КРАСА ВРЯТУЄ СВІТ, ЯКЩО СВІТ ВРЯТУЄ КРАСУ. СЦЕНАРІЙ ПОЗАКЛАСНОГО ЗАХОДУ

Ведучий. Справжнє мистецтва не має кордонів ні в просторі, ні в часі. Воно, за Михайлом Булгаковим, «зовсім безсмертне». Мабуть, тому Рей Бредбері прийшов до схожого вирішення одвічної проблеми «духовності-бездуховності» людини та суспільства, використавши для цього невмирущий образ Мони Лізи («Джоконди»).

Тоді чому ж саме «Джоконда»? Одним із перших імен, які спливають в уяві цивілізованої людини при слові Ренесанс, є імя Леонардо да Вінчі(1452-1519), геніального художника, мислителя і винахідника. Та навіть серед його неперевершених творів є такі, що здіймаються як вершини над горами. Такою вершиною у творчості Леонардо стала картина «Мона Ліза дель Джоконда», незрівняне втілення гуманістичного ідеалу жіночої краси. (додаток 1)

Мабуть, жодна картина у світі не мала такої кількості підробок, не зазнала стількох нападів маньяків і вандалів, як «Джоконда»: її заливали фарбою, намагалися пошматувати, старанно замальовували куточки вуст, щоб вбити незбагненну посмішку, таємницю якої ось уже кілька століть даремно намагаються розгадати мистецтвазнавці. Навіть проводилися конкурси «двійників» Мони Лізи.

До цього часу картина є предметом сенсацій. То хтось із дослідників «відкрив», що це нібито автопортрет самого художника, то хтось приклав до шедевра люстерко і завмер від передчуття чергової сенсації – посмішка Джоконди стала схожою на оголеного мужчину – і крива усмішка зазміїлася на губах горе-мистецтвознавця. А нещодавно один із криміналістів, який «знає толк і в мистецтві», запевняв, що посмішка Джоконди нагадує йому усмішку людини з вибитими зубами… Картина користується надзвичайною популярністю не тільки у мистецтвознавців, фахівців, а й серед найширшого загалу любителів живопису.


Екскурсовод. Портретний жанр зародився у ХV столітті в Італії у зв’язку із культом прекрасної людини, який утверджувало мистецтво Відродження. Найповніше ідеал такої ренесансної людини втілено в «Джоконді» Леонардо да Вінчі.

Отже, Франція, Париж, Лувр (демонструються фотографії міста, додатки 2, 3)

Уважно подивіться на картину Леонардо да Вінчі «Джоконда». Дивіться! Вона посміхається. Так це найголовніше у портреті: Леонардо да Вінчі надав обличчю і погляду Джоконди такого виразу, що здається ніби вона сама розглядає відвідувачів, сама хоче зрозуміти їхні думки, відгадати характери. Художник розрахував відстань, з якої споглядатимуть його картину, і зробив її точною фокусною відстанню погляду самої Джоконди, тобто помістив глядача у фокус її погляду.


Мистецтвознавець. «Джоконда», або «Мона Ліза» – картина створена да Вінчі у 1503-1506 роках, зберігається у Луврі (Франція). За однією з версій, це портрет Лізи ді Антоніо Марії ді Герардіні, дружини флорентійського купця.

Леонардо да Вінчі прагнув у своїх картинах розкрити складність духовного світу людини. Вершиною його мистецтва стала «Джоконда». Портрет жінки, зображеної на полотні, вражає багатством духовного світу. Відчуття внутрішньої гами переживань породжується тінню, відтінками і напівтонами. Митець так зумів передати рух м’язів на обличчі жінки за допомогою тіні і світла, що глядач не здогадується, що криється за тією усмішкою – чи серйозність, чи ще відвертіша усмішка. І ця загадкова усмішка бентежить душі людей вже не одне століття.

Пульс життя відчувається у всьому: в хвилястих пасмах волосся, що гармонують з прозорою накидкою, яка ніби стікає з плечей і співзвучно зливається з ледь помітною звивиною дороги, у легких складках одягу, в руках, що спокійно лежать.

Постать Джоконди розташована на першому плані картини. За нею видніється пейзаж: в’ється смуга дороги , блакитна річка тече повз скелі, що химерами здіймаються увись.

Художник обережно користується у «Джоконді» кольорами, вирішального значення він надає світлу і тіні. Леонардо да Вінчі багато років виписував картину, домагаючись того, щоб на ній не залишилось жодного різкого штриха, жодного чіткого контура. Зберігаючи відчутними краї предметів, він розмивав їх тонкими переходами від півтіні до півсвітла.

На першому плані «Джоконди» переважають золотисто-коричневі тони, а перспектива долини зображена у смарагдово-зелених кольорах. Подібні до скла фарби утворюють прозорий сплав, ніби створений не рукою художника, а самою природою.

І ще одна особливість – очі Джоконди спрямовані на глядача, вона ніби роздивляється його, даруючи свою таємничу усмішку, ніби спілкується з ним. Кожна людина сприймає цей образ по-своєму: для когось Джоконда спокійна і насмішкувата, для когось сумна, але нікого вона не залишає байдужим, тому що талант художника наділив її надприродною здатністю впливати на людські душі і серця.

Леонардо да Вінчі зумів знайти таке співвідношення тонів, що й сам колорит картини є змінним. Спостерігаючи за портретом у різний час доби, за різних умов освітлення, можна помітити ось що. У ранкові години чи похмурого дня в картині переважають голубі й зелені кольори , а в сонячні дні та післяобідню пору вияскравлюються золотисто-жовті й червонувато-коричневі. Так що і в цьому плані «Джоконда» унікальна й загадкова.


Учитель літератури. А інший наш сучасник – письменник Варлен Стронгін – спробував по-своєму розтлумачити загадку усміхненої Мони Лізи, написавши ось такий «Монолог із доби Відродження».

  • Я – жінка. Я терпляча. Та коли на мене постійно дивляться як на загальновизнаний шедевр, еталон високого мистецтва і навіть диво, то я не витримую і посміхаюся. А люди завмирають у захваті і нерозумінні.
  • Яка загадкова посмішка!- кажуть вони одне одному. – Ви розумієте? А ми – ні! У цьому вся привабливість!

    Мені набридли ці слова, погляди, в яких немає розуміння, але є значущість і захват. І я вирішила розкрити секрет своєї посмішки. Та чи секрет? Його не існує. У мене звичайна іронічна посмішка. Так, іронічна, досить поширена в наш час, який ви, люди, пізніше назвали вічно прекрасною добою Відродження. Ви оцінили наш час заслужено. Але це не означає, що все у нас було ідеально. Взяти хоча б мене.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.91MB | MySQL:26 | 0,322sec