Історико-літературний вечір пам’яті голодомору: ГОЛОДНИЙ РІК, ГОЛОДНИЙ ВІК…

На столі — розламана хлібина, поруч кетяг калини, гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів, перев’язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику.

Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні, одягнені в темного кольору вбрання, виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ.

Юнак запалює свічку.

Читець: Адлер Королів. «Стіни плачу».

Не звільняється пам’яті,, відлунює знову роками.

Я зітхну. . Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки— твердині, не храми —

Скам’янілий чорнозем потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам’яної гори

Надійшла. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття*

І не рік, а криваве клеймо. «Тридцять три».

Вчитель
(запалює свічку, бере у руки книгу-меморіал «Голод-33», читає:

– «Літа 7441 від Сотворення світу (літа 1933) від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді НІ війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. 1 ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, і дітей, і ще не народжених —у лонах матерів.

До Книги буття українського народу,— якщо таку книгу буде колись написано».

Таким епіграфом починає вступну статтю «Духовна руїна» до книги-меморіалу «Голод-33» журналіст Лідія Коваленко.

У передмові до цієї ж книги письменник Володимир Маняк зазначає: «Наше видання — це і цвинтар нам пам’яті, і поминальник, і енциклопедія горя та смутку. Трагедія народу, висповідана голосом людей-мучеників. Книга Народної пам’яті, де люди звіряються, виважують, свідчать, де правда історії озивається в тисячах людських доль».

Доля була невблаганною: в автомобільній катастрофі загинуло славне подружжя — Лідія Коваленко і Володимир Маняк. Л їхнє дітище — книга-меморіал «Голод-33» — вже побачила світ. Посмертно митцям присвоєно звання Лауреатів Державної премії ім. Т. Г. Шевченка.

Це видання особливе, не призначене для одноразового прочитання. Осягти в послідовному викладі, читаючи сторінку за сторінкою чорну хроніку голодомору на Україні 1932—1933 рр.,—це непросто для нервів. Нелегко читати, але треба. Без повної правди про минуле, якою страшною вона не була б, неможливий процес оновлення та очищення.

То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам’яті (виходить).

Дівчина
(запалює свічку — кожен учень перед читанням також запалює свічку пам’яті — робить крок уперед):

«Анастасія Максимівна Кучерук. жителька е. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина І чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна типі напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти…»

Юнак: «Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівського р-ну на Вінниччині; «Батько кладе на тачку моїх два брати і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою кидать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько… І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки імена».

Читець: Дмитро Головко, «У той рік заніміли зозулі».

У той рік заніміли зозулі.

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок помер чоловік.

І невтому, трудягу старого.

Без хреста повели у той бік…

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік,

У той рік і гілля, і коріння

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Дівчина: Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися — від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

Тож пом’янімо хоч сьогодні, із спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії — мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

(Хвилина мовчання).

Юнак: Історичні довідки.

а) Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсумок першої п’ятирічки, заявив: «Ми безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади». Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору.

б) Але становище в країні було катастрофічним. Ще в жовтні 1932 року партійко-держав на верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали у селян внутрішні фонди — продовольчий, фуражний, насіннєвий.

в) Представники місцевої влади організували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію міток зерна, а в разі непослуху позбавляли волі на 10 років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.

Читець: Петро Головатюк. «Обдирали селян».

Обдирали селян, паяє липку,

Мав коня то вже був з куркулів.

Супротивних в Сибір, там, крізь шибку

Скільки глянеш,дроти таборів.

В таборах той, що землю леліяв.

У буремні відстояв грудьми.

«Вождь великий» всю тундру засіяв

З України моєї кістьми.

Дівчина: Кажемо нині: село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору, «матеріальний» відгомін ненароджених поколінь. Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором тридцять третього року. Що ж забрали з собою в могили ті мільйони великомучеників голодного року?

Не тільки те, що вони самі могли сотворити на цьому світі, а й те, чого вони так і не передали нащадкам. Зяюче провалля утворилося на місці 33 року в демографічній структурі населення України. Це провалля невідворотно повторювалося потім ще й ще — коли наставала пора народжувати своїх дітей тим дітям, яких давно вже забрала голодна смерть, і дітям цих ненароджених…

Юнак: А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації,— гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя й справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь; українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано удару, якого він ще не знав.

Читець; Тамара К о л о м і є ц ь. «Весільна балада 1933».

Вже о безлюдді повнім погасала

Донечка, надія удовина.

І сома вдова її вдягала,

І сама поклала в домивину

У візку скрипливому із двору

Дотягла насилу до могили,

Що її у цю недобру пору

Вирила, аби земля покрила.

А як дощ наструменів цівками,

Цпинтарні оплакуючи втрати,

Босими опухлими ногами

Танцювала у багнюці мати:

«Оце ж тії чоботи, що зять дав,

А за тії чоботи дочку взяв…»

Чорнай – чорний та недобрий сватав

1, дивись, така зумів узяти,

і тепер весільну перед зятем

Гірко відтанцьовувала мати:

«Чоботи, чоботи із бичка.

Чом діла не робите, як дочка?…»

Засихала на литках богнюка

Отакі-то перед і халяви.

Босі п’яти нелюдську розпуку

Світові оглухлому жбурляли;

…дочку взяв… …д-о-ч-к-у…

Юнак: Висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні у 1932—1933 рр.:

I. Причини голодомору: а} виведення зерна з України із урожаю 1933 р. до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів із числа членів ВКП(б), комсомольців, комнезамів; б) колективізація; в) розкуркулювання; г) денаціоналізація; д) геноцид.

II. Наслідки голодомору:

а) внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло дванадцять мільйонів чоловік;

б) вивезено з України до Сибіру, на Урал, райони Крайньої Півночі 3000000 осіб.

ПІ. Відповідальність:

а) головні ідеологи голодомору: Ленін, Сталін;

б) керівники: Каганович, Молотов;

в) виконавці: Баліцький, Чубар, Косіор, Петровський.

IV. Комісія вважає:

а) Сталін та ВКП(б) намагались через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації;

б) злочини, здійснені під час голодомору в Україні, беззаперечно були злочином проти людства.

Читець:

О, як же ти не вмерла, Україно,

Бо скільки ж то злавісиницька мета

Звела людей, приречених безвинно,–‘

Й ніхто за це ні е кого не спитав

(Петро Біба).

Читець: Дмитро Білоус, «Ти кажеш, не було голодомору?»

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти а селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть марево виймали з печі

І забирали прямо із горшка,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,

Греби, нічого людям не лишай..

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом, поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

1 пухлих і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш не було голодомору!

Дівчина: Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

(Звучить запис гімну «Боже великий, єдиний» М. Лисенка, сл. О. Кониського).

завантаження...
WordPress: 22.87MB | MySQL:26 | 1,566sec