Конституційний договір між парламентом і президентом. Прийняття Конституції України

Тема: Конституційний договір між парламентом і президентом. Прийняття Конституції України.

Мета заняття: сформувати в учнів розуміння цінностей і принципів на яких ґрунтується правова система; ознайомити з метою та завданням курсу; виховувати в учнів високу правову культуру; переконувати в необхідності дотримання законів.

Обладнання: Конституція

Базові поняття: реформа, приватизація,

Хід заняття

І. Організаційний момент.

Вчитель. Початок конституційного процесу в Україні пов’язаний із прийняттям Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. Як уже зазначалося, у цьому документі затверджувалися конституційні основи створення незалежної суверенної демократичної Української держави, побудованої на принципах поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, гарантування демократичних прав і свобод, рівності усіх громадян перед законом.

Робота в групах

І група (Проект Конституції)

У червні 1991 р. Верховна Рада ухвалила концепцію нового Основного Закону, розроблену конституційною комісією на чолі з Л. Кравчуком. Цей документ ґрунтувався на положеннях Декларації 16 липня 1991 p., що враховувала норми міжнародного права. Навесні 1992 р. комісія оприлюднила проект Конституції, в якому передбачалося, що Україна має бути президентською республікою з двопалатним парламентом. Проект було винесено на всенародне обговорення, проте його суперечливі положення піддавалися різкій критиці, і він не знайшов підтримки ні на місцях, ні у Верховній Раді.

Доопрацювання цього проекту тривало більше року. Він був доповнений з урахуванням положень альтернативних проектів, висунутих рядом політичних партій, індивідуальних розробок. Улітку 1993 р. новий проект був оприлюднений. Однак полеміка щодо того, якою республікою мала стати Україна — парламентською чи президентською, — доповнилася дискусією з процедури прийняття Основного Закону. Частина радикально налаштованих депутатів парламенту наполегливо вимагала скликання Конституційної асамблеї.

Конституційний процес зайшов у глухий кут. Продовжувала діяти Конституція 1978 р., до якої за дуже короткий термін було внесено понад двісті поправок. За своєю сутністю це був документ радянської системи, який не відповідав потребам розбудови нової держави. До того ж поправки іноді суперечили первинному тексту або іншим поправкам. Отже, діюча Конституція вже не виконувала свого основного призначення — стабілізації політичного життя і правової системи.

Після виборів нового складу парламенту і президента з вересня 1994 р. почала діяти нова конституційна комісія. Вона була утворена за принципом представництва двох гілок влади, співголовами її відповідно стали Президент України Л. Кучма та Голова Верховної Ради О. Мороз. Знову ж таки проблема вибору форми державного правління, поділу владних повноважень між главою держави та парламентом виявилася нерозв’язаною.

У грудні 1994 р. Президент подав на розгляд парламентові проект конституційного Закону “Про державну владу і місцеве самоврядування”. Він передбачав перетворення країни з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську республіку. Згідно з ним Президент ставав одноосібним главою уряду й отримував право формувати його без погодження з Верховною Радою. Йому ж мала підпорядковуватись і система місцевих органів влади у вигляді місцевих держадміністрацій. За результатами голосування 18 травня 1995 р. цей проект набрав лише просту більшість голосів, тоді як для надання йому чинності була потрібна конституційна, тобто у 2/3 голосів, більшість. У цій ситуації Л. Кучма опублікував указ про опитування громадської думки. Громадяни мали відповісти на запитання: кому ви довіряєте — Президенту чи Верховній Раді? Однак ця суперечка так і не була винесена на суд виборців. Згідно з діючою Конституцією таке опитування не могло мати законодавчих наслідків, а влаштовувати референдуми без згоди парламенту глава виконавчої влади не мав права.

ІІ група (Конституційний договір між президентом і парламентом)

Унаслідок протистояння між гілками влади у 1995 р. в Україні виникла конституційна криза. її подолання потребувало нестандартних підходів. Таким виявився Конституційний договір між: Верховною Радою та Президентом України, укладений 8 червня 1995 р. Зазначалося, що до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади й місцевого самоврядування здійснюються на засадах, визначених Законом “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”, який Верховна Рада України схвалила 18 травня 1995 р. більшістю голосів народних депутатів. Отже, Конституційний договір, в основу якого було покладено ініційований Л. Кучмою Закон про державну владу, мав статус тимчасового вищого правового акта. Положення Конституції 1978 р. визнавалися чинними лише в частині, що узгоджувалась із зазначеним договором. На термін дії Конституційного договору розширювалися нормотворчі та адміністративні повноваження Президента України й органів виконавчої влади і дещо обмежувалися права Верховної Ради й місцевих рад.

Конституційний договір дещо “розрядив” ситуацію між гілками влади, що активізувало й конституційний процес. Але після того як конституційна комісія передала проект Основного Закону на розгляд до Верховної Ради, протистояння знову загострилось. У поданому проекті передбачалася двопалатна структура парламенту, названого Народними Зборами, що неоднозначно було сприйнято депутатами. Гострі суперечки виникли з питань розподілу повноважень між гілками влади, визнання приватної власності на засоби виробництва, державної мови та символіки, статусу Республіки Крим. Баталії навколо конституційного процесу посилилися з появою альтернативних проектів Конституції.

У президентському оточенні знову виникло питання про звернення до народу, але на цей раз у формі референдуму, а не опитування. Л. Кучма підписав відповідний указ, після чого в країні спалахнула гостра політична криза. З метою знайти компромісне рішення у травні 1996 р. Верховна Рада утворила спеціальну комісію. Ретельна діяльність комісії уможливила узгодження позицій різних політичних сил у парламенті щодо спірних статей проекту Конституції.

Останнім етапом складного, довготривалого конституційного процесу стала так звана “конституційна ніч”. Засідання Верховної Ради, розпочате 27 червня 1996 р. за рішенням народних депутатів, мало тривати доти, доки праця над прийняттям Конституції не буде завершена. Вранці 28 червня текст Основного Закону був проголосований у цілому і набрав необхідну кількість голосів. Прийняття Конституції підвело юридичну базу під державність українського народу, знаменувало собою завершення перехідного періоду становлення Української держави.

ІІІ група (Прийняття Конституції України)

Конституція України 1996 р. — це особливий нормативно-правовий акт — Основний Закон Української держави. Розширення меж правового регулювання за рахунок суто “державної сфери” призвело до того, що в юридичній науці радянського періоду був зроблений висновок про те, що Кон­ституція — це Основний закон не лише держави, а й сус­пільства. Дійсно, як і вся система права, Конституція звер­нута і до суспільства, проте вона, як і будь-який інший закон, являє собою різновид правового акта, характеризуєть­ся властивостями останнього і приймається державою в осо­бі її органів.

Конституція України — це найвищий за юридичною силою правовий акт. Вона закріплює організацію органів, що здійснюють публічну владу на основі принципу народно­го суверенітету, їх взаємовідносини між собою та людиною і громадянами. Система національного права України — це не просто сума, сукупність законів. Внутрішня погодженість та структурна єдність права визначається тим, що її ядром ви­ступає Конституція. Своїми нормами вона сприяє пого­дженості всього правового розвитку країни, систематизації права.

Таким чином, у конституції існують і взаємодіють дві вза­ємопов’язані властивості. З одного боку, вона є свого роду підсумком, вершиною у розвитку законодавчих праць у кра­їні, втіленням досягнень теорії і практики попередніх часів, а, з другого — становить основу для вдосконалення права у майбутньому. Вершина піраміди законодавства, яке пройшло певний історичний етап, стає основою піраміди наступного етапу. Відтак використання конституційних настанов у по­точному законодавстві має першорядне значення і для самої конституції, оскільки без цього її дії будуть неповними і ма­лоефективними. Відзначаючи найвищу юридичну силу Кон­ституції України, в Основному Законі зазначається, що всі інші нормативні акти державних органів видаються на основі і відповідно до Конституції України.

Конституція України — це безпосередньо чинне право. Конституція, всі її статті набирають чинності після її затвер­дження згідно з існуючим порядком, як правило, у повному обсязі без будь-яких обмежень. Разом з тим, її положення реалізуються далеко неоднаково. Регулятивна дія ряду ста­тей Конституції виявляється повною мірою лише у єдиному комплексі з іншими нормами, які закріплені в звичайних за­конах. Не випадково, що в самій Конституції перелічено за­кони, без яких дія її статей була б утруднена.

Конституція містить норми, які одночасно можуть бути основою галузевих правових норм, тобто Консти­туція є базою поточного законодавства.

Конституція України має три групи підстав, які підтвер­джують це положення. Перша з них включає статті, в яких безпосередньо йдеться про необхідність прийняття певних законів: про громадянство, Верховний Суд України, Гене­ральну прокуратуру тощо. До другої групи належать статті, у яких йдеться про те, що закріплені у відповідній статті Конституції положення конкретизуються законом, проте сам закон не названий. Третя група — це положення, аналіз змісту яких обумовлює появу нових законів, які “не замкнуті” на конкретних статтях Конституції.

Будучи базою поточного законодавства, Конституція сти­мулює подальший розвиток і оновлення законодавства, при­ведення його у відповідність з Конституцією України.

Співвідношення конституції і поточного законодавства визначає відповідь на питання про обсяг конституції і “кон­ституційну мову”. Як свідчить практика, це питання має не лише чисто технічне значення. Конституція безпосередньо звернута до народу і тому повинна бути, по-перше, корот­кою, а, по-друге, має бути написана простою зрозумілою для кожного мовою.

Конституція України, як і інші конституції цивілізо­ваних країн, повинна виступати юридичним виразом об­меження державної влади. Саме Конституція визначає ме­жі здійснення повноважень кожної з гілок влади з метою недопущення диктатури.

Конституції України притаманний нормативний ха­рактер. Нормативний, свого роду загально-правовий харак­тер Конституції ставить її в один ряд з іншими нормативни­ми актами, особливо із законами, але не можна забувати про специфічні риси Конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів. До таких особливостей належить, перш за все предмет її правового регулювання, який охоплює всі сторони державного і громадського життя. У суспільстві не повинно бути таких відносин, регулювання яких у поточно­му законодавстві не спиралося б на Конституцію. Різниця між Конституцією та іншими законами визначається, таким чином, за характером відносин, які регулюються нормами права.

Конституція України закріплює в узагальненому ви­гляді положення, які мають найбільш важливе значення для життя суспільства на даному етапі. Внаслідок свого становища в ієрархії правових актів Конституція характеризується найбільш високим рівнем узагальненості регулю­ючих відносин. Своїми нормами вона охоплює все суспіль­ство.

Незважаючи на те, що конституційні норми відобража­ють політику держави, конституція є перш за все правовим актом. Тому необхідно визначити її місце і роль у системі на­ціонального права України, її юридичну силу та особливості. На всі ці питання може дати відповідь висвітлення юридич­них властивостей Конституції як юридичного нормативно-правового акта.

Перш за все, слід відзначити, що Конституція України є елементом системи нормативно-правових актів, її не можна винести за межі чинного права, оскільки є складовою частиною позитивного права і в той же час — специфічним законодавчим актом. Більше того, Конституція — основна галузь національного права і всієї правової системи України.

Звіти груп

Підсумок вчителя.

Отже, Конституція 1996 року України чіткіше окреслює частину су­спільних відносин, які регулюються нормами конституційно­го права. Необхідно врахувати і той факт, що згадана части­на істотно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в пер­шу чергу, сферу закріплення, організації та здійснення дер­жавної влади на основі її розподілу на законодавчу, виконав­чу та судову, як гарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи, та самоврядної влади (останньої лише у ме­жах норм Конституції), і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та здійснення.

Конституція України має установчий характер. Це властивість Конституції наділяти певні суб’єкти (органи, орга­нізації, посадові особи) конкретними правами та обов’язками.

Конституції України притаманний нормативний ха­рактер. Нормативний, свого роду загально-правовий харак­тер Конституції ставить її в один ряд з іншими нормативни­ми актами, особливо із законами, але не можна забувати про специфічні риси Конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів. До таких особливостей належить, перш за все предмет її правового регулювання, який охоплює всі сторони державного і громадського життя. У суспільстві не повинно бути таких відносин, регулювання яких у поточно­му законодавстві не спиралося б на Конституцію. Різниця між Конституцією та іншими законами визначається, таким чином, за характером відносин, які регулюються нормами права.

Конституція України має три групи підстав, які підтвер­джують це положення. Перша з них включає статті, в яких безпосередньо йдеться про необхідність прийняття певних законів: про громадянство, Верховний Суд України, Гене­ральну прокуратуру тощо. До другої групи належать статті, у яких йдеться про те, що закріплені у відповідній статті Конституції положення конкретизуються законом, проте сам закон не названий. Третя група — це положення, аналіз змісту яких обумовлює появу нових законів, які “не замкнуті” на конкретних статтях Конституції.

Будучи базою поточного законодавства, Конституція сти­мулює подальший розвиток і оновлення законодавства, при­ведення його у відповідність з Конституцією України.

Домашнє завдання. Опрацювати структуру Конституції України.

завантаження...
WordPress: 22.88MB | MySQL:26 | 0,978sec