Громадське доручення. Менеджер дозвілля. (Ігри на свіжому повітрі)

Громадське доручення. Менеджер дозвілля. (Ігри на свіжому повітрі)

Прихований дзвіночок

Цю гру можна проводити і на вулиці, і в кімнаті. Визначивши того, хто водитиме, всі стають по колу або по прямій лінії. Тримаючи руки за спиною, гравці обережно, так, щоб дзвіночок не задзвенів, передають його один одному, а той, хто водить, старається визначити, у кого знаходиться дзвіночок та вихопити його. Якщо він стоїть далеко від дзвіночка, гравці можуть задзеленчати, щоб подражнити його. Водити починає той, у кого дзвіночок забрали.

 

Дзвіночок тут

 

У центр кола виходять троє гравців: двом із них зав’язують очі, а третьому дають дзвіночок. Гравець час од часу дзвонить, а двоє інших намагаються його вихопити. Той, в чиїх руках дзвіночок, може створювати такі ситуації, коли гравці з пов’язками на очах ловлять один одного. Коли хтось із учасників упіймає того, хто носиться з дзвіночком, вони міняються ролями.

 

Дзвін

 

У цій грі можуть брати участь 20—30 чоловік.

Перед початком гри один із учасників за жеребкуванням починає водити, його називають «язичком».

Інші учасники гри беруться за руки й утворюють коло, тобто «дзвін», і починають повільно рухатися то в праву, то в ліву сторону. У цей час «язичок» намагається роз’єднати руки гравців, — розбити «дзвін», і вирватися з кола. Якщо йому це не вдалося з першого разу, він має право на ще дві спроби, віднайшовши найбільш слабкі місця в колі.

Тільки-но «язичкові» вдасться вирватися з кола, він прагне добігти до прапорця, платка або шапки, покладеної від кола на відстані 50 м, а всі, хто стояв у колі, біжать за ним і стараються торкнутися до нього рукою, перед тим, як він ухопить прапорець. Хто це зробить, той і починає водити, тобто стає «язичком» і займає місце в центрі кола.

Якщо ж той, хто водить, добіг до прапорця і ніхто його не впіймав, то він повертається на своє місце, і гра продовжується спочатку.

 

Хто шепоче?

 

На середину кола або кімнати виходить один із гравців з пов’язкою на очах. До нього по черзі підходять усі інші та кожен щось шепоче на вухо. Потрібно по голосу дізнатися, хто шепоче, назвати його ім’я, і тільки тоді можна зняти пов’язку та помінятися з ним ролями. Щоб не бути впізнаним, кожний старається змінити голос і манеру розмови, і це дуже ускладнює задачу. Потрібно бути дуже уважним, щоб навіть у зміненому голосі вловлювати знайомі інтонації та визначати, хто шепоче.

 

 

Гілочка

 

У грі можуть одночасно брати участь 15—20 і більше чоловік. Для гри потрібна гілочка верби або іншого дерева.

Учасники гри утворюють погано зімкнене коло. Руки тримають за спиною та передають один одному гілочку. У центрі кола — той, хто водить. Його задача — знайти та захопити гілочку. Задача нелегка. Якщо той, хто водить, трішки повернеться спиною до того, у кого гілочка, то останній швидко проводить гілочкою по його спині, відразу ж гілочку забирає назад і передає по колу.

Якщо тому, хто водить, вдається захопити гілочку, він перестає водити та стає в коло.

На його місце стає той гравець, у якого була виявлена гілочка.

Якщо під час передачі гілочки по руках вона впаде на підлогу чи на землю та той, хто водить це помітить, тоді гравець, у якого впала гілочка, замінює того, хто водить.

 

Рибки

 

Для цієї гри потрібна «вудочка», тобто довга мотузка. «Вудочку» одним кінцем прив’язують до загорожі, стіни дерева або спеціально вбитої в центрі майданчика палиці.

Один із гравців за жеребкуванням обирається «приманкою».

Узявшись за вільний кінець мотузки, він старається, не випускаючи мотузку з рук, торкнутися когось із гравців, тобто впіймати «рибку».

Інші гравці намагаються «клюнути приманку» — легенько вдарити того, хто водить, щоб «приманка» його не впіймала. Гравець, упійманий «приманкою», стає до «вудочки» і робиться «приманкою», після чого продовжується гра.

 

Біла паличка

 

У цій грі всі учасники діляться на дві команди та вибирають із свого середовища двох капітанів. Це зазвичай найсильніші та найспритніші гравці, які вміють відстояти свою команду. У кожної команди своя паличка. Вона має довжину 40—50 см і товщину 2—3 см. Зовні палички однакові, але кожна має свій розпізнавальний знак, який повинні знати всі члени команди. Суддя, який слідкує за правилами гри, шикує обидві команди з капітаном попереду та подає сигнал.

За першим сигналом капітани міняються своїми паличками. За другим сигналом вони кидають паличку якомога далі. Суддя ж слідкує за тим, щоб ніхто не виходив за лінію і не вибігав раніше.

Після того, як палички кинуті, гравці обох команд біжать уперед, стараючись       швидше добігти до своєї палички.

Задача капітанів — якомога далі закинути палички, щоб гравці команди «суперника» не встигли раніше доставити їх судді.

Команда, яка змогла першою віддала паличку, вважається переможцем. Але передавати її судді може тільки капітан. Тому той, хто перший піднімає паличку, повинен встигнути її передати як естафету капітанові, а той уже біжить із нею до судді.

 

Громадське доручення . Друзі спорту .

 

Фізкультхвилинки

 

І. Хто там, хто там вже втомився (оплески)

І наліво похилився? (нахили)

Треба всім нам разом встати, (встають)

Фізкультпаузу почати (оплески)

Руки вгору, руки в боки.

І зроби чотири кроки.

Руки вгору, руки вниз,

На сусіда подивись.

І тихесенько сідай,

Працювати починай.

ІІ. Я біжу, біжу по гаю (біг на місці)

Я метелика впіймаю, (імітація ловлі метелика)

А метелик не схотів

І від мене полетів (імітація польоту)

ІІІ. Раз – два – дерева, (оплески в такт)

Три – чотири, вийшли звірі (імітація рухів звірів, тупцювання, стрибки)

П’ять – шість – пада лист (імітація руками падіння листа)

Сім – вісім – птахи в лісі (махання руками)

Дев’ять – десять – це сунички (підведення голови)

Підняли червоне личко

ІV. Гуси сірі прилетіли (імітація польоту)

На галявинці всі сіли (присідання)

Посиділи, посиділи, підвелися

Швидко, швидко полетіли. (імітація швидкого польоту)

V. Сонце ходить високо – о-го-го (руки вгору)

Риба плава глибоко (руки в сторони, клацати язиком, тупотіти ногами)

Звук наш чути далеко – о-го-го

Всім нам дихати легко (руки вгору, різко через сторони вниз – ух!)

 

VІ. Щось не хочеться сидіти,

Треба трохи відпочити.

Руки вгору, руки в боки,

І зроби чотири кроки.

Плесніть, діти, кілька раз

За роботу – все гаразд.

VІІ. Руки витягли поширше – один, два

Нахилилися по нижче – три, чотири,

Стали. Треба трішки пострибать.

Один, два, три, чотири, п’ять.

Стали. Ніжку на носок, потім на п’ятку –

Всі ми робимо зарядку.

 

vш. Дорогі мої маляти, мийте руки, мийте шию (виконуються відповідні рухи)

Мийте ноги і лице,

Це здоов’я принесе!

Станьмо, діти, рівненько.

Отак! Отак!

Вклонімося низенько.

Отак, отак!

Далі руки отак в боки.

Веселенько підем в скоки!

Отак усі стриб, стриб,

А ніжками диб, диб.

Вгору ручки піднімай,

І всі разом присідай!

Станьмо знов рівненько,

Сідаймо спокійненько!

 

 

Раз, два, три, чотири, п’ять!

Час прийшов нам спочивать!

Тож піднімем руки вгору,

Ніби глянемо на зорі!

А тепер всі руки в боки,

Як зайчата – скоки, скоки!

Десять, дев’ять, вісім, сім –

До роботи час усім!

 

Раз, підняти руки вгору,

Два – схилитися додолу.

Не згинайте, діти, ноги

Як торкнетися підлоги.

Три, чотири – прямо стати,

Будем знову починати.

завантаження...
WordPress: 22.89MB | MySQL:26 | 0,334sec