Михайло Стельмах в колі дитячого читання

Тема. Михайло Стельмах в колі дитячого читання

Мета. Поглибити знання учнів про дитячого письменника та поета М.Стельмаха;ознайомити з різними напрями його творчості; збагачувати словниковий запас; виховувати любов до Батьківщини, рідної мови, до праці, до природи.

 

Золотіє іменами українська дитяча література, серед яких чільне місце посідає Михайло Стельмах, бо не дар­ма в народі кажуть, що лише та людина вважається істин­ним літератором, яка пише для дітей. Неперевершеним його біографічним твором, є «Гуси – лебеді летять», в якому автор, знайомлячи читачів з хлопчиком Михайликом, вводить їх в чарівний світ української мо­ви. Казка, в яку вірить Михайлик, вкладає в його уста «оте слово, до якого дослухається земля і вода, птиця в небі й саме небо». Допитливий, мудрий хлопчик роз­повідає, як над хатою пролітають лебеді. Його розповідь некваплива, лірично забарвлена, по-дитячому безпосе­редня: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила». Ліризм і емоційна спря­мованість притаманні кожному його творові. А часто-густо відчувається навіть ритмізація прози, що свідчить – письменник і в прозі залишається поетом. «З-під хмарки, мов з-під кудлатої брови, краєчком ока глянуло сонце на землю і здивувалося: чого це на полі так багато людей?.. Проскочило густо-рожеву хмарку і розгонисто прогнало золотими стрічками поперед себе наполохані тіні: вони, бліднучи, блискавично кинулися врозтіч, пробігли по до­линці, впали в став і над ними заколихались опромінені хвильки» — читаємо ми уривок з твору «Кров людська — не водиця» і збагачуємо мовні дитячі джерельця новими чудовими словами. Надбання письменника передаються у спадок дітям. Барвистість, багатство мови, художні де­ талі в його прозі довершують зображення будь-якого яви­ща, тим самим впливаючи на мовний розвиток дитини. Так, наприклад, у лісі було «чути, як жолудь, токуючи по гілках, падає на кореневище, коником одскакує од трави і зручніш припадає до землі, ще теплий, як дитина, і тугий, неначе патрон». Стануть у нагоді й уривки з «Березового соку», де автор описує прихід весни. «Уже в чорнолісі одспівувала ніжно-голубими дзвониками сколодра, на осонні почала береза вдовиними  сльозами   печалитись  — притулишся до неї і почуєш під корою перестук тихий, начеб серця, роками натруженого.   Непомітно   весна   позазіллювала зруби, озера, просіки…».

Любов до Батьківщини ми починаємо виховувати в дошкільному віці з любові до мами, тата, братиків, сестричок, дідуся, бабусі тобто з сім’ї, з вітцівського двору, вулиці, села, рідного краю. Саме цьому сприяє поезія М. Стельмаха. Візьмемо його вірш.

А у мене є сестричка —

Трохи більша рукавички.

Ми із нею подружили.

Хоч вона й кричить щосили.

Мама каже, що всі діти

Учаться так говорити.

Я сестричку розважаю.

Сам їй віршика складаю:

«Ти, маленька, підростеш,

В гай із братиком підеш —

Під берези, під дуби,

По суниці, по гриби…»

Крик у хаті затихає,

Бо сестричка в гай бажає.

В цьому віршеві, як ми бачимо, розкривається взірець відносин між старшими і молодшими членами родини. Цій же темі підпорядковано і вірш

СКОРО Я ПІДУ ДО ШКОЛИ

Скоро я піду до школи.

От зберуть врожай із поля,

Повезуть на трудодні,

Значить — в школу час мені

А сестричці ще не час,

Бо вона маленька в нас —

Не запишуть в перший клас.

От і журиться сестричка,

Що вона ще невеличка.

Я кажу їй: — Не журись,

Сам маленьким був колись.

Виховувати любов до праці, присуспільнювати дітей до неї — одне з важливих завдань виховання школярів. Мало, дуже мало справжніх творів для дітей з даної тематики. Як ми бачимо, в творчості М.Стельмаха їх ціла низка.

 

КОЛОСОК ДО КОЛОСКА

Наступили дні щасливі —

У полях збирають жниво.

…Всі усі тепер у полі,

Бо роботи є доволі.

Навіть Мурчик, — кіт вусатий —

Десь повіявся із хати.

Примостився на стерні

Й ловить миші цілі дні.

Що ж робить мені, малому,

Залишайся, кажуть, вдома.

Це в жнива, в гарячі дні

Залишатися мені?!

Та не буде так ніколи!

Я піду в широке поле.

Відшукаю маму й тата:

– Я прийшов вам помагати…

Покладу в поділ сорочки

Колосок до колосочка.

Колосок та колосок —

Назбирається стіжок.

Або:

ГРЯДОЧКА СЕСТРИЧКИ

У сестрички теж є грядочка,

Невеличка, наче кладочка,

А на грядці — огірочки

І кавун в рябій сорочці.

Сім головок маку.

Трохи пастернаку.

Був на грядці і горох.

Та його ми з’їли вдвох.

Значимим у цьому напрямку роботи є вірш

 

СОНЦЕ СТУКАЄ В ВІКОНЦЕ

Сонце стукає в віконце

Ти не спи, як сходить сонце.

Прокидайся й на зарядку,

Через кладку на лужок,

А з лужечка та в садок.

Там лежать граблі, лопата, —

То ямки берись копати:

Треба вчасно навесні

Посадити яблуні.

Груші, персики, горіхи

Добрим людям для утіхи,

І для цвіту, і для плоду

На здоров’ячко народу.

Та й герой твору «Гуси-лсбеді летять», Михайлик, лю­бить поле, працю хлібороба, бо поле, жито, колос, зерно, то життя його родини. Та й свій перший сніп він за­пам’ятав на все своє життя. Славно ж йти між жигами і дітям, які слухають про Михайлика. їм теж хочеться більше пізнати про поле, по якому так хороше йти Михайликові, про працю хлібороба.

Але ж працювати вміють не лише діти. Тож у нагоді стануть вірші, в яких поет вдало розповідає про те, що і звірята люблять працювати. Ось, наприклад, як славно працює сімейка бобра.

 

У бобра добра багато

І надворі, і в коморі,

І в оборі.

І у хаті.

Бо охоче

Дні і ночі

Він робив:

Він і сіяв.

Він і віяв,

І косив,

І молотив.

А тепер бобер

На гаті

Вчить маляток

Бобреняток

Майструвати.

Тихо-тихо

Йде бобриха

Через брід.

Бо несе родині

Дві хлібині

У хустині

І обід.

Діти довідуються про те, що не завжди все ладнається і в роботі звірят, про що свідчить наступна поезія

 

ЧИМ ВЕДМЕДЮ ПОСОБИТИ?

У діброві при долині,

Де біжить-дзвенить струмок,

Посадив ведмідь малину

І для себе, й для діток.

Взяв ведмідь відро із хати

Та й чалапає в струмок:

Взявсь малину поливати

І для себе, й для діток.

А вода біжить з відерця,

Витікає прямо вмить.

Ухопивсь ведмідь за серце

І не знає, що робить.

Підкажіть скоріше, діти,

Чим ведмедю пособити?

За допомогою  творчості  М.  Стельмаха  ми   можемо здійснювати і фізичне виховання. Прикладом цього є йо­го вірш

 

ГУСАК

Наш гусак піднявсь на кладку,

Став, як завше, на зарядку,

Повернувся вліво, вправо,

Чітко робить вільні вправи.

От зробив гусак зарядку,

Та й у річку — бух із кладки! —

Миє крила, чистить лапки.

Каже качур: — Так! Так! Так!

Фізкультурник наш гусак.

Україна — земля оріїв, сівачів. Багата земля, най­істотнішою прикметою довкілля якої є розмаїте природ­не багатство. А квіти, трави, дерева, які на ній ростуть, символізують її силу, міць, красу. І саме на цій землі мо­же зростати абсолютно духовно здорова особистість, гар­монійна, творча, далекоглядна, відкрита всьому, що роз­виває, що відповідає її життєвій позиції.

Врахування схильності української дитини до гармонії з природою, дозволяє нам накреслити оптимальний варіант моделі особистості, яка не скривдить тварину, не зімне квітку, не засмітить джерела, не осквернить крини­цю, яка здатна змінити довкілля на краще. Особистості, яка вміє краще бачити незрівнянну красу довкілля і має бажання наситити нею життєвий простір, утримати цю примхливу красу, яка врятує світ. Тобто, сформувати еко­логічну культуру особистості. Неабияку роль в цьому відіграють твори М.Стельмаха. За допомогою своїх мило­звучних поезій він веде малюків в світ природи.

«…літо, літечко! Я люблю як ти розкриваєш свої вії, прижурений житній цвіт, люблю, як ти довірливо дивиш­ся на мене очима волошки і озиваєшся косою у лузі, пе­репілкою в полі.

…літо, літечко! Воно тихо з полів зайшло в село, посто­яло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило. І все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!» — читаємо в його повісті «Щедрий вечір».

Дитину вражають своєю мальовничістю стельмахівські пейзажі. Відчувається, що письменник закоханий у рідну природу, добре знається на тонкощах її краси, милується барвами і пахощами землі й свою любов передає дітям.

 

МИ ЛЮБИМО ВЕСНУ

Зелену, чудесну,

Грімницю у тучі,

І дощик співучий,

І луки широкі,

І ріки глибокі,

І поле веселе,

У рідній оселі

І цвіт у маю —

Всю землю свою! Бо як її не любити. Читаємо строчки і перед нами по­стає картина, де

Зацвіли усі діброви

І долини, і луги,

І річки синіють знову,

І не входять в береги…

А ось про літо

 

ЧЕРВЕНЬ

Дні погожі,

Ясні, жаркі.

На лугах

Дзвенять косарки.

Та й зимі відшукалося місце в поезії.

Вранці сніг війнув із поля

Й забіліло все навколо

І дорога, і гайок,

І ставок, і наш каток.

З любов’ю описуючи тварин, він тим самим виховує любов до них, бажання оберігати ці маленькі створіння.

 

ЗАЄЦЬ СПАТИ ЗАХОТІВ

Сам постелю постелив.

Сам собі приніс подушку,

Підмостив її під вушко.

Та у зайця довге вушко —

Все звисає із подушки.

А ось

В піджачок

З голочок

Одягнувся їжачок

Та й із хати —

Назбирати

Грушечок –  гниличок.

На стежині, у долині під дубком

Стрівся зайчик-побігайчик

З їжачком.

Каже зайчик-побігайчик:

Пропадаю,

Бо учора біля бору

Сталось горе:

Гнав мене лис

І у поле,

І у ліс…

 

Їжачок

Поет непомітно наголошує про те, що і звірів, і птахів треба шанувати.

 

У НАС ГУСИ НЕ СЕРДИТІ

Невеличка наша річка —

Я її перепливаю.

А на березі сестричка

Гиля гусоньки співає.

Гуси слухають сестричку,

З рук її скубуть травичку —

У нас гуси не сердиті,

Бо ми вмієм їх любити.

 

Вихователеві стане у нагоді уривок з прозового твору, де розповідається про осу, яка сонно повзла по білій квітці деревію. Варчук, герой роману «Кров людська — не водиця», вдарив ногою по квітці, і оса впала на стерню. «Він чоботом втиснув її у м’яку землю і косо подивився, як вона покаліченими крильцями хотіла вирвати з ґрунту своє перетягнуте крильце», а за кілька хвилин вже «вдру­ге, навіки вбив у землю осу». Вміле використання вище зазначеного матеріалу принесе значні наслідки.

Народнопоетична творчість, як складова частина куль­тури народу, є важливим засобом пізнання історичних особливостей, його розвитку, духовності, його ідеалів, сподівань, художніх смаків, побуту. Вносячи особливий колорит в освітньо-виховний процес, будучи методом і прийомом, вона привертає до себе значну увагу.

З давніх-давен значної ваги народознавчому вихованню надавали майстри художнього слова І.Котляревський. Т.Шевченко, Л.Глібов, І.Нечуй-Левицький, І.Франко. Л.Українка, Б.Лепкий, О.Пчілка, П.Тичина, О.Довженко. Вони ставили також проблеми виховання на глибокий, соціально-національний грунт. Сьогодні, варто зупини­тися на народознавчому спрямуванні творів М.Стельма­ха, який в художньо-образній формі відтворив ідейне ба­гатство, моральну чистоту, високий дух рідного народу.

Оповіді автора наткані образною мовою. Це:

 

КОЛИСКОВА

Наш ледащо — мудрий кіт. —

Тихо вибриті на ват.

Позирнув собі у бік

Та й у хату юнаком — скік!

А із хати — в хижку:

— Пошукаю мишку!..

Миші кіт не нашукав,

А сметану поз’їдав

Та й ховатися біжить,

А дитя в колисці спить.

Наступний твір — це теж колискова, яка знову ж таки веде мала в зачудований світ дитинства.

 

КРАЙ ЛІСОЧКА

Край лісочка на дубочку

Прив’язали колисочку,

Положили спать Оленку

В колисочку на світанку.

Теплий вітер повіває,

Все качисочку гойдає.

Сонце встало, сонце гріє,

Сонце дівчинку жаліє.

 

Твір «Через луг, через горбок» (за народними мотива­ми) нагадує нам пісеньку «Два півники горох молотили».

Через луг, через горбок

На ланок іде цапок.

Спіє гречка на ланку —

Серце радує цапку.

Гречку викосив цапок,

Склав з дітками у стіжок.

Молотив і так, і сяк,

І поніс зерно в вітряк.

Намолов муки цапок

Повний кадуб і мішок.

А цапиха із муки

Випікає пиріжки.

Хвалять свіжі пиріжки

Цап, цапиха і дітки.

Та й ще ціла низка творів написана за народними мо­тивами. Це:

 

 

ЖУРАВЕЛЬ

Журавель для бранця

Накосив стіжок сінця

Та й майструє ясельця,

Не собі — для баранця.

Хай баранчик — добрий гість —

Із яселець сіно їсть,

Хай не смикає він стіг,

Бо зламати може ріг.

 

ЧОГО ЛИС НЕЗДУЖАЄ

Ой у лісі калюжа є,

А чого лис нездужає?

У калюжі мочить губи,

А на сонці гріє шубу.

Шуба в лиса протерта,

Губи в лиса подерті.

А усе за курятину,

А усе за гусятину

Та усе за поросята

Доведеться пропадати…

Ой у лісі калюжа є.

А чого лис нездужає?

Як бачимо, мало сказати, що автор часто звертається до використання  фольклорних скарбів.  Народність є  ор­ганічною  властивістю  всієї  мовної  тканини  творів.   І підтвердження цього — кожен твір.

Невід’ємною складовою частиною дитячого життя є казка. Не залишає поза увагою цей жанр і Михайло Стельмах. З-під його пера виходять такі казки як «Чому кріт не з’являється на світ», «Бурячок і їжачок», «В їжачковім вітряку», «Що посієш те й пожнеш».

Так у казці «Чому кріт не з’являється на світ» роз­повідається, що плаче мама  кротиха, тому що

 

У кротихи

Любий кротик —

Чорна шубка,

Чорний ротик,

Розлінився в самий край,

Не виходить навіть в гай.

Матуся йому і їсти подає, і пити:

Не до столу, а в постіль,

Та й говорить до дитини:

Ти б хоч вмився на хвилину,

Хоч промий свої очиці.

Я подам тобі водиці.

Та де там?! Не хоче! Мама подає йому все… Але:

…От пройшло із пару літ.

Із дитятки виріс кріт.

Одного разу мами вдома не було, кріт був голодним і вирішив сам поласувати грушками

От і виліз кріт на світ,

Крадькома на сонце — глип!

Та й очицями кліп, кліп —

І від променя осліп.

Кріт скоріш

Без шапки бирки

Опустивсь у рідну дірку.

З того часу

Більше кріт

Не з’являється на світ.

Він літує і зимує

У норі.

Тільки шапку

Залишає угорі!

Вищезазначена казка, як ми бачимо, має як пізнаваль­ний, так і виховний характер.

Своєрідне «стельмаховське» слово було і зостається відкритою карткою сучасної української дитячої літерату­ри. Воно свідчить про її вагомі здобутки і значні можли­вості. А вміле використання його в роботі принесе вагомі результати.

 

 

завантаження...
WordPress: 18.29MB | MySQL:23 | 0.418sec