МЕТОДИКИ ВИЯВЛЕННЯ ПОЗИЦІЙ СПІЛКУВАННЯ В ДОШКІЛЬНИКІВ

Відгадай фігури

Завдання спрямоване на виявлення переважаючого типу відносин у різних вікових групах між дитиною й дорослим в умовах «вільного вибору». Дітям пропонують 12 різнобарвних геометричних фігур (4 кола, 4 прямокутники, 4 різнобарвні трикутники: червоні, жовті, сині й зелені). Експериментатор каже: «Поглянь, які гарні фігури! Давай пограємося. Ти роздаси фігури. Які хочеш — візьмеш собі, які захочеш — даси мені. А я поки що трохи попрацюю (дорослий робить вигляд, що пише, думає, чимсь зайнятий). Коли роздаси, то покличеш мене. Будемо гратися».

Передбачається, що після виконання завдання можна визначити, на кого орієнтується дитина. Якщо на дорослого, то має віддати йому велику кількість фігур, якщо на себе — більше фігур узяти собі.

При виконанні завдання з’ясувалося, що:

діти молодшого дошкільного віку віддають перевагу індивідуальній діяльності. У спільній діяльності позицію дитини стосовно дорослого ще не можна охарактеризувати, немає загального суб’єкта діяльності, і тому діяльність тільки умовно може вважатися спільною;

діти середнього дошкільного віку надають перевагу індивідуальній діяльності. Позицію дитини щодо дорослого можна визначити як позицію «поруч». Діти своїми запитаннями намагаються з’ясувати ставлення до них дорослого, у них з являється можливість шукати інші варіанти розв’язання, орієнтовані не тільки на себе, а й на дорослого;

діти старшого дошкільного віку прагнуть уже не індивідуальної діяльності, як це було в молодшому й середньому дошкільному віці, а спільної з дорослим, що має певну специфіку. З одного боку, діти сприймають свою позицію й позицію дорослого як загального суб’єкта діяльності, що виявляється в діалозі дитини й дорослого, у почерговому рівномірному розкладанні фігур. А з іншого боку, діти зумисне ставлять себе в позицію «під» щодо дорослого, виявляючи при цьому непевність у діях;

діти підготовчої групи віддають перевагу спільній з дорослим діяльності. Водночас вони потребують і індивідуальної діяльності, у яку йдуть після вичерпання резерву спільності в умовах даного завдання.

Доріжка

Завдання передбачає виявлення переважного типу відносин між дитиною й дорослим. Після виконання дитиною першого завдання в дорослого й дитини виявилася різна кількість фігур. Дорослий пропонує: «Давай викладемо з фігур доріжки. Ти — свою, а я — свою. Потім подивимося, у кого яка вийшла». Дорослий починає будувати свою доріжку. Дитина має змогу будувати сама (образ доріжки їй має бути добре знайомий), радитися з дорослим, брати приклад, відмовлятися, якщо не може виконати завдання.

При виконанні цього завдання з’ясувалося, що:

діти молодшого дошкільного віку віддають перевагу індивідуальній діяльності. Водночас у цьому завданні з’являється й нова позиція дитини. Це навмисна орієнтація на дорослого. У ній в одному випадку дитина радиться з дорослим, в іншому — бере дії й продукт діяльності дорослого за зразок.

Можна стверджувати, що це — свідомо незалежна позиція, незважаючи на те, що діти в ній звертають увагу на дорослого. Просто в індивідуальній діяльності їм не потрібно відстоювати своє «Я» або якось його виявляти. На цьому щаблі діти, звертаючи увагу на дорослого і продукт його діяльності, постійно підкреслюють свою «самостійність», стверджуючи, наприклад, що кожен з них робив будівлю сам, хоча насправді все скопіював у дорослого.

З появою цієї позиції виникає спільна діяльність «поруч»:

діти середнього дошкільного віку віддають перевагу індивідуальній діяльності, але при цьому замислюються, чи брати за зразок продукт діяльності дорослого. Після деяких сумнівів діти будують доріжку відповідно до зразка дорослого й роблять це свідомо й навмисно;

діти старшого дошкільного віку не звертають на дорослого уваги, бо участь дорослого в спільній діяльності вичерпується тим, що він задає контекст. Інакше кажучи, діти з іще нерозвиненими формами довільного спілкування не розділяють розмову (спілкування) на діяльність й власне виконавську її сторону після закінчення розмови. Для них це єдина, цілісна спільна діяльність;

діти підготовчої групи віддають перевагу спільній з дорослим діяльності.

Квітка

Завдання спрямоване на виявлення переважаючого типу спілкування між дитиною й дорослим. У дорослого й дитини є певна кількість фігур після виконання першого завдання. Друге завдання не має вплинути на кількість фігур у дорослого й дитини. Експериментатор пропонує: «Давай викладемо з фігур квітку. Можна одну, можна кілька — скільки хочеш. А потім подивимося, у кого яка квіточка вийшла». Дорослий поводиться по-різному: сидить і дивиться на фігури, бу-ДУЄ, руйнує збудоване, думає тощо. Дитина також може поводитися по-різному, вибираючи будь-яку із запропонованих дорослим умов. Завдання «Квітка» відрізняється від «Доріжки» ступенем складності.

При виконанні цього завдання з’ясовується, що:

діти молодшого дошкільного віку віддають перевагу індивідуальній діяльності при навмисній орієнтації на дорослого в ході цієї діяльності;

• діти середнього дошкільного віку віддають перевагу індивідуальній діяльності, але в їхній позиції з’являється спілкування з дорослим щодо діяльності в рамках завдання. Водночас така розмова — не тільки спілкування в справі, а й спосіб усвідомлення й виявлення себе. Після такої розмови діти копіюють зразок дорослого. Така розмова — своєрідне «заповнення паузи», під час якого вони вирішують, чи використовувати зразок дорослого. На відміну від дітей попередньої групи, які своє «Я» виявляли в протиставленні діям дорослого, діти цієї вікової групи виявляють свою рівноправність із дорослим щодо діяльності, а потім так само наслідують дорослого;

діти старшого дошкільного віку виконують завдання самі, не звертаючи на дорослого уваги; участь у спільній діяльності дорослого зводиться до того, що він задає контекст;

діти підготовчої до школи групи віддають перевагу спільній діяльності з дорослим. Зазвичай, вони починають самостійну діяльність, яка їм знана й у якій є місце власному « Я », а потім продовжують спільну з дорослим діяльність — для збагачення своїх умінь.

Черв’ячок

Завдання спрямоване на виявлення переважаючого типу відносин між дитиною й дорослим. У кожного є певна кількість фігур. Експериментатор пропонує: «Давай побудуємо черв’ячка! Вони живуть у землі, а після дощу вилазять грітися на сонечку. Черв’яки можуть звиватися, скручуватися калачиком. Вони бувають різні: довгі й короткі». Образ черв’яка збігається з образом доріжки. Але черв’ячка ніхто ніколи не малює, пісень, віршів, казок про нього майже немає, тому побудова з геометричних фігур черв’ячка розцінюється як справа не зовсім звична.

При виконанні цього завдання виявилося, що:

діти молодшого дошкільного віку віддають перевагу індивідуальній діяльності, при цьому навмисно орієнтуються на дорослого;

• діти середнього дошкільного віку виявляють нову позицію щодо дорослого — вони вперше починають виступати партнерами по спільній діяльності, а спілкування підлягає логіці цієї діяльності, тобто у дітей з’являється довільність спілкування;

діти старшого дошкільного віку виконують завдання індивідуально, вдаючись до допомоги дорослого у разі виникнення труднощів. Отже, участь дорослого в спільній діяльності визначається переважно тим, що він задає контекст;

діти підготовчої групи виконують завдання самі, коментуючи свою діяльність або міркуючи вголос у ході діяльності.

Лисиця й колобок (гра-драматизація)

Це завдання, як і попереднє, спрямоване на виявлення переважаючого типу відносин дитини з дорослим. Воно дає змогу подивитися, як змінюється орієнтація дитини і як виявляється її досвід при організації спільної гри.

Експериментатор, звертаючись до дитини, пропонує: «Давай пограємося. Нехай ось це буде лисичка (трикутник червоного кольору), а це — колобок (коло жовтого кольору). Ким ти хочеш бути?». Дитині пропонується самій вибрати роль і взяти в руки відповідну фігурку-модель. Дорослий веде гру, пропонуючи сюжетні лінії, наприклад: «Я — лисиця. Я дуже хочу подружитися з колобком. Колобок, колобок, ти де? Приходь до мене швиденько (кличе колобка). Добридень, колобок. Ти знаєш, як мене звати? (Відповідь.) А я знаю, як тебе звати. Як тебе звати?» (Відповідь.)

Ці питання необхідні для контролю усвідомлення дитиною своєї ролі. «Давай дружити! Як же нам узятися за руки, якщо в нас немає рук? (Передбачається, що діти придумують різні варіанти.) Ходімо. А давай пісні співати… А тепер — різні історії розповідати… Ой, я втомилася, ляж полежати. (Поведінка дитини передбачає різні варіанти: він може повторити дії дорослого або взагалі не відгукнутися на них тощо.) Хочеш у квача погратися? (…). Хто буде втікати? Ти чи я? Якщо я тебе наздожену, то не насправді з’їм, домовилися? А якщо ти мене наздоженеш, то ти нена-справді з’їси (гра в квача). До побачення! Приходь ще до мене гратися. А зараз мені пора додому». (Модель «лисиця йде» — дія дитини.)

Виконання цього завдання показує, що:

діти молодшого дошкільного віку послідовно змінюють позиції спілкування: від індивідуальної діяльності через діяльність «поруч» до спільної діяльності, у якій вони ще не мають способів реалізації довільності спілкування, і, нарешті, до вироблення такого способу. Щоправда, цей спосіб у дітей ще дуже примітивний і стереотипний — вони роблять щось на противагу дорослому; діти цього віку ще не усвідомлюють себе як суб’єкта діяльності, тому поява образу ролі в грі-драматизації є для них суттєвою допомогою;

діти середнього дошкільного віку показують зміну логіки взаємин з дорослим від можливості реалізовувати свою позицію в грі до виділення позиції дорослого й до прийняття цієї позиції. Отже, спілкування рухається від позиції «поруч» — через позицію свідомого наслідування — до підпорядкування, виникнення взаємодоповнюючих позицій «під» і «над». Поява в грі-драматизації образів-ро-лей сприяє встановленню цих позицій;

діти старшого дошкільного віку пройшли шлях відносин від непевності у своїх можливостях з одночасним невмінням входити в гру до рівності у відносинах з дорослим; при цьому усвідомлення себе суб’єктом діяльності вже настільки чітке, що роль-образ починає їм заважати, бо вони ще не вміють співвідносити себе як суб’єкта діяльності з роллю, яку вони ж виконують;

діти підготовчої групи охоче вступають у контакт, вносять свій зміст і в розгортання сюжету гри, не узгоджуючи його із сюжетною лінією дорослого, а тільки збагачуючи гру; при цьому зміна позиції дітей щодо дорослого така: від спільної діяльності з дорослим, коли дитина наче стверджується у власному вмінні встановлювати різні позиції спілкування з дорослим, до спільної діяльності, якій передує індивідуальна діяльність дитини.

Роздягнули фігури

Завдання спрямоване на виявлення переважаючого типу відносин між дитиною і її однолітком.

Завдання передбачає участь двох однолітків, партнерів. Дорослий розкладає на столі 12 геометричних фігур (ті самі, що в завданнях 1-5), кажучи: «Ось різні фігури. З ними можна гратися. Розділіть їх між собою, а потім пограйтеся». Діти в цьому завданні можуть поводитися по-різному. Вони поставлені в умову вільного вибору: скільки хочу, стільки й візьму.

При виконанні завдання виявилося, що:

для дітей молодшого дошкільного віку відношення «орієнтація на себе» є переважаючим або, швидше, єдиним типом відносин і характеризується такими виявами: дитина бере собі фігури, що сподобалися, інші відсуває від себе, починає гратися, але згодом звертається до партнера, наче привертаючи до себе увагу: «Я ось такий будинок побудую». Під час гри періодично дивиться на партнера;

у дітей середнього дошкільного віку виявляється вміння ділити фігури порівну, тобто однаково орієнтуватися на себе й на однолітка. Водночас, швидше за все, це лише зовнішня сторона ситуації. Насправді при такому «справедливому» розподілі діти майже не звертають уваги на однолітка, на відміну, наприклад, від другої позиції, де вони наче «змагаються» з однолітком. Діти, що належать до першої групи, захоплені й орієнтовані на матеріал, а не на партнера по спільній діяльності;

для дітей старшого дошкільного віку характерно, що між відносинами дитини з дорослим і однолітком установлюється певний зв’язок: виникає довільна позиція «під» щодо дорослого. Реалізувати набуті в спільній з дорослим діяльності навички вона зможе з позиції «над» щодо однолітка;

для дітей підготовчої до школи групи переважно складається довільна позиція «під» щодо дорослого й «над» щодо однолітка, але при цьому існують моменти, коли дитина намагається зайняти позицію «на рівних» або хоча б «разом».

Що зайве? (дія за умовою)

Завдання спрямоване на виявлення переважаючого типу відносин: дитина — дитина, дитина — одноліток. Наскільки діти здатні (або готові) прийняти свою позицію або позицію партнера, настільки правильно й повно вони зможуть виконати завдання.

У кожного з дітей різні за кількістю й кольором геометричні фігури. Експериментатор звертається до дітей: «Як зробити, щоб у Сергійка були фігури тільки сині й червоні, а в Слави — тільки жовті й зелені?»

При виконанні завдання з’ясувалося, що:

діти молодшого дошкільного віку брали фігури, намагалися із них щось збудувати, а потім зверталися до однолітка, кажучи, наприклад: «Я ось такий будинок побудую!» Завдання вони не виконували. Отже, у цьому завданні виявилася перевага орієнтування «на себе», а не «на іншого», однолітка. Діти не бачать не тільки своєї позиції, а й позиції однолітка, їм бракує вміння міркувати, вести ділові розмови з однолітком, контактувати з ним;

діти середнього дошкільного віку вже орієнтуються не тільки на себе, а й на однолітка, що виявляється в баченні своєї позиції й позиції однолітка в спільній діяльності. Це дає їм змогу приймати позицію «змагання» з однолітком. Також у невеликої частини дітей виявилася наявність довільності спілкування, коли дитина усвідомлює і свою позицію, і позицію партнера. Щоправда, переважно це позиція протиставлення. Отже, у дітей середнього дошкільного віку, як і в дітей молодшої вікової групи, переважає індивідуальна діяльність, але з деякими новими рисами. Це захоплення матеріалом, застосування до нього різноманітних способів і потім — протиставлення партнерові (змагання з ним). Також у дітей цього віку з’являються певні «ділові» розмови, що наче створюють контекст і часто передбачають планування майбутньої діяльності: «Я будуватиму ось такий будинок»;

для дітей старшого дошкільного віку одноліток є партнером по спільній діяльності. Це виявляється в усвідомленні спільних позицій і позицій партнера. Це і є момент виникнення відносин «на рівних» з однолітком;

діти підготовчої до школи групи надають перевагу позиції «на рівних». Якщо в старшому дошкільному віці дитина веде діалог з партнером, маючи на увазі себе й партнера, то в підготовчій групі дитина веде монолог, переважно орієнтуючись «на себе». Спільність зростання діяльності (уміння бачити подвійність позиції) у підготовчій групі переноситься із зовнішнього плану на внутрішній. Діючи мовчки або міркуючи вголос, дитина і її партнер добре розуміють один одного й установлюють між собою відносини «на рівних». Водночас такі відносини «на рівних» дуже відрізняються від спілкування з дорослим. В останньому випадку в спілкуванні виявляється здатність дитини підкоряти процес логіці спільної діяльності. Проте точкою відліку при цьому залишається сама дитина.

Гори — не гори (дія за зразком)

Завдання проводиться для з’ясування взаємин: спочатку між дитиною й дорослим, потім між дитиною й однолітком. Дорослий у процесі виконання завдання має впливати на відносини дитини з однолітком, тобто побічно навчати її. Завдання давалося одночасно двом дітям, які були постійними партнерами по ігрових завданнях. Дорослий пропонував дітям розкласти фігурки на столі. «Уявімо, що фігурки — це ліхтарики, — каже він дітям. — І вони живі. Вони слухають, що я їм кажу. Ось я скажу: ліхтарику, гори! — засвітиться. (Дорослий перевертає фігурку на кольорову сторону.) А зараз скажу: ліхтарику, не гори! — не буде світитися (не перевертає фігурку). Тепер ви самі пограйтеся».

При виконанні завдання з’ясувалося, що:

для дітей молодшого дошкільного віку наявність дорослого в цьому завданні ніяк не вплинуло на ставлення до однолітка; також можна зазначити, що перевага віддається індивідуальній діяльності, і діти не сприймають однолітка як партнера в спільній діяльності, не встановлюють позиції співпраці;

для дітей середнього дошкільного віку втручання у виконання завдання дорослого принципово нічого не змінило в спілкуванні з однолітком (хоча деякі діти намагалися використовувати іншу дитину як засіб своєї діяльності, стаючи в позицію «над»);

діти старшої групи віддають перевагу спільній діяльності, у якій позиція дитини щодо дорослого є позицією «на рівних», бо спосіб дії з фігуркою перейнятий у дорослого. Діти сприймають однолітка як партнера по спільній діяльності, встановлюють позицію співпраці завдяки накопиченому досвіду вияву позиції «нарівних» здорослим; дорослий учить дітей міркувати, задавати контекст діяльності. Якщо діяльність не передбачає різних позицій з однолітком («над» і «під»), діти йдуть в індивідуальну діяльність, тому що співпрацювати («бути на рівних» з однолітком) вони ще не вміють;

діти підготовчої до школи групи встановлюють стосунки «на рівних» з дорослим значно частіше, ніж з однолітком, бо дорослий партнер має більший набір якостей суб’єктивності в діяльності, ніж одноліток. Одноліткові ще необхідно нарощувати вміння спілкування, що виявляються в прийнятті подвійної позиції — своєї й партнера. Навчання встановленню партнерських взаємин можливе через ігрову діяльність у логіку, задану дорослим.

Різнобарвні гірлянди

Завдання спрямоване на виявлення відносин між дитиною і її однолітком. У дітей є різний досвід налагодження взаємин, які вони виявили під час виконання завдання. Умови даного завдання ставлять дитину в рамки, коли вона може орієнтуватися або на дорослого, або на однолітка. Пропонуючи чергове завдання, дорослий невимушено, легко, природно втягує дітей у виконання різних ігрових завдань.

Дорослий пропонує: «Візьміть ліхтарики — скільки хочете, будемо робити ялинкову гірлянду». Почекавши, коли діти виберуть собі фігурки, показує дітям зображення ялинки з різнобарвними гірляндами (для уточнення, усвідомлення дітьми поняття «гірлянда»), «Ось погляньте, яка гарна на малюнку ялинка. Вона прикрашена різнобарвними гірляндами з ліхтариків».

Дорослий є тільки присутнім, діти самі роблять гірлянди. Це завдання відрізняється від попередніх тим, що дитина може:

а) використовувати можливість спілкування з дорослим, звертатися до нього по допомогу, просити ще раз показати малюнок тощо;

б) використовувати можливість спілкування з однолітком (взяти за зразок роботу однолітка, обговорити з ним завдання, попросити в нього поради тощо).

При виконанні завдання виявилося, що:

діти молодшого дошкільного віку або виконують завдання самі, ігноруючи однолітка (тільки іноді намагаються приєднати його фігури до своєї гірлянди), або відмовляються від виконання завдання, або граються у якусь свою гру;

• у дітей середнього дошкільного віку виявляються дві нові позиції щодо однолітка: «над», коли дитина намагається задати партнерові логіку спільної роботи, і «під», коли вони роблять гірлянду, ґрунтуючись на пропозиціях однолітка. У відносинах з дорослим дуже важливий момент завдання й утримання контексту майбутньої діяльності;

• діти старшого дошкільного віку діють у позиції «на рівних» з дорослим і встановлюють позиції співпраці з однолітком;

• для дітей підготовчої групи характерне встановлення різних позицій спілкування з однолітком і дорослим, при цьому перевага надається встановленню позиції «на рівних» з однолітком — обмін фігурами й обговорення між однолітками.

Вогники, що біжать (дія за зразком)

Завдання спрямоване на виявлення відносин «дитина — дорослий» і «дитина — одноліток». Завдання показує, наскільки діти володіють різними типами відносин з дорослим і з однолітком і як це впливає на готовність дітей до спільної діяльності.

Дорослий пропонує: «У вас, діти, вийшли дуже гарні гірлянди. Але ж ви бачили, як блимають вогники гірлянди: то засвічуються, то гаснуть, засвічуються – гаснуть, наче граються в квача. Пограйтеся й ви, щоб вогники гірлянди на ялинку вибігали, а потім знову збігали вниз». Діти продумують свої варіанти. Дорослий пропонує подивитися, як він грається в «гірлянду, що біжить» (зразок за типом «стоніжка, яка біжить»).

При виконанні завдання з’ясувалося, що:

діти молодшого й середнього віку найчастіше завдання не приймають, граються з фігурками без зв’язку з завданням. Щодо однолітка позицій не виникає;

• у дітей старшого дошкільного віку спостерігається зниження рівня спілкування з дорослим. Річ у тому, що в такому завданні дорослий (як і раніше) уводить у контекст завдання, але зразка не дає, бо сам його не виконує. Це, імовірно, впливає нате, що діти не намагаються спілкуватися ні з дорослим, ні з однолітком;

• діти підготовчої групи приймають позицію дорослого, упевнено виконують завдання, коментують його виконання, взаємодіючи при цьому з однолітком і зважаючи на свою і його позиції.

завантаження...
WordPress: 22.83MB | MySQL:26 | 0,320sec