КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ: «Аудіосистема комп’ютера»

План

1. Вступ

2. Звук і його сприйняття, основні характеристики звуку.

3. Компоненти звукової системи.

4. Звукова карта.

а) Основні компоненти звукової карти

б) Характеристики звукової карти

5. Мікрофон.

6. Акустична система.

7.Висновок

Література

 

Вступ

Сучасна система освіти все активніше використовує інформаційні технології і комп’ютерні телекомунікації. Особливо динамічно розвивається система дистанційної освіти, чому сприяє ряд чинників, і перш за все оснащення освітніх установ могутньою комп’ютерною технікою і розвиток співтовариства мереж Інтернет.

Лекційно-семінарна форма навчання давно втратила свою ефективність – практика довела, що майже 50% учбового часу витрачається даремно. Вивчаючи зарубіжний досвід, можна виділити наступний важливий аспект: викладач виступає не в ролі розповсюджувача інформації (як це традиційно прийнято), а в ролі консультанта, порадника, іноді навіть колеги навчаного. Це дає деякі позитивні моменти: студенти беруть активну участь в процесі навчання, привчаються мислити самостійно, висувати свої точки зору, моделювати реальні ситуації.

Ще до появи нової інформаційної технології експерти, провівши безліч експериментів, виявили залежність між методом засвоєння матеріалу і здатністю відновити одержані знання якийсь час через. Якщо матеріал був звуковим, то людина запам’ятовувала близько 14 його об’єму. Якщо інформація була представлена візуально близько 13. При комбінуванні дії (зорового і слухового) запам’ятовування підвищувалося до половини, а якщо людина залучалася до активних дій в процесі вивчення, то засвоюваність матеріалу підвищувалося до 75%.

Отже, мультимедіа означає об’єднання декількох способів подачі інформації – текст, нерухомі зображення (малюнки і фотографії), рухомі зображення (мультиплікація і відео) і звук (цифровий і MIDI) – в інтерактивний продукт.

Аудіоінформація включає мову, музику, звукові ефекти. Найважливішим питанням при цьому є інформаційний об’єм носія. В порівнянні з аудіо відеоінформація представляється значно великою кількістю використовуваних елементів. Перш за все, сюди входять елементи статичного відеоряду, які можна розділити на дві групи: графіка (мальовані зображення) і фото. До першої групи відносяться різні малюнки, інтер’єри, поверхні, символи в графічному режимі. До другої – фотографії і скануючі зображення.

Динамічний відеоряд практично завжди складається з послідовностей статичних елементів (кадрів). Тут виділяються три типові елементи: звичне відео (близько 24 фото в секунду), квазівідео (6-12 фото в секунду), анімація. Використовування відеоряду у складі мультисреды припускає рішення значно більшого числа проблем, ніж використовування аудіо. Серед них найважливішими є: роздільна здатність екрану і кількість кольорів, а також об’єм інформації.

Характерною відмінністю мультимедіа продуктів від інших видів інформаційних ресурсів є помітно більший інформаційний об’єм, тому в даний час основним носієм цих продуктів є оптичний диск CD-ROM стандартною місткістю 640 Мбайт. Для професійних застосувань існує ряд інших пристроїв (CD-Worm, CD-Rewritaeble, DVD і ін.), проте вони мають дуже високу вартість.

    В своїй курсовій роботі в першому плані я розглядаю основні поняття про звук, його характеристику, про сприйняття звуку людиною.

    В другому плані розглядаються компоненти звукової системи.

    В третьому розглядаються відомості про звукову карту, її основні компоненти, які подані у вигляді схеми та характеристики звукової карти.

    В четвертому плані розглянуті всі відомості про мікрофон, його склад та типи.

    Акустична система розглянута в п’ятому плані, про її основні елементи та характеристики.

 

 

Аудіосистема комп’ютера

Звук і його сприйняття, основні характеристики звуку

Об’єкт, що генерує звук, змінює тиск в точці чи на поверхні генерації. Ці зміни, у свою чергу, викликають зміни тиску на сусідніх ділянках, що приводить до поширення звуку в середовищі – звукової хвилі. Середовище поширення звуку може бути газоподібним, включаючи повітря, а також рідким чи твердим.

Вухо людини (точніше його частина, названа барабанною перетинкою) сприймає зміни тиску. Ліве і праве вухо незалежно сприймають звуковий сигнал і за допомогою нервових волокон передають його в мозок, який аналізує інформацію, що надходить, і видає звукову «картину» навколишнього середовища.

Звукові коливання характеризуються частотою коливань, що сприймається людиною як тон, чи висота звуку, й амплітудою коливань, сприйманою як чутність звуку.

Людина сприймає звукові коливання від 20 Гц до 20 кГц, однак у різних людей ці границі індивідуальні, і, крім того, вони змінюються з віком. У наведеному діапазоні частотна чутливість слуху неоднакова. Найбільша чутливість (відмінності між частотами звуку становлять 0,3 %) спостерігаються в діапазоні 1…4 кГц; на нижчих частотах чутливість зменшується до 4 %. Звукові коливання, нижчі за 20 Гц (інфразвук) і вищі від 20 кГц (ультразвук), хоч і не сприймаються вухом, можуть чинити на людину психофізіологічний вплив.

Гучність звуку (L) вимірюють не в абсолютних одиницях виміру амплітуди (I), а у відносних одиницях (стосовно базової величини) мінімальної гучності звуку з частотою 3000 Гц 0), що людина ще чує. Незважаючи на те, що це безрозмірна величина, її вимірюють у децибелах (дБ) і визначають за формулою

L=10( I/)

Значення l змінюється не пропорційно, а за логарифмічною шкалою, тому 10 дБ означає збільшення чутності звуку в 10 разів, 20 дБ – у 100 разів, 30 дБ – у 1000 разів і т. ін. Людина сприймає без больової чутливості звук гучністю до 120дБ. На різних частотах чутливість за гучністю істотно відрізняється. Найбільша чутливість – у діапазоні 1…4 кГц, а, наприклад, на частоті 100 Гц поріг гучності становить 40 дБ, на частоті 10 кГц – 20 дБ. У середньому людина розрізняє рівні гучності з кроком приблизно 1 дБ.

Тембр звуку визначає «фарбування» звуку. Якщо звук має одну частоту, то графік залежності гучності звуку (L) від часу (t) матиме вигляд синусоїди (рис. 1, а).

Однак реальні звуки містять коливання декількох частот, що для кожного джерела різні. Так, на рис. 1, б показано графік залежності гучності звуку від часу для піаніно, а на рис. 1, в – для труби за таких самих значень основної частоти і максимальної чутності.


 

а

 

 



б в

 

Рис. 1. Тембр звуку: а – чистого тону; б – піаніно; в – труби

Просторове розміщення джерела звуку визначають за інтервалом часу між надходженням звукової хвилі в праве і ліве вухо (з частотами, меншими за 1 кГц) і за різною гучністю звуку у правому і лівому вусі (здебільшому з частотами понад 1,5 кГц).

Компоненти звукової системи

Характеристики звуку змінюються невпинно, тобто є аналоговими величинами. Усередині комп’ютера звукові дані подаються в дискретному (цифровому) вигляді. Перетворення звуку з аналогової форми в цифрову (на вході) і обернене перетворення (на виході) виконує основний компонент звукової системи – звукова карта. Для введення аналогового звуку використовують мікрофон, а для виведення – акустичну систему. Ці три компоненти й утворюють базову звукову систему комп’ютера. Крім них, за професійної роботи зі звуком можна використовувати магнітофони, СD-плеєри, DVD-плеєри, музичні клавіатури, синтезатори й інші пристрої введення-виведення.

Нижче розглядаються компоненти базової аудіосистеми комп’ютера.

Звукова карта

Основні компоненти звукової карти. Основні компоненти звукової карти і їх взаємодію показано на рис. 2.


    Інтерфейс

    PCI



Рис. 2. Основні компоненти звукової карти

Розніми для вхідних аналогових інтерфейсів дозволяють підключати (до аналогового входу) такі пристрої:

  • мікрофон (рознім Міс Іn);
  • магнітофон чи аудіоплеєр (рознім Lіnе Іn);
  • СD-дисковод чи DVD-дисковод (для виведення через звукову карту аудіоданих з цих пристроїв) – рознім СD Іn;
  • ТV-тюнер чи інший пристрій оброблення відеоданих (також для виведення аудіоданих з цих пристроїв) (рознім Aux In).

    Сигнали з рознімів СD Іn і Аuх Іn подаються прямо на аналоговий вихід звукової карти.

    Вихідні аналогові інтерфейси зазвичай реалізовано за допомогою двох рознімів –Line Out 1 і Line Out 2, до яких можна підключати як акустичну систему комп’ютера, так і інші приймачі звуку (наприклад, магнітофон). До виходу Line Out 1 можна підключати і головні телефони (навушники).

    Усі вхідні та вихідні аналогові інтерфейси технічно реалізовані за допомогою розніму Mini Jack зі штекером діаметром 3,5 мм.

    Крім аналогових входів і виходів, карти, призначені для професійної роботи зі звуком, містять також входи і виходи для цифрових аудіоданих відповідно до стандартів S/PDIF і MIDI.

    Стандарт S/PDIF (Sony/Philips Digital Interface Format – формат цифрового інтерфейсу фірм Sony і Philips) забезпечує передавання монофонічного чи стереофонічного цифрового сигналу. Існує два типи рознімів S/PDIF: рознім для коаксіального кабелю з довжиною з’єднання не більше 2 м і рознім для волоконно-оптичного кабелю з довжиною з’єднання до 3 м. Інтерфейс на волоконно-оптичному кабелі, розроблений фірмою Toshiba і названий Тоslіпk, використовується в звукових картах високого класу.

    Інтерфейс MIDI (Musical Instrument Digital Interface – цифровий інтерфейс музичних інструментів) – спеціальний стандарт, що визначає як типи каналів, кабелі та розніми для з’єднання пристроїв, так і специфікації (протоколи) організації обміну даними між пристроями.

    Стандарт MIDI задає 128 каналів музичних інструментів (наприклад, скрипка) і 46 ударних (наприклад, барабан).

    Як пристрої MIDI можуть виступати не тільки музичні інструменти, для яких цей протокол призначено, але й аудіо-, відео- та освітлювальна апаратура, а також інші допоміжні пристрої. Пристрої з інтерфейсом MIDI з’єднуються один з одним послідовно і утворюють мережу MIDI. Ця мережа містить контролер (передавач, чи керувальний пристрій), у ролі якого може бути як комп’ютер, так і музичний клавішний синтезатор, а також відомі пристрої (приймачі), що передають дані в контролер на його запит. Кожний пристрій у такій мережі може одночасно служити ретранслятором сигналів MIDI для наступного за ним пристрою.

    Поліпшений варіант стандарту MIDI стандарт GS (General Synthesizer – єдиний синтезатор), що включає не тільки звуки додаткових музичних інструментів, але й інші звуки (наприклад, шум дощу). Стандарт XG (eXtended General – розширений єдиний) ще більше розширює набір музичних інструментів та кількість інших звуків, і, крім того, містить нові методи оброблення звуку. Існують і інші стандарти, зокрема, стандарт МРU-401 для підключення музичних клавіатур, синтезаторів та інших пристроїв.

    Для підключення пристроїв по інтерфейсу MIDI до звукової карти використовують 15-контактний материнський рознім Joystick/ MIDI, названий так тому, що до нього можна підключати не тільки пристрій МІDI, але і джойстик (два джойстики).

    Крім розглянутих рознімів, на професійну звукову карту можна поміщати й інші розніми, наприклад, розніми для підключення автовідповідача, що забезпечує обмін даними між звуковою картою і модемом чи рознімом Fire Wire для вмикання цифрової відеокамери й інших пристроїв, що підтримують цей інтерфейс.

    Через велику кількість рознімів на звуковій карті тільки частину їх реалізують як зовнішні розніми, що після установлення карти знаходяться на задній стінці корпусу системного блоку, а частину – як внутрішні розніми, тобто розміщені на самій карті. Крім того, у професійних картах високого класу частина рознімів виводиться або на додаткову планку рознімів, або на дочірню плату, або, як це реалізовано в звуковій карті Sound Blaster Audigy 2 ZS Platinum, у вигляді окремого зовнішнього пристрою, підключеного до звукової карти за допомогою спеціальних рознімів.

    Блоки вхідного і вихідного мікшерів звукової карти виконують такі операції:

  • комутацію джерел і приймачів звукових сигналів;
  • регулювання рівнів вхідних і вихідних звукових сигналів;
  • мікшування (змішування) декількох звукових сигналів і регулювання рівня результуючого сигналу.

    Технічно блоки вхідного і вихідного мікшерів реалізуються у вигляді однієї мікросхеми або частини чипсета. Керування роботою мікшерів виконується апаратно чи програмно.

    Аудіодані на вхід мікшера можна подавати через блок еквалайзера, що регулює окремі частотні складові (див. рис. 1) звукового сигналу.

    Блок кодека виконує перетворення (кодування) аудіоданих з аналогового вигляду в цифровий, а також обернене перетворення (декодування) даних (звідси назва пристрою). На цифрові виходи звукової карти аудіодані надходять без їх оброблення кодеком.

    Процес кодування аналогового сигналу (наприклад, від мікрофона) у цифрову форму містить такі етапи:

  • оброблення сигналу в аналоговому фільтрі, що обмежує смугу частот сигналу;
  • дискретизація сигналу, тобто вибірка вимірів сигналу із заданою періодичністю;
  • квантування вимірів за амплітудою: вимірювання і перетворення значень амплітуди в цифровий код;
  • оброблення отриманих даних цифровим фільтром, що відтинає високочастотні завади.

    Процес декодування цифрового сигналу в аналогову форму (наприклад, для виведення в акустичну систему) виконується за два етапи. На першому етапі з потоку цифрових даних виокремлюються сигнали з частотою дискретизації. На другому етапі з дискретних вимірів згладжуванням (інтерполяцією) формується невпинний аналоговий сигнал. Цю операцію виконує фільтр низької частоти, що придушує періодичні складові спектра дискретного сигналу.

    Процесор цифрових сигналів – DSP (Digital Signal Processor) виконує для звукової карти таку саму роль, що і графічний процесор для відеокарти. Крім забезпечення інтерфейсу із шиною РСІ і керування обміном даних з іншими блоками відеокарти, DSP використовується для створення аудіоданих як у взаємодії з блоками синтезаторів, так і самостійно – для накладання звукових ефектів: імітації об’ємного звуку, ехо і т. ін. На процесори DSP для звукових карт, так само, як і на графічні процесори, немає ніяких стандартів, і тому кожний процесор по-своєму виконує основні завдання, а також забезпечує різний набір по-різному реалізованих додаткових можливостей.

    Електромузичний цифровий синтезатор звукової підсистеми (далі синтезатор) дозволяє генерувати будь-які звуки.

    Блоки синтезаторів разом з DSP забезпечують генерацію (синтез) різних звуків (зокрема, і звучання реальних музичних інструментів) під час створення і редагування аудіоданих за допомогою відповідних програмних засобів.

    Існує кілька методів синтезу звуку. Для звукових карт зазвичай застосовують метод частотного модулювання (Frequency Modulation) звуку (FM-моделювання) і метод моделювання з використанням таблиць хвиль, кожний з яких реалізується у своєму блоці.

    Для синтезу звуку в блоці синтезатора FM використовують той факт, що будь-який звук характеризується висотою (основного тону) і додатковими гармоніками (обертонами), що визначають тембр звучання конкретного тону. Тому, якщо синтезувати сигнали основного тону й обертонів для звучання конкретного інструмента, можна імітувати звук будь-якої ноти цього інструмента.

    Для генерації звучання музичного інструмента застосовують генератор несучої частоти, що формує синусоїдний сигнал, і модулювальний генератор (обвідний генератор), який формує сигнал основного тону та частотно-модульований сигнал обертонів. Ці генератори називають операторами. Оскільки два оператори утворюють звук дуже поганої якості, зазвичай для синтезу звуку використовуються чотири і більше операторів. Незважаючи на це, імітація музичних інструментів у синтезаторі FМ не забезпечує задовільної якості їх звучання, тому в професійні звукові карти синтезатори FМ не включаються, оскільки єдиною перевагою цього синтезатора є невеликий обсяг вихідних звукових файлів.

    Створення звуку в синтезаторі WT виконується на основі таблиць хвиль (Wave Tables). Ці таблиці містять цифровані набори звучання реальних музичних інструментів та інших звуків. Кожний набір, названий патчем (patch у цьому разі означає фрагмент), містить у собі один чи декілька семплів (sample – зразок), що, у свою чергу, містять певні тони музичних інструментів чи інші звуки (аналогічні тематичним колекціям зображень). Семпли задаються у форматі MIDI.

    Відтворюючи семпли з різною швидкістю, можна за одним тоном відновити звучання інструмента у всьому робочому діапазоні частот. Крім того, для виразності звучання іноді одночасно відтворюють кілька семплів, накладаючи їх один на одного.

    Музичні інструменти і звуки в синтезаторах WT поєднуються в банки. Мінімальний набір банку інструментів для синтезатора містить 128 інструментів. Банки зазвичай зберігаються в пам’яті RОМ (тільки для зчитування), яку або розміщено на звуковій карті, або вбудовано в мікросхему WT-синтезатора. Семпли також можуть зберігатися в зовнішній пам’яті та створюватися програмно.

    Характеристики звукової карти. Основні характеристики звукової карти:

  • набір вхідних і вихідних інтерфейсів;
  • кількість вихідних звукових каналів;
  • характеристики мікшера;
  • коефіцієнти THD i SNR ;
  • частота дискретизації аналогового сигналу;
  • розрядність алфавітно-цифрового і цифро-алфавітного перетворювачів;
  • метод (методи) синтезу звуку;
  • ємність пам’яті для зберігання патчів;
  • підтримання поліфонії і звукових ефектів;
  • тип підключення.

    Набір вхідних і вихідних інтерфейсів визначає можливості звукової карти як інструмента для роботи зі звуком. Якщо карту застосовують тільки для відтворення звуку акустичною системою і записування з мікрофона, то потрібні тільки аналогові інтерфейси й інтерфейс MIDI (якщо передбачено джойстик). Професійне використання карти (введення аудіоданих з різних джерел, оброблення звуку і виведення на різні пристрої відтворення) потребує розширеного набору аналогових інтерфейсів і одного чи декількох цифрових інтерфейсів (у цьому разі для інтерфейсів використовують зовнішній пристрій).

    Можливості звукової карти щодо підтримання тривимірного звуку визначаються кількістю вихідних звукових каналів. Звичайна карта підтримує два канали для забезпечення стереофонічного звучання. Підтримання тривимірного звуку потребує близько шести каналів (для системи Dolby5.1). Деякі звукові карти підтримують вісім каналів, потрібних для звукової системи 7.1.

    Характеристики мікшера звукової карти такі: кількість мікшерованих сигналів у каналі записування, кількість мікшерованих сигналів у каналі відтворення, можливість регулювання рівня сигналу в кожному мікшерованому каналі, можливість регулювання рівня сумарного сигналу, вихідна потужність підсилювача.

    Коефіцієнт ТНD (Signal Harmonik Distortion – загальне гармонічне спотворення) -інтегральний показник, що характеризує нелінійні спотворення цієї системи. Через не-лінійність звукового тракту під час подавання суто синусоїдного сигналу (зазвичай для вимірювання використовують частоту 1 кГц) на виході виникають додаткові частоти (гармоніки) сигналу. Як значення TND беруть відношення суми значення другої і третьої гармонік, що вносять найбільший вклад, до значення першої гармоніки. Для професійних звукових карт це значення становить 1…2 %.

    Коефіцієнт SNR (Signal/Noise Ratio – відношення сигнал/шум), який вимірюють у децибелах, показує перевищення рівня сигналу над рівнем шуму (найчутливіші на слух шуми на середніх частотах звукового діапазону). Звукові карти зазвичай мають значення SNR у діапазоні 60…100 дБ.

    Іноді для характеристики якості звукової карти використовують інтегральний коефіцієнт TND+N, вимірюваний у відсотках. Це значення менше за 0,01% для професійних звукових карт.

    Частота дискретизації визначає максимальну частоту записуваного чи відтворюваного сигналу. Можна вибрати будь-яку частоту дискретизації, але для точного перетворення дискретного сигналу в аналоговий частота дискретизації має бути не меншою від подвоєної частоти найвищої гармоніки (частотної складової) вихідного звукового сигналу (теорема Котельнікова-Найквіста). З огляду на верхню границю частоти, яку ще сприймає людське вухо (20 кГц), частота дискретизації має бути не меншою за 40 кГц. Водночас для записування мови достатньо значення частоти 8 кГц. Сучасні звукові карти дозволяють вибрати частоту дискретизації в діапазоні 8…48 кГц, а професійні карти – до 96 кГц (для стереофонічного звуку).

    Одночасно з дискретизацією вимірюються і перетворюються в цифрові значення амплітуди сигналу. Допустимий діапазон значень амплітуди визначають розрядністю алфавітно-цифрового і цифро-алфавітного перетворювачів (чим вища розрядність, тим краща якість цифрового звуку). Сучасні звукові карти зазвичай 16-розряд-ні (6 5535 значень рівнів амплітуди), 20-розрядні (104 8576 значень) чи 24-розрядні (1677 7216 значень).

    Звукова карта підтримує або обидва методи синтезу (FM і WT), або тільки метод WT (у професійних картах).

    За підтримання методу WT патчі можуть зберігатися в пам’яті RОМ звукової карти (Flash – пам’ять ємністю декілька мегабайтів). Однак у сучасних звукових картах патчі завантажуються в DSP з оперативної пам’яті, що дозволяє гнучкіше керувати синтезом звуку.

    Поліфонію (багатозвучання) звукової карти визначають кількістю генераторів синтезатора (апаратних і (чи) програмних), кожний з який функціонує у своєму звуковому каналі. За одночасного синтезу звуку в декількох каналах можна одержати на виході, наприклад, звучання оркестру, що складається з декількох інструментів. Професійні звукові карти підтримують до 16 стереофонічних каналів, реалізованих апаратно, і до 64 програмно реалізованих каналів. Крім цього, DSP звукової карти забезпечують також можливість синтезу різних звукових ефектів, наприклад, ефект ехо, об’ємного звуку чи ефект хору (створення з одного голосу співака багатоголосого співу). Деякі звукові карти підтримують до 40 звукових ефектів.

    За типом підключення переважна більшість звукових карт – це внутрішні пристрої, що вставляються в слот РСІ комп’ютера. Однак випускаються і зовнішні звукові карти для підключення до комп’ютера по інтерфейсу USB (здебільшого їх використовують для портативних комп’ютерів).

    Мікрофон

    Мікрофон – це пристрій, що сприймає звукові сигнали і перетворює їх в електричні сигнали, напруга чи сила струму в яких пропорційна амплітуді звукового сигналу, а частота відповідає частоті коливань звукового сигналу.

    За способом перетворення звуку в електричні сигнали існують такі типи мікрофонів: динамічні, конденсаторні, електретні, п’єзокристалічні, стрічкові.

    Діафрагма динамічних мікрофонів (рис. 3, а), нижню частину якої скріплено з котушкою дроту, намотаною на магніт, починає рухатися під впливом звукових хвиль. Під час руху в полі магніту в дроті виникають коливання напруги електричного струму, передані на вхід пристрою, до якого підключено мікрофон.

    Різновидом динамічних мікрофонів є стрічкові мікрофони, у яких замість діафрагми і котушки використовується невелика стрічкова електрична фольга (рис. 3, б), що під впливом звукових коливань починає рухатися, що також генерує електричний струм, і змінюється напруга.

    Капсула в конденсаторних мікрофонах, названих також ємнісними мікрофонами (рис. 3, в), складається з двох пластин, що проводять електрику, – рухомої тонкої металевої мембрани і нерухомої задньої стінки, тобто утворюють конденсатор (звідси назва мікрофона). Відстані між пластинами і, отже, заряд конденсатора змінюються у разі звукових коливань і викликають струм через опір, переданий підключеному пристрою. На основі конденсаторних мікрофонів розроблено конденсаторні мікрофони з діафрагмою високої якості. Ці мікрофони використовують для студійного записування музики.

    Різновидом конденсаторних мікрофонів є конденсаторні електретні мікрофони, чи просто електретні мікрофони (рис. 3, г). Замість батареї, потрібної для підтримання роботи конденсаторного мікрофона, у мембрані електретних мікрофонів застосовують електретний матеріал – тонку пластмасову плівку, здатну протягом тривалого часу зберігати електричний заряд, отриманий під час її виготовлення. В іншому принцип дії електретних мікрофонів такий самий, як і конденсаторних.

     


     

     

    г д

    Рис. 3. Принципи функціонування мікрофонів; а – динамічних;

    б – стрічкових; в – конденсаторних; г – електретних;

    д – п’єзокристалічних: 1 – звукові хвилі (вхід); 2 – дротова котушка; З – магніт;

    4 – електричний сигнал (вихід); 5 – діафрагма; 6 – стрічка; 7 – задня пластина; 8 – батарея;

    9 – мембрана; 10 – ізолятор; 11 – п’єзокристал; 12 – повітряна порожнина; 13 – опір.

    П’єзокристалічні чи просто кристалічні мікрофони для реєстрації коливань звукових хвиль використовують п’єзокристалічну пластинку (рис. 3, д). Дві сторони кристалічної пластинки під час деформації здобувають протилежні електричні заряди, значення яких пропорційні значенню деформації. Виниклий при цьому струм фіксується ввімкненими пристроями.

    Основні характеристики мікрофонів такі:

  • тип мікрофона;
  • діаграма спрямованості;
  • діапазон сприйманих частот;
  • чутливість;
  • коефіцієнт SNR;
  • значення електричного опору;
  • інтерфейс підключення до записувального пристрою;
  • тип вихідного сигналу;
  • можливість стереофонічного записування звуку.

     

        Тип мікрофона багато в чому визначає його сферу використання, оскільки кожний
    із наведених вище типів має свої переваги і недоліки. Так, динамічні мікрофони дешеві і можуть бути малих розмірів, але мають гіршу чутливість на різних частотах, ніж конденсаторні та стрічкові мікрофони. Стрічкові мікрофони мають добру чутливість, особливо на низьких частотах, однак без відповідного захисту корпусу їх не можна никористовувати на відкритому повітрі через чутливість до звуків вітру. Крім того, ці мікрофони мають низьку стійкість до ударів. Конденсаторні мікрофони мають добру і чутливість на різних частотах, але потребують джерела електроживлення або від батарейки, або від записувального пристрою, або від електромережі. Електретні мікрофони дешеві, але мають невелику вихідну амплітуду сигналу. Якісніші мікрофони містять попередній підсилювач сигналів. Вихідний сигнал п’єзокристалічного мікрофона відносно великий, але частотна характеристика значно гірша, ніж частотна характеристика динамічного мікрофона, тому їх не рекомендується використовувати для записування музики.

        Діаграма спрямованості мікрофона показує його чутливість у різних напрямах. Для мікрофона використовують п’ять основних діаграм спрямованості, показаних на рис. 4, (діаграму, зображену на рис. 4, б, називають кардіоїдною через її подібність до обрисів серця). На рисунку виділено також дуги найбільшої чутливості, у яких ї сприймається половина сумарної потужності звукового сигналу.


    Рис. 4. Основні діаграми спрямованості мікрофонів: а – однакова в усіх напрямах

    (неспрямовані мікрофони); б – кардіоїдна діаграма; в – сунеркардіоїдна діаграма;

    г – гіперкардіоїдна діаграма; д – двоспрямована діаграма

    Зазвичай мікрофон має одну чи кілька діаграм спрямованості.

    Нижня границя діапазону сприйманих частот для мікрофонів становить 20…50 Гц, а верхня границя – 10…20 кГц.

    Чутливість мікрофона характеризує ефективність виконуваного ним перетворення звукових коливань, що є коливаннями тиску, в електричні сигнали. Цю величину вимірюють в мілівольтах на паскаль (електрична напруга в мілівольтах на тиск у паска-лях). Найбільша чутливість притаманна конденсаторним мікрофонам (10…40мВ/Па). Електретні мікрофони мають чутливість 5… 10 мВ/Па, п’єзокристалічні – 2…5 мВ/Па, динамічні – 1,5…З мВ/Па. Стрічкові мікрофони мають найменшу чутливість – близько 1 мВ/Па. Більш точну характеристику (криву чутливості мікрофона залежно від частоти) виробники вказують дуже рідко.

    Коефіцієнт SNR визначають так само, як і для звукової карти (для мікрофонів -50…80дБ).

    Максимальне передавання (приблизно 50 %) потужності від мікрофона до підключеного пристрою відбувається тоді, коли значення електричних опорів відповідають один одному. Так, якщо підключити мікрофон з високим опором (50 000 Ом) до входу з низьким опором (600 Ом), буде передано тільки 5% потужності (те саме відбудеться і в противному разі). Вхідний рознім Mini Jack комп’ютера зазвичай має опір 5000… 10000 Ом, і тому підключення до нього призначених для інших пристроїв мікрофонів з низьким опором призведе до незадовільної якості передавання звуку.

    Інтерфейс мікрофона може бути провідним чи безпровідним (тоді разом з мікрофоном постачається передавальний пристрій). Щоб підключити провідний інтерфейс до комп’ютера, мікрофон повинен мати батьківський рознім Мini Jack.

    Вихід переважної більшості мікрофонів аналоговий (з попереднім посиленням сигналу або без посилення), однак деякі мікрофони містять аналого-цифровий перетворювач і видають у записувальний пристрій сигнал в одному з цифрових форматів.

        Зазвичай мікрофон має одну чи кілька діаграм спрямованості.

    Нижня границя діапазону сприйманих частот для мікрофонів становить 20…50 Гц, а верхня границя – 10…20 кГц.

    Чутливість мікрофона характеризує ефективність виконуваного ним перетворення звукових коливань, що є коливаннями тиску, в електричні сигнали. Цю величину вимірюють в мілівольтах на паскаль (електрична напруга в мілівольтах на тиск у паска-лях). Найбільша чутливість притаманна конденсаторним мікрофонам (10…40мВ/Па). Електретні мікрофони мають чутливість 5… 10 мВ/Па, п’єзокристалічні – 2…5 мВ/Па, динамічні – 1,5…З мВ/Па. Стрічкові мікрофони мають найменшу чутливість – близько 1 мВ/Па. Більш точну характеристику (криву чутливості мікрофона залежно від частоти) виробники вказують дуже рідко.

    Коефіцієнт SNR визначають так само, як і для звукової карти (для мікрофонів -50…80дБ).

    Максимальне передавання (приблизно 50 %) потужності від мікрофона до підключеного пристрою відбувається тоді, коли значення електричних опорів відповідають один одному. Так, якщо підключити мікрофон з високим опором (50 000 Ом) до входу з низьким опором (600 Ом), буде передано тільки 5% потужності (те саме відбудеться і в противному разі). Вхідний рознім Mini Jack комп’ютера зазвичай має опір 5000… 10000 Ом, і тому підключення до нього призначених для інших пристроїв мікрофонів з низьким опором призведе до незадовільної якості передавання звуку.

    Інтерфейс мікрофона може бути провідним чи безпровідним (тоді разом з мікрофоном постачається передавальний пристрій). Щоб підключити провідний інтерфейс до комп’ютера, мікрофон повинен мати батьківський рознім Мini Jack.

    Вихід переважної більшості мікрофонів аналоговий (з попереднім посиленням сигналу або без посилення), однак деякі мікрофони містять аналого-цифровий перетворювач і видають у записувальний пристрій сигнал в одному з цифрових форматів.

    Зазвичай мікрофон має одну чи кілька діаграм спрямованості.

    Нижня границя діапазону сприйманих частот для мікрофонів становить 20…50 Гц, а верхня границя – 10…20 кГц.

    Чутливість мікрофона характеризує ефективність виконуваного ним перетворення звукових коливань, що є коливаннями тиску, в електричні сигнали. Цю величину вимірюють в мілівольтах на паскаль (електрична напруга в мілівольтах на тиск у паска-лях). Найбільша чутливість притаманна конденсаторним мікрофонам (10…40мВ/Па). Електретні мікрофони мають чутливість 5… 10 мВ/Па, п’єзокристалічні – 2…5 мВ/Па, динамічні – 1,5…З мВ/Па. Стрічкові мікрофони мають найменшу чутливість – близько 1 мВ/Па. Більш точну характеристику (криву чутливості мікрофона залежно від частоти) виробники вказують дуже рідко.

    Коефіцієнт SNR визначають так само, як і для звукової карти (для мікрофонів -50…80дБ).

    Максимальне передавання (приблизно 50 %) потужності від мікрофона до підключеного пристрою відбувається тоді, коли значення електричних опорів відповідають один одному. Так, якщо підключити мікрофон з високим опором (50 000 Ом) до входу з низьким опором (600 Ом), буде передано тільки 5% потужності (те саме відбудеться і в противному разі). Вхідний рознім Mini Jack комп’ютера зазвичай має опір 5000… 10000 Ом, і тому підключення до нього призначених для інших пристроїв мікрофонів з низьким опором призведе до незадовільної якості передавання звуку.

    Інтерфейс мікрофона може бути провідним чи безпровідним (тоді разом з мікрофоном постачається передавальний пристрій). Щоб підключити провідний інтерфейс до комп’ютера, мікрофон повинен мати батьківський рознім Мini Jack.

    Вихід переважної більшості мікрофонів аналоговий (з попереднім посиленням сигналу або без посилення), однак деякі мікрофони містять аналого-цифровий перетворювач і видають у записувальний пристрій сигнал в одному з цифрових форматів.

    Деякі мікрофони мають можливість стереофонічного записування звуку. Це або два мікрофони на одній рукоятці, або спарені мікрофони в одному корпусі, причому пікові дуги діаграми спрямованості повернені одна до одної на 90°.

     

    Акустична система

    Акустична система комп’ютера виконує стосовно мікрофона обернене завдання – відтворення звуку. Хоча існує кілька технологій відтворення звуку (наприклад, електростатична технологія чи планарна магнітна технологія), у комп’ютерах, телевізорах та інших пристроях використовують таку саму технологію, що й у динамічних мікрофонах, але звукові хвилі генеруються у зворотному напрямі у разі зміни напруги електричного струму

    Основний елемент акустичної системи – динамічний гучномовець чи просто динамік (рис. 5). Якщо змінюється напруга електричного струму, що проходить через котушку (яку часто називають голосовою котушкою), вона разом з мембраною (названою також діафрагмою) починає рухатися під впливом змінного магнітного поля, створюваного електричним струмом. Мембрану, виконану з паперу, пластмаси чи металу, з’єднано з металевим корпусом за допомогою гнучкої підвіски, що дозволяє мембрані вільно коливатися. Котушку також з’єднано з корпусом за допомогою павучкового кріплення

    кільця з гнучкого матеріалу, що дозволяє котушці робити коливальні рухи тільки в одній площині. Захисний ковпачок охороняє голосову котушку від пилу.

    Корпус, у який поміщено динамік, називають стовпчиком. Стовпчик передусім служить для гасіння

    коливань динаміка (незважаючи на підвіску і павучкове кріплення, динамік усе-таки не залишається нерухомим). Таку функцію найкраще забезпечують масивні дерев’яні чи пластмасові корпуси. Крім цього, динамік служить для гасіння чи переспрямування звукових коливань, що надходять із задньої частини мембрани (діаграма спрямованості динаміки має приблизно такий самий кардіоїдний вигляд, що й мікрофон).

    У стовпчику розміщено підсилювач потужності сигналів, що надходять з виходу Line Out звукової карти (старі стовпчики, що не мають підсилювача, називають пасивними на відміну від сучасних стовпчиків з підсилювачами, названих активними).

    Кожний стовпчик може мати один чи кілька динаміків. Один динамік у стовпчику відтворює звук майже у всьому чутному частотному діапазоні. У стовпчику один з двох динаміків (більшого розміру) призначено для відтворення звуку низьких частот (до 150 Гц), другий – для відтворення звуків, частоти яких вищі за 150 Гц. Іноді для відтворення високих частот використовують третій, найменший динамік.

    Для того щоб розділити електричний сигнал, що надходить з комп’ютера, на частотні складові, в акустичній системі використовуються блоки поділу спектра сигналів. Блоки поділу бувають пасивними й активними. Пасивні блоки містять тільки конденсатори й індуктори і виконують лише фіксований поділ частот. Активні блоки містять більш складні електронні схеми, що дозволяють набудовувати діапазони частот для окремих динаміків за допомогою регуляторів.

    Акустичну систему з двома і більше стовпчиками називають стереофонічною системою. Існує кілька різновидів стереофонічних систем, що розрізняються кількістю стовпчиків.

    Найпростіша стереофонічна система містить два стовпчики, розміщені зазвичай праворуч і ліворуч від монітора (деякі монітори містять убудовані стовпчики). Таку систему називають акустичною системою 2.0. Підсилювач потужності та регулятори розміщуються в одному зі стовпчиків системи. Як альтернативу стовпчикам можна використовувати навушники (іноді на навушниках кріпиться також мікрофон). Аудіодані для таких систем зазвичай записують за допомогою двох рознесених на деяку відстань мікрофонів.

    Оскільки джерело звуку низьких частот розрізняється погано, динамік для низьких частот іноді виносять в окремий стовпчик – сабвуфер (від англ. subwoofer – динамік наднизьких частот). У сабвуферах для відтворення низьких частот звук від задньої стінки мембрани переспрямовується в зворотний бік і виводиться через круглий отвір стовпчика. Системи з трьома стовпчиками називають акустичними системами 2.1. Зазвичай в цих системах підсилювач потужності та регулятори розміщуються в сабвуфері чи в окремому блоці.

    Об’ємне відтворення звуку (surround sound) досягається використанням більш ніж двох звукових каналів і відповідно стовпчиків акустичної системи. Натепер існує кілька форматів об’ємного звуку. Найбільшого поширення набули чотири формати, розроблені фірмою Dolby Laboratories:

  • Dolby Surround Sound;
  • Dolby Pro Logis;
  • Dolby Digital;
  • Dolby Digital EX.

    Формат Dolby Surround Sound
    розділяє стереосигнал на три звукові канали: правий стовпчик, лівий стовпчик і задній стовпчик (що знаходяться за слухачем). Оскільки акустичні системи з трьома стовпчиками натепер не випускають, для прослуховування аудіоданих у форматі Dolby Surround Sound використовують акустичні системи 4.1 (рис. 6, а), що містять два передні (правий і лівий) і два задні (лівий і правий) стовпчики, а також сабвуфер. У форматі Dolby Surround Sound сабвуфер не використовується, а на обидві задні стовпчики виводиться такий самий звуковий канал.




    а б




    в

     

    Рис. 6. Основні види акустичних систем об’ємного звуку: а – акустична система 4.1;

    б – акустична система 5.1; в – акустична система 6.1:1 – передній лівий стовпчик;

    2 – сабвуфер і підсилювач; З – передній правий стовпчик; 4 – задній правий стовпчик;

    5 – задній лівий стовпчик; 6 – передній центральний стовпчик;

    7 – задній центральний стовпчик

    Формат Dolby Pro Logic використовує чотири звукові канали й акустичну систему 5.1. (рис. 6, б). Ця система містить передній правий стовпчик, центральний стовпчик (розміщений безпосередньо перед слухачем), передній лівий стовпчик, задній лівий стовпчик і задній правий стовпчик, а також сабвуфер (всього шість каналів). Однак у форматі Dolby Pro Logic сабвуфер не використовується, а на обидві задні стовпчики, так само, як і в попередньому форматі, надходить один і той самий звуковий канал.

    Найпоширеніший формат Dolby Digital (цифровий Dolby) містить шість звукових каналів і використовує всі стовпчики акустичної системи 5.1.

    Формат Dolby Digital EX (розширений цифровий Dolby) є розвитком формату Dolby Digital, до якого додано ще один звуковий канал для центрального заднього стовпчика, розміщений безпосередньо за слухачем. Цей формат реалізується за допомогою акустичної системи 6.1 (рис. 6, в).

    Альтернативні формати для Dolby Digital i Dolby Digital EX – це формат DTS (Digital Theater Sound – цифровий звук для театру) на базі акустичної системи 5.1 і формат на базі акустичної системи 6.1. Ці системи використовуються у деяких кінотеатрах. Формати DTS і DTS ES забезпечують кращу якість звучання, що, однак, не надто відрізняється від якості звучання у форматах Dolby Digital i Dolby Digital EX. Тому формати DTS і DTS ES натепер мають дуже обмежене поширення і майже всі DVD – диски з фільмами і комп’ютерними іграми випускаються з використанням формату Dolby Digital.

    Тепер випускаються також акустичні системи 7.1, що містять передній правий стовпчик, центральний стовпчик, передній лівий стовпчик, два задні ліві стовпчики і два задні праві стовпчики та сабвуфер (усього вісім каналів), а також акустичні системи 7.2, що є розширенням акустичної системи 7.1 (з добавленням другого саб-вуфера). Незважаючи на вищу якість об’ємного звуку, яку забезпечують ці системи, їх майже не використовують через непідтримання на найпоширеніших звукових картах і в комп’ютерних програмах.

    Основні характеристики акустичної системи:

  • діапазон відтворених частот;
  • чутливість;
  • коефіцієнт THD;
  • коефіцієнт SNR;
  • значення електричного опору;
  • потужність;
  • інтерфейси підключення до комп’ютера;
  • тип стовпчиків.

    Діапазон відтворених частот в акустичних системах становить від 15…25 Гц до 18…20кГц. Більш точна характеристика – графік залежності амплітуди виведеного сигналу від частоти, що в ідеальному випадку являє собою пряму лінію. Реальні системи можуть на деяких частотах мати дуже істотні відхилення від прямої лінії.

    Чутливість акустичної системи визначається звуковим тиском (у децибелах), створюваним стовпчиком на відстані 1 м під час подання на її вхід електричного сигналу потужністю 1 Вт, тобто середнім звуковим тиском у визначеній смузі частот. Акустичні системи, що мають високу чутливість (90… 100 дБ), досить якісно відтворюють як тихі, так і голосні звуки.

    Коефіцієнти THD i SNR визначають так само, як для звукових карт; для якісних акустичних систем їх значення відповідно становлять 0,1…10 % і 60…100 дБ.

    Значення електричного опору для акустичної системи визначають так само, як і для мікрофона; його узгоджують з електричним опором виходу звукової карти. Особливо важлива ця характеристика для навушників, що не мають підсилювача. Електричний опір акустичних систем лежить у діапазоні 10…40 Ом.

    Для електричної потужності введено кілька різних типів цієї характеристики і визначено методи їх вимірювання. Однак виробники часто вказують тільки

    системну потужність чи просто потужність, що характеризує передусім споживаним системою електричного струму, а не максимальну чутливість системи, як часто вважають користувачі. Дуже часто виробники вказують так звану пікову потужність. Для її вимірювання на акустичну систему подається короткочасний (тривалістю менше 2 с) сигнал частотою не більше 250 Гц. Вважається, що акустична системи витримала випробування, якщо немає помітних на слух спотворень. Однак така по тужність у 10 і більше разів може перевищувати значення потужності, за якої під час роботи пристрою спотворюється звук. Тому, вибираючи одну акустичну систему з де кількох, замість порівняння потужностей доцільно брати до уваги, як вона відтворює звук за максимального значення гучності.

    Акустичні системи зазвичай підключають до комп’ютера по аналоговому інтерфейсу Line Out 1 звукової карти (у разі підключення за допомогою стереофонічного штекера Mini Jаck) чи до виходів Line Out 1 i Line Out 2 за допомогою монофонічних штекерів. Деякі акустичні системи можна підключати і до цифрового виходу S/PDIF звукової карти (у цьому разі цифро-аналогове перетворення здійснюється безпосередньо в акустичній системі).

    За типом стовпчики поділяють на зовнішні, що являють собою окремі пристрої, які можна розміщувати в довільному місці, та вбудовані (зазвичай в корпусі системного блоку комп’ютера чи монітора). Оскільки вбудовані стовпчики розміщуються поруч з електронно-променевою трубкою, потрібно вживати спеціальних заходів безпеки, щоб запобігти взаємному впливу їх магнітних полів. Багато зовнішніх стовпчиків мають також захист (екранування) від магнітних полів. Деякі фірми виготовляють мініатюрні акустичні системи зі стереофонічними динаміками невеликих розмірів, розміщеними в одному чи двох стовпчиках. Ці динаміки можуть працювати як від електричної мережі, так і від батарейок і призначені для портативних комп’ютерів. Деякі з них містять убудований програвач і можуть працювати в автономному режимі (без комп’ютера).

     

     

     

    Висновок

    Будь-якій мультимедіа має в своєму складі плату– аудіоадаптер. Для чого вона потрібна? З легкої руки фірми Creative Labs (Сінгапур), що назвала свої перші аудіоадаптери дзвінким словом Sound Blaster, ці пристрої часто іменуються “саундбластерами”. Аудіоадаптер дав комп’ютеру не тільки стереофонічне звучання, але і можливість запису на зовнішні носії звукових сигналів. Як вже було сказано раніше, дискові накопичувачі ПК зовсім не підходять для запису звичних (аналогових) звукових сигналів, оскільки розраховані для запису тільки цифрових сигналів, які практично не спотворюються при їх передачі по лініям зв’язку.

    Аудіоадаптер має аналого-цифровий перетворювач (АЦП), періодично визначальний рівень звукового сигналу і перетворюючий цей відлік в цифровій код. Він і записується на зовнішній носій вже як цифровий сигнал.

    Цифрові вибірки реального звукового сигналу зберігаються в пам’яті комп’ютера (наприклад, у вигляді WAV–файлів). Лічений з диска цифровий сигнал подається на цифро-аналоговий перетворювач (ЦАП), який перетворить цифрові сигнали у аналогові. Після фільтрації їх можна підсилити і подати на акустичні колонки для відтворення. Важливими параметрами аудіоадаптера є частота квантування звукових сигналів і розрядність квантування.

    Частоти квантування показують, скільки разів в секунду беруться вибірки сигналу для перетворення в цифровий код. Звичайно вони лежать в межах від 4–5 КГц до 45–48 КГц. Розрядність квантування характеризує число ступенів квантування і змінюється ступенем числа 2. Так, 8–розрядні аудіоадаптери мають 28=256 ступенів, що явно недостатньо для високоякісного кодування звукових сигналів. Тому зараз застосовуються в основному 16-розрядні аудіоадаптери, що мають 216 =65536 ступенів квантування — як у звукового компакт-диска.

    Інший спосіб відтворення звуку полягає в його синтезі. Під час вступу на синтезатор деякої управляючої інформації по ній формується відповідний вихідний сигнал. Сучасні аудіоадаптери синтезують музичні звуки двома способами: методом частотної модуляції FM (Frequency Modulation) і за допомогою хвильового синтезу (вибираючи звуки з таблиці звуків, Wave Table). Другий спосіб забезпечує більш натуральне звучання.

    Частотний синтез (FM) з’явився в 1974 році (PC–Speaker). У 1985 році з’явився AdLib, який, використовуючи частотну модуляцію, був здатний грати музику. Нова звукова карта SoundBlaster вже могла записувати і відтворювати звук. Стандартний FM–синтез має середні звукові характеристики, тому на картах встановлюються складні системи фільтрів проти можливих звукових перешкод.

    Суть технології WT–синтезу полягає в наступному. На самій звуковій карті встановлюється модуль ПЗП з “зашитими” в нього зразками звучання справжніх музичних інструментів — семпламі, а WT–процесор за допомогою спеціальних алгоритмів навіть по одному тону інструменту відтворює все його інші звуки. Крім того багато виробників оснащують свої звукові карти модуляторами ОЗУ, так що є можливість не тільки записувати довільні семпли, але і підвантажувати нові інструменти. До речі, управляючі команди для синтезу звуку можуть поступати на звукову карту не тільки від комп’ютера, але і від іншого, наприклад, MIDI (Musical

    Instruments Digital Interface) пристрої. Власне MIDI визначає протокол передачі команд по стандартному інтерфейсу. MIDI–повідомлення містить посилання на ноти, а не запис музики як такий. Зокрема, коли звукова карта одержує подібне повідомлення, воно розшифровується (які ноти яких інструментів повинні звучати) і відпрацьовується на синтезаторі. У свою чергу комп’ютер може через MIDI управляти різними “інтелектуальними” музичними інструментами з відповідним інтерфейсом. Для електронних синтезаторів звичайно указується число одночасно звучних інструментів і їх загальне число (від 20 до 32). Також важлива і програмна сумісність аудіоадаптера з типовими звуковими платформами (SoundBlaster, Roland, AdLib, Microsoft Sound System, Gravis Ultrasound і ін.). У новітні звукові карти входить цифровий сигнальний процесор DSP (Digital Signal Processor) або розширений сигнальний процесор ASP (Advanced Signal Processor). Вони використовують досконалі алгоритми для цифрової компресії і декомпресії звукових сигналів, для розширення бази стереозвуку, створення луни і забезпечення об’ємного (квадрофонічного) звучання. Програма підтримка ASP Q Sound поставляється безкоштовно фірмою Intel на CD-ROM “Software Developer CD”. Важливо відзначити, що процесор ASP використовується при звичних двохканальних стереофонічних записі і відтворенні звуку. Його застосування не завантажує акустичні тракти мультимедіа комп’ютерів.

    Література

  1. http://mpeg.boom.ru // Эпоха цифрового видео и звука. Конвертируем AVI в MPEG-4.
  2. http://mpeg.boom.ru // Эпоха цифрового видео и звука. Конвертируем DVD в MPEG-4.
  3. Афанасьев В.В., Тищенко О.Б., Афанасьєва І.В. Аналіз показників ефективності повчальних програм. // Перша Всеросійська науково-технічна конференція «Комп’ютерні технологи в науці, проектуванні і виробництві» Тези доповідей, частина V, Нижній Новгород, 1999, 43с. Стр.15.
  4. Terry Anderson, Eathi Elloumi. Theory and Practice of Online Learning.
  5. С. Новосельцев “Мультимедіа — синтез трьох стихій”.
  6. Комп’ютер–Прес, 7’91.
  7. В. Дьяконов “МУЛЬТИМЕДІА”. Домашній Комп’ютер, 1’96.
  8. В.Е. Фігурнов “IBM PC для користувача. Короткий курс” – М.:
  9. ИНФРА-М, 1998.
ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Аудіосистема компютера (120.5 KiB, Завантажень: 18)

завантаження...
WordPress: 23.07MB | MySQL:26 | 0,551sec