КУЛЬТУРА РІДНОГО КРАЮ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

Мета: навчити учнів визначати просторові межі краю; співвідносити події та процеси в розвитку культури краю з розвитком вітчизняної культури; порівнювати культурні пам’ятки рідного краю з пам’ятками на інших територіях України.

Обладнання: картки з джерелами інформації.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ.

І. Організаційна частина уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1.Чим пояснити поширення в Україні протестантських сект?
2. Чим завершилися спроби московських церковних властей ліквідувати унію в Холмщині й Підляшші?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Як правило в другій половині XIX століття у більшості областей України відбувалися певні зрушення на краще в освіті й особливо помітні зміни у галузі науки та культури.

IV. Вивчення нового матеріалу.

Самостійна робота з текстом.

Розвиток освіти у краї – процес неоднозначний багатогранний. З 60-х років почалося піднесення церков «і-парафіяльних шкіл. Сприяло цьому скасування кріпосного права, піднесення освітнього і матеріального рівня православного духовенства, а також подвижницька діяльність подільського архієрея Леонтія. В усіх парафіяльних школах вивчався Закон Божий, російське і давньослов’янське письмо, абетка, арифметика, церковний спів.

У 70-х роках розпочинається перетворення церковнопарафіяльних шкіл в одно- та двокласні народні училища, які починають отримувати допомогу з боку держави. На їх утримання з казни відпускалося 3 тисячі рублів, але не більше 296 руб. на училище. Тут викладалась історія, географія, практична геометрія, малювання, креслення. Якщо в 1869 році на Поділлі було 51 народне училище, то 1887 р. їх кількість склала 12 міських і 3 сільських двокласних училищ та 7 міських і 232 сільських однокласних. У середині 90-х років кількість народних училищ сягнула 253. У них навчалось 23003 учні.

У першій половині XIX ст. жіночих середніх навчальних державних закладів у краї не було. Зони створювались приватним шляхом. Лише 5 березня 1867 року відбулося відкриття Марийської жіночої гімназії у Кам’янці-Подільському.

Окремо розвивалася освіта євреїв, яких на території Подільської губернії проживало у 1897 році 369 306 осіб (12% від загальної кількості населення). Для піднесення освітнього рівня освіти єврейського люду діяло 15 чоловічих та 8 жіночих училищ. Крім того, євреям дозволялось мати початкові школи: Талмуд-Тори, хедери. Закладів такого типу на Поділлі нараховувалося 803. Завдяки такій мережі шкіл майже все єврейське населення краю було письменним.

Загалом, питома вага освічених людей наприкінці XIX ст. була мізерною. У 1897 році освіченими були лише 468764 особи, або 15,2% від усіх жителів краю. З них 450 099 (96,02%) мали початкову освіту. Лише троє з кожних ста освічених осіб краю були випускниками середніх шкіл.

У цей час виникає і розвивається потужний краєзнавчий рух. Його осередком став створений у 1865 році єпархіальний історико-статистичний комітет у Кам’янці-Подільському. Завідуючим справами цього комітету стаз Н.І. Яворівський. На засіданні, яке відбулося 29 жовтня 1889 року, він запропонував заснувати церковне Давнє сховище — музей старожитностей. Перше засідання історико-статистичного комітету, на якому було затверджене правила Давньосховища й обрано завідуючого (В.І. Якубовича) та секретаря (Ю.Й. Сіцінського), відбулося ЗО січня 1890 року. Саме цей день вважається датою заснування музею у Кам’янці-Подільському. Він складався з бібліотеки, у фондах якої були книги, що стосувалися історії Поділля, архіву, а також відділу стародруків, гравюр, літографій. кераміки, живопису.

Значний вклад у розвиток краєзнавства зробили. Ю.Й. Сіцінський, Й.Й. Роллє, М.Я. Орловський, М.В. Сімашкевич, П.М. Батюшков, В.К. Гульдман. М.І. Тео-дорович.

Певного розвитку набула охорона здоров’я. У 1862 році у Кам’янці-Подільському було відкрито першу на Правобережній Україні земську лікарню на 300 ліжок. Цю лікарню відвідав М.І. Пирогов. У 1880 році лікар Е. Фаренгольц заснував у лікарні хірургічне відділення на 30 ліжок. Проте рівень медицини у краї був надто низький. У 90-х роках в Подільській губернії працювало всього 60 лікарів з вищою освітою.

Розвивалося декоративно-прикладне мистецтво. Серед народних ремесел виділялося гончарство. Найбільшими його центрами був Смотрич Кам’янецького та Адамівка Летичеського повітів. Килимарство отримало розвиток в Ушицькому, Кам’янецькому, Летичівському та Проскурівському повітах, ткацтво та вишивка – в Старокостянтинівському повіті.

Палацово-парковий ансамбль в селі Самчики.

V. Узагальнення та систематизація знань.

1. Використовуючи матеріали з історії Поділля, покажіть, що було спільного і які були особливості селянської реформи у нашому краї.

2. Що нового було в розвитку сільського господарства і промисловості краю в другій половині XIX ст.?

VI. Домашнє завдання.

1. З’ясуйте вплив поразки польського повстання на русифікацію регіону.

2. Охарактеризуйте розвиток освіти і культури у пореформений період.

завантаження...
WordPress: 22.87MB | MySQL:26 | 0,385sec