Курсова робота на тему: «Я»-ОБРАЗ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ»

Зміст

Вступ.    3

Представлення про себе і свою зміну в часі.    7

Розумовий розвиток    7

Емоції і почуття    13

Самосвідомість і образ «Я»    20

Положення в школі і відносини з учителями    28

Висновок.    33

Список використаної літератури.    41

 

Вступ.

Характерна для старшокласників потреба зайняти внутрішню позицію дорослої людини припускає істотну перебудову особистості, спрямовану на те, щоб виробити свою нову ідентичність, спробувати заново відповісти на питання «який я?», «що я за людина?». Одним з показників даного процесу виступає представлення школяра про ті зміни, що відбуваються з ним, з його Я
в часі – від минулого (дитинства) через актуальне сьогодення до майбутнього (наступаючої дорослості).

Проблема суб’єктивно пережитого часу – співвідношення минулого, сьогодення і майбутнього у всьому обсязі життя й в окремі її періоди, а також їхнього сприйняття в детермінації поводження особистості, – уперше була поставлена в радянській психології С. Л. Рубінштейном. Ним же сформульоване і положення, що може бути прийнято як критерій у тих випадках, коли необхідно кваліфікувати представлення школяра про себе як суб’єкт визначеного роду змін, а також характер «руху» з минулого в сьогодення і майбутнє. «Необхідно простежити перебування як процес збереження тотожності усередині зміни», – писав учений, виділяючи при цьому не стільки незмінність, схоронність, що як би протистоять зміні, скільки «відтворення загального усередині того, що змінюється», тобто співвідношення стійкого і мінливого в людині в їх діалектичній єдності. У роботах ученого ми знаходимо ще одне методологічно важливе положення, відповідно до якого Я суб’єкта взагалі може бути адекватно розкрито лише через відношення до самого себе: «звичайне представлення про суб’єкт пізнання як про чисто індивідуальний, тільки одинична істота – фікція. Реально ми завжди маємо два взаємозалежних відношення – людина і буття, людина й інша людина…» І далі: «Інші люди в їхній діяльності виступають «як фокуси чи центри, навколо яких організується «світ» людини».

Подібний підхід містить у собі найбагатші можливості для вивчення особистості взагалі і юнацької зокрема. В роки ранньої юності, з появою в полі зору школярів нових зразків, порівняно з дитинством, більш широке коло спілкування, відбуваються помітні зміни в тім, з ким тепер вони переважніше ідентифікуються. Інакше кажучи, і в сфері міжособистісного сприйняття ми вправі очікувати визначену динаміку. У такому випадку різні тимчасові плани Я можуть знаходити своє втілення, чи персоніфікуватися, у характеристиках різних значимостях (у залежності від того, як інтерпретує молода людина своє становлення в часі і як мінялося її сприйняття оточуючих людей).

Мова, таким чином, йде про деяку просторово-тимчасову структуру Я, чи, якщо використовувати термін, що усі частіше зустрічається сьогодні в психологічній літературі, його хронотип (буквально, часу – простору). Ідеї С. Л. Рубинштейна одержали плідний розвиток у роботах його учнів і послідовників (К.А.Абульханова-Славська, Є.І. Голаваха, А.А. Кроник, В. І. Ковальов). Не зупиняючись на змісті цих робіт, виділимо в них, на наш погляд, головне. Процесуальний, динамічний підхід до вивчення особистості не є для авторів самоціллю, зміст його не зводиться до аналізу різноманітної феноменології суб’єктивного часу. Справжня цінність такого підходу проявилася в тім, що він дозволяє проникнути в саму серцевину відносин особистості, оскільки переживання часу, як правило, виявляється зв’язаним із внутрішньою ціннісною самобудовою людини. Не випадково в одній з робіт присвячених вивченню способів тимчасової організації життя, їхня типологія послужила основою, на якій розкривається зміст такого центрального у психології особистості поняття, як життєва позиція (у розумінні автора ціннісно-часова структура, у логіку якої суб’єкт розгортає свою реальну активність),

Така ж логіка використання просторово-тимчасових вимірів у схемі життєвого світу особистості. Вона стала тією «мовою», на якій одержують опис типи життєвих світів. У їхній онтології будується представлення про психологію переживання і її закономірностей, а переживання розкривається як таке перетворення людиною «себе у світі» і «світу в собі» у критичний ситуацій, що приводить до досягнення нової ціннісної свідомості, що забезпечує значеннєву відповідність свідомості і буття особистості.

Усе це підтверджує правомірність використання просторово-часових параметрів Я в якості можливих емпіричних показників особистісного самовизначення в ранньому юнацькому віці і дозволяє вивчити варіанти тієї гіпотетично очікуваної психологічної перебудови особистості, що обумовлена необхідністю зайняти внутрішню позицію дорослої відповідальності, актуалізованої на порозі закінчення школи. Передбачається, що можуть бути виділені як ефективні її варіанти, що забезпечують продуктивне особистісне самовизначення, так і варіанти, що ведуть або до затримок особистісного розвитку, або до перекрученого його ходу.

У цілому, від минулого до майбутнього відбувається зрушення в орієнтаціях однолітків, яким переважно уподібнюється Я-минуле, на дорослих, з якими однолітки починають поділяти свій пріоритет, при побудові Я-майбутнього й ідеального.

Підводячи підсумки сказаному, можна зробити висновок, що типологічні розходження чітко виступають у тім, наскільки асимілятивні випробувані при сприйнятті себе (порівнюючи себе з іншими) і навколишніх (порівнюючи їх із собою й один з одним). У той час як «когнітивно складні» учні не схильні судити про себе за аналогією з іншими (і навпаки) і виявляють значну вибірковість, ідентифікуючи з навколишніми, «когнітивно прості» виявляють яскраво виражену тенденцію до констатації саме своєї подібності з іншими, уподібнюючи себе широкому їх колу. Я, наявне в представленні цих хлопців виступає колективним «ми».

У деяких випадках, однак, зазначені розходження стираються. Так, ретроспективно сприймаючи себе в минулому, усі випробувані демонструють загальну тенденцію до меншої асимілятивності з іншими, усі стають виборчі в уподібненні їм себе. Минуле ідентифікується не просто з істотно меншим числом значимих облич, але й облич, не однотипних по своєму рольовому призначенню; до того ж воно мислиться в супроводі великої кількості антиподів, серед, яких виявляється чимало «позитивних» фігур. У сприйнятті даного тимчасового плану Я всі учні, таким чином, здобувають подібність з «когнітивно складними» суб’єктами.
При побудові Я-майбутнього (як і Я-ідеального) уся вибірка, навпаки, зближається скоріше з «когнітивно простими» випробуваними. І не тільки завдяки тому, що Я-майбутнє, за рідкісними винятками, щедро ідентифікується із широким колом значимих інших, але і тому, що ідентифікації в перспективі починають підкорятися загальної, оцінної по характері тенденції: буду тільки гарним, усе, що погано, піде. У числі антиподів тут, зрозуміло, тільки «негативні» обличчя.

Інакше кажучи, якщо міркування про Я-минуле критичні і відбивають, як видно, реальний особистий досвід випробуваних, то міркування про майбутнє позбавлені якої-небудь конкретності і протікають у плані загальних представлень, бажань, надій.

Одночасно з цією установкою почуття дорослості виявляється в критичному відношенні до Я-минулого, над осмисленням якого йде дійсна робота, що змушує в ретроспективі відкидати багато своїх рис. Навіть у тім загальному факті, що Я-минуле з переконливою частотою уподібнюється невдачливій людині, видне неприйняття колишнього Я. Дитинство, звичайно, мила, приємне, легенда (згадаємо, що воно нерідко асоціюється з матір’ю і щасливою людиною), але все-таки переважна більшість навколишніх такі, що воно стає їхнім антиподом, і багато рис у цьому дитячому Я переживаються тепер суб’єктом як небажані для нього.

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Ja-obraz (181.5 KiB, Завантажень: 6)

Сторінка: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
завантаження...
WordPress: 23.79MB | MySQL:26 | 0,347sec