МУЗИКА XVII СТ.

Мета: Скласти уявлення про розвиток музики як складової частини української культури; визначити основні риси притаманні музичному мистецтву; формувати інтерес і повагу до музичних творів минулого нашого народу.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: репродукції.

Хід уроку

І. Організація навчальної діяльності.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.


1. Становлення музичного мистецтва.

Відображення високого рівня духовної культури українського народу були досягнення в мистецтві. У пісенній творчості, як і в попередні сторіччя, були поширені обрядові, ліричні, жартівливі, епічні, танцювальні пісні.

Музичні твори тієї доби характеризуються тісним зв’язком народної музики з професійною. Нові жанри народної пісні, передусім історичні пісні та думи, були музично своєрідними, особливо думи, які виконувалися кобзарями у супроводі кобзи, бандури або ліри. Піднесенню української музичної культури сприяла музична освіта. У братських школах, колегіях, Києво-Могилянської академії викладалися церковний спів за нотами, елементи теорії музики й композиції. Підготовка в школах регентів церковних хорів, учителів співу й музикантів давала змогу зберегти українську культуру в умовах колонізації. Ще в 50-х рр. XVII ст. тодішній ректор академії Лазар Баранович організував спеціальну музично-хорову школу. У хорі студентів налічувалося близько 300 осіб, він був найкращим київським хором.

2. Поява пісень епічного жанру. Історичні пісні.

Люди складають пісні з давніх-давен – з того часу, коли виникла звукова мова. У піснях йдеться про працю, природу, родинне життя, взаємини між людьми, а також і про важливі суспільні події, зокрема про боротьбу українського народу проти зовнішніх ворогів, і про видатних воїнів та полководців. З часом ця, оспівана в пісні важлива громадська подія стала історією, умирали видатні учасники її, давньою ставала й пісня, однак вона не забувалася. Так було в усі віки: події ставали історією, а пісні зберігалися в пам’яті народній, передавалися від покоління до покоління.

Українські епічні пісні XVII ст. стали яскравим відображенням високого рівня духовної культури народу. В епічному жанрі виник ряд таких глибоко драматичних пісень про татарські набіги, як « За рікою вогні горять» та інші. Коли усно поетичні твори почали записуватися, одержали назву – історичних.

Історичними називаються пісні, в яких зображено важливі події минулого та видатних осіб. Як окремий жанр історичні пісні з’явилися в XIV-XV ст., коли Україна опинилася беззахисною перед страшною небезпекою, що загрожувала з півдня постійними грабіжницькими набігами татар із Кримського ханства. Шукаючи порятунку від ворожої навали, мешканці українських сіл і міст змушені були брати до рук зброю, вирушати за Дніпрові пороги. Постійна боротьба проти нападників перетворила хлібороба й ремісника на воїна-козака. Захищаючись, козаки будували укріплення із січених дерев’яних колод – січі. Згодом утворилася Запорізька Січ. Першим гетьманом України вважають Дмитра Вишневецького, про якого вже за тих часів складалися пісні. Донині живе знаменита « Пісня про Байду» ( « В Цареграді на риночку») .

Історичні пісні відтворюють справжні історичні події, зображують конкретних історичних осіб, найголовнішу рису народних героїв – готовність іти на самопожертву заради рідної землі. Для історичних пісень характерним був гуртовий багатоголосний спів.

Історичні пісні – це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб. До речі, термін історична пісня вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь.

Тематика пісень різноманітна. Вона пов’язана з основними історичними подіями, війнами, повстаннями, виступами народів проти загарбників. Найдавніші з історичних пісень змальовують важкий період в історії українського народу – звитяжну боротьбу козаків із турецько-татарськими ордами, страхітливі спустошення і насильства.

Особливо багато пісень присвячено подіям Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. У них прославлено улюбленого гетьмана, інших полководців, соратників Хмельницького: Максима Кривоноса, Івана Богуна, Данила Нечая, Івана Сірка, Морозенка.

Супроводжуючи історію народу, пісня і сама стала часткою духовної історії нації, своєрідним документом її творчої зрілості, доказом усвідомлення свого місця й ролі в загальній історії людства. Для нашого народу пісня була й залишається великим і незамінним скарбом духовної культури, ціну якому мусить знати кожен громадян, щоб охороняти та множити його для майбутніх поколінь, адже, як слушно зазначив Олександр Довженко, « українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава».

Героїчна боротьба українського козацтва проти турецько-татарської агресії зумовила появу дум. Так називалися особливі пісні-оповіді ( мелодекламації), в центрі уваги яких були козаки-лицарі, а також гірка доля невільників. Це глибоко самобутні епічні та ліро-епічні твори, які виконувалися в супроводі щипкових інструментів.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.82MB | MySQL:26 | 0,349sec