Казка: Любов та божевілля

    Якось зібралися в одному куточку землі всі людські почуття та риси. Коли Нудьга позіхнула уже втретє, Божевілля запропонувало: «Нумо грати в хованки!». Інтрига підвела брову: «Хованки? Що це за гра». А Божевілля відповіло, що один з них, наприклад, воно, водить, заплющує очі й рахує до мільйона, у цей час інші ховаються. Той, кого знайдуть останнім, водитиме наступного разу і так далі.

    Ентузіазм затанцював з Ейфорією, Радість так стрибала, що переконала сумнів, лише Апатія, яку ніколи нічого не цікавило, відмовилася брати участь у грі. Правда вирішила не ховатися, тому що, зрештою, її завжди знаходять, Гордість сказала, що це дурна гра (її нічого, крім самої себе, не цікавило), Боягузтво дуже хотіло ризикувати.

    «Один, два, три», – почало рахувати Божевілля. Першими сховалися Лінощі за найближчим каменем на дорозі, Віра здійнялася до небес, а Заздрість сховалася в тіні Тріумфу, який власними зусиллями зміг видертися на вершечок найвищого дерева. Шляхетність дуже довго не могла сховатися, тому що кожне місце, яке вона знаходила, здавалося ідеальним для її друзів: кришталево чисте озеро – для Краси; щілина в дереві – для Страху; крило метелика – для Хтивості; подув вітерцю – для Волі! Отже, Шляхетність замаскувалася в променях сонця.

    Егоїзм, навпаки, швидко знайшов для себе теплу й затишну місцинку. Брехня сховалася в глибинах океану (насправді вона причаїлася у веселій), а Пристрасть і Бажання зникли в жерлі вулкану. Безпам’ятність навіть не пам’ятає, де поділася, але це неважливо.

    Коли божевілля дорахувало до 999 999, Любов усе ще шукала, де б їй сховатися, але скрізь уже було зайнято. Але раптом вона побачила чудовий кущ троянд і вирішила причаїтися в ньому.

    «Мільйон», – дорахувало Божевілля і почало шукати. Першими воно, звичайно, знайшло Лінощі. Потім почуло, як Віра сперечається з Богом, а про Пристрасть і Бажання дізналося з того, як тремтить вулкан, потім Божевілля побачило Заздрість і здогадалося, де ховається Тріумф. Егоїзм не варто було й шукати, тому що місцем, де він ховався, виявився вулик бджіл, що вирішили вигнати непроханого гостя. У пошуках Божевілля підійшло напитися до струмка і побачило Красу. Сумнів сидів під тином, вирішуючи, з якого боку йому сховатися.

    Отже, всіх було знайдено: Талант – у свіжій і соковитій траві, Сум – у темній печері, Брехню – у веселці (якщо чесно, вона ховалася на дні океану). Ось тільки Любов знайти не могли. Божевілля шукало за кожним деревом, у кожному струмочку, на вершині кожної гори і, нарешті, воно вирішило подивитися в кущах троянд. І коли воно розсувало гілки, почуло крик. Гострі колючки троянд поранили Любові очі. Божевілля не знало, що й робити, почало вибачатися, плакало, благало, просило пробачення і, щоб спокутувати свою провину, пообіцяло Любові стати її поводирем.

    І ось відтоді, коли вперше на землі грали в хованки… Любов стала сліпою, а Божевілля водить її за руку…

завантаження...
WordPress: 22.83MB | MySQL:26 | 0,318sec