ІВАН ФРАНКО – «ТАРАС ШЕВЧЕНКО ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ»

Мета: навчити учнів характеризувати творчість Івана Франка, давати йому оцінку як видатній історичній особистості.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Обладнання: додаткова література, історичні документи, опорні схеми, твори І.Я.Франка

Хід уроку

І.Організаційний момент


Створення ситуації успіху.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Лист до учнів:

«Дорогі друзі!

До вас звертаються ваші однолітки – учасники літературознавчого гуртка.

Коли ви опрацюєте тему «ІВАН ФРАНКО – «Тарас Шевченко західноукраїнських земель», то зможете:

Прокоментувати такі вислови:


“Іван Франко – це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості”

Максим Рильський

“Після Тараса Шевченка українська культура не знала діяча, рівного Іванові Франку за титанічними масштабами діяльності. Вічний революціонер, співець трудового народу, один з перших в європейських літературах співців робітничого класу, найвизначніший письменник пошевченківської доби, глибокий мислитель – таким є для нас Іван Франко.” О.Гончар

Довести правильність твердження про те, що І.Франка називали українським енциклопедистом, «скульптором модерної української нації».

Скласти характеристику І.Франка як видатної історичної особистості.

Бажаємо успіху!

ІІІ.Вивчення нового матеріалу.


Учитель.

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати їх кайдани можновдадців чи оббрехати діячі псевдонауки. До таких велетнів української національної культури, політичної думки і дії останніх двох століть безперечно належать Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський. Саме з їх іменами, їхньою творчою спадщиною насамперед пов’язані ідеї відродження української культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості й національної гідності народу. Всі вони належали до революційного крила української інтелігенції, яка ніколи не обмежувала поле своєї діяльності суто національними проблемами, а поряд з усвідомленням необхідності боротьби за національне визволення прагнула домогтися й визволення соціального.

Знання, яке не спирається на ідеї минулого, яке не має зв’язку зі своїми витоками, позбавлене основ та глибинної суті. Тому опанування культурним надбанням нашого народу має важливе значення для духовної і соціальної розбудови України. У зв’язку з цим доречно сьогодні замислитись над спадщиною великого українського письменника, видатного критика, публіциста, ученого, громадського і політичного діяча І.Франка.

Дослідниками підраховано, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франка містить понад 6 тисяч назв – художніх, публіцистичних творів, наукових досліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу, величезну кількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурних тем. Важко назвати когось з інших письменників світового значення, геній якого так плідно виявився б у різних сферах творчості і який би залишив стільки наукових і мистецьких творів, як Іван Франко.

Франкова любов до рідного народу

загальнолюдська своїм змістом, пов’язана

з безнастанною працею, «кривавою в серці раною»,

що завжди болить і весь час змушує

його думати про добро народу.

Симон Петлюра

Називаємо його Каменярем, який прокладав рідному народові шляхи в краще майбутнє, називаємо титаном праці, що високо підніс українське слово. В його особі щасливо поєдналися великий письменник, глибокий уче-ний-гуманітарій, активний громадський діяч. Жив і працював в ім’я народу і для народу. До останніх днів вірив у неминучість його національного відродження, у створення власної держави. Здійснення високої мрії мільйонів українців бути господарями у «своїй хаті» і на «своїм полі» забезпечить їм почесне місце «у народів вольних колі» — цими сподіваннями жив автор «Мойсея», цього, за словами Юрія Шереха, «другого «Заповіту» української літератури». Тому й шанує незалежна Україна свого великого поета-громадянина.


Робота у групах з додатковою літературою.


І група – «ЛИШ В ПРАЦІ ВАРТО І ДЛЯ ПРАЦІ ЖИТЬ» З ВОГНЕМ БАТЬКІВСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в сім’ї коваля з околиці Гора села Нагуевичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині (тепер Львівська область). Тут серед мальовничої підкарпатської природи минуло дитинство хлопця, пізніше відбите в оповіданнях «У кузні», «Малий Мирон», «Під оборогом». Саме з батькової кузні, куди щоранку сходилися селяни, де точилися розмови на різні теми, взяв Іван у свою душу «на далеку мандрівку життя» отой вогонь повсякденної невсипущої праці, вогонь честі й правди, який допомагав йому вистояти у бурях суспільних зрушень. Мати ж передала йому в спадок душевність і теплоту, любов до народної пісні. Пізніше поет заявить: «Пісня і праця — великі дві сили! Їм я до скону бажаю служить…»

Власне, кристалізація духовності відбувалася в письменника впродовж усього життя, але її основи сформувалися вже в часи юності. Навчався Франко спочатку в школі села Ясениця Сільна (1862 — 1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864 — 1867) та Дрогобицькій гімназії (1867 — 1875), У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя автора. З них довідуємося, як важко було навіть обдарованому селянському хлопцеві, що на дев’ятому годі втратив батька, свого найближчого порадника, здобувати освіту. Доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича, нерідко спати у трунах, які виготовлялися в її столярній майстерні («У столярні»).

Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми.

Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Знайомство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликають у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулюють запис її зразків.

На роки навчання в гімназії припадають і перші спроби на ниві літературної творчості. Франко, виконуючи письмові завдання з різних предметів, вдавався до їх художнього викладу.

Досконало володіючи німецькою і польською мовами, він у віршовій формі написав кілька драматичних сцен на сюжети з всесвітньої історії, переклав українською мовою окремі твори античних і новітніх авторів. У 1874 р. його ранні вірші надрукували на сторінках львівського студентського журналу «Друг». Так в українській літературі з’явилося нове ім’я.


ІІ група – «У ВИРІ ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ»

Восени 1875 р. Франко став студентом філософського факультету Львівського університету, увійшов до складу редакції «Друга». Під впливом листів Михайла Драгома-нова до редакції цього журналу Іван Франко, Михайло Павлик, Іван Белей, Володимир Левицький та інші їхні однодумці стали змінювати напрям часопису, демократизувати його, виступати за заміну штучного «язичія», яким він друкувався, живою українською мовою. З цією метою Франко публікує в журналі статті, в яких обґрунтовує необхідність творення літератури на засадах народності.

Молоді ентузіасти видають літературний альманах «Дністрянка» (1876), де побачили світ реалістичні оповідання Франка «Лесишина челядь» і «Два приятелі». Цей альманах, виданий народною мовою, став справді одним з перших демократичних видань у Галичині після тривалого періоду застою, викликаного засиллям у духовному житті консервативних ідей, пропагованих москвофільською пресою. Тоді ж з’явилася й перша збірка віршів Франка «Баляди і розкази». У 1877 р. молодий автор почав друкувати оповідання з широко задуманого циклу «Борислав», які збагатили українську прозу художньою реалізацією нової теми.

Активна громадська діяльність стала приводом до арешту й ув’язнення Франка у червні 1877 р. А в січні наступного року власті організували суд над Франком і його однодумцями, звинувачували їх у належності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації. Дев’ять місяців ув’язнення стали для Франка великим випробуванням на громадянську стійкість. І під час слідства, і на суді він тримався мужньо, викривав соціальну несправедливість. У тюремній камері написав нищівну сатиру «Сморгонська академія», епіграми на реакційних москвофільських лідерів — Богдана Дідицького, Венедикта Площанського.

Сторінка: 1 2 3
завантаження...
WordPress: 22.9MB | MySQL:26 | 0,518sec