МАТЕМАТИКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Математика в Україні з найдавніших часів перебувала на рівні практичних потреб. Пам’ятки матеріальної культури свідчать про наявність достатнього для свого часу рівня математичних знань.

Найдавнішим пам’ятником математичних знань цієї епохи був математичний твір монаха Кирика “Вчення бачити людині всіх років” (1134). Існували інші писемні джерела, де містилися певні математичні відомості. “Вчення…” призначалось для арифметико-хронологічних розрахунків, які тут викладені досить докладно і зручно для практичного використання. Аналіз цього твору свідчить про достатній рівень математичних знань його автора. З інших писемних джерел, де містяться математичні відомості, вирізняється “Руська правда”, де вміщено задачі на проценти, геометричні прогресії. Окремі задачі приводили до послідовностей, схожих на послідовності чисел Фібоначчі, спостерігається вищий рівень обчислювальних засобів порівняно з “Вченням…”

Певне уявлення про рівень математичних знань можна скласти, вивчаючи пам’ятники зодчества цього часу, в яких проявляється вміння виконувати геометричні побудови, використовувати простіші співвідношення, наприклад, 1:2, 2:3, 3:4, 4:5 і т.д., а також правило “золотого перерізу”. Аналіз пам’ятників архітектури засвідчує, що при їх побудові зодчі використовували усталені співвідношення та пропорції – як до самої форми споруд, так і до будівельного матеріалу. В результаті досвіду, нагромадженого поколіннями зодчих, виробилась певна система арифметичних і геометричних знань, яка правила за математичну основу їхньої творчості і яка передавалась із покоління в покоління без теоретичного аналізу й узагальнення.

Наявність певних математичних знань спостерігається в продукції різних видів ремесла: при виготовленні глиняного посуду, металевих прикрас, дерев’яних виробів. На них часто ставили знаки у вигляді концентричних і дотичних кіл, вписаних в коло квадратів, поділених на чотири, шість, вісім рівних частин кіл тощо. Нанесені знаки нерідко мали певні фіксовані розміри. Багатство різноманітних геометричних форм зустрічається при виготовленні орнаментів, браслетів, у ковальській, зброярській, литвеній продукції тощо. Є підстави вважати, що певними геометричними й арифметичними знаннями зодчі та ремісники володіли непогано.

Система нумерації була переважно алфавітною, кирилівська нумерація складалася з 27 головних символів для позначення одиниць, десятків і сотень. Нумерація в межах головних символів ділилась на дві частини, які називались “малим числом” і “великим”, або “словенським числом”. У нумерації “малого числа” записувались числа, які не перевищували 109, а в нумерації “великого числа” — числа до 1049, яке називали “ворона”. Наприкінці 15 ст. для позначення одиниць ще більших розрядів вживались допоміжні символи. Наприклад, для позначення 1050 вживався символ (колода).

Наприклад, 1045 позначали через

У джерелах 11 ст. зустрічаються відомості про індійську позиційну нумерацію, а в рукописах 16-17 ст. вона посідає переважне місце, хоча слов’янські цифри зустрічаються до кінця 17 ст.

У Київській державі була вироблена своя система мір довжини, площ, об’єму, ваги, грошова система.

завантаження...
WordPress: 22.85MB | MySQL:26 | 0,315sec