• Зареєструватись
  • План-конспект уроку на тему: Михайло Стельмах в колі дитячого читання

    загрузка...

    Тема. Михайло Стельмах в колі дитячого читання

    Мета. Поглибити знання учнів про дитячого письменника та поета М.Стельмаха;ознайомити з різними напрями його творчості; збагачувати словниковий запас; виховувати любов до Батьківщини, рідної мови, до праці, до природи.

     

    Золотіє іменами українська дитяча література, серед яких чільне місце посідає Михайло Стельмах, бо не дар­ма в народі кажуть, що лише та людина вважається істин­ним літератором, яка пише для дітей. Неперевершеним його біографічним твором, є «Гуси – лебеді летять», в якому автор, знайомлячи читачів з хлопчиком Михайликом, вводить їх в чарівний світ української мо­ви. Казка, в яку вірить Михайлик, вкладає в його уста «оте слово, до якого дослухається земля і вода, птиця в небі й саме небо». Допитливий, мудрий хлопчик роз­повідає, як над хатою пролітають лебеді. Його розповідь некваплива, лірично забарвлена, по-дитячому безпосе­редня: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила». Ліризм і емоційна спря­мованість притаманні кожному його творові. А часто-густо відчувається навіть ритмізація прози, що свідчить – письменник і в прозі залишається поетом. «З-під хмарки, мов з-під кудлатої брови, краєчком ока глянуло сонце на землю і здивувалося: чого це на полі так багато людей?.. Проскочило густо-рожеву хмарку і розгонисто прогнало золотими стрічками поперед себе наполохані тіні: вони, бліднучи, блискавично кинулися врозтіч, пробігли по до­линці, впали в став і над ними заколихались опромінені хвильки» — читаємо ми уривок з твору «Кров людська — не водиця» і збагачуємо мовні дитячі джерельця новими чудовими словами. Надбання письменника передаються у спадок дітям. Барвистість, багатство мови, художні де­ талі в його прозі довершують зображення будь-якого яви­ща, тим самим впливаючи на мовний розвиток дитини. Так, наприклад, у лісі було «чути, як жолудь, токуючи по гілках, падає на кореневище, коником одскакує од трави і зручніш припадає до землі, ще теплий, як дитина, і тугий, неначе патрон». Стануть у нагоді й уривки з «Березового соку», де автор описує прихід весни. «Уже в чорнолісі одспівувала ніжно-голубими дзвониками сколодра, на осонні почала береза вдовиними  сльозами   печалитись  — притулишся до неї і почуєш під корою перестук тихий, начеб серця, роками натруженого.   Непомітно   весна   позазіллювала зруби, озера, просіки…».

    Любов до Батьківщини ми починаємо виховувати в дошкільному віці з любові до мами, тата, братиків, сестричок, дідуся, бабусі тобто з сім’ї, з вітцівського двору, вулиці, села, рідного краю. Саме цьому сприяє поезія М. Стельмаха. Візьмемо його вірш.

    А у мене є сестричка —

    Трохи більша рукавички.

    Ми із нею подружили.

    Хоч вона й кричить щосили.

    Мама каже, що всі діти

    Учаться так говорити.

    Я сестричку розважаю.

    Сам їй віршика складаю:

    «Ти, маленька, підростеш,

    В гай із братиком підеш —

    Під берези, під дуби,

    По суниці, по гриби…»

    Крик у хаті затихає,

    Бо сестричка в гай бажає.

    В цьому віршеві, як ми бачимо, розкривається взірець відносин між старшими і молодшими членами родини. Цій же темі підпорядковано і вірш

    СКОРО Я ПІДУ ДО ШКОЛИ

    Скоро я піду до школи.

    От зберуть врожай із поля,

    Повезуть на трудодні,

    Значить — в школу час мені

    А сестричці ще не час,

    Бо вона маленька в нас —

    Не запишуть в перший клас.

    От і журиться сестричка,

    Що вона ще невеличка.

    Я кажу їй: — Не журись,

    Сам маленьким був колись.

    Виховувати любов до праці, присуспільнювати дітей до неї — одне з важливих завдань виховання школярів. Мало, дуже мало справжніх творів для дітей з даної тематики. Як ми бачимо, в творчості М.Стельмаха їх ціла низка.

     

    КОЛОСОК ДО КОЛОСКА

    Наступили дні щасливі —

    У полях збирають жниво.

    …Всі усі тепер у полі,

    Бо роботи є доволі.

    Навіть Мурчик, — кіт вусатий —

    Десь повіявся із хати.

    Примостився на стерні

    Й ловить миші цілі дні.

    Що ж робить мені, малому,

    Залишайся, кажуть, вдома.

    Це в жнива, в гарячі дні

    Залишатися мені?!

    Та не буде так ніколи!

    Я піду в широке поле.

    Відшукаю маму й тата:

    – Я прийшов вам помагати…

    Покладу в поділ сорочки

    Колосок до колосочка.

    Колосок та колосок —

    Назбирається стіжок.

    Або:

    ГРЯДОЧКА СЕСТРИЧКИ

    У сестрички теж є грядочка,

    Невеличка, наче кладочка,

    А на грядці — огірочки

    І кавун в рябій сорочці.

    Сім головок маку.

    Трохи пастернаку.

    Був на грядці і горох.

    Та його ми з’їли вдвох.

    Значимим у цьому напрямку роботи є вірш

     

    СОНЦЕ СТУКАЄ В ВІКОНЦЕ

    Сонце стукає в віконце

    Ти не спи, як сходить сонце.

    Прокидайся й на зарядку,

    Через кладку на лужок,

    А з лужечка та в садок.

    Там лежать граблі, лопата, —

    То ямки берись копати:

    Треба вчасно навесні

    Посадити яблуні.

    Груші, персики, горіхи

    Добрим людям для утіхи,

    І для цвіту, і для плоду

    На здоров’ячко народу.

    Та й герой твору «Гуси-лсбеді летять», Михайлик, лю­бить поле, працю хлібороба, бо поле, жито, колос, зерно, то життя його родини. Та й свій перший сніп він за­пам’ятав на все своє життя. Славно ж йти між жигами і дітям, які слухають про Михайлика. їм теж хочеться більше пізнати про поле, по якому так хороше йти Михайликові, про працю хлібороба.

    Але ж працювати вміють не лише діти. Тож у нагоді стануть вірші, в яких поет вдало розповідає про те, що і звірята люблять працювати. Ось, наприклад, як славно працює сімейка бобра.

     

    У бобра добра багато

    І надворі, і в коморі,

    І в оборі.

    І у хаті.

    Бо охоче

    Дні і ночі

    Він робив:

    Він і сіяв.

    Він і віяв,

    І косив,

    І молотив.

    А тепер бобер

    На гаті

    Вчить маляток

    Бобреняток

    Майструвати.

    Тихо-тихо

    Йде бобриха

    Через брід.

    Бо несе родині

    Дві хлібині

    У хустині

    І обід.

    Діти довідуються про те, що не завжди все ладнається і в роботі звірят, про що свідчить наступна поезія

     

    ЧИМ ВЕДМЕДЮ ПОСОБИТИ?

    У діброві при долині,

    Де біжить-дзвенить струмок,

    Посадив ведмідь малину

    І для себе, й для діток.

    Взяв ведмідь відро із хати

    Та й чалапає в струмок:

    Взявсь малину поливати

    І для себе, й для діток.

    А вода біжить з відерця,

    Витікає прямо вмить.

    Ухопивсь ведмідь за серце

    І не знає, що робить.

    Підкажіть скоріше, діти,

    Чим ведмедю пособити?

    За допомогою  творчості  М.  Стельмаха  ми   можемо здійснювати і фізичне виховання. Прикладом цього є йо­го вірш

     

    ГУСАК

    Наш гусак піднявсь на кладку,

    Став, як завше, на зарядку,

    Повернувся вліво, вправо,

    Чітко робить вільні вправи.

    От зробив гусак зарядку,

    Та й у річку — бух із кладки! —

    Миє крила, чистить лапки.

    Каже качур: — Так! Так! Так!

    Фізкультурник наш гусак.

    Україна — земля оріїв, сівачів. Багата земля, най­істотнішою прикметою довкілля якої є розмаїте природ­не багатство. А квіти, трави, дерева, які на ній ростуть, символізують її силу, міць, красу. І саме на цій землі мо­же зростати абсолютно духовно здорова особистість, гар­монійна, творча, далекоглядна, відкрита всьому, що роз­виває, що відповідає її життєвій позиції.

    Врахування схильності української дитини до гармонії з природою, дозволяє нам накреслити оптимальний варіант моделі особистості, яка не скривдить тварину, не зімне квітку, не засмітить джерела, не осквернить крини­цю, яка здатна змінити довкілля на краще. Особистості, яка вміє краще бачити незрівнянну красу довкілля і має бажання наситити нею життєвий простір, утримати цю примхливу красу, яка врятує світ. Тобто, сформувати еко­логічну культуру особистості. Неабияку роль в цьому відіграють твори М.Стельмаха. За допомогою своїх мило­звучних поезій він веде малюків в світ природи.

    «…літо, літечко! Я люблю як ти розкриваєш свої вії, прижурений житній цвіт, люблю, як ти довірливо дивиш­ся на мене очима волошки і озиваєшся косою у лузі, пе­репілкою в полі.

    …літо, літечко! Воно тихо з полів зайшло в село, посто­яло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого ділечка, щоб усе росло, родило. І все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!» — читаємо в його повісті «Щедрий вечір».

    Дитину вражають своєю мальовничістю стельмахівські пейзажі. Відчувається, що письменник закоханий у рідну природу, добре знається на тонкощах її краси, милується барвами і пахощами землі й свою любов передає дітям.

     

    МИ ЛЮБИМО ВЕСНУ

    Зелену, чудесну,

    Грімницю у тучі,

    І дощик співучий,

    І луки широкі,

    І ріки глибокі,

    І поле веселе,

    У рідній оселі

    І цвіт у маю —

    Всю землю свою! Бо як її не любити. Читаємо строчки і перед нами по­стає картина, де

    Зацвіли усі діброви

    І долини, і луги,

    І річки синіють знову,

    І не входять в береги…

    А ось про літо

     

    ЧЕРВЕНЬ

    Дні погожі,

    Ясні, жаркі.

    На лугах

    Дзвенять косарки.

    Та й зимі відшукалося місце в поезії.

    Вранці сніг війнув із поля

    Й забіліло все навколо

    І дорога, і гайок,

    І ставок, і наш каток.

    З любов’ю описуючи тварин, він тим самим виховує любов до них, бажання оберігати ці маленькі створіння.

     

    ЗАЄЦЬ СПАТИ ЗАХОТІВ

    Сам постелю постелив.

    Сам собі приніс подушку,

    Підмостив її під вушко.

    Та у зайця довге вушко —

    Все звисає із подушки.

    А ось

    В піджачок

    З голочок

    Одягнувся їжачок

    Та й із хати —

    Назбирати

    Грушечок –  гниличок.

    На стежині, у долині під дубком

    Стрівся зайчик-побігайчик

    З їжачком.

    Каже зайчик-побігайчик:

    Пропадаю,

    Бо учора біля бору

    Сталось горе:

    Гнав мене лис

    І у поле,

    І у ліс…

     

    Їжачок

    Поет непомітно наголошує про те, що і звірів, і птахів треба шанувати.

     

    У НАС ГУСИ НЕ СЕРДИТІ

    Невеличка наша річка —

    Я її перепливаю.

    А на березі сестричка

    Гиля гусоньки співає.

    Гуси слухають сестричку,

    З рук її скубуть травичку —

    У нас гуси не сердиті,

    Бо ми вмієм їх любити.

     

    Вихователеві стане у нагоді уривок з прозового твору, де розповідається про осу, яка сонно повзла по білій квітці деревію. Варчук, герой роману «Кров людська — не водиця», вдарив ногою по квітці, і оса впала на стерню. «Він чоботом втиснув її у м’яку землю і косо подивився, як вона покаліченими крильцями хотіла вирвати з ґрунту своє перетягнуте крильце», а за кілька хвилин вже «вдру­ге, навіки вбив у землю осу». Вміле використання вище зазначеного матеріалу принесе значні наслідки.

    Народнопоетична творчість, як складова частина куль­тури народу, є важливим засобом пізнання історичних особливостей, його розвитку, духовності, його ідеалів, сподівань, художніх смаків, побуту. Вносячи особливий колорит в освітньо-виховний процес, будучи методом і прийомом, вона привертає до себе значну увагу.

    З давніх-давен значної ваги народознавчому вихованню надавали майстри художнього слова І.Котляревський. Т.Шевченко, Л.Глібов, І.Нечуй-Левицький, І.Франко. Л.Українка, Б.Лепкий, О.Пчілка, П.Тичина, О.Довженко. Вони ставили також проблеми виховання на глибокий, соціально-національний грунт. Сьогодні, варто зупини­тися на народознавчому спрямуванні творів М.Стельма­ха, який в художньо-образній формі відтворив ідейне ба­гатство, моральну чистоту, високий дух рідного народу.

    Оповіді автора наткані образною мовою. Це:

     

    КОЛИСКОВА

    Наш ледащо — мудрий кіт. —

    Тихо вибриті на ват.

    Позирнув собі у бік

    Та й у хату юнаком — скік!

    А із хати — в хижку:

    — Пошукаю мишку!..

    Миші кіт не нашукав,

    А сметану поз’їдав

    Та й ховатися біжить,

    А дитя в колисці спить.

    Наступний твір — це теж колискова, яка знову ж таки веде мала в зачудований світ дитинства.

     

    КРАЙ ЛІСОЧКА

    Край лісочка на дубочку

    Прив’язали колисочку,

    Положили спать Оленку

    В колисочку на світанку.

    Теплий вітер повіває,

    Все качисочку гойдає.

    Сонце встало, сонце гріє,

    Сонце дівчинку жаліє.

     

    Твір «Через луг, через горбок» (за народними мотива­ми) нагадує нам пісеньку «Два півники горох молотили».

    Через луг, через горбок

    На ланок іде цапок.

    Спіє гречка на ланку —

    Серце радує цапку.

    Гречку викосив цапок,

    Склав з дітками у стіжок.

    Молотив і так, і сяк,

    І поніс зерно в вітряк.

    Намолов муки цапок

    Повний кадуб і мішок.

    А цапиха із муки

    Випікає пиріжки.

    Хвалять свіжі пиріжки

    Цап, цапиха і дітки.

    Та й ще ціла низка творів написана за народними мо­тивами. Це:

     

     

    ЖУРАВЕЛЬ

    Журавель для бранця

    Накосив стіжок сінця

    Та й майструє ясельця,

    Не собі — для баранця.

    Хай баранчик — добрий гість —

    Із яселець сіно їсть,

    Хай не смикає він стіг,

    Бо зламати може ріг.

     

    ЧОГО ЛИС НЕЗДУЖАЄ

    Ой у лісі калюжа є,

    А чого лис нездужає?

    У калюжі мочить губи,

    А на сонці гріє шубу.

    Шуба в лиса протерта,

    Губи в лиса подерті.

    А усе за курятину,

    А усе за гусятину

    Та усе за поросята

    Доведеться пропадати…

    Ой у лісі калюжа є.

    А чого лис нездужає?

    Як бачимо, мало сказати, що автор часто звертається до використання  фольклорних скарбів.  Народність є  ор­ганічною  властивістю  всієї  мовної  тканини  творів.   І підтвердження цього — кожен твір.

    Невід’ємною складовою частиною дитячого життя є казка. Не залишає поза увагою цей жанр і Михайло Стельмах. З-під його пера виходять такі казки як «Чому кріт не з’являється на світ», «Бурячок і їжачок», «В їжачковім вітряку», «Що посієш те й пожнеш».

    Так у казці «Чому кріт не з’являється на світ» роз­повідається, що плаче мама  кротиха, тому що

     

    У кротихи

    Любий кротик —

    Чорна шубка,

    Чорний ротик,

    Розлінився в самий край,

    Не виходить навіть в гай.

    Матуся йому і їсти подає, і пити:

    Не до столу, а в постіль,

    Та й говорить до дитини:

    Ти б хоч вмився на хвилину,

    Хоч промий свої очиці.

    Я подам тобі водиці.

    Та де там?! Не хоче! Мама подає йому все… Але:

    …От пройшло із пару літ.

    Із дитятки виріс кріт.

    Одного разу мами вдома не було, кріт був голодним і вирішив сам поласувати грушками

    От і виліз кріт на світ,

    Крадькома на сонце — глип!

    Та й очицями кліп, кліп —

    І від променя осліп.

    Кріт скоріш

    Без шапки бирки

    Опустивсь у рідну дірку.

    З того часу

    Більше кріт

    Не з’являється на світ.

    Він літує і зимує

    У норі.

    Тільки шапку

    Залишає угорі!

    Вищезазначена казка, як ми бачимо, має як пізнаваль­ний, так і виховний характер.

    Своєрідне «стельмаховське» слово було і зостається відкритою карткою сучасної української дитячої літерату­ри. Воно свідчить про її вагомі здобутки і значні можли­вості. А вміле використання його в роботі принесе вагомі результати.

     

     

    Для скачування файлів необхідно здійснити або Зареєструватись

    Залишии коментар