КУЛЬТУРА РІДНОГО КРАЮ ХVІІ СТ.

Мета: скласти уявлення про розвиток культури на Поділлі; ознайомити з основними пам’ятками і здобутками тієї доби; формувати в учнів інтерес до культурних надбань нашого народу; виховувати шанобливе ставлення до пам’яток минулого, а також високі моральні якості на кращих зразках національної культури, складовою частиною якої є культурні надбання рідного краю.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: карта «Хмельницька область», репродукції пам’яток культури.

Хід уроку.

І. Організація навчальної діяльності.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

  1. Утвердження ідей Реформації в краї.

В ХУІ – першій половині ХУІІ ст. майже по всій Європі точилась боротьба між протестантськими церквами і католицизмом. Не обминула ця боротьба і наш край.

На Волині та Поділлі в кінці ХУІст. Набули поширення такі протестантські течії: кальвіністи, соцініани. Їхні вчення знайшли прихильників серед місцевої шляхти. Соцініанство утвердилося в Ляхівцях, Тихомелі. До наших днів в Тихомелі на горі зберігається чотирикутна башта, яка колись слугувала місцевій соцініанській общині за каплицю. В Панівцях під Кам’янцем відкрили свою школу кальвіністи. Важливим напрямком діяльності протестантів була перекладацька та видавнича справа. У с. Панівцях була відкрита друкарня, з якої в 1608-1611рр. вийшло 7 видань, що були направлені проти папства. З тексту однієї з цих книг дізнаємось навіть про існування протестантського єпископа для Руського та Подільського воєводств.

Але на початку ХУІІ ст. на Поділлі знову активізувались єзуїти. Вони облаштувалися в Кам’янці-Подільському, а через деякий час вже відкрили свою колегію(школу). На підтримку дій єзуїтів місцеві магнати (зокрема Лянцкоронський та Язловецький) виділили значні суми грошей. Зростає число католицьких парафій Подільської діоцезії(єпархії) з 30 в 1607 році до 45 в 1620 році. Виникають домініканські чоловічі монастирі в Летичиві, Шарівці, жіночий у Кам’янці.

В кінці ХУІ ст. частина подільського духовенства схилилась до католицизму. Це відбулося на соборі у Бересті 1596 року. Але не все духовенство згодилось на унію. Простий люд, а почасте й шляхта виступали на захист православ’я. В 1612 році в м. Полонному було засновано чоловічий монастир, який став центром православ’я в цьому регіоні. Полонські монахи зазнали багатьох утисків з боку власників міста.

  1. Братства. Розвиток освіти.

У боротьбі проти шляхетсько-католицької агресії важливу роль відігравали братства – національно-релігійні організації міського самоврядування цехових майстрів, купців, православної шляхти. Братства взяли в свої руки справу навчання й освіти, друкування і поширення книг. Братства в Києві, Львові, Луцьку мали велику силу і вплив. З ними мусили рахуватися не лише архієреї, але навіть сам польський уряд. Існували такі заклади і в нашому краї.

До найбільш ранніх належить Кам’янець-Подільське, яке засноване в 1589 році. В той же час при братстві була відкрита школа. В 1606 році тут було організоване друге братство, а в 1672 році – третє. 1618 року виникає братство в Шаргороді, 1621 – в Меджибожі, 1626 – в Немирові.

Важливою функцією братств була культурницька діяльність. Вони були тісно пов’язані зі школами. Учні вивчали арифметику, астрономію, музику, філософію. Викладання велося рідною мовою. При братствах і школах існували бібліотеки. Були вони і в багатьох приватних осіб. Так у Кам’янці-Подільському 1601 роком датовано перший в Україні книжковий знак – екслібрис, яким позначав свої книги міський цеховий майстер Стефан Самборський.

З архівних джерел відомо, що школи були в Сатанові, його передмісті Іванківцях, Дунаївцях, Ізяславі, Полонному. Багато видатних подолян закінчувало школу підвищеного типу в Кам’янці(І.Кам’янчанин, Г.Смотрицький, Д.Наливайко), потім продовжувало навчання в університетах Західної Європи, або в Києво – Могилянському колегіумі. Для південної Волині головним осередком освіти була Острозька академія.

Педагогічна діяльність братств сприяла поширенню писемності серед місцевого населення. Архідиякон Павло Алепський, який супроводжував в середині ХУІІ ст. антіохійського патріарха Макарія в Росію писав: «начиная с того города (Рашкова) и по всей земле русских мы заметили возбудившую наше удивление прекрасную черту: все они за исключением немногих, даже большенство их жен и дочерей… умеют читать.»

Члени братств мали свої уставлені традиції. Так при Свято-Троїцькій церкві у Кам’янці-Подільському існувало братство, до якого входили майстри шевського цеху. Братчики завжди ставили свічки перед образом Святої Трійці. В поминальні дні, двічі на рік, Служба Божа відправлялась за їх родичів. На празник святих Козьми і Дем’яна справлялась поминальна служба і обід для убогих перед різдв’яним постом. Підмайстри шевського цеху мали свій образ, з яким виступали під час процесій.

  1. Діячі культури – вихідці з нашого краю.

На період появи й існування братств припадає діяльність цілого ряду видатних культурно-освітніх діячів, які працювали на той час на Поділлі. Серед них Герасим Данилович і Мелетій Герасимович Смотрицькі. Про їх наукову спадщину та життєві шляхи написано дуже багато. Але недавно в рукописному фонді Петербурзької публічної бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна знайшли збірник кінця ХУІ ст., переписаний у Смотричі. У ньому виявлені полемічний трактат та історична повість про Яна Гуса. В кінці повісті про цього видатного діяча реформації зазначено що переписав її дяк Данило із Смотрича. За висновками вчених, Данило був батьком Герасима Смотрицького.

Герасим Смотрицький у 70-х роках ХУІ ст. був міським писарем у Кам’янці-Подільському. Звідси він був запрошений князем В.К.Острозьким в Остріг, де незабаром став ректором Острозької школи. В історію культури України Г.Д. Смотрицький увійшов як видатний письменник-полеміст. Він автор першої друкованої пам’ятки полемічної літератури «Ключ Царства Небесного», виданої в Острозі 1587 року.

Син Герасима Смотрицького, Максим(після прийняття чернецтва-Мелетій) народився 1578 року в Смотричі, навчався в Острозькій школі та Віленській єзуїтській колегії. В 1605-1608 роках вчився в університетах Вроцлава, Лейпцига, Нюрнбергга, Віттенберга. В 1617 році постригся в ченці, з 1620 року – архієпископ полоцький, єпископ Вітебський і Мстиславський. Найвідоміші праці Мелетія Смотрицького спрямовані на оборону православ’я – «Антіграфі»(1608), «Тренос, або плач східної церкви…»(1610) та «Граматика словенська»(1618). Останній твір – найголовніше творіння автора, він впорядковував церковнослов’янську мову. Ця праця нашого земляка протягом ХУІІ-ХУІІІ ст. перевидавалася у Москві (1648, 1721) та в Румунії(1697,1755).

Мелетій Смотрицький був високоерудованою людиною, справжнім гуманістом, гаряче вболівав за простий народ, був прихильником єднання християнських церков. Після подорожі у 1623-1625 роках до Константинополя він у 1627 році перейшов до унії. З цього часу до кінця життя перебував у Дерманському монастирі на Волині.

З першої половини ХУІІ ст. відоме ім’я Антонія Подільського, який перейшов із Поділля на службу в Москву. Він був високоосвіченою людиною свого часу. Від нього нам у спадок дійшло 8 творів. Крім того він брав участь у роботі над «Хронографом», був співавтором передмови до нього.

У близьких стосунках з одним із культурних діячів Росії М.Ф.Ртищевим був Арсеній Корецький-Сатанівський. Він був відомим викладачем давньогрецької та латинської мови в Києві. В 1649 році цар Олексій Михайлович запросив його разом з Епіфанієм Славинецьким до Москви з метою «справки библей греческие на словен скую речь». А Сатанівський та його товариші зайнялися перекладами з латинських та грецьких книжок. За це їм було встановлено дуже високу пплату: сам А.Сатанівський отримав дорогу матерію, 40 шкірок соболів(на 30 рублів), 25 рублів грошима. Щоденно йому належало давати з царського палацу 2 чарки вина, 2 кружки меду, 2 кружки доброго ячмінного пива. На їжу щоденно витрачалося 4 алтина. Платню та прокорм отримували помічники та слуги Арсенія Сатанівського.

Найвизначнішою працею А.Сатанівського московського періоду є слов’яно-латинський та латино-слов’янський словники в 7 000 слів. Він переклав на слов’янську мову із грецької твір «О чинах», з латинської –«О граде царском». І все таки А. Сатанівського не минула московська в’язниця – 1653 році на деякий час його було заслано до Сійського монастиря.

  1. Літописна і друкарська справа на Поділлі. Музика.

Літописами називаються історичні твори, в яких з позицій середньовічного світогляду описані події за роками(літами). Від давна літописи складалися в монастирях. Літописання підтримували і контролювали князі.

У ХУІІ ст. в Меджибожі був складений літопис, який в історіографії відомий під назвою Львівського літопису, що охоплює період з 1498 по 1649 рр. твір пройнятий співчуттям до національно-визвольної боротьби в Ураїні під час козацьких повстань 30-х років а також перших років Національно-визвольної війни. Автор цього літопису згадує прізвище одного з меджибізьких учителів – Дмитра Ширецького, який навчав його грамоти.

У невеликому Острозькому літописці(1500-1636) привертає увагу яскрава розповідь про те, як у 1636 році внучка князя К. Острозького Анна Алоїза Хоткевич «різними способами змушувала до унії» острозьких міщан.

Невеликий за обсягом літопис було складено у Хмільнику на Поділлі(1636-1650). Він свідчить про дальше проникнення у літописання фольклорних образів, живої мови. Велика увага в цьому творі приділяється селянсько-козацькому повстанню 1637-1638рр., і особливо першому періоду Національно-визвольної війни 1648-1654рр. під керівництво Б.Хмельницького, до якого літописець ставиться з симпатією.

Друкарська справа завжди була мірилом культурного життя. Що правда історія Поділля не дуже багата такими подіями. Лише в ХУІІ ст. зафіксований один випадок появи на короткий термін друкарні в нашому краї(вже згадувана Панівецька друкарня). У 1608 році її очолив Малахович, запрошений сюди з міста Вільно Яном Потоцьким. Після смерті останнього кам’янецькі єзуїти розігнали вчителів та учнів панівецької школи, захопили шкільне майно. Друкарню було зачинено, а студентам єзуїтської колегії доручено спалити на міській площі Кам’янця всі єретичні книжки, видані і знайдені в Панівцях. Що й було зроблено урочисто під звуки костьольних дзвонів. Панівецькі видання, як писав історик Поділля Ролле, такіж рідкісні як білі журавлі.

Музичну культуру постійно збагачувало народне мистецтво. Великою повагою користувалися кобзарі, бандуристи, лютнярі. Шанували народних митців не тільки трудові верстви населення. Їх запрошували до шляхетських садиб і в палаци магнатів. Популяризували вони українську музику і за межами України. Так в кінці ХУІ ст. багато українських музикантів знаходились при дворі польських королів у Кракові. Серед них був і лютняр Подолян, виходець з нашого краю.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.91MB | MySQL:26 | 0,446sec