Ігровий кінематограф. Світове значення творчості О. Довженка. «Поетичне кіно»

Тема : Ігровий кінематограф. Світове значення творчості О. Довженка. «Поетичне кіно». Творчі портрети І. Миколайчука, Л Бикова. Фольклор – основне джерело розвитку української анімації. Комедійний «козацький» серіал В Дахна. Документальний та науково – популярний кінематограф.

Мета: ознайомити учнів з творчістю О. Довженка,  І. Миколайчука,  Л . Бикова. Д ати учням поняття  про основні види та жанри кіно та  про досягнення українського ігрового кіно . Сформувати уявлення про особливості української анімації. Показати учням значення сучасного документального кіно у справі популяризації наукових, технічних і суспільних знань; розвивати в учнів логічне мислення, вміння самостійно отримувати знання для саморозвитку та вдосконалення себе як особистості; виховувати в учнів любов до світової культури та зокрема української культури.                                                                  Тип уроку: лекція                                                                                       Засоби навчання: підручник, ілюстрації, фотографії відомих режисерів та акторів, презентація.                                            Міжпредметні зв’язки: зарубіжна література, українська література, історія, географія.                                                                                                                                                       Хід уроку:                                                                                                                     І Лекція вчителя. 1.Ігровий кінематограф.                                                       Що ми знаємо про українське кіно? Насправді це питання нелегке. Адже українському кіно вже понад сто років! До 40-х рр. XX ст. Україна входила    до авангарду світового кінематографа за кількістю відзнятих стрічок. Укра­їнці були піонерами й у винайденні кінознімального апарата. Ще в 1893 р., в Одесі, головний механік Новоросійського університету Й. Тимченко придумав і сконструював прототип сучасної кінокамери та кінопроектор. Того ж року він здійснив першу в світі кінозйомку – зафільмував вершників        |
і метальників спису. 1893р. ці дві стрічки демонструвалися в готелі «Фран­ція» (Одеса), а на початку наступного року в Москві показали апарат (там він і зберігається донині у фондах Політехнічного музею).У вересні 1896 р., в Харкові, фотограф А. Федецький відзняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні – майже рік-у-рік із першим пуб­лічним кіносеансом братів Люм’єрів у Парижі -Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі.

Від самого початку свого існування український кінематограф гучно,  на весь світ заявив про себе. В Одесі С. Ейзенштейн зняв кінофільм «Броненосець «Потьомкін» (1925 р.), що увійшов до десятки кращих фільмів світового кінематографа. У Києві 1928 р. відкрито найсучаснішу на той час кінофабрику (нині – Національна кіностудія імені О. Дов­женка). А вже в 1958 р. на Всесвітній виставці в Брюсселі в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм «Земля» (реж. О. Довжен­ко) було названо в числі 12 найкращих картин усіх часів і народів. Ця стрічка, на думку одного з французьких істориків кіно, мала великий вплив на творчість молодих кінематографістів повоєнної Європи.

Протягом останніх років український кінематограф здобуває ви­знання на світових кінофорумах. Так, на Берлінському фестивалі (Берлінале) 2003 р. анімаційний фільм «Йшов трамвай дев’ятий номер» (реж. С. Коваль) здобув Срібного ведмедя, 2004 р. на Міжнародному кінофестивалі у Лос-Анджелесі короткометражний фільм «Тато» (реж. О. Росич) був нагороджений призом «Золотий кадрик», а в 2005 р. ко­роткометражна стрічка «Подорожні» (реж. І. Стрембіцький) виборола Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю.

Подібно до світового кінематографа, українське кіно розвивало­ся у двох напрямах – як ігрове та неігрове (документальне, науково-популярне, освітнє, анімаційне).

Однією з перших ігрових картин (ще німого кіно) була екранізація відомої вистави «Наталка Полтавка» (з М. Заньковецькою у головній ролі). Королевою тогочасного екрану була Віра Холодна, уродженка Полтави, яка багато знімалася в Одесі.

Упродовж століття жанр ігрового кіно – екранізація – посідав важ­ливе місце в українському кінематографі. Створено екранізації україн­ської класики: крім уже згадуваної «Наталки Полтавки», «Наймичка», за оперою М. Вериківського та поемою Т. Шевченка (реж. І. Молостова, В. Лапокниш); «Москаль-чарівник», за водевілем І. Котляревського (реж. М. Засеев-Руденко); «Захар Беркут», за повістю І. Франка (реж. Л. Осика); «Відьма», за повістю Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма» (реж. Г. Шигаєва); «Циганка Аза», за п’єсою М. Старицького «Камінна душа» (реж. Г. Кохан); «Записки кирпатого Мефістофеля», за романом В. Винниченка «Вальдшнепи» (реж. Ю. Ляшенко); «Зона», за п’єсою М. Куліша (реж. М. Мащенко); «Вавилон XX», за романом В. Зем­ляка «Лебедина зграя» (реж. І. Миколайчук), «Тіні забутих предків», за повістю М. Коцюбинського (реж. С. Параджанов); «Лісова пісня. Мавка», за творами Лесі Українки (реж. Ю. Іллєнко); «Назар Стодоля», за твором Т. Шевченка (реж. Б. Івченко) та ін.

2. Світове значення творчості О. Довженка.

«Слов’янський кінематограф дав світові лише одного режисе­ра – Олександра Довженка», – так свого часу оцінив кінематогра­фічну творчість нашого геніального співвітчизника великий Чарлі Чаплін.

Олександр Довженко (1894-1956) – унікальна постать в історії України, письменник, кінорежисер, художник і громад­ський діяч. Доля наділила його щедрим талантом, любов’ю до України, її народу, батьків, природи, творчості, літератури, кіно, живопису.

Ім’я кінорежисера О. Довженка відоме всьому світові. У його доробку десять кінострічок – 7 ігрових і 3 документальні. Вони нерівнозначні за художнім втіленням, та водночас грандіозні за масштабом авторського задуму. Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О. Довженка «Звенигора» (1928 р.), «Арсенал» (1929 р.), «Земля» (1930 р.). Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня.

Якось митець сказав: «Мої картини подібні до яблунь – добре потрясеш – набереш 500 яблук, погано – упаде штук 10».

3. «Поетичне кіно».

Самобутнім і неповторним явищем українського кінематографа вва­жається поетичне кіно, яке зародилося в 60-ті рр. минулого століття, коли відбувалися зміни в суспільному та політичному житті країни. Ця доба ознаменувалась іменами митців світової ваги: режисерів С. Пара-джанова, Ю. Іллєнка, Л. Осики, М. Мащенка; акторів Г. Юри, І. Мико-лайчука, К. Степанкова, М. Гринька, Б. Ступки.

Непрості часи спонукали до народження героя високої інтелектуаль­ної напруги. Мистецтво не могло більше залишатися прямолінійним, надто довго в ньому визнавали тільки «правильність» гасел і промов з їх обов’язковою однозначністю. Екранна реальність, віддалена від конкре­тики життя, поставала в усій повноті емоційно-інтелектуальної сфери, стверджувала свою конструктивну цільність, наближалася до життя та одночасно набувала метафоричності. її втілено у фільмах «Тіні забутих предків» (реж. С. Параджанов), який здобув другу премію на Сьомому Міжнародному кінофестивалі в Аргентині, «Криниця для спраглих» (реж. Ю. Іллєнко), «Камінний хрест» (реж. Л. Осика), «Вірність» (реж. П. Тодоровський).

Найвагоміше досягнення поетичного кіно вбачається в тому, що воно зверталося до філософського осмислення основоположних цінностей: патріотизму, моральних та естетичних настанов, які поставали перед загрозою знецінення.

Поетичне кіно як творче явище засвідчило якісний розвиток власної кіномови, побудованої на можливостях мистецтва не словесного, а саме візуального. Проголошуючи національну своєрідність, митці по-своєму прагнули осягнути сенс людського життя.

4. Творчий портрет Івана Миколайчука.

 

Іван Миколайчук — заслужений артист України. Його звіт перед Богом налічував 34 екранні ролі; 2 режисерські роботи, 9 сценаріїв і без­ліч добрих людських справ.

Але не встиг він багато. Мріяв створити кіностудію в Карпатах, і якби був живий — зробив би. Мріяв зіграти в кіно Тараса Бульбу й Олек­су Довбуша. Але ролі так і залишились не зіграні. Написав сценарії (серед них «Небилиці про Івана»), а вони не дочекались екранізації. Планував створити автобіографічну книжку «Тисяча снопів вітру», та не встиг.

Де ж народився цей талановитий актор, сценарист, режисер поетич­ного кіно?

15 червня 1941 року в селі Чортория Вашківського району Черніве­цької області в родині шляхового обхідника у багатодітній сім’ї й наро­дився Іванко. Він завжди був віруючим, бо так виховувався. Його батько читав Біблію, переказував, тлумачив. Непересічний був чоловік. Шляхо­вий обхідник був неписьменний (читати і писати вже навчила дружина), але ж філософом, і навіть, провидцем створила його природа. Іван батьки дуже любив, годинами дискутував і за своїм філософським складом пішов у нього. Мати Івана, Катерина Олексіївна, прищеплювала дітям лю­бов до пісні, підтримувала їхній потяг до мистецтва. їхня сім’я була багатодітною: десять братів і сестер. Іван був четвертим у сім’ї, тому мусив заробляти : доглядав маленьку дитину в заможній родині, згадували. як, заколисуючи, інколи сам засинав. Прокидався від штовхана, що то було дивуватися — мав лише 6 років. Підробляв під час канікул і робив паралельно перші кроки з уроків художньої самодіяльності, найкраще проявив себе у драмгуртку.

У 1957 році Іван закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю  хормейстер художньої самодіяльності, а з 1957 по 1961 рік навчався у театрі-студії при Чернівецькому українському драматичному театрі імені Ольги Кобилянської, потім працював актором у тому ж закладі.

Там він познайомився з хористкою Марічкою, яка незабаром стала його дружиною.

У 1960 році кінорежисер Віктор Іларіонович Івченко в м. Києві на­бирав групу на кінфак. Іван успішно здав іспити, та його старались на театральний переманити. Тільки Івченко його нікому не віддавав. Віктор Іларіонович і до Сергія Йосиповича Параджанова його привів, коли той почав знімати твір М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Та на головну роль був затверджений Геннадій Юхтін. Здавалось, що Іван не відповідатиме поняттям про героя Коцюбинського. Вирішили зробити проби з поваги до Віктора Івченка. Сергій Параджанов не чекав чогось особливого, тому доручив Юрію Ільєнку провести зйомки, а сам пішов з павільйону. Через кілька хвилин Сергія Йосиповича наздогнав його по­мічник Юрій і промовив: «Щось неймовірне. Щось нелюдське. Щось за межами розуміння і сприйняття. Такого чуда я не бачив». Отак несподіванно для багатьох і дружини Івана Миколайчука — Марічки Миколайчук Івана було затверджено на головну роль. Під час зйомок і Параджанов захворів, а Івана запросив В. Денисенко у фільм «Сон» на роль Тараса Шевченка. А знятись у цій ролі, то була давня мрія І Миколайчука. Отак цей молодий леґінь з Чорториї знімався одразу аж у двох фільмах у головних ролях.

Його голос прозвучав з екранів у всьому світі. Згадаймо героїв І Миколайчука з картини «Білий птах з чорною ознакою», «Бур’ян»,Анничка», «Захар Беркут», «Пропала грамота», «Легенда про княгиню Ольгу», «Вавилон XX».

Золотий приз на VII Московському кінофестивалі одержав фільм (Білий птах з чорною ознакою». Основна тема стрічки (сценарій І. Миколайчука)— складна доля буковинського народу. Іван у цьому фільмі блискуче зіграв роль одного з синів Дзвонаря.

Американський космонавт Нейл Армстронг після перегляду цього фільму зізнався, що готовий летіти на Місяць, та лише з Іваном Миколайчуком.

 

Згадаймо і його пророчо-мудрий, сповідально-чесний «Вавилон XX». У цьому фільмі Іван виступив як режисер і актор. Він блискуче зіграв Фабіяна-грабаря і цирульника, доморощеного філософа, який від­мовився від клаптика землі, аби хай бути голодним га вільним. Його вір­ний і безвідмовний друг, а також єдина власність — цап, такий же бездо­мний і розсудливий, як хазяїн. Ця картина одержала три престижні пре­мії: і за кращу режисуру ,і за кращу акторську роботу, за кращий сценарій.

Іван Миколайчук пішов з життя у 46, не розкривши до кінця свій неординарний мистецький хист. А ще за життя він став легендою україн­ського і світового поетичного кіно.

5. Фольклор – основне джерело розвитку української анімації.

Українська анімація – явище непересічне. Стрічки режисерів В. Дах-на та Е. Кирича (серіал про козаків), Д. Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля», «Острів скарбів», «Крила»), Л. Зарубіна («Солом’яний бичок»), В. Гончарова («Чумацький шлях»), О Коваля («Йшов трамвай дев’ятий номер») прославили українську анімацію далеко за межами країни.

Анімація — мистецтво, яке потребує концентрації уваги, виснажливої щоден­ної праці. Цілий колектив художників,кіномитців, технічних працівників гарує не один рік, аби згодом потішити малечу десятихвилинним «мультиком». А от ре­зультат цієї праці залишається в серцях мільйонів глядачів на все життя, часто. Кадр з  мультсеріалу надихає на самостійну творчість. Таким є високе покликання, здавалося б, «не­серйозного» жанру мистецтва мультиплікації. Щоб анімаційний шедевр вийшов на екрани, одного хисту недостатньо. Адже кожний «кадр» ма­люють окремо. І техніки та матеріали малювання можуть бути різними: від простого олівця на кальці до найрізноманітніших фарб і плівок.

Багато українських анімаційних творів живиться народними тради­ціями. Про це свідчать мультфільми «Покрово-Покровонько» А. Трифонова, «А у нашого Омелечка…» Є. Сивоконя, «Солом’яний бичок» Л. За-рубіна, «Котигорошко» Б. Храневича, «Кривенька качечка» А. Грачової, мультсеріал «Лис Микита» (за сатиричною казкою І. Франка) В. Кме-тика. Фольклорні мотиви звучать і в «Енеїді» (за поемою І. Котлярев­ського) В. Дахна, трилогії Н. Василенко («Микита Кожум’яка», «Маруся Богуславка», «Сказання про Ігорів похід») та ін.

Глядацька аудиторія анімаційних фільмів дуже широка – це і малеча, і підлітки, і дорослі. Оскільки переважно мультфільми сюжетні, то дуже важливо, що несе цей сюжет, особливо для дитячої аудиторії. Яким стане в майбутньому покоління маленьких громадян, значною мірою залежить від побаченого на екрані.

6. Документальне кіно.

У чому полягає призначення доку­ментального кіно: нейтрально фіксува­ти події, спонукаючи глядача до їх осмис­лення, або ж подавати авторське бачення певної проблеми?

Побутує думка, що, на відміну від ігро­вого кінематографа, в якому найцінні­шим є режисерське бачення світу, в доку­ментальному кіно нас передусім цікавить дійсність як така, тож фігура «автора» тут має бути майже непомітною. Проте до суб’єктивного погляду режисера додаєть­ся й своєрідна «суб’єктивність» камери, яка пропонує окремі фрагменти дійсності й персонажів у певному ракурсі.

Першими документальними творами були кінохроніки та кіножур­нали, які розповідали про важливі факти й події суспільно-політичного життя. Кіножурналісти фіксували на плівці такі моменти історії та образи епохи, як битва за Крим, мітинг у визволеному Харкові, рейси агітпоїздів, радісні обличчя дітей з дитячого будинку тощо.

Документальне кіно радянського періоду було інструментом ідеоло­гічної пропаганди й слугувало державним інтересам, підпорядковуючи цьому всі засоби виразності. Кінохроніка тих часів засвідчує профе­сіоналізм та винахідливість операторів, оригінальне застосовування панорами, крупних планів, цікавих ракурсів; кіномитці намагалися донести до глядачів тему та ідею фільму. Скажімо, у зйомці мітингів, маніфестацій, вони використовували верхні точки зйомки, щоб показати масовість, масштабність події, водночас вдаючись до створення цікавих, характерних портретів (червоноармієць із гвинтівкою, селянин, що уважно слухає оратора, та ін.).

Серед фільмів, що демонстрували значні досягнення української кінодокументалістики, — перший звуковий документальний фільм, створений Дзиґою Вертовим «Симфонія Донбасу» (1930 р.). Стрічка була справді новаторською: режисер із захопленням зустрів ідею використання звуку в кіно, причому не лише музики, а й різноманітних «звуків життя». У Ленінграді було виготовлено спеціальну малогабаритну камеру звукозапису, за допомогою якої записали вуличні та виробничі шуми. У цьому фільмі вперше використано синхронізовані записи голосів героїв, документальну фонограму для життєво достовірного відтворення образів людей пращ, будівників соціалізму. Творче використання звуку підтверджує ряд епізодів, зокрема кадри шахт і заводів, озвучені фонограмою справжніх виробничих шумів, кадри святкової демонстрації, супроводжувані «святковим шумом» (піснями, лозунгами, привітаннями). Після перегляду «Симфонії Донбасу» в листопаді 1931 р. у Лондоні Чарлі Чаплін сказав: «Я ніколи не міг собі уявити, що ці індустріальні звуки можна так організувати, аби вони здавалися прекрасними. Вважаю цей фільм однією з найбільш бентежних симфоній, які я коли-небудь чув. Містер Дзиґа Вєртов – музикант. Професори повинні вчитися в нього, а не сперечатися з ним». Творчість Дзиґи Вєртова була відома у світі. У 1964 р. його фільм «Людина з кіноапаратом» кінокритики 24 країн занесли у двадцятку найкращих документальних фільмів усіх часів і народів.

Діапазон тем, яких торкаються сучасні українські документалісти, охоплює реальність від захопливих історій про людей, які живуть в екстремальних умовах війни, природних або інших катастроф до фактів порушення прав людини, зокрема дітей, жінок, осіб з обмеженими можливостями.

З-поміж цікавих документальних кінотворів минулого століття можна назвати фільми «Григорій Сковорода» І. Кавалерідзе, «Іван Франко» Т. Левчука. Українська документалістика цікава насамперед фільмами-портретами видатних особистостей. Наприклад, режисерська галерея Анатолія Сирих включає стрічки про відомих представників культури XX ст., часто не оцінених в Україні або й просто забутих. До неї вже ввійшли С. Параджанов, І. Миколайчук, художник Г. Гаврилен­ко, композитор В. Сильвестров, скульптор М. Грицюк та багато інших. Режисер орієнтується на підготовленого глядача, здатного без зайвих коментарів і пояснень вловити приховані кіно- або музичні цитати; про свою присутність митець нагадує лише інтелектуально насиченим монтажем, у якому немає випадкових кадрів і «фонових» мелодій. До фільмів такого жанру також належать стрічки «Микола Вінграновський у синьому небі» Р. Сергієнка та С. Тримбача, «З найкращими побажан­нями! Енвер» В. Мельникової про джазового та етногітариста кримсько­татарського походження Е. Ізмайлова, одного з десяти найвідоміших гітаристів світу, «Божичі» А. Харченко про однойменний фольклорний колектив, який збирає народні пісні в українських селах.

Завдяки документальному кіно глядач має можливість опинитися не тільки у світі високої культури, а й навпаки, – в епіцентрі жорстокої реальності, де життя ототожнюється з виживанням. Прикладом тако­го кіно може бути фільм «Чому білий птах з чорною ознакою?» (2006 р.) П. Фаренюка про двох братів-підлітків з бідного волинського села, яким доводиться рости без опіки батьків. Фільм вражає натуралістичністю ка­дрів і неймовірною, справді художньою, насиченістю сюжету.

Інші грані сучасного життя втілено в роботах «Під тінню мансард» М. Воротинцева, «Замки України» А. Сухарева.

 

VI. «Кінозал». Перегляд комедійного «козацького» мультсеріалу

В. Дахна.

VII. Закріплення вивченого.

І.     Назвіть види та жанри кінематографа.                                                                                          2.  Розкажіть про досягнення українського ігрового кіно.

  1. 3.  Які проблеми порушує сучасне документальне кіно?
  2. 4.  У чому полягає особливість української анімації?

5.  Висловіть своє міркування щодо ролі кіномистецтва в популяризації літературних творів. Знайдіть переваги та недоліки явища екранізації.

6. Уявіть себе кінопродюсером. Яку тему (сюжет) ви оберете для екранного втілення? Поясніть свій вибір.

 

VIII. Оцінювання з мотивацією.

ІХ. Домашнє завдання.

 

  1. За допомогою довідкової, науково-популярної та іншої літератури, Інтернету дослідіть творчий шлях Л. Бикова.
  2. Започаткуйте  відеотеку комедійного «козацького серіалу»  В. Дахна.
  3. Довідайтесь, які кінофестивалі і конкурси проводяться в Україні для відзначення кращих творів кінематографа.
ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

14 Ігровий кінематограф Світове значення творчості О Довженка (1.0 MiB, Завантажень: 27)

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Ігровий кінематограф. (887.1 KiB, Завантажень: 32)

завантаження...
WordPress: 23.06MB | MySQL:26 | 0,329sec