’язати лише завдяки діалогу культур, але за умови, що це повинен бути діалог рівних і різних. Діалог припускає також взаємопроникнення, взаємозбагачення культур. Невипадково культурний обмін (виставки, концерти, фестивалі тощо) став доброю традицією в житті сучасної цивілізації. Завдяки діалогу створюються загальнолюдські культурні цінності, найважливішими з яких є моральні норми, передусім такі, як гуманізм, милосердя, взаємодопомога. Українська художня культура збагатилася творчістю митців іноземного походження, які проявили свій талант в багатьох видах мистецтвами.

Відомий український скульптор ХVІІІ ст. Й.Пінзель, за припущеннями істориків та мистецтвознавців, був іноземцем. Він працював у Львові, Ходовичах (Львівська обл.), Городенці (Івано-Франківська обл.), Монастириську та Бучачі (Тернопільська обл.), де створив неперевершені зразки барокової скульптури. Твори Пінзеля прикрашають Собор св. Юра у Львові, церкву св. Покрови в Бучачі, а також зберігаються в художніх музеях Львова, Тернополя, Івано-Франківська.

І. Кавалерідзе – скульптор, режисер кіно і театру, драматург і сценарист грузинського походження, народний артист Української РСР. Його найвизначніші твори – пам’ятник княгині Ользі в Києві, пам’ятник Т. Шевченку в Ромнах Сумської області, пам’ятний знак на території Софійського собору на честь відкриття Ярославом Мудрим першої на Русі бібліотеки, пам’ятник Григорію Сковороді в Києві на Контрактовій площі та ін.

І.Айвазовський (Ованес Айвазян) – провідний живописець – мариніст вірменського походження. У Феодосії, у власному будинку митця, розташована Національна картинна галерея імені І.К. Айвазовського. Тут зібрана найбільша колекція картин художника – понад 417 полотен. Найвідоміші твори Айвазовського – «Георгіївський монастир», «Посеред хвиль», «Корабель «Марія» на Північному морі», «Севастопольський рейд».

К.Малевич – художник – авангардист білоруського походження, один із засновників нових напрямів в абстрактному мистецтві – супрематизму та кубофутуризму, педагог і теоретик мистецтва. Протягом 1927-1930 рр. Малевич викладав у Київському художньому інституті, де в цей час працював М. Бойчук, В. Пальмов, Ф. Кричевський, В. Меллер, О. Богомазов, В. Касіян.

С. Параджанов (Саркіс Говсепі Параджанян) – видатний український кінорижесер вірменського походження, народний артист УРСР, удостоєний звання лаурета Державної премії України ім. Т. Шевченка. Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 р. повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

ІІ. Обговорення.

–              Поясніть поняття «інтернаоналізація культури».

–              Чи доцільний діалог культур?

–              Що нового він дає людству?

3. Слово вчителя.

Обговорюючи проблеми сучасної вітчизняної культури, часто обмежуються доріканнями щодо її поганого фінансування з боку держави, занепаду рівня життя більшості населення і поганого впливу «бездуховної» культури Заходу. Незважаючи на те що, принаймні, дві перші проблеми є цілком реальними, це вкрай спрощене пояснення.

Історія людства свідчить, що рівень культури аж ніяк не є пропорційним рівню фінансування і забезпеченості населення. Що ж стосується «експансії Заходу», то вона можлива завдяки тому, що через якісь причини вона є затребуваною в Україні. Не слід забувати про те, що сучасна вітчизняна культура – це культура перехідного періоду.

Перетворення, що відбувалися в нашій країні з часів оголошення незалежності, є такими фундаментальними, адже вони призвели до змін і способу життя, і системи цінностей, і навіть менталітету. Характеристиками подібних періодів в історії культур є, з одного боку, динамічність розвитку і, з другого, значна нестабільність.

Звертаючись до конкретних питань вітчизняної культури, необхідно відзначити її мозаїчність. Субкультури існували в Україні ще за радянських часів, проте в умовах панування комуністичної ідеології, яка регламентувала всі основні сфери соціального буття, їх (залежно від їх характеру) контролювали та «вписували» в єдину соціалістичну культуру чи «придушували». На межі 1980-1990-х років стримування, а також «залізна завіса», що відокремлювала Україну від Заходу, зникли, – почався стрімкий процес утворення різних культурних спільнот зі своїми традиціями, картиною світу тощо. Кількість їх видів і варіантів є дуже значною: від відродження і виокремлення національних культур до субкультур нових соціальних груп (наприклад, так званих нових українців), від традиційних хіпі до прихильників відродження язичництва і шанувальників романів Дж. Р. Толкієна.

Процес культурного багатоголосся взагалі є нормальним, природним і плідним, адже культура країни створюється в результаті діалогу, і чим більше в ньому учасників, тим цікавішою вона буде. Проте у ситуації з Україною такий стан речей викликає певну тривогу. Почуття національної ідеї – підґрунтя видатних культур, що об’єднує субкультури, нині послаблено, а уявлення про саму ідею є розмитими. Отже, згадане вище різноголосся може негативно вплинути на українську культуру.

Помітною є також різниця у культурній ситуації столиці та провінції. Подобається нам це чи ні, але сучасна культура – культура інформаційного суспільства, і рівень її опанування залежить від доступу до інформаційних потоків, трансльованих ЗМІ, Інтернетом, масовою книжковою продукцією тощо. На жаль, рівень культурної інформації, який досягає провінції, скоротився за більшістю показників як за обсягом, так і за якістю.

Інша група проблем пов’язана з певним відставанням вітчизняної культури в галузі технологічного оснащення. Нова технологія – не тільки якісне і кількісне поліпшення результату тієї чи іншої праці, вона докорінно змінює характер людської діяльності у всіх сферах, що, у свою чергу, є одним з факторів , які формують новий спосіб життя. Сьогодні найзначнішою з цих технологій є Інтернет. Про його роль у сучасному суспільстві не припиняють сперечатись: хтось убачає у ньому найбільше досягнення, хтось – найбільшу небезпеку. Пригадайте: такі суперечки точилися з приводу чи не кожного великого нововведення (наприклад, кінематографа на початку ХХ ст.). Навіть розвиток мистецтва нерозривно пов’язаний із комп’ютерними технологіями: кіно, телебачення, дизайн активно використовують комп’ютерну графіку та решту можливостей, що надані віртуальною реальністю. У всіх сферах діяльності людину оточують речі, які щодня ускладнюються ( машини, комп’ютери, факси, побутові прилади та ін), а за сучасного способу життя людина взаємодіє з ними набагато частіше, аніж з людьми. Згадані проблеми свідомості сучасної людини пояснюється дегуманізацією сучасної культури.

Окремою проблемою є значні культурні впливи ззовні, що відбуваються на тлі серйозних змін і навіть повного зникнення багатьох традиційних галузей вітчизняної культури. Не обговорюватимемо, духовна вона чи бездуховна, просто вона інша.

Багато європейських країн приймають закони, що захищають національну культуру, ускладнюючи проникнення американської культури. Наприклад, у Франції 1982 року виголошено програму боротьби з « американським культурним імперіалізмом». Вочевидь, ця проблема постає і в Україні. Справа не і тому, щоб діалог різних припинився, а в тому, щоб він сприяв взаємозбагаченню, а не руйнуванню однієї культури іншою.

Культурна політика полягає не в підпорядкуванні національної культури державні, а в ї підтримці – не тільки фінансовій, але й інтелектуальній.

З-поміж цих заходів – розроблення нових освітніх програм, що сприяють гуманізації освіти, де оптимально сполучалися б загально – гуманітарні й національні цінності; закон про охорону мови ( прийнятий, зокрема, у Франції); програми, що сприяють збереженню традиційних видів мистецтв тощо.

Сьогодні, коли перспектива єдності світової культури вперше за історію людства стає реальністю і залучення до неї націоналах культур може сприяти не тільки подоланню їх замкненості, але й спричинити втрату ними самобутності та незалежності.

Отже, одним із головних завдань культурного становлення незалежної України є розбудова української культури, яка мала б всі ознаки відповідності сучасному рівню розвитку основних світових національних культур.

Водночас ми не можемо залишатись осторонь світових культурних тенденцій і маємо діяти у двох напрямах одночасно – наполегливо відтворювати власну національну культуру, позбуваючись від тягаря колоніального минулого та інтегруючись у полікультурне довкілля світового співтовариства.

Обговорення:

–              Чи залежить рівень вітчизняної культури від фінансів з боку держави? Відповідь обґрунтуйте.

–              Вкажіть причини, що створюють вагому різницю у культурній ситуації столиці та провінції?

–              Які умови необхідно створити для покращення культури у провінції?

 

ІV. Підбиття підсумків уроку

1)         Чим характеризується сучасний стан вітчизняної культури? Відповідь аргументуйте.

2)         Якими є особливості сучасного вітчизняного споживача культурної продукції?

3)         Чи вважаєте ви , що вітчизняний кінематограф перебуває під негативним впливом американського кіно? У чому це виражається? Чи намагаються українські кінематографісти щось протиставити цьому впливу? Наведіть приклад.

4)         Доберіть приклади, що характеризують вплив ЗМІ на формування культури особистості. Аргументуйте свою точку зору.

 

V. Домашнє завдання

Для всіх

1)доповнити альбом «культурна спадщина народів світу» сторінкою»Взаємозбагачення культур різних країн та народів світу».

2) підготуватися до уроку узагальнення знань за матеріалом вивченого курсу « Зарубіжна художня культура».

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

16 Мистецтво – посередник між культурами (29.9 KiB, Завантажень: 10)

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Мистецтво - Посередник між культурами. (275.7 KiB, Завантажень: 12)

завантаження...
WordPress: 22.88MB | MySQL:26 | 0,589sec