МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ сім’ї І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Тема.    МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ сімї І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Мета: обговорити з батьками проблему взаємовід­носин у сім’ї, значення вжитті людини роз­витку емоційної сфери, позитивних емоцій; сприяти придбанню практичних навичок спіл­кування у сім’ї.

Коментар:   класний керівник готує пам’ятку для батьків.

 

Пам’ятка для батьків «Рекомендації що до розвитку позитивних емоцій у дитини»

Тата і мами! Пам’ятайте!

Від знаків вітання, схвалення, любові у дитини склада­ється відчуття: «зі мною все гаразд», «я- хороший». Від сигналів засудження, незадоволеності, критики з’являєть­ся відчуття «зі мною щось не так», «я – поганий».

Душевна скарбничка дитини працює день і ніч. її цін­ність залежить від того, що ми туди кидаємо.

Навіть вимоги, які ви пред’являєте, повинні бути напо­внені любов’ю і надією.

Навчіться слухати своєї дитини в радості і в жалі.

Караючи свою дитину, залишайтеся поряд, із нею, не уникайте спілкування із нею.

Станьте для своєї дитини прикладом для наслідування в вияві позитивних емоцій по відношенню до членів своєї сім’ї й інших людей.

Заводьте свої красиві, добрі і світлі ритуали спілкуван­ня, які зроблять ваше життя і життя вашої дитини тепліше і радісніше.

Ритуали, які подобаються дітям:

а)  перед виходом у школу отримати обійми батьків і на­путливе слово або жест;

б)  прийшовши зі школи, розказати про свої успіхи і про­блеми і отримати слова підтримки і участі за чашкою чаю;

в)  у вихідний день обговорити прожитий тиждень і його значення для дітей і батьків;

г)  посидіти у сутінках при свічках поряд із мамою і татом;

д)  на ніч послухати казку і бути дбайливо укритим;

є) у свій день народження отримувати сюрпризи і улаш­товувати їх для інших членів сім’ї;

є) разом із мамою готуватися до свята і пекти красивий торт;

ж) посидіти із мамою і татом, узявшись за руки, під час своєї хвороби попросити у них улюблену їжу або щось таке, чого дуже давно хотілося.

 

Хід зборів

Бесіда.   

Шановні батьки! Будь-якій людині потрібно, щоб її розу­міли і визнавали; щоб вона відчувала себе необхідною; щоб її успіх був оцінений оточуючими людьми; щоб вона могла розвиватися і реалізовувати свої можливості, щоб, завдяки всьому перерахованому, вона навчилася поважати себе.

Завдяки чому людина, особливо маленька, може бути щасливою? Передусім вона щаслива від того психологіч­ного середовища в якому вона живе і зростає. Яке воно, це середовище?

З раннього дитинства малюка виховує все, що його ото­чує: люди, речі, природа, суспільні явища. Але у всі періо­ди дитинства і юності, незважаючи на різноманітні впливи, найвідповідальнішою є роль батьків.

Сімейні взаємовідносини… Від цих слів віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуй­ністю. Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування – запорука доброго настрою, душевного спо­кою. З іншого боку, встановлено, що ніде люди не ранять один одного так боляче, як вдома, в сімейних конфліктах.

Правильно роблять ті дорослі, які велику увагу приділя­ють повсякденному спілкуванню з дитиною. Вони розпові­дають багато цікавого, читають книжки, складають казки, обговорюють події дня.

Виявляється, що вмінням говорити з дитиною, пра­вильно будувати спілкування володіють не всі батьки. Розмовляючи з колегою по роботі, ми відповідним чи­ном підбираємо слова, намагаємося передбачити реак­цію співбесідника, а спілкуючись із власними дітьми, керуємось, як правило, принципом: кажу все, що хочу.

Слово – могутній засіб виховання, тому і користуватися ним слід дуже обережно, особливо в конфліктних ситуаціях.

Василь Сухомлинський підкреслював, що від того, яким буде слово матері – лагідним, добрим, уважним, розумним,

сердечним чи дратівливим, сварливим, злим – залежить і виховання у дітей почуття відповідальності.

Відомий педагог неодноразово вказував на емоційність мовлення. «Як важливо,  підкреслював він, – щоб у кож­ному слові вихователя трепетала, хвилювалась, раділа і обу­рювалась жива людська пристрасть! Бо хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не за­пульсує кров. Цю душевну повноту і насиченість слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібників, вказівок. Вона дається тільки життям…»

Стежте за власним мовленням. Пам’ятайте, що воно – відображення вашої особистості. Намагайтеся говорити спо­кійно, доброзичливо. Не зловживайте словами «повинен», «треба». Зверніть увагу на те, чи говорите дітям «дякую», «вибач», чи вистачає вам терпіння шукати все нові і нові слова для роз’яснення і переконання.

Звичайно, спілкування не виключає вимогливості, але вона, не повинна домінувати у відносинах дітей і батьків. Не помічати «дрібниць» означає зовсім не проти «дрібниць». їх слід виправляти, реагувати на них, але інколи вміти і не бачити.

Пам’ятайте, що діти люблять не тільки слухати, але й думати, висловлювати власні судження, тобто вони хо­чуть брати участь у спілкуванні. Будьте уважними до мов­лення дитини, адже мова, як відомо, – знаряддя культури спілкування. Ненав’язливо поправте малюка, який не­правильно промовив слово чи побудував фразу, причому краще робити це по ходу розмови, так, щоб не переривати спілкування.

Важливо формувати у дітей навички ввічливого спілку­вання: вміти вислухати співбесідника, з повагою ставити­ся до його думки; вживати слова ввічливості відповідно до ситуацій, звертання: «пробачте, чи не скажете…»; «пере­прошую, скажіть, будь ласка, …»; «вибачте…»; «спасибі…»; «дякую…»; «щиро дякую…»; «велике спасибі…» тощо.

 

Педагогічний практикум для батьків. Обговорення  ситуацій.  

Ситуація 1.

Ваша дитина знову отримала погану оцінку по предме­ту. Напередодні вона довго вчила, а результат плачевний.

Ситуація 2.

Ви багато разів повторюєте своїй дитині: «Роби уроки!» Дитина не реагує.

Ситуація 3.

Ваша дитина нічого вам не розказує, і лише від сторон­ніх людей ви дізнаєтеся, що вона поводиться в школі по­гано.

Ситуація 4.

Ваша дитина б’ється з іншими дітьми, в школі на неї по­стійно скаржаться.

Ситуація 5.

Одного разу вчителька запитала першокласницю, тиху, задуману дівчинку:

– Чого тобі найбільше хочеться?

– Я хочу захворіти.

– Чому? – здивувалася вчителька.

– Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розказувала мені казки, читала книжки. Мені було так добре.

– Про що свідчать слова дівчинки? Чому так часто на­шим дітям не вистачає уваги батьків?

 

Підсумки зборів.    

Сім’я – особлива атмосфера, куди дитина несе свою радість і горе, роздуми і сумніви. І якщо учень не ділиться з батьками своїми помислами, не розказує про свої справи, батькам варто задуматися над тим, чи справна їхня «маши­на сімейного виховання».

завантаження...
WordPress: 22.88MB | MySQL:26 | 0,483sec