КОРТИКОСТЕРОЇДИ. СТАТЕВІ ГОРМОНИ. АНАЛОГИ ТА АНТАГОНІСТИ ГОРМОНІВ

Методичні вказівки для самостійної

позааудиторної роботи студентів з теми №10:

“КОРТИКОСТЕРОЇДИ. СТАТЕВІ ГОРМОНИ.

АНАЛОГИ ТА АНТАГОНІСТИ ГОРМОНІВ”

 

Актуальність теми: Гормони кори наднирників за цитозольним механізмом діють на різноманітні ланки обміну речовин в організмі людини. Засвоєння механізму дії стероїдних гормонів, зокрема глюкокортикоїдів, формує уявлення про різнопланову дію цих гормонів і обережність застосування стероїдних препаратів у лікарській практиці.

Тривалість заняття: 6 годин.

Навчальна мета:

Знати: обмін і механізм дії стероїдних гормонів (кіркового шару наднирників, статевих гормонів).

Вміти: написати формули стероїдних гормонів, основні етапи їх метаболізму.

Засвоїти практичні навички: провести диференційну діагностику цукрового та стероїдного діабету.

Базові знання

Дисципліна Отримані навички
Органічна хімія

 

Фармацевтична хімія

Структурна формула та фізико-хімічні властивості холестерину

Препарати статевих гормонів

Контрольні питання:

  1. Цитозольний механізм дії стероїдних гормонів.
  2. Біосинтез стероїдних гормонів. Роль мікросомального окиснення в синтезі стероїдних гормонів
  3. Глюкокортикоїди: механізм дії, роль у регуляції глюконеогенезу. Хвороба Іценко-Кушинга.
  4. Альдостерон: будова, біологічна роль, механізм дії.
  5. Статеві гормони: синтез, біологічна роль, механізм дії, застосування в медицині.
  6. Аналоги та антагоністи гормонів.

 

Конспект теми:

СТЕРОЇДНІ ГОРМОНИ: глюкокортикостероїди (кортикостерон, кортизол), мінералокортикостероїди (дезоксикортикостерон, альдостерон), андрогени (тестостерон), естрогени (естрон, естрадіол, естратріол), гестагени (прогестерон).

Стероїдні гормони синтезуються з холестерину і діють за цитозольним механізмом. Основний продукт катаболізму стероїдів – 17-кетостероїди екскретується з сечею.

Секреція стероїдних гормонів

Стероїдні гормони, що синтезуються в клітинах відповідних ендокринних залоз, містяться у вільному вигляді у складі ліпідних крапель розчинної частини цитоплазми. Через високу ліпофільність і спорідненість до білкових розчинів стероїди відносно вільно дифундують крізь плазматичні мембрани до крові і не накопичуються в клітині. У даному випадку процес секреції гормонів відбувається шляхом дифузії з гормонпродукуючих клітин до крові за градієнтом гормональної концентрації.

 

СХЕМА СТЕРОЇДОГЕНЕЗУ

 

 

Катаболізм стероїдних гормонів

Відбувається без руйнування стероїдного скелету і полягає у: 1) відновленні подвійного зв’язку в кільці А; 2) окисленні-відновленні деяких кисеньвмісних груп; 3) гідроксилюванні вуглецевих атомів. Метаболіти стероїдних гормонів погано розчинні у воді і перетворюються в печінці на парні сполуки (кон’югати) – ефіри з сірчаною та глюкуроновою кислотами. Утворення ефірів з сірчаною кислотою (сульфатів) і з глюкуроновою кислотою (глюкуронідів) – це спільний кінцевий етап катаболізму більшості стероїдних гормонів, що безпосередньо передує екскреторним процесам. Eтерифікація стероїдів підвищує їх розчинність у воді і поріг реабсорбції у звивистих канальцях нирок та слизової кишечника. Крім глюкуронідів і сульфатів, у екскретах виявляються фосфати і кон’югати з глутатіоном, N-ацетилглюкозаміном і білками. Кортикостероїди, що містять в 17 положенні оксигрупу (кортизол, кортизон та їх похідні), мають ще один тип перетворення, який призводить до відщеплення бокового ланцюга і утворення нейтральних 17-кетостероїдів. Добова екскреція останніх складає 10-25 мг. Визначення 17-кетостероїдів у сечі використовують для діагностики: їх виділення збільшується при хворобах, які супроводжуються гіперпродукцією стероїдних гормонів або порушенням їх розпаду, і зменшується при гіпопродукції.

Цитозольний або прямий механізм дії гормонів властивий стероїдним гормонам і йодтиронінам, які будучи ліпофільними речовинами проникають крізь ліпідний шар плазматичної мембрани. Ці гормони утворюють комплекс з цитозольними рецепторами. Утворений внаслідок такої взаємодії комплекс проникає в ядро, і вибірково впливаючи на активність генів хромосом, регулює кількість ферментів у клітині.

Клітинний механізм дії глюкокортикоїдів

Глюкокортикоїди безпосередньо чи опосередковано регулюють майже всі фізіологічні та біологічні процеси. Як і всі стероїдні гормони, глюкокортикоїди діють за цитозольним механізмом, активуючи синтез специфічних мРНК.

Рецептори глюкокортикоїдів складаються з трьох доменів: стероїд-зв’язуючого, ДНК-зв’язуючого і проміжного імунореактивного домену.

Кортизол в першу чергу стимулює катаболітичні процеси: лімфоцитоліз при лімфоцитарній лейкемії; гальмування синтезу білка у скелетних м’язах; зниження синтезу білків, в тому числі і колагену у шкірі; гальмування метаболізму у фібробластах, а також їх поділ і ріст; антиінсуліновий ефект та пермісивну дію по відношенню до ліполітичних гормонів у адипоцитах.

Глюкокортикостероїди (кортизол)– гормони, які мають гіперглікемічну дію за рахунок стимуляції глюконеогенезу (посилюють синтез ферментів глюконеогенезу). Глюкокортикостероїди гальмують синтез білків у м’язах.

Кортизол                                        Кортикостерон

Рис. Регуляція секреції кортизолу

 

Мінералокортикостероїди (альдостерон) – забезпечують реабсорбцію натрію та екскрецію калію у нирках. Альдостерон є компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яка регулює артеріальний тиск.

Синтез глюко- та мінералокортикостероїдів регулюється адренокортико-тропним гормоном, який через цАМФ активує холестеролестеразу .

 

РEНІН-АНГІОТEНЗИНОВА СИСТEМА

Система ренін-ангіотензин-альдостерон регулює об’єм крові і артеріальний тиск через зміну концентрації натрію і калію в крові і позаклітинній рідині. Юкстагломерулярні клітини аферентних артеріол є рецепторами розтягування стінки артеріоли. Вони синтезують і накопичують в секреторних гранулах ренін. Зниження кров’яного тиску в приносних артеріолах є сигналом секреції реніну в кров.

Ренін – це глікопротеїн з молекулярною масою 40000 Да, володіє протеолітичною активністю. Він гідролізує пептидний зв’язок між Лей 10 і Лей 11 у молекулі ангіотензиногену (глікопротеїну крові, що синтезується в печінці) з утворенням декапептиду – ангіотензину I. Останній перетворюється в ангіотензин II (октапептид) під дією карбоксидипептидилпептидази, яка відщеплює дипептид Гіс-Лей від С-кінця ангіотензину I. Фермент знаходиться в плазматичній мембрані ендотелію кровоносних судин і легень.

Ангіотензин II володіє гормональним ефектом і проявляє таку біологічну дію:

1) є потужним судиннозвужуючим засобом,

2) стимулює секрецію альдостерону й вазопресину,

3) викликає почуття спраги.

Антигіпертензивні засоби, які є інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ): каптоприл, еналаприл, периндоприл, раміприл, лізиноприл, моексиприл, беназеприл, цилазаприл тощо.

 

Зменшення

об’єму крові

 

Зменшення Стеноз

перфузійного ниркової

тиску в нирках артерії

 

Виділення реніну

Ангіотен-              юкстагломерулярними

зиноген                         клітинами

 

 

АНГІОТEНЗИН I (декапептид)

карбоксидипепти-

дилпептидаза

ангіотензиназа

АНГІОТEНЗИН II (октапептид) АНГІОТEНЗИНIII

(гептапептид)

Звуження                                                                                 ангіо-

судин Виділення             тензи-                               Спрага                Виділення         вазопресину              наза

альдостерону

НEАКТИВНІ

Затримка Затримка ПEПТИДИ

NaCl води

Рис. Механізми відновлення об’єму крові

та виникнення ниркової гіпертензії

 

Синтез і секрецію альдостерону клітинами клубочкової зони наднирників стимулюють не тільки ангіотензини II і III (останній утворюється з ангіотензину II шляхом гідролітичного відщеплення N-кінцевої амінокислоти під дією ангіотензинази), а й адренокортикотропний гормон (АКТГ), простагландин E, висока концентрація іонів калію і низька концентрація іонів натрію. Альдостерон проявляє 3 основних ефекти: 1) підвищує реабсорбцію Na+ у ниркових канальцях, 2) підсилює секрецію К+ і 3) збільшує секрецію Н+ (протонів).

Затримка Na+ сприяє: 1) затримці води й тому відновлюється об’єм рідини, 2) висока концентрація Na+ надає м’язовим клітинам стінок артеріол (відіграють важливу роль у підтримці артеріального тиску) підвищену чутливість до вазоактивних речовин.

Відновлення артеріального тиску та об’єму крові, а також безпосередня гальмуюча дія альдостерону на юкстагломерулярні клітини за механізмом негативного зворотнього зв’язку – все це призводить до ефективного гальмування секреції реніну. Тому ефекти ангіотензинів на артеріоли та наднирники доповнюють один одного і, в кінцевому результаті, відновлюють артеріальний тиск до стабільного рівня.

Зниження перфузійного тиску в ниркових клубочках може спостерігатися при звуженні (стенозі) ниркової артерії. При цьому включається описана вище система захисту. Проте, оскільки вихідні показники об’єму та тиску крові при цьому відповідають нормі, то відбувається підвищення кров’яного тиску вище норми як наслідок звуження судин ангіотензином II, так і з причини хронічної затримки води і NaCl. Таку форму гіпертонії називають нирковою.

Системою антагоністом ренін-ангіотензин-альдостеронової є система натрійуретичних пептидів.

 

НАТРІЙУРEТИЧНІ ПEПТИДИ (НУП)

Останнім часом встановлено, що поряд з ренін-ангіотензин-альдостероновою системою, вазопресином і симпатичною частиною вегетативної нервової системи НУП є четвертим основним регулятором натрієвого гомеостазу й об’єму позаклітинної рідини. Їх фізіологічний ефект виявився протилежним до дії ренін-ангіотензин-альдостеронової системи і проявляється у розширенні судин (вазодилатації) шляхом гальмування вазоконстрикторного ефекту ангіотензину II і норадреналіну, збільшенні швидкості клубочкової фільтрації, пригніченні синтезу альдостерону в клубочковій зоні наднирників.Зараз відомо три родини НУП. До родини типу А належить атріальний (передсердний) натрійуретичний пептид (АНП), до родини типу В – два структурно близьких пептиди – мозковий натрійуретичний пептид (МНП) та ізо-АНП і, нарешті, пептид типу С (СНП). Останній, можливо, синтезується в печінці і складається з 28 залишків амінокислот. Головною циркулюючою формою є АНП, який також складається з 28 амінокислотних залишків і має молекулярну масу 3081 Да. АНП синтезується переважно у передсердях. Стимулом для вивільнення АНП у циркуляцію є механічне розтягуваня міоендокринних клітин передсердя через систему барорецепторів. Цей механізм пояснює давно відомий факт поліурії при тахікардіях, які супроводжуються підвищенням внутрішньопередсердного тиску.

НУП синтезуються також і нейронами гіпоталамуса. МНП складається з 26 залишків амінокислот і за своєю структурою подібний до АНП. В останні роки розшифрована первинна структура НУП, синтезований їх синтетичний аналог, який володіє повним спектром біологічної активності.

Натрійуретичні пептиди синтезуються у вигляді попередників – у неактивній високомолекулярній формі (вище 10000 Да) – і перетворюються на активну низькомолекулярну (менш 10000 Да) безпосередньо перед їх вивільненням або під час секреції з гранул. Активні поліпептиди відщеплюються від білка-попередника і надходять у міжклітинний простір системою саркоплазматичного ретикулуму. Внутрішньоорганне перетворення неактивної форми НУП на активну пов’язано з дією тканинних калікреїнів. Утворення НУП залежить від багатьох факторів. Так, рівень АНП в плазмі збільшується при вагітності, гіпертиреозі, введенні катехоламінів, глюкокортикоїдів. Виявлена позитивна кореляція між рівнем АНП і артеріальним тиском. Збільшення рівня АНП в крові встановлено і у хворих на гіпертонічні кризи, інфаркт міокарда, миготливу аритмію.

Усі типи НУП впливають на активність ферменту Na+,K+-АТФази і рецептор гуанілатциклазної системи. При взаємодії НУП з рецептором у клітинах збільшується концентрація цГМФ, що призводить до зниження рівня внутрішньоклітинного кальцію та активації відповідних протеїнкіназ.

Останнім часом найбільш вивченим є вплив АНП на електролітний і водний гомеостаз. Фізіологічні дози АНП збільшують екскрецію іонів натрію з сечею, великі дози підсилюють також екскрецію іонів магнію, кальцію, калію. АНП регулюють секрецію альдостерону, не тільки пригнічуючи систему ренін-ангіотензин, а й безпосередньо діючи на кору наднирників. Важливе значення мають НУП для регуляції роботи серця. Збільшення вмісту АНП в крові розглядають як чутливий показник серцевої недостатності. Eфективна терапія серцевої недостатності нормалізує рівень АНП.

Отже, НУП відіграють важливу роль в регуляції екскреторної функції нирок і деяких інших функцій організму.

 

 

 

 

СТАТЕВІ ГОРМОНИ

Андрогени (тестостерон, 5-альфа-дегіротестостерон) – синтезуються в сім’яниках, частково у яєчниках та корі наднирників з холестерину через прегнінолон та 17-альфа-оксипрегнінолон.

 

Тестостерон

Біосинтез андрогенів регулюється гонадотропними гормонами. Андрогени у свою чергу регулюють синтез та екскрецію гонадоліберинів у гіпоталамусі за принципом зворотнього зв’язку. Андрогени регулюють розвиток вторинних чоловічих ознак, сперматогенез у сім’яниках, мають виражену анаболічну дію, стимулюють синтез білків у всіх тканинах (крім тімусу), особливо у м’язовій. Крім того, андрогени регулюють синтез мРНК у матці.

Естрогени (естрон, естрадіол, естратріол) – синтезуються з холестерину. Найактивніший з них – естрадіол, який синтезується у фолікулах яєчників у першій фазі менструального циклу у жінок.

Естрадіол                                         Естріол

У період вагітності естрогени продукуються плацентою. Синтез естрогенів регулюється фолітропіном і лютропіном гіпофіза черз цАМФ. Естрогени регулюють формування вторинних жіночих ознак, проліферацію ендометрію матки та овуляцію. Естрогени мають анаболічну дію, стимулюють синтез білка.

Прогестерон – продукується жовтим тіло у другу фазу менструального циклу та плацентою під час вагітності. Прогестерон сприяє підготовці слизової оболонки матки до імплантації яйцеклітини у випадку її запліднення, а при настанні вагітності – сприяє її збереженню. Екскреція прогестерону пригнічує ріст і дозрівання фолікулів і овуляцію та стимулює розвиток тканини молочної залози.

 

Прогестерон                                                17-бета-естрадіол

 

Естрогени й андрогени належать до антигормонів, які конкурують за з’язування з рецепторами протилежного гормону: естрогени блокують андрогенні рецептори, а андрогени – естрогенні.

 

Ланцюг монооксигеназної системи має такий вигляд:

 

Активний центр монооксигеназ має ділянку зв’язування для субстрату та молекулярного кисню, в якому утворюється потрійний комплекс цитохром Р-450 (Fe2+)-cубстрат-молекулярний кисень. У ході реакції фермент-субстратний комплекс відновлюється електронами НАДФН (Fe3+ до Fe2+), молекулярний кисень активується відновленням і комплекс розпадається на окиснений цитохром Р-450 і окиснений субстрат.

Система мікросомального (монооксигеназного) окиснення (НАДФН, цитохром b5, цитохром Р-450, О2) забезпечує синтез біологічно активних сполук (стероїдні гормони, кальцитріол, жовчні кислоти), знешкодження токсичних речовин та метаболізм лікарських засобів шляхом гідроксилювання.

 

АНАЛОГИ ТА АНТАГОНІСТИ ГОРМОНІВ

Гормональні препарати, зокрема синтетичні аналоги гормонів – це речовини, які отримують із залоз внутрішньої секреції, або їх синтетичні замінники, які специфічно впливають на обмін речовин і регулюють різноманітні функції організму.

Гормональні препарати та їх синтетичні аналоги викоистовують для:

а) проведення гормональної замісної терапії (інсулін у хворих на ІЗЦД);

б) стимулюючої (тропної) гормонотерапії (АКТГ при недостатності кори наднирників, ФСГ – при гіпофункції яєчників тощо);

в) протигормональної терапії (соматостатин як інгібітор секреції соматотропіну при акромегалії).

Антигормони (протигормональні засоби) – це хімічні речовини, які гальмують утворення чи виділення гормонів або вступають з ними у конкурентні зв’язки.

Бромкриптин (парлодел, лактодел, абергін) – напівсинтетичне похідне алкалоїду спориньї – ергокриптину. Специфічний агоніст дофамінових рецепторів. Діючи стимулююче на дофамінові рецептори гіпоталамуса бромкриптин проявляє гальмуючий вплив на секрецію гормонів аденогіпофіза, особливо пролактину та соматотропіну, тому його застосовують при галактореї-аменореї, акромегалії, синдромі Іценко-Кушінга. Найчастіше бромкриптин використовують як антигормон пролактину. Його застосовують в акушерсько-гінекологічній практиці для пригнічення післяпологової лактації, коли вона протипоказана. У гінекології бромкриптин використовують при синдромі галактореї – аменореї, який розвивається при гіперпролактинемії у жінок.

Кломіфенцитрат (клостильбегід), тамоксифен, торміфен – антагоністи естрогенів. Кломіфенцитрат – антиестрогенний препарат, який здатний зв’язуватися зі специфічними рецепторами для естрогенів, завдяки чому пригнічує ефекти естрогенів. Блокуючи естрогенні рецептори, він регулює функції гіпоталамуса (вивільнення рилізинг-факторів лютропіну і фолітропіну) і аденогіпофіза (вивільнення гонадотропінів). При цьому порушується негативний зворотний зв’язок, збільшується виділення гонадотропінів, що зумовлює підвищення функції яєчників.

Тамоксифен – за структурою дещо подібний до кломіфенцитрату. Механізм антиестрогенної дії пов’язаний зі здатністю препарату конкурентно зв’язуватися з естрогенними рецепторами в органах мішенях та запобігати таким чином утворенню естрогенрецепторного комплексу з ендогенним лігандом – 17-β-естрадіолом. Призначають як і торміфен при раку молочної залози.

 

Естрадіол                               Тамоксифен

Ципротерон, флутамід, фінастерид, перміксон – антагоністи андрогенів.

До антагоністів андрогенів відносять такі групи препаратів:

а) блокатори андрогенних рецепторів (ципротеронацетат, флутамід);

б) інгібітори 5-α-редуктази, що пригнічують перетворення тестостерону на гідротестостерон (фінастерид).

Соматостатин, октреотид – антагоністи соматотропіну.

Соматостатин – гормон пептидної будови, пригнічує секрецію соматотропіну, ТТГ, екзокринну та ендокринну секрецію підшлункової залози, а також знижує секрецію гастрину, соляної кислоти у шлунку, секрецію бікарбонатів, травних ферментів підшлункової залози, холецистокініну, вазоінтестинального пептиду. Призначають у випадках, коли необхідне пригнічення секреції соматотропіну, інсуліну і глюкагону.

Октреотид – синтетичний октапептид, похідне природнього гормону соматостатину, виявляє подібний до нього ефект, але діє триваліший час. Застосовують при акромегалії, а також для полегшення симптомів ендокринних пухлин травного тракту і підшлункової залози, при гастриномах (синдромі Золлінгера-Еллісона), карциноїдних пухлинах, ВІП-омах, глюканомах, інсуломах.

Метирапон, міфепристон, хлодитан (мітотан) – антагоністи глюкокортикоїдів

Хлодитан – пригнічує секрецію глюкокортикостероїдів. Призначають при синдромі Іценко-Кушінга.

Спіронолактон – антагоніст мінералокортикостероїдів. Має діуретичний ефект, у дистальних відділах нефрона сприяє реабсорбції іонів калію і посилює екскрецію іонів натрію та води без порушення електролітної рівноваги; знижує кислотність сечі та зменшує виведення сечовини; запобігає зв’язуванню альдостерону з білковими рецепторами клітин.

 

Матеріали для самоконтролю:

  1. Хворому з ревматоїдним артритом призначено гідрокортизон. Який фермент приймає участь в реалізації протизапальної дії цього гормону?

А. фосфоліпаза А2;               В. аміноацил-тРНК-синтаза;

С. ліпопротеїнліпаза;    D. фосфофруктокіназа;       Е. гексокіназа.

  1. У клініку надійшов пацієнт із цирозом печінки та важкими тканинними набряками. У крові пацієнта виявлено підвищений рівень іонів натрію. Порушення метаболізму якого гормону є причиною дисбалансу водно-сольового обміну у пацієнта?

А. альдостерону;           В. кортизолу;          С. глюкагону;    

D. тестостерону;              Е кортикостерону.

  1. У хворого К., 35 років діагностовано хворобу Іценко-Кушинга. Збільшення рівня якого гормону в крові підтвердить цей діагноз?

А. кортизолу;        В. прогестерону;        С. альдостерону;

D. адреналіну;            Е. тироксину.

  1. До ендокринолога звернулася жінка 45 років зі скаргами на спрагу, частий діурез, сухість шкіри. При клінічному аналізі було виявлено, що добовий діурез складає 2700 мл, питома щільність сечі – 1,003, цукор крові – 3,5 ммоль/л. Для якого захворювання характерні такі ознаки?

А. нецукровий діабет;      В. хвороба Іценко-Кушинга;

С. мікседема;        D. цукровий діабет;         Е. тиреотоксикоз.

  1. В експериментальних дослідженнях встановлено, що стероїдні гормони впливають на синтез білка. Який етап цього багатокомпонентного процесу є первинним механізмом біохімічної дії стероїдних гормонів:

А. синтез специфічних мРНК;         В. синтез специфічних тРНК;

С. синтез специфічних рРНК;            D. рибосомальна трансляція;

Е. активація амінокислот аміноацил-тРНК-синтетазами.

  1. Лікування вітаміном Д3 хворої на рахіт дитини не дало позитивного результату. Лікар запідозрив, що в організмі дитини не відбувається перетворення вітаміну Д3 в активну сполуку. Який гормон сприяє цьому перетворенню та є його синергістом щодо впливу на рівень кальцію в крові?

А. паратгормон;      В. кальцитонін;      С. тироксин;

D. соматотропні;                  Е. тестостерон.

  1. Причиною гіпернатріємії, гіперволемії, гіпокаліємії може бути:

А. гіперальдостеронізм;    В. гіпоальдостеронізм;   С. Базедова хвороба;      D. Аддісонова хвороба;     Е. хвороба Реклінгаузена.

  1. Пацієнтці призначено бромкриптин, який гальмує виділення пролактину, гормону, що синтезується у:

А. аденогіпофізі;                       В. мозковому шарі наднирників;

С. щитоподібній залозі;       D. гіпоталамусі;            Е. плаценті.

  1. Тривале введення гормона молодому щуру в експерименті викликало гіперглікемію, а також інгібування синтезу білка і росту клітин в лімфоїдній тканині. Який гормон найімовірніше було використано в експерименті?

А. адреналін;      В. альдостерон;     С. тестостерон;

D. інсулін;            Е. кортизол.

  1. У хворого на туберкульоз легень з’явились симптоми: виражена сухість шкіри, гіпоглікемія, зниження АТ, пігментація шкіри. Яка причина цих ускладнень?

А. гіпофункція кори наднирників;      В. гіперфункція мозкового шару наднирників;                     С. гіпофункція задньої долі гіпофізу; 

D. гіперпродукція АКТГ;           Е. гіперпродукція інсуліну.

 

Рекомендована література:

  1. Губський Ю.І. Біологічна хімія, 2007. – С. 330-381.
  2. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини, 2001. – С. 154-212.
  3. Мещишен І.Ф., Пішак В.П., Григор’єва Н.П. Біомолекули: структура та функції, 2000. – С. 106-107, 111-113, 114-116, 120-160.
  4. Біологічна хімія / За ред. проф. Л.М. Вороніної, 2000. – С. 463-520.
  5. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия, 1998.-С. 274-282, 296-297.
  6. Панков Ю.А. Гормоны – регуляторы жизни в современной молекулярной эндокринологии // Биохимия. – 1998. – Т. 63, вып. 12. –           С. 1600-16215.
  7. Мещишен І.Ф., ЯремійІ.М. Клініко-біохімічні ситуаційні задачі. – Чернівці: Медик, 2005. – 84с.

 

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

КОРТИКОСТЕРОЇДИ СТАТЕВІ ГОРМОНИ (511.9 KiB, Завантажень: 0)

завантаження...
WordPress: 23.06MB | MySQL:26 | 0,509sec