Межа дозволеного

 

 

У народі часто говорять, що та чи інша особа – злочинець у «крові», тобто він таким народився. Дійсно, такі особи є. Наприклад, в одній сім’ї виховується двоє дітей. Один з них росте нормальною дитиною і стає у майбутньому порядною, а інший вже змалечку – злочинець, і залишається ним до кінця життя. Кажуть, що це виродок у сім’ї, але річ у тім, що методи виховання у сім’ї до всіх дітей були однакові. Слід було своєчасно розгледіти негативні риси в дитини. Отримавши по спадковості гени особи, яка внутрішньо не сприймає до виконання певні норми, така дитина потребує спеціального підходу, виховання чесною працею, всебічного контролю і скерування у бік добра і справедливості. Звичайно; починати це робити після виявлення першого правопорушення, як правило, вже запізно і не приносить це бажаного результату.

Сучасна загальноосвітня школа має безліч проблем, і найболючіша серед них – зростаючі труднощі у вихованні дітей і підлітків, збільшенні кількості асоціальних проявів у поведінці, правопорушень і злочинів. Вчителі зіткнулися з проблемою, якої не знали їхні колеги ще 8-10 років тому. Число дітей групи ризику, тобто тих, яких ми називаємо важкими, різко зросло. їх виявилось більше половини. Частіше проявляється грубість у ставленні до вчителів і батьків, недисциплінованість на уроках, прогули, бродяжництво, крадіжки, хуліганство, пияцтво. Ці явища стали дуже серйозною проблемою в школах.

Усі відзначають зниження престижу освіти, інтелігентності, професійної компетенції. Значна кількість учнів стала вважати навчання непотрібним гаянням часу, тим більше зараз, коли матеріального добробуту можна посягти без освіти. Старання в навчанні нерідко розцінюється як вияв свого роду конформізму. Відомі випадки, коли відмінників у класі переслідують, б’ють. Багато школярів не хоче вчитися, щоб не втратити друзів, не опинишся в ізоляції.

Падіння авторитету школи як інтелектуально-пізнавальної освітньо-виховної установи спричинилося, звичайно, і внаслідок прогресу технічних засобів інформації – кіно, радіо, телебачення. Учитель перестав бути головним джерелом знань. Саме неуспішність, відсутність інтересу до навчання призводить учня до відчуження від школи, на фунті якого виростає безкінечна низка проблем антисоціальної поведінки.

Немало правопорушень обумовлено незайнятістю підлітків корисними справами, слабкістю бази і прорахунками в організації дозвілля. Гуртки і секції для роботи з підлітками за місцем проживання малочисельні, а в багатьох районах практично ліквідовані, та й розраховані вони переважно на дітей молодшого шкільного віку. Незважаючи на відповідні рішення уряду, у більшості областей інтенсивно іде процес закриття та розпродажу комерційним структурам підліткових фізкультурно-спортивних та різнопрофіль-них клубів.

Через постійні невдачі в школі, психологічний дискомфорт, конфліктні ситуації примушують підлітків шукати нове середовище асоціальної спрямованості. Втрачену гідність вони компенсують протиправною поведінкою. Характерною ознакою протиправних дій сучасних школярів є те, що уже 11-12-річні підлітки об’єднуються у стихійні групи, які поділяють райони міста на свої сфери впливу з кримінальною активністю: крадіжками дефіцитних товарів, мотоциклів, велосипедів, машин, запчастин до них, фарцо-вкою та іншими правопорушеннями.

Приблизно третю частину крадіжок підлітки скоюють без попередньої підготовки, використовуючи зручний випадок: відкриті вікна чи двері, залишені без нагляду речі на вулиці, в автомобілі тощо. Предмети скоєних крадіжок – найчастіше продукти харчування, спиртні напої, гроші, модний імпортний одяг, музичні інструменти, радіоапаратура, дорогоцінності, засоби пересування, спортивний інвентар та ін. В основному, це речі, які легко реалізуються, або ж задовольняють власні потреби підлітків.

Перехід до ринкових відносин, супутні економічні колізії спричиняють корисливу спрямованість підліткової злочинності. Гострий дефіцит товарів навіть першої необхідності викрив дуже небезпечний симптом підліткової злочинності – дрібну спекуляцію. Уже з 10-12 років підлітки беруть участь у створенні «малого бізнесу». У підземних переходах, біля готелів для іноземних туристів, на базарах з’явилось багато стихійних «бізнесменів». Але найстрашніше те, що чимало таких підлітків підпадають під вплив кримінальних елементів – злодіїв, шахраїв, які вчать неповнолітніх спекуляції, крадіжок, здирства, сутенерства. Тому в нових економічних стосунках необхідно уважно вивчити питання організації робочих місць, шкільних кооперативів тощо. Дати можливість чесно заробити гроші, допомогти сім’ї, ліквідувати грунт, на якому зростає цей вид злочинності.

Нині поширені різні молодіжні організації та угруповання, що відомі своїми хуліганськими діями. Часто початком хуліганських дій слугують різні зачіпки, типу: «Дай закурити!», «Позич гроші!», «Дай на пляшку!», «Постав пиво!» та інше. Треба знати, що це поштовх до брутальності. Обе-‘ рігаючись від хуліганів, слід пам’ятати, що сучасна молодь часто ходить з холодною зброєю зі спеціальними заточками, з газовибуховими речовинами і т.д. На зауваження, яке їм не «до душі», вони пускають ці предмети у дію, незважаючи на стать і вік дорослої людини.

Практиці відомі і «наймані» хулігани. Тобто це ті особи, які виконують чиєсь замовлення, з метою налякати неприятелів замовника. Хоча «завдання» дається, щоб трохи потовкти, аби не був мудрий, проте інколи все це завершується значно гірше.

Центром хуліганських вчинків є дискотеки, танцювальні зали, а ще більше – танцювальні майданчики. Тут багато причин для такого виду злочинів. Але основним є те, що молодь переважно знаходиться в нетверезому стані, втручається у процес організації вечора, насаджує свої звичаї1, неправильно поводять себе і дівчата. Так вже склалося, що на дискотеках чи танцях вороже ставляться до «чужих» хлопців, які прийшли з іншого району чи населеного пункту. Навіть якщо їхня поведінка не викликає якихось обурень з боку присутніх, то зачіпки, як правило, все одно будуть.

Майже 40% правопорушень підлітків носить організований, груповий характер. Сьогодні їхня чисельність складає не 3-5, а доходить до 50, 100 і більше осіб. Масовими стають бійки «стіна на стіну» з використанням ножів, кастетів, ланцюгів, арматури.

У сфері молодіжної самодіяльності набувають поширення агресивно-бійцівські угропування молоді, які виросли на ґрунті минулих зіткнень «дворових команд», «міських моталок». їх змінили змагання з бойових видів по карате і кунгфу. Ці формування не мають тієї високої світоглядної і моральної підготовки, які загалом необхідні при вивченні бойових мистецтв. Натомість вони поставляють «кадри» в групи рекетирів, команди «крутих» хлопців.

Агресивну спрямованість мають деякі угруповання культурної самодіяльності (в руслі субкультури хіпі, панків, у стилі «чорної романтики» злочинів, комп’ютерної самодіяльності «хакерів»); варварські дії підліткових гуртів (руйнівників пам’ятників і обелісків, груп політичної самодіяльності). Релігійно-тоталітаристські формування типу «Біле братство», «Товариство свідомості Крішни», «Центр Богородиці» ставлять метою повністю підкорити своєму культу підлітків, укорінивши рабський, залежний від секти спосіб життя, викликати певні антисуспільні дії.

Багато злочинів, скоєних неповнолітніми, характеризуються не тільки бездушністю, а й нікчемністю мотивів. Коли підлітки збираються разом і дії групи підігріваються лідером, коли вони підтримують одне одного, неповнолітній іноді спроможний на страшні речі просто заради того, щоб не заробити репутацію слабака. Недавно Верховний Суд розглянув кримінальну справу проти чотирьох молодиків, котрі захоплювалися боксом і вважали себе за це такими собі суперменами. Вони вешталися містом Селідово Донецької області й розважалися тим, що били ні в чому не винних людей. Просто підходили до незнайомого й починали тупо гамселити його руками й ногами. У травні-червні 2000 р. сімом потерпілим вони заподіяли тілесних ушкоджень різної тяжкості, а трьох – позбавили життя.

Почастішала участь дівчат у скоєнні кримінальних злочинів. Не раз із матеріалів судових справ випливало, що саме наявність дівчини «надихала» злочинця на псевдогероїчний вчинок. Проте дівчата, тією чи іншою мірою причетні до злочину, нерідко не несуть відповідальності – їхня роль у злочині у кримінально-правовому сенсі другорядна або їх вигороджують хлопці.

Кількість неповнолітніх, засуджених за вчинені злочини, рік у рік зростає, причому досить високими темпами. Якщо 1992 р. було засуджено 11,6 тисячі неповнолітніх, то через десять років – майже вдвічі (більше 20 тисяч). 45% неповнолітніх злочинців виховувалися одним із батьків, а 6% – зовсім без них. Проте з конкретних кримінальних справ відомо багато випадків, коли на злочин ідуть діти, котрі не то що не бідували, а не знали ні в чому відмови. Попри це вони стають злочинцями. Це і корисливі злочини, і злочини, що так чи інакше пов’язані з наркотиками. Такі діти нерідко крадуть за компанію, заради авторитету серед ровесників, аби показати, які вони сміливі та «круті». Як і серед інших категорій дітей, тут нерідко зустрічаються цілком безмотивні злочини.

Часто діти і підлітки думають, що за скоєний ними злочин ніякої відповідальності не буде, бо вони ще неповнолітні. Проте гуманне ставлення до дітей у суспільстві аж ніяк не означає, що треба потурати їм у всьому. Навпаки, таких дітей слід перевиховувати. Адже багато дорослих злочинців починали свою «кар’єру» ще в підлітковому віці. Новий Кримінальний кодекс, з одного боку, посилив відповідальність неповнолітніх. Раніше до неповнолітнього не можна було застосовувати позбавлення волі терміном понад 10 років, сьогодні він може одержати до 15 років за навмисний злочин, пов’язаний із позбавленням життя потерпілого. З іншого боку, закон передбачив ряд гарантій, спрямованих на те, щоб неповнолітнім призначалися менш суворі покарання, ніж дорослим.

Закон розглядає вчинення злочину неповнолітніми як пом’якшувальну обставину. Адже закон зважає на те, що формування неповнолітнього як особистості ще не закінчилося, а вчинення ним злочину може пояснюватися саме цим чинником. Кримінальний кодекс визначив, що кримінальній відповідальності взагалі не підлягають особи, яким до вчинення злочину не виповнилося 16 років. Лише за вчинення тяжких злочинів, таких як вбивство, зґвалтування та деяких інших, неповнолітній може відповідати перед кримінальним законом у віці 14 років.

Якщо злочин вчинила особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, вона все одно відповідатиме за свої дії. Справу про такі вчинки розглядає суд, за рішенням якого винного, що не досягнув відповідно 14 або 16 років, може бути піддано примусовим заходам виховного характеру, зокрема направлено до спеціальної навчально-виховної школи на строк до трьох років. Направляють до такої школи, незважаючи на незгоду батьків і самої дитини. Отже, незалежно від віку правопорушника законом передбачено відповідальність за скоєні суспільно небезпечні діяння.

Малолітній злочинець – це, перш за все, дитина, а вже потім – загрозливий для суспільства елемент. Наше суспільство й досі не бачить різниці між неповнолітнім і дорослим злочинцем. Мабуть, саме тому спеціальних дитячих СІЗО у нас не існує – дітлахів розміщують в окремому блоці «дорослого» ізолятора, позбавленого вкрай необхідних дитячому організму «дрібниць». Приміром, ігрових кімнат, хоча б міні-спортзалів.

Слідчий ізолятор на наш, український кшталт, – доволі своєрідна установа. Таке собі чистилище, де людська душа страждає в очікуванні своєї долі, в передчутті кари чи виправдання. Вона нічого не знає про завтрашній день, ні в чому не впевнена – і саме цим СІЗО страшніший за в’язницю. Особливо для малолітнього злочинця, котрий у цій установі стає самим собою – тобто затравленою життям, самотньою й абсолютно занедбаною дитиною. В законі про попереднє ув’язнення, з якихось незрозумілих педагогічних міркувань, забороняється дітям у СІЗО побачення з батьками чи родичами. Мовляв, в інтересах слідства. Інтереси ж дитини, її психологічного стану – питання сто перше. Точніше, його перед собою нині ніхто й не ставить. Отож, шість, десять, а то й більше 12 місяців сидить дитина в камері, майже кожна – з вкрай неврівноваженою нервовою системою, перелякана обставинами – і поруч немає рідної душі, з котрою можна було хоча 5 поплакати разом.

Нині ніхто не переймається тим, щоб дитина не боялася слідства, викривлених, жахливих уявлень про можливе покарання, про судові засідання, про життя в колонії. Невже суспільство вважає ці страхи невід’ємною частиною

покарання і навмисне нагнітає їх? Такий страх невідомості ламав назавжди багатьох дорослих ув’язнених. Що вже казати про малолітніх…


Сьогодні у слідчих ізоляторах України перебуває трохи більше двох тисяч дітей. Якщо ми не хочемо обізлити їх раз і назавжди на весь світ, якщо ми правді хочемо дати цим дітям шанс, а не просто забрати їх подалі від своїх очей, ми, дорослі, повинні змінити їхнє життя. Для цього потрібно просто створити їм людські умови існування. Тобто згадати, що дитинство – це гра, на вчання, розваги, дозвілля, увага дорослих, змістовне спілкування з ними. В СІЗО все це повинно бути. Так само, як і в колоніях. Ну хто, крім нас, скаже дитині, що життя варте того, аби прожити його не в СІЗО і не в колонії?

Дитяча злочинність – це надзвичайно складна комплексна проблема, і її не можна розв’язати винятково заходами кримінального переслідування. Неповнолітні злочинці як ніхто інший, потребують не тільки перевиховання, а й підвищення освітнього рівня, опанування професії, розуміння загальнолюдських моральних цінностей, лікування від хвороб.

Молодій людині, що виросла сьогодні у в’язниці, адаптуватися в суспільстві надзвичайно складно. Є багато випадків, коли дорослі, провівши в місцях позбавлення волі значну кількість років, просто не хочуть виходити на волю. їхнє життя за ґратами для них зрозуміле та звичне. Але вони не знають, що робити і як жити в тому світі, який вони залишили років 10-15 тому: їх там ніхто не чекає, і вони не хочуть повертатися туди. Тим паче це стосується неповнолітніх – якщо вони набиралися життєвого досвіду за Ґратами, якщо за ними сформувалися їхні моральні критерії, якщо там перебувають їхні друзі, вжитися в середовище вільних людей їм складно. Розглядаючи справи щодо неповнолітнього, суддя зобов’язаний уже при винесенні вироку думати про майбутню соціальну реабілітацію підлітка. Адже головним є саме це, а не покарання як таке.

Як відомо, стати на стежку злочинності набагато легше, аніж вирватися із обіймів криміналу. Навіть той підліток, який хоч раз вчинив злочин, став у нашому суспільстві «міченим», наштовхується на стіну настороженого ставлення до себе. У такій ситуації психологія дитячого рівня не здатна подолати негатив стосовно себе, а тому здебільшого підліток примиряється із певним статусом своєї меншовартості та прагне потрапити у товариство собі подібних.

Правопорушення неповнолітніх – це небезпечне соціальне явище, оскільки правопорушення в середовищі неповнолітніх заважають, по-перше, формуванню соціально цінної особистості неповнолітнього; по-другву завдають суспільству значних витрат трудових ресурсів (лише третина покараних повертаються до повноцінного суспільного життя); по-третє, злочинність неповнолітніх відіграє значну роль у формуванні рецидивної злочинності (дві третини рецидивів розпочинають свій злочинний шлях ще неповнолітніми). А тому профілактика правопорушень – справа надзвичайної державної ваги.

Мудрий законодавець не допустить вчинення злочину, щоб не бути змушеним карати за нього. Цей загальновідомий вислів ще раз підтверджує переконливо доведену кримінологами тезу про те, що головним у справі боротьби зі злочинністю взагалі і, зокрема, злочинністю неповнолітніх є запобіжна (попереджувальна чи профілактична) діяльність.

На жаль, заклади освіти майже повністю відійшли від профілактичної діяльності. Педагогічні колективи шкіл, технікумів не проводять роботу з дітьми, які потребують посиленої уваги, часто не можуть в силу певних причин дати правильну оцінку тим несприятливим симптомам, що спостерігаються у поведінці неповнолітніх, не намагаються прогнозувати, до чого вони можуть призвести, а якщо й вдаються до виховно-профілактичних заходів, то вони зазвичай запізнюються або ж їх вплив недостатньо інтенсивний.

Прийняття Верховною Радою України 24 січня 1995 р. Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» стало, по суті, першою спробою вирішити на законодавчому рівні питання про те, хто буде займатися соціальним захистом і запобіганням правопорушень серед підлітків в Україні. Серед суб’єктів профілактики Закон назвав, насамперед, служби у справах неповнолітніх, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, суди, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, школи і професійні училища соціальної реабілітації, притулки та приймальники-розподільники для неповнолітніх, виховно-трудові колонії.

Найголовнішим у вихованні має бути захист дитини, створення умов для вільного розвитку її духовних і фізичних сил. Це випливає з того факту, що найважливішою життєвою необхідною потребою людини є потреба в захисті: від життєвих незлагод, конфліктів, від холоду, голоду, самотності та ін. До важковиховуваного учня необхідно підходити з позиції його захисту, із співчуттям і вірою в кращі можливості дитини. Якщо бачити в учневі «нездару», «ледаря», «вкрай зіпсованого», «безнадійного», тобто іти до нього з установкою «з ним що не роби – все дарма» – краще не братися за виховання чи перевиховання такого учня, бо вчитель не буде ні справжнім вихователем для нього, ні захисником.

 

 


 

завантаження...
WordPress: 22.93MB | MySQL:26 | 0,308sec