Курсова робота на тему: «ОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОВЕДЕННЯ ЗМАГАНЬ З ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ В ШКОЛІ»

Зміст:

Вступ……………………………………………………………………………………………………………3

 

Розділ І. Підготовка спортсменів до змагань………………………………………………….5

 

Розділ ІІ. Організація змагань з легкої атлетики…………………………………………….12

2.1. Обладнання місць змагань з легкої атлетики………………………………….12

2.1.1. Обладнання для бар’єрного бігу…………………………………………12

2.1.2. Обладнання місця метання диска……………………………………….13

2.1.3. Обладнання місця змагань з метання списа………………………..14

2.1.4. Обладнання дистанцій для спортивної ходьби,

пробігів, марафонського бігу……………………………………………..15

2.2. Гігієнічні вимоги до місць змагань……………………………………………….17

2.3. Гігієнічні вимоги до спортивних споруд………………………………………..20

2.4. Попередження перенапружень, травм і захворювань під

час змагань…………………………………………………………………………………21

Висновки………………………………………………………………………………………………………24

 

Список використаної літератури……………………………………………………………………27

 

 

Вступ

Легкою атлетикою займаються мільйони людей. Різноманітність фізичних вправ, точність регулювання навантажень, відносна простота обладнання місць занять роблять легку атлетику масовим видом спорту, доступним людям будь-якого віку. Легка атлетика широко представлена у програмах фізичного виховання учнів і молоді, планах тренування з різних видів спорту, на заняттях фізкультурою осіб середнього і старшого віку. Секції легкої атлетики займають провідні місця у колективах фізичної культури, добровільних спортивних товариствах, у вищих і середніх навчальних закладах і т. д.

Легка атлетика має важливе оздоровче значення, адже заняття в основному проводяться на свіжому повітрі, а у виконанні вправ бере участь більшість мязів тіла. Легкоатлетичні вправи поліпшують діяльність опорно-рухового апарату, внутрішніх органів і систем організму в цілому.

Завдяки заняттям легкою атлетикою можна набути спеціальних знань, поліпшити вміння керувати власними рухами, зробити їх швидкими і економними, удосконалити навички в доланні перешкод і т. д.

Крім навчального легка атлетика має також виховне значення, бо правильна організація і методика проведення занять сприяє формуванню особистості людини, розвитку її моральних якостей, розумових здібностей та естетичного смаку.

Прийнято виділяти загальну психічну підготовку і психічну підготовку до конкретного змагання. Загальна підготовка розв’язується двома шляхами. Перший припускає навчання спортсмена універсальним прийомам, що забезпечують психічну готовність до діяльності в екстремальних умовах: способам саморегуляції емоційних станів, рівня активації, концентрації і розподілу уваги, способам самоорганізації і мобілізації на максимальні вольові і фізичні зусилля. Другий шлях припускає навчання прийомам моделювання в тренувальній діяльності умов боротьби змагання за допомогою словесно-образних і натурних моделей. Підготовка до конкретного змагання припускає формування установки на досягнення запланованого результату на фоні певного емоційного збудження, залежно від мотивації, величини потреби спортсмена в досягненні мети і суб’єктивної оцінки вірогідності її досягнення. Змінюючи емоційне збудження, регулюючи величину потреби, суспільну і особисту значущість мети, а також суб’єктивну вірогідність успіху, можна формувати необхідний стан психічної готовності спортсмена до майбутнього змагання.

Тренувальні заняття і, тим більше, змагання спортсменів високого класу характеризуються такими фізичними і психічними навантаженнями, які доводять напругу до меж індивідуальних можливостей.

В даній курсовій роботі мені хотілося б освітити деякі проблеми організації та проведення змагань з легкої атлетики в загальноосвітній школі, фізичного і фізіологічного навантаження у спринтерів.

Ця тема в літературі представлена поряд публікацій, які часто абсолютно по-різному підходять до розгляду одних і тих же питань. Часто це утрудняє огляд і трактування тих або інших понять, але у ряді випадків, навпаки, дозволяє більш широко поглянути на деякі предмети.

Основною метою даної роботи є дослідження навантаження, випробовуваного легкоатлетами при бігу на короткі дистанції, організації та обладнання місць проведення змагань з легкої атлетики.

Розділ І. Підготовка спортсменів до змагань

Практика спорту вищих досягнень підтверджує неблагополуччя в системі підготовки ведучих спортсменів, включаючи національні і збірні команди з погляду медико-біологічного обгрунтовування спортивного тренування до соціально-значущих змагань [2, 3, 5, 12].

Дуже часто спортсмени, що претендують на лідерство, раптом як би без видимої причини захворюють або втрачають досягнуту високу працездатність. Фахівцям причина певною мірою зрозуміла. З більшою часткою вірогідності вона пов’язана з методологією підведення спортсмена до змагань. Йдеться не тільки про регламентацію сумарного об’єму тренувального навантаження, її оптимізації, обліку фізіологічного чинника, лімітуючого фізичну працездатність, але і про пріоритет вибору методів тренування: до чого і як він готує спортсмена до змагань або тренувань. Частіше за все простежується тенденція “тренування ради тренування”, причому жорсткі тренування на межі функціональних можливостей спортсменів. Постулат “важко в навчанні – легко в бою” навряд чи прийнятний в спорті. Саме в змаганнях із застосуванням постулату легкості успіху при всьому бажанні не спостерігається. Часто у зв’язку з цим не вистачає сил змагатися на рівних з іншими командами.

Неадекватна фізичне і велике психологічне навантаження врешті-решт негативно позначаються на здоров’я спортсмена, його функціональному потенціалі.

Слід мати на увазі: чим більше спортсмен піддається дії граничних м’язових навантажень, тим більше він чутливий до стресів [8, 9]. Цим і пояснюється зниження результатів на витривалість під час змагання при неадекватному навантаженні.

Перш ніж розглянути проблему, розкриємо основні її поняття.

Наприклад, “тренованість” є “станом, який мобілізує всю систему організму, з тим щоб дозволити йому адаптуватися до всіх фізичних дій” [9]. “Спортивна форма – фаза щонайвищої функціональної готовності до граничної роботи” [4]. Спортивна форма і тренованість – специфічні адаптивні стани. Їх специфічність – у відповідь в реакціях на роботу в режимах, в яких формуються і виявляються характерні структурні і функціональні зміни в органах і системах організму. Особливо в так званих лімітуючих фізичну працездатність системах – серцево-судинної і дихальної.

“Спортивна підготовленість” – педагогічне поняття, яке означає направлене використовування всієї сукупності чинників дії на організм (засобів, методів, умов), за допомогою яких забезпечується фізична, технічна, психологічна, тактична, морально-вольова готовність спортсмена до змагань. Після відомої мінської конференції (1973) по проблемі “тренованість” відбувся зсув акценту в трактуванні термінів, що виразилося в їх формулюванні. Тренованість стала потрактувати як спортивна підготовка, що, звичайно, не зовсім правильно. Злиття двох понять в одне відобразилося на тактиці ведення тренування. Спортивна підготовленість – об’ємне поняття, що включає і тренованість. Та все ж не можна спрощувати систему підготовки спортсмена, обов’язково слід акцентувати увагу на методиці розвитку тренованості. Тренерський колектив можна зрозуміти. Так простіше вести тренувальну роботу. Проте, з погляду фахівців, – навряд чи це коректно.

Тренованість і підготовленість направлено змінюються із загальною тенденцією до підвищення фізичного навантаження. В процесі формування тренованості в кожному окремому циклі може бути фаза щонайвищої функціональної готовності – спортивна форма. Проте спортивну форму краще мати напередодні змагань. Спортивне тренування в цьому відношенні є процес доцільного управління розвитком спортивної форми [10]. “Спортивна форма” і “тренованість” – все ж таки не синоніми, хоча обидва стани – результат адаптивних процесів в організмі до навантаження з різними термінами прояву і працездатності. Якщо стан тренованості характеризується стійкою високою працездатності, то стан спортивної форми – гранично можливою працездатністю.

Методологія формована тренованості і спортивної форми має свої нюанси. Так, при розвитку тренованості в основному (в процентному відношенні) використовується фізичне навантаження характеру аероба з частотою серцевих скорочень (ЧСС) до 160-170 уд/хв. Відсоток роботи анаеробного характеру незначний.

Формуючи спортивну форму (на фоні стабільної тренованості), підбирають навантаження анаеробного характеру з ЧСС вище 170 уд/хв.

В тимчасовому відношенні стан тренованості проявляє себе, нескінченно довго. Важливо, щоб спортсмен регулярно тренувався, виконуючи оптимальне навантаження. Спортивна форма – максимум 7-10 днів, рідко до 2 тижнів, і то – це доля обдарованих від природи спортсменів. Тримати на високому рівні функціональний потенціал (працездатність) неможливо. Про природний феномен “економізує” (оптимізації) функцій слід пам’ятати [3].

Способи, принципи тренувальних занять (регулярність, систематичність, повторюваність вправ і ін.), робота до стомлення несуть в собі біологічну основу адаптації до м’язового навантаження різного об’єму і інтенсивності.

Ключовою ланкою механізму фенотичної адаптації є існуюча в клітках взаємозв’язок між функцією і генетичним апаратом [1, 11]. Через цей взаємозв’язок функціональне навантаження, викликане м’язовою дією, приводить до збільшення синтезу нуклеїнових кислот і білків і як наслідок – до формування так званого структурного сліду в системах, специфічно відповідальних за сприйняття клітки, що управляє сигналами, іонним транспортом, енергозабезпеченні, тобто саме тими структурами, які лімітують функцію клітки в цілому. Системний структурний слід, що формується у результаті, є комплексом структурних змін, що забезпечує розширення ланки, лімітуючої функцію кліток, і тим самим збільшуючий фізіологічну потужність функціональної системи.

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Organiz I Prov Zmag Z Leg Atl (244.5 KiB, Завантажень: 22)

Сторінка: 1 2 3 4 5
завантаження...
WordPress: 23.39MB | MySQL:26 | 0,417sec