Килимарство і ткацтво

Тема уроку. Килимарство і ткацтво.

Мета уроку: дати знання про один із давніх промислів килимарства;історію розвитку; регіональні особливості виготовлення гобелену.

Розвивати і виховувати естетичні смаки учнів.

Обладнання: карта «Легка промисловість. Художні промисли», зразки виробів, мультимедійний проектор, презентація.

Тип уроку: урок-подорож.

 

ХІД УРОКУ

  1. I.           Організаційний момент.
  2. II.          Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності учнів.

Кожен із нас мріє про мандрівку не просто для розваги. Вивчення різних куточків нашої матінки-землі надає можливість не тільки побачити унікальність природи, а й дізнатися про заняття людей. Ці знання допоможуть нам розвиватися самим,  виховувати в собі почуття прекрасного, повагу до людей, що своїми руками творять чудеса. Сьогодні ми маємо можливість здійснити цікаву подорож по місцях, де люди здавна займаються килимарством і ткацтвом.

  1. III.          Вивчення нового матеріалу.

До нас завітали представники туристичної фірми.

Керівник туристичного агентства.

За останні роки збільшилося число громадян нашої країни, які бажають поїхати за кордон.

На допомогу їм приходять багато туристичних фірм. Але не тільки за кордоном, але й у нас, можна побачити багато цікавого. Тому ми сьогодні пропонуємо подорож по місцях нашої країни.

1-й консультант.

Ткацтво як ремесло було поширене на всіх землях України з часів Київської Русі. Виділилось воно і розвинулось із сільських промислів і через деякий час з появою мануфактур та фабрик знову зосередилось на селі як кустарний промисел. Про широку популярність ткацтва свідчать знахідки шиферних пряслиць, які знайдено практично в усіх районах України. (розповідь про форми ткацтва, його особливості, ткацькі інструменти, сучасне ткацтво; супроводжується слайдовою презентацією).

2-й консультант.

Розповідь про феномен Кролевецьких рушників «Від народного промислу до мистецького фестивалю»

3-й консультант.

Дуже давнім українським промислом є килимарство. Функціонально існують три головні назви для килимових тканин: ковер, килим і коц. Сьогодні їх розрізняють за територіальним принципом: коври й килими походять із центрально- та північно-українських  промислових осередків, а коци виготовляються вручну на заході, переважно на Гуцульщині.

Гуцульський коц – переважно сірий або білий  –  кольору нефарбованої овечої шерсті, якщо на ньому є орнамент, то він геометричний.

Ткацтво та килимарство були й залишаються найбільш розвиненими видами народних художніх промислів . З роботами майстрів можна ознайомитися на Тернопільщині.

Визначним килимарським осередком  XIX ст. було с. Вікно ( Гусятинський р-н) , де у 1888 р. В. Федорович заснував килимарську школу, в якій вивчали місцеві традиції народного ткацтва , виготовляли килими, застосовуючи рослинні орнаменти .

Цікавим центром розвитку ткацтва був Бучач, що й до тепер славиться своїми килимами. В 70-х рр. XIX ст. у Бучачі було засновано майстерню з виробництва гобеленів. Вироблялися також декоративні наволочки і крайки.

Нині на Тернопільщині можна відвідати декілька центрів ткацтва та килимарства, зосереджених у Підволочиському, Збаразькому, Борщівському районах.

4-й консультант.

Знайомить з регіональними особливостями килимарства (розповідь супроводжується слайдовою презентацією)

Цікаві роботи можна побачити на Львівщині.

У 1996 р. художники Львівської академії мистецтв, стурбовані занепадом килимарського осередку  в Глинянах, де понад століття виготовлялися художні тканини і килими, затіяли клопітку працю з відновлення та модернізації народних промислів.

Вперше мистецька виставка-акція в палаці мистецтв «Український дім» відбулася в 1997 р. Експонували твори декоратвного мистецтва, килими, гобелени, ліжники під назвою « Відродимо глинянський килим» . Виконавською майстерністю відзначаються роботи ткачів П. Слюсарчука,   М. Собчука, М. Пожеленської , І. Головатюка та ін.

5-й консультант.

Мистецтво гобелену прийшло на Україну з Франції. Ольга Пілюгіна, Олександр Ковальчук – майстри сучасного гобелену.

  1. IV.          Закріплення матеріалу.
  • За якими ознаками класифікують килими ручного способу виробництва?
  • Які особливості оздоблення Подільсько-Буковинських килимів?
  • Назвати асортимент килимових виробів Прикарпаття.
  • Охарактеризувати ворсові килими ручного виробництва.
  1. V.          Висновки і узагальнення.
  2. VI.          Домашнє завдання.

Творча лабораторія. Створити ескіз гобелену для техніки ручного ткацтва

 

Додаток 1

Ткацтво – найдавніше ремесло, яким займалися українські жінки. Тканини виготовляли спочатку для власного вжитку, але вже з ІХ-Х ст. відбувалося відокремлення цього домашнього ремесла як промислу, що задовольняв потреби міського населення. Довгий час існували паралельно народне домашнє ткацтво і цехове ремісництво.

Ткацтво як ремесло було поширене на всіх землях України з часів Київської Русі. Виділилось воно і розвинулось із сільських промислів і через деякий час з появою мануфактур та фабрик знову зосередилось на селі як кустарний промисел. Про широку популярність ткацтва свідчать знахідки шиферних пряслиць, які знайдено практично в усіх районах України. Це металеві ножиці кравецького типу, металеві та кістяні гребіні, деталі горизонтального ткацького веретена, мотовила тощо.

Тканини в домашніх умовах виготовляли в основному з льону, конопель, вовни. Повсякденні потреби та наявність сировини зумовили побутування ткацтва як основного виду діяльності жінок. Практично у кожній хаті у ХVIII ст. був ткацький верстат. Крім простого ткацтва та тканин з вибивним узором, на Україні виготовляли узорні тканини з орнаментом, утвореним комбінуванням переплетінь ниток основи і підткання. Вибивний узор, замінений у багатьох місцевостях вишиванням, виконувався так: на кам’яну або дерев’яну штамп-печатку наносилися барвники, які потім переносились тисненням на тканину.

Спосіб виготовлення тканини був трудомістким і довготривалим процесом. Найперше потрібно було насіяти льон чи коноплі. Як тільки льон достигав, його жали і ставили в стіжки, кожен з яких складався із п’ятнадцяти жменьок. Стіжки вистоювалися протягом чотирьох днів, їх обмочували і викладали солому “вилежуватись” на стерні протягом двох-трьох тижнів.

Початкове волокно обтіпували тріпачкою і розмикали на лички, потім обдирали, тобто вичісували щіткою із цвяхів. Через деякий час, коли сировина вилежувалась, прив’язували куделі до гребенеподібного пристрою – потаса – і пряли на веретені нитки, навивали кросна, ткали на верстаті. Полотно вибілювали мочінням у воді, сушили на сонці та згортали в сувої. Кількість сувоїв полотна у скрині чи виробів з нього свідчили про працелюбність жінок, їхню майстерність.

В Україні є ряд спеціальних підприємств, що виробляють художні тканини: в Кролевці, Богуславі, Дігтярях, Переяслав-Хмельницькому. Провідною серед них є Кролевецька фабрика, на якій виготовляють сюжетно-тематичні декоративні рушники й панно. Дбайливо зберігають місцеві традиції ткачі Львівщини, Гуцульщини, Бойківщини, Івано-Франківщини. В багатьох регіонах до ручного ткацтва залучаються майстрині-надомниці, які виготовляють ліжники, рушники, наволочки, серветки, плахти, килими тощо.

Килимарство – така давня галузь ручного ткацтва, що археологи знаходять рештки килимових виробів та ткацьких знарядь і в античних містах та скіфських оселях. Відомі центри українського килимарства: Поділля, Волинь, Полтавщина, Київщина, Чернігівщина. Нині традиційним килимарством в Україні займаються 24 фабрики і художні майстерні. Обробка вовни, як і обробка льону та конопель, відома була українцям з часів трипільської культури, про що свідчать археологічні знахідки глиняних пряслиць.

Техніка килимарства збереглась до наших днів так само, як і підготовка вовни до цього процесу. Спершу мили овець у річковій воді, потім обстригали з них вовну металевими ножницями. Робилось це навесні, коли минала небезпека приморозків. Настрижену вовну знежирювали, протираючи попелом, промивали, сушили і сортували. Потім сировину били і вичісували на дерев’яних гребнях (“драглах”). М’яку вовну пряли з кружеля веретеном так само, як і рослинну пряжу.

Починалось снування і ткання, потім сукно збивали й валяли, поливаючи холодною чи гарячою водою залежно від ґатунку сукна. Грубе сукно били руками в ручних ступах, ногами в ночвах або у ступах дерев’яними молотками, тонке – у млинових водяних ступах. М’яке сукно йшло на виготовлення ліжників або ковдр. Довгий ворс складали у кошики, занурювали у водяний потік і, обертаючи, вичісували. Фарбування сукна і нанесення на нього візерунка виконувалось так само, як і на полотно, барвники були рослинного і тваринного походження (березова і вільхова кора – жовтий колір, сік дроку – зелений, сік материнки та личинки метелика з-під коріння суниць – червоний тощо); закріплювались кольори капустяним і огірковим розсолом або сироваткою.

Ткацькі інструменти

 

Додаток 2

Територіальні особливості виготовлення гобелену.

Житомирське полісся

Гобелени виготовляли як для власних потреб, так і на продаж. Ткали килим три-чотири місяці вручну на кроснах або ткацьких верстатах. Для виготовлення гобелену використовували фарбовану пряжу.

Краса виробу часто-густо залежала від кольорів, використаних у процесі ткання, тому фарбуванню пряжі надавали особливу роль.

Найпоширеніші в поліських килимах: червоний, зелений, білий, жовтий, чорний, синій кольори. Фарби виготовлялися за рецептами, які часто зберігалися в таємниці й передавалися з роду в рід. Існували й загальновідомі способи.

Поряд із символікою кольору важливе місце належить символіці орнаменту. Поширеним на Поліссі були килими “вкулаки”, “в круги”, “в козака”, а також вазонні композиції. “Козаком” народні майстри називають фігурку з ромбовидною голівкою і опущеними руками, яка нібито сидить верхи на коні. Назва “козак” виникла начебто пізніше, ніж сам орнамент. Орнамент “козак” поширений на Поліссі. Можливо, “козак” виступає як жіноче божество. Тепер його називають Берегинею – матір’ю всього живого, богинею родючості, природи і добра.

Полтава

У Полтавському краєзнавчому музеї нараховують близько трьохсот килимів та гобеленів в основному XVIІ, XVIІІ та ХІХ ст., які зберігаються у підвальному фондовому приміщенні. Тут зберігаються твори з рослинним орнаментом (так званим полтавським), бо наш край уславився самобутнім стилем. Розміри їх різні, від маленьких гобеленів (до 1 м2) до великих (до 10 м2). Впадає в очі різноманітність композиційних стилів і колористичних вирішень. Квіткові форми мають округлий характер і розгалуження корінців не геометризовані, не кострубаті, а м’які, згладжені. В цьому виявляється привабливість орнаменту, мелодійність і вишуканість.

На деяких гобеленах квіти розкидані на тлі без особливого плану, тобто без наукових принципів побудови композиції. Фантастичні квіти одержали свою фантастичність від власної стилізації. Мотиви, як правило, повторяються, але завжди в них щось змінюється – величина, силует, кількість пелюсток тощо.

Найвизначніша особливість квіткових гобеленів Полтавщини – це напрочуд вдало підібраний колорит. Зіставлення ніжних ясно-брунатних голубих , золотаво-жовтих, білих, синіх і коричневими відтінками кольорів дає завернену в мистецькому розумінні кольорову гамму.

Косів

Ткацький промисел у Косові виник на базі місцевого народного ткацтва, яке існувало тут і тісно пов’язане з життям і побутом. Народні майстри Косівщини досконало володіли всіма техніками і вміли створювати узорні ткання неповторної краси. Найбільш характерні для Косова є поперечно-смугасті узори, виконані в яскравих насичених барвах з перевагою червоного, оранжевого і золотисто-жовтого кольорів, що доповнюють блакитним, зеленим, фіолетовим, білим. Вражають безмежна варіантність різних кольорів.

Основним матеріалом, з якого ткались гобелени, була вовняна пряжа. Її використовували різної товщини і скручення.

Буковина

Зображення птахів на Буковині в композиціях килимів і тайстр сюжетно пов’язані з мотивом дерева, що набув складного геометричної форми. Мотиви птахів зустрічаються нині у виробах з Шипинців, Топорівки, Волоки, Великих Кучерів та деяких інших сіл. У народних килимах мотиви птахів ще зберігаються у Львівському державному музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР створили наприкінці ХІХ ст. буковинські майстри.

У цих роботах симетрично розташовані в деревця закінчуються геометричними квітами у вигляді восьмикутної зірки та ромбів. Такі квіти далекі від природних форм, вони скоріше виражають символ квітки, створені в традиціях народного ткацтва.

Наприкінці ХІХ ст. набули поширення килими з об’єктно трактованими квітковими мотивами, так звані “панські” килими барочного типу – з букетами, бантами, віньєтками, картушами. В домашньому селянському виробництві техніка полотняного переплетення з ручним перебором не давала тієї живописної декоративності, якого так звані “панські” килими. Після скасування кріпацтва австрійським урядом 1848 року на виробництві таких килимів нерідко спеціалізувалися цілі села – Бабин, Атаки, Башківці, Новоселиця та ін.

В основі композиції “старий гуцул” лежить поділ поля на три широкі смуги з однаковим орнаментом на них. Одна з цих смуг завжди розташована в центрі виробу, дві інші – симетрично обабіч. Між широкими смугами розміщені вужчі, прикрашені мотивами “шишки” або “клинці”. І широкі і вузькі смужки розділяють кольорові смужечки. Широкі смуги вирізняються кольором тла і масштабом орнаментального мотиву. Як правило, це багатогранник у центрі якого виділяються кольором витягнуті ромби з гачками. Крім того, поле смуги заповнене дрібними фігурами. В буковинських “гуцулах” широкі смуги залишаються з двох боків невеликими шлейками з малюнком із “клинців”.

Композиція “граничника” побудована за таким самим принципом чергування орнаментованих смуг різної ширини. Основне композиційне навантаження в них лежить не трьох центральних широких смугах, малюнок, який являє собою комбінацію ромбоподібних фігур. Їх конфігурацію утворюють глибокі прямокутні зубці, завжди спрямовані вздовж утка. Зубчасті контури гребенеподібного ромба м’яко вписуються в тло, від чого структура стає легкою і органічно вписується в наростаючий гребенеподібний восьмикутник, що заповнює все поле смуги. Відрізняється “граничник” тим, що контури восьмикутника у ньому обведені іншим кольором. Обмеження мотиву контуром контрастного кольору в цілому не характерно для західноукраїнських килимів, проте воно часто зустрічається в буковинських виробах.

Значно рідше народні майстри стали послуговуватися рапортними композиціями – вони зустрічаються в деяких селах Кіцманського і Сторожинецького районів. Узор у них складається з гострозубчатих ромбів, розташованих на скісній сітці.

Незважаючи на те, що майже в усіх геометричних малюнках майстри використовують переважно мотив ромба, характер, його конфігурація завжди інші. Мотив ромба може бути прямокутної або витягнутої форми з розчленованими сторонами чи кутами. Крім того, йому може бути надана й округла форма, ромб навіть може бути розчленований на два трикутники й сходитися гострими кутами. У створенні малюнків з обмеженого числа мотивів фантазія буковинських умільців безмежна.

      

      


Додаток 3

Ольга Пілюгіна – автор сучасного гобелену в техніці ручного ткацтва (Полтавщина)

        

Олександр Ковальчук – майстер гобелену (Вінничина)

 

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Килимарство і ткацтво (1.6 MiB, Завантажень: 7)

завантаження...
WordPress: 22.94MB | MySQL:26 | 0,305sec