Курсова робота на тему: «ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ У ДОПОМІЖНІЙ ШКОЛІ»

Зміст

 

Вступ    3

 

Розділ 1. Психологічні проблеми виховання    6

1.1. Формування особистості розумово відсталої дитини    6

1.2. Розвиток уваги учнів молодших класів допоміжної школи    10

 

Розділ ІІ. Психологічні питання корекційно спрямованого навчання    16

2.1. Розвиток мовлення розумово відсталих школярів і корекційна спрямованість уроків    16

2.2. Розвиток просторового аналізу у розумово відсталих дітей і деякі шляхи корекції його недоліків    20

 

Висновки    26

 

Список використаної літератури    28

 

 

ВСТУП

Дітей з середньою та нерізко вираженою розумовою відсталістю – дебілів почали вивчати лише у другій половині 19 ст. У перші десятиріччя 20 ст. помітно зросла цікавість до цих дітей з боку психіатрів, психологів, педагогів. Поширювалось обстеження дітей, що відчувають труднощі у навчанні, з допомогою створених у ті ж роки тестів (тести Біне-Сімона, Россолімо та ін.). Тести використовували для діагностики розумової відсталості дітей і їх відсіву з масової школи. Проте разом з даними про недоліки дітей-дебілів з’являлись матеріали про збережені аспекти їхньої особистості. Клінічне вивчення, яке проводили психіатри, показало, що емоційно-вольова сфера й моторика олігофренів зазвичай виявляється більш збереженою, ніж інтелект.

Деякі педагоги-ентузіасти почали говорити про позитивний досвід навчання дітей-дебілів.

У нашій країні питання про виховання і навчання аномальних дітей, зокрема, дебілів,. було актуалізоване у 20-х роках XX ст. Необхідність своєрідного використання у роботі з аномальними дітьми того нового, що вносилось у навчально-виховну роботу масових закладів народної освіти, була сформульована Л.С.Виготським.

У ті роки в радянській психології обговорювалось питання про основні закономірності розвитку дитини. Зарубіжні вчені вважали, що він визначається наявністю біологічно закладених “здібностей” і полягає в їхній реалізації. Л.С.Виготський критикував цю біологізаторську концепцію, підкреслюючи, що конкретні історичні умови і середовище істотно визначають хід розвитку дитини. Він показав, що в усіх дітей, зокрема, в аномальних, на основі закладених біологічних передумов під впливом середовища, передусім – навчання формуються складні види психічної діяльності, які він назвав вищими психічними функціями. На основі здатності сприймати у сприятливих умовах середовища і навчання у дітей розвивається осмислене, всібічне сприймання оточення, виникає спостережливість; на основі мимовільної уваги поступово формується стійка довільна увага; завдяки оволодінню мовленням – найбільшим надбанням людства – удосконалюється їхнє образне мислення і виникає словесно-логічне і т.п.

. Л.С.Виготський сформулював одне з найважливіших загальних положень дефектологи – про єдність основних закономірностей розвитку нормальних дітей і дітей-олігофренів.

Л.С.Виготський підкреслював, що разом із “золотниками” того чи іншого дефекту, яким страждає дитина, у неї наявні “пуди” психічного здоров’я, зважаючи на які можна і необхідно її, як і всяку дитину, виховувати, просувати в розумовому розвитку, згладжуючи її недоліки. Прямим висновком була. вимога замінити тренування збережених можливостей розвитком свідомої пізнавальної діяльності у процесі навчання та формуванням на цій основі навичок та умінь.

Глибоко революційною, науково обґрунтованою була теза Л.С.Виготського про можливість і необхідність формування у дебілів у процесі навчання порівняно складних видів психічної діяльності.

Л.С.Виготський першим із радянських психологів показав неправильність визначення “розумової обдарованості” розумово відсталих дітей, посилаючись на кількісне визначення розумового віку. Він назвав цей спосіб “складанням кілометрів з кілограмами”, яке спотворює дійсну картину дефекту. Л.С.Виготський підкреслював, що кожен рік життя має свою значущість у ході розвитку. Якщо дитина п’яти років відстає у своєму розвитку на два роки, це зовсім інше за своїм характером відставання, ніж відставання на два роки у 17 років.

У дітей-олігофренів деякі аспекти психіки знижені більше, другі менше, треті – відносно збережені. Підрахунок балів для визначення розумового розвитку дитини нехтує цією істотною особливістю.

Все сказане вище спрямовано проти “прирівнювання” невстигаючої в школі дитини більш старшого віку до нормальної дитини більш молодшого віку. Підтекстом прирівнювання була помилкова думка, що за розумової недостатності рівномірно страждають усі сторони психіки.

При виразному домінуванні деяких основних недоліків в інших проявах психіки олігофренів спостерігається різноманітність. Так, у деяких дебілів при значному недорозвитку словесно-логічного мислення і мовлення відносно збереженим виявляється зорове сприймання, в інших мовлення розгорнуте, але виявляється дефектність уявлень і т.п. Так, було доведено, що через нерівномірність поширення дефекту на різні прояви психіки  дебілів у них поряд з порушеними мають місце значні ділянки збережених можливостей. Підтвердився основний, загальний для всіх олігофренів недолік – нерівномірне порушення складних видів інтелектуальної діяльності. Порівняно більш збереженою у більшості випадків залишається емоційно-вольова сфера.

У 1960 р. французький психолог Р.Заззо встановив, що сторони психіки олігофренів розвиваються різними темпами порівняно з відповідним розвитком нормальних дітей. Це явище було ним назване гетерохронією. Р.Заззо запропонував своєрідну криву співвідношення рівнів виконання різних видів психічної діяльності олігофрена порівняно з нормальною дитиною, окреслив “профіль-тип” олігофрена, показав його глибоку своєрідність, і збережену єдність з нормою. Проводячи дослідження зовсім іншим шляхом і на іншій популяції, Р.Заззо.

Розробляючи проблему формування вищих психічних функцій, Л.С.Виготський розглядав, як у процесі розвитку змінюються міжфункціональні зв’язки у нормальних та аномальних дітей. При єдності основних шляхів становлення цих зв’язків в обох групах дітей при розумовій відсталості первинно більш порушені функції негативно позначаються на більш збережених, викликаючи в них порушення вторинного порядку (так, наприклад, недоліки осмислення ситуації викликають неадекватну емоційну реакцію); збереженість функцій, навіть неповна, позитивно впливає на згладжування дефекту.

Розділ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ

1.1. Формування особистості розумово відсталої дитини

Спільним для розвитку особистості в нормі і патології є положення про соціальну детермінацію, про те, що моральні якості особистості не є вродженими, а формуються в процесі діяльності, біологічні компоненти. самі по собі не визначають особистісних якостей дитини.

Спільним є й те, що особливості соціальної ситуації розвитку дитини на кожному віковому етапі визначаються об’єктивними вимогами суспільства, найбільш значущими для формування особистості суб’єктивними вимогами, зумовленими взаємостосунками з оточуючими (родичі, однолітки, дорослі), а також тими психофізичними задатками, які виступають у якості “внутрішніх умов” розвитку.

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Psyhol Probl Korekc Roboty (150.0 KiB, Завантажень: 5)

Сторінка: 1 2 3 4 5 6
завантаження...
WordPress: 24.18MB | MySQL:26 | 0,365sec