Казкотерапія: ДЯКУЮ, АЛЕ МЕНІ ЦЕ НЕ ПОТРІБНО

Я

к добре всім жилося у рідному лісі, доки там не з’явилася велика зелена Жаба. Вона обрала собі місце під великим листям лопуха біля стежинки. Нею щоранку звірята бігли до ставка вмиватися. І ось маєш лихо!

Вилізе з-під лопуха це зелене бородавчасте чудовисько й дивиться люто на кожного, хто скаче чи біжить стежкою. А іноді просто зиркне лихим оком або раптом щось таке образливе квакне — і гарного настрою наче й не було.

Вчора Зайчика образила:

—    Ще бігаєш? Ну, добігаєшся, поки вовк тебе не з’їсть!

Або до Білочки чіпляється:

—    Що, руда, мрієш стати пташкою? Літаєш тут серед дерев! Ось звалишся колись на ведмедя, він дуже зрадіє такому сніданку!

Всім дісталося від нової сусідки.

  • Чого ж це ти, Жабо, така зла? Ну, всі у тебе погані, одна ти свята та Божа, так? — запитала Лисичка.
  • Ква, ква, ква! — озвалася Жаба, це означало: «так, так, так».

    Життя у лісі стало не таке, як колись. Хоч під деревами був такий самий приємний холодок. Сонечко так само світило над лісом. Але звірята вже не так раділи своїй чудовій лісовій хаті. Став боятися Зайчик, вже не так спритно стрибала по деревах Білочка. А як же ж інакше? Всім відомо, що коли у тебе поганий настрій, то все виходить гірше, ніж завжди.

    Тільки їжачок Чох-Чох ще не зустрічався з Жабою, бо бігав до ставка іншою стежкою. Мабуть, тому він і був, як завжди, у доброму гуморі.

    От зібралися звірята за розлогою смерекою, щоб порадитися. Прийшов і Чох-Чох. Питання було одне: як вигнати Жабу з рідного лісу?

    І тут Чох-Чох питається Зайчика:

    А пам’ятаєш, що відповів Білочці, коли вона пригостила тебе горішками?

  • Так, я сказав їй: «Дякую, але мені це не потрібно, я не їм горішків!».
  • Тобто, ти відмовився від них. Тому в таких випадках треба казати: «Дякую, але мені це не потрібно». Правда ж, якщо Жаба хоче поділитися з вами своєю злістю, вона вам не потрібна?
  • Ні, ні, – відгукнулися звірята.

    — Так, погані почуття вам не потрібні. Але ж, яки: страждаєте, ображаєтесь,то це означає, що Жаба змусила вас прийняти її, так би мовити «подарунок». Що робити? Не приймати таких подарунків! Так і сказати (або ж подумати): «Дякую, але
    мені це не потрібно!». А нейбільш виховане звірятко ще й привітається до неї: «Доброго ранку, Жабо! Як справи?» Ось побачите, що станеться потім.

    Звірята так і зробили. Відтоді Жабу наче підмінили! Спочатку вона не розуміла, що коїться: її злість нічого не змінювала в гарному настрої мешканців лісу. Мало того: при зустрічі вони були привітні, усміхалися, запитували про її здоров’я або просто казали «Доброго ранку, Жабо, який чудовий сьогодні день!»

    Тепер і Жаба навчилася усміхатися. Виявилося, що зовсім вона не страшна, а навіть симпатична: в неї гарні розумні очі і трохи кумедна широка усмішка. Тепер, дивлячись на неї, просто не можна було не всміхнутися у відповідь.

    З того часу Жаба завжди приєднувалася до дружньої компанії лісових друзів, коли вони поспішали до ставка. Жаба кумедно ляпала лапками, посміхалася й першою плюхалася у воду, обдаючи своїх друзів холодними краплинками.

    А й справді: краще ділитися усмішками, ніж образами!

завантаження...
WordPress: 22.85MB | MySQL:26 | 0,427sec