Максим Рильський – поет великого і щедрого таланту

Тема. Максим Рильський – поет великого і щедрого    таланту.

Мета: Вдосконалювати навички виразного, швидкого, свідомого читання. Вчити виділяти головну думку прочитаного. Познайомити учнів з біографією М.Т.Рильського. Розвивати мовлення учнів. Виховувати любов до природи, культуру поведінки в навколишньому середовищі, дбайливе ставлення до нього.

 

Хід заняття

1.Вірш-привітання.   

Доброго дня – травам росистим,

Доброго дня – квітам барвистим,

Доброго дня – сонечку ясному,

Людям усім і усьому прекрасному!

2. Визначення девізу заняття.

На базарі їх не купиш,

На дорозі не знайдеш,

І не зважиш на терезах,

І ціни не підбереш?

(Знання)

– Так, це знання, які здобуваємо в школі. Отже, і девізом візьмемо вислів:

 

«Знання – це найлегша ноша                            

 

3. Бесіда-розповідь учителя про письменника.

             Про Рильського як про поета написано багато, проте писатимуть ще й іще.

Батько письменника, Тадей Розеславович Рильський, – відомий український громадський діяч, учений-етнограф. Мати – звичайна селянка Меланія Федорівна.

Батько навчив п’ятирічного сина читати українською мовою, яка на той час зазнавала утисків і заборон царського уряду.

Писати вірші М.Рильський почав із семи років, і все набуте в гімназії з світової літератури відбивалося в його ранній ліриці. Максимові сповнилося лише 15 літ, коли в Києві вийшла перша книжка його поезій «На білих островах».

Десять років М.Т.Рильський учителював: спочатку на селі, потім у залізничній школі Києва, викладав українську мову та літературу.

Про Максима Рильського багато і справедливо говорять як про поета рідної природи. Письменник проникає в таємничий світ природи, він говорить про дерева, квіти й рослини як про живі істоти. Йому відомі голоси птахів, їх життя та звички.

М.Т.Рильський пішов від нас 24 липня 1964 року, але його поезія, насичена світлими та гуманними ідеями, не вмре ніколи.

4. Читання творів М.Рильського.

Рідна природа… Кожен з нас живе у неосяжному, чарівному світі. Але не кожен здатний бачити його красу, усвідомлювати себе його часткою. Виховувати таку здатність можна тільки у безпосередньому спілкуванні з природою.

 

                                   На ставу

Блищить веселка крізь тумани,

І ніжно хвилі в берег б’ють,

І темна хмарка тихо тане,

І грому грізного не чуть.

Плюскоче риба і гуляє,

Алмазні бризки сипле скрізь,

І мрійний вітер засинає

В листках задумливих беріз.

Цей вірш написано ще у 1912 році, коли Максим Рильський був зовсім юний поет. Змалку до старості він дуже любив природу й багато писав про неї.

 

                                   Спинилось літо на порозі

Спинилось літо на порозі

І дише полум’ям на все,

І грому гордого погрози

Повітря стомлене несе.

 

                                   На білу гречку впали роси

На білу гречку впали роси,

Веселі бджоли одгули,

Замовкло поле стоголосе

В обіймах золотої мли.

 

Як би ви визначили настрій цих двох віршів?

Мені б хотілося сказати: у першому – на порозі літа, в другому – на порозі осені.

Коли настає весна, березень робить свої перші кроки. Змахне одним крилом – сніги тануть, змахне другим – птахи прилітають. Все в природі оживає, до сонечка тягнеться. А крилаті вісники весни повертаються у рідні краї. Про це розповідає нам Максим Рильський у своїх віршах.

                                   Шпаки

Знов прибули до нашої шпаківні

Її, мабуть, торішні хазяї

І зразу співи почали свої,

Насмішкуватим спрямуванням дивні.

 

Оригінальності від них не ждіть:

Шпаки – це імітатори веселі;

То іволга у пісні їх дзвенить,

То хлопчик, друзів кличучи, свистить,

То соловейко розсипає трелі,

То колесо намазане скрипить.

 

Такі ото сусіди наші втішні.

Шпак не від того, щоб, як спілі вишні,

Покуштувати, що воно на смак, –

Та садових повзучих розбишак,

Неситу гусінь нищить так ретельно,

Що той грішок не майте за смертельний,

Шануйте друга… Де ж таки без хиб

Ви друга на землі найти могли б?

 

                                   Дві ластівки

Дві ластівки весною залетіли

У наш гараж – і там гніздо зліпили

На сволоку, в бензиновій імлі.

Ну й диваки створіння ці малі!

Хіба ж то мало місця є круг хати,

Що виноград обплів її лапатий,

Вгорі, уздовж карниза, для гнізда?

Повітря там привільне, як вода

У казковому синьому Дунаї;

Там пахнуть квіти, вітер там гуляє,

Там сонце й грози в злагоді живуть…

Ну, а вони обрали каламуть,

Де можуть дихати лише машини,

З якоїсь невідомої причини.

Ми шибку вийняли, щоб можна їм

І вилітать, і залізать в свій дім,

І мошок для малят своїх носити…

Та виросло потомство те несите –

І разом із батьками у блакить

З безумним щебетом воно летить,

Кружляє, ловить щось там чи не ловить –

І кожне дивлячись на них промовить:

-Чудесні діти волі й чистоти,

Яких просторів сестри та брати,

Породження безмежної стихії!

Хто може зрозуміти – зрозуміє.

– Чому поет називає шпаків торішніми господарями, а ластівок – диваками?

– Як ти розумієш вирази: дзвенить іволга, соловейко розсипає, гуляє вітер, сонце й грози живуть?

                                   Дівчина

Бджілки злотисті

В квітах літають,

Роси перлисті

З трав опадають.

З злота зіткане сяєво ллється,

Ліс в нім купається, листя сміється.

В шатах зелених

Вийшла дівчина,

В косах студені

Роси-перлини.

З злота зіткане сяєво ллється,

Ліс в нім купається, листя сміється.

В квітах барвистих

Дівчина сяє,

В оченьках чистих

Сонечко грає.

З тих оченяток сяєво ллється…

Дівчина літом веселим зоветься…

Чому ця дівчина називається літом? Чи личить їй це ім’я?

 

5. Підсумок заняття.

Все на землі, все треба берегти:

І дерево, і птаха, і оту тварину.

Не чванься тим, що цар природи ти,

Бо, врешті, ти – лише її частинка.

завантаження...
WordPress: 22.79MB | MySQL:26 | 0,320sec