ГРА В ЖИТТІ ДОШКІЛЬНИКА

Ужиття дітей світ входить поступово. Спочатку дитина пізнає те, що н оточує в сім’ї, в дитячому садку. Важливу роль при цьому відіграють щоденні враження від спілкування з людьми.

Дошкільник не може лише спостерігати, він прагне до активної взаємодії з навколишнім середовищем. Світ, який відкрив свої таємниці, пробуджує в дитини безліч запитань, бажання пізнати більше.

Задовольнити дитячу допитливість, залучити її до активного пізнання довколишнього світу допоможе гра – провідний вид діяльності дошкільника, який має багатогранний вплив на психічний розвиток дитини.

Без гри немає та й не може бути повноцінного розумового розвитку. Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе в світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона — засушена

квітка. В.Сухомлинський

Видатний психолог Л.Виготський підкреслив неповторну специфіку дошкільної гри, в якій формуються всі компоненти особистості дитини, відбуваються значні зміни в психіці, готується перехід до нової, вищої стадії розвитку. У грі виразно проявляються особливості мислення й фантазії дитини, її емоційність, активність, розвивається творчість, потреба у спілкуванні. Без гри немає повноцінного естетичного й вольового розвитку дитини, без гри немає виховання особистості.

Гра — це серйозна справа й для самої дитини. Гра — це дитяча безпосередність, наївність, деколи лукавство чи здивована серйозність. Для дитини гра не завжди цікава забава, частіше — це праця, переборювання себе.

Гра — це фантастичний світ, звільнений від деспотизму дорослих, світ відкриття бажань, світ реалізації нереалізованого.

«Гра дітей — дзеркало суспільства» — тонко підмітив чеський письменник Юліус Фучік. Життя суспільства відображається у грі в усьому: в сюжеті і правилах, у взаєминах дітей один із одним, у їхніх діях, вчинках, розмовах, репліках. Ігри допомагають дітям засвоїти норми поведінки, вчитись уважно, доброзичливо, турботливо ставитися один до одного, дружно працювати, бути ввічливим.

Діти, дитинство, гра. Ці поняття на перший погляд багатьом здаються ясними й неподільними. Все так просто: якщо дитина здорова, вона звичайно грається.

У педагогічній літературі поняття «гри» як відображення дійсності життя вперше було висловлено великим педагогом К.Ушинським. Оточуюче нас середовище, говорить він, має величезний вплив на гру; «воно дає для неї різноманітний і дійсний матеріал». К.Ушинський доводить, що зміст гри впливає на формування особистості дитини. «Не думайте, що все пройде безслідно, пропаде разом із розбитими ляльками, розламаними барабанами; ймовірно, що з цього з’являться асоціації, уявні ланцюжки цих асоціацій зв’яжуться в одну велику сітку, яка визначить характер і напрямок життя людини».

Гра — це вимога юного організму й намагання дитини пізнати навколишнє життя. Дитяча гра це діяльність цілеспрямована, свідома, творча, яка зміцнює фізичні сили дитини, розвиває організаторські здібності, уяву, фантазію, творчість, об’єднує дитячий колектив.

Ці висловлювання підтверджуються даними фізіології. І.Сєченов говорить про природну властивість нервово-психічної організації людини — намагання зрозуміти навколишнє. У дитини це виражено в запитаннях, з якими вона звертається до дорослих, а також в іграх.

Дошкільний період — початковий етап освоєння суспільного досвіду. Дитина розвивається під впливом вражень від оточуючого світу, у неї рано з’являється інтерес до життя й роботи дорослих. Важливо, щоб діти самі вигадували ігри, ставили собі мету. Процес гри полягає в здійсненні поставленої мети; діти складають план, обирають засоби здійснення його. З розвитком дітей, зростанням їхнього усвідомлення складнішою стає мета, чіткішим план, потроху гра переходить у суспільну роботу.

Гра — найбільш доступний дитині вид діяльності, своєрідний спосіб переробки отриманих вражень. Вона відповідає наочно-образному характеру мислення, емоційності. Наслідуючи в грі працю дорослих, їхню поведінку, діти ніколи не залишаються байдужими. Враження життя пробуджують у них різноманітні відчуття, мрії про те, щоб самим керувати кораблями й літаками, лікувати хворих тощо. У грі виявляється переживання дитини, її ставлення до життя.

Чим приваблює дитину гра? Самим процесом. Але дія в грі особлива, несправжня. Вже до трьох років діти починають усвідомлювати різницю гри й не гри, а до 4—5 років ця відмінність справжньої дії й ігрової вже чітко формулюється ними. «Це ж не насправді…», «Давай, нібито я їхав….» тощо. Ці «не справді», і «нібито», тобто дії в уявній ситуації, роблять гру засобом самореалізації дитини. У грі вона може робити все, що хоче, все у неї «виходить». У грі дитина така, якою їй хочеться бути — добрий хлопчик, красива принцеса, мандрівник; у грі дитина там, де їй хочеться бути — на місяці, на дні моря, у школі. Вона учасник захопливих подій: лікує хворих, воює з драконом, гасить пожежу.

Таким чином, до гри дітей спонукає намагання ознайомитися з навколишнім світом, активно діяти у спілкуванні з однолітками, брати участь у житті дорослих, здійснювати свої мрії.

На думку С.Рубінштейна, «у грі, як у фокусі, збираються, проявляються й через неї формуються всі сторони психічного життя особистості». Спостерігаючи за дитиною, яка грається, можна дізнатися про її інтереси, виявити особливості характеру, ставлення до товаришів і дорослих.

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, морального, трудового й естетичного виховання дошкільнят. Дитині потрібна активна діяльність, яка підвищує її життєвий тонус, задовольняє інтереси. Ігри необхідні для здоров’я дитини, вони роблять її життя змістовним, повним, формують упевненість у своїх силах. Не даремно відомий педагог і лікар Є.Аркін назвав ігри психічним вітаміном.

Гра — самостійна діяльність, у якій діти вступають у спілкування з ровесниками. їх об’єднує загальна мета, спільні зусилля для її досягнення, загальні переживання. Ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини, сприяють формуванню добрих почуттів, навичок колективного життя.

Діти граються тому, що це приносить їм задоволення. Разом із тим ні в якій іншій діяльності нема таких суворих правил, як у грі. Ось чому гра дисциплінує дітей, привчає їх підкоряти свої дії, відчуття й думки поставленій меті. Іншими словами, для дитини гра — це її незалежна діяльність, у якій вона може реалізувати свої бажання й інтереси.

Для дитини гра — засіб самореалізації й самовираження. Вона дозволяє їй вийти за рамки обмеженого світу й побудувати свій власний світ. Гра дозволяє дитині зупинити мить, повторити й прожити її ще багато разів. Наприклад, дитина їздила з батьками на теплоході, тепер ця приємна подія може постійно повторюватися в грі. Гра допомагає дитині не тільки одержати задоволення від «повторення» приємних подій, але й позбутися неприємних переживань, відчуттів незадоволення, якщо щось їй не вдалось у житті.

Розвивальне значення гри різноманітне: дитина пізнає навколишній світ, розвиваються її мислення, почуття, воля, формуються взаємини з ровесниками, відбувається становлення самооцінки й самосвідомості. У грі діти знайомляться з діями й стосунками дорослих. Під час гри діти беруть на себе різноманітні ролі, ніби замінюють людей, які знаходяться між собою в певних соціальних взаєминах.

У грі в дітей складається символічна (знакова) функція свідомості, яка полягає у використанні замість реальних предметів їхніх замінників. В ігровій ситуації дитина починає використовувати предметні (кубики замість мила, стілець замість автомобіля) і рольові заміщення. Використання зовнішніх реальних замінників переходить у використання замінників внутрішніх, образних, а це перебудовує психічні процеси дитини, дозволяє їй формувати уявлення про предмети та явища дійсності, застосовувати їх при вирішенні різноманітних рольових задач.

Л.Виготський, визначаючи гру провідною діяльністю, підкреслював, що граючись, дитина оволодіває вмінням аналізувати, узагальнювати, запам’ятовувати та пригадувати необхідне в даний момент. У грі дитина навчається стримувати бажання, контролювати свої дії, набуває здатності цілеспрямованої поведінки, керуючись усвідомленою метою.

Великий вплив на поведінку дошкільника має ігровий образ. Створюючи той чи інший образ, дитина вірить тому, що створює. Роль, яку виконує дитина у грі, виховує в неї почуття відповідальності, прагнення довести почате до кінця. Якщо вона кине доручену їй роль або буде виконувати її погано, то гра розпадеться, стане нецікавою… На наступний раз таку дитину товариші можуть не прийняти у гру.

Розігруючи роль, дитина наслідує не тільки ту чи іншу людину, але й її ставлення до людей, до обов’язків, почуттів, переживань. Що сильніше вона захоплена роллю, то краще може керувати своїми вчинками: моряки слухають свого капітана, вчать новачків допомагати один одному. Захоплюючись сміливістю й мужністю льотчиків, моряків, дитина сама намагається бути сміливою, організованою. Граючись, різка дитина стає м’якою, ласкавою, чуйною, турботливою, доброю.

Кожна гра ведеться за певними правилами. Ці правила диктуються змістом гри. Взявши на себе роль, дитині значно легше й успішніше підкорятися правилам, які диктує ця роль, ніж тим же правилам поза грою. Це відбувається тому, що більшість правил у грі встановлюється самими дітьми, й виконання їх у ігровій обстановці приносить дітям задоволення. Вони беруть на себе роль дорослих вибірково, відчуваючи певні симпатії до того чи іншого образу. Граючись, дитина порівнює себе з дорослою людиною, вона діє, як лікар, космонавт, будівельник, капітан, при цьому зберігаючи всі вимоги, пов’язані з роллю. Ці вимоги відповідають її інтересам, смакам, бажанням, стають її власними й супроводжуються непідробними почуттями радості, захопленості або, навпаки, щирого смутку й горя.

виховання не повинні протиставлятися. Це два потоки, що зливаються й течуть поруч, інколи відриваючись один від одного, але завжди живляться з одного джерела — невичерпної активності дитини, з якої б’ють джерела її творчості, фантазії, жадібної допитливості, життєздатності. Гра допомагає формуванню в дітей звички працювати, дає радість творчості. Дітям приносить задоволення пошук способів розв’язання конструктивних задач. Проявляючи дивовижну винахідливість, вони вигадують, як зробити підйомний кран, велику вантажівку для перевезення будівельних матеріалів. Виготовляючи іграшки для колективної гри, діти разом обговорюють, що й як вони зроблять, об’єднуються для спільного виконання задуманого. Діти зустрічаються з необхідністю порадитися з другом, надати допомогу один одному. Вдало зроблена іграшка сприяє розвитку змісту гри, збагачує її, робить більш тривалою, а інтереси дітей стійкішими. Гра стає джерелом формування нових дій, бажань, умінь, почуттів. Себе дитина асоціює з тим, що відбувається через її свідомість із героями. Почуття, які пробуджуються в дитини, не пропадають, а проявляються протягом довгого часу в творчій грі, вони закріплюються в корі головного мозку, стають більш стійкими.

А.Макаренко писав, що хорошою можна вважати гру, в якій проявляється або радість творчості, або радість перемоги, або радість естетична. Будь-яка фантазія викликає прагнення дітей до самостійності, але не всяка самостійність веде до хорошої гри. Самостійність — це риса особистості, яка виховується на основі природного намагання дитини до активності («Я сам!»).

Гра — справа серйозна! Цю фразу ви, мабуть, чули. У будівельників є таке поняття — «нульовий цикл», воно означає перші підготовчі роботи, закладку фундаменту будівлі. Ігрова діяльність дитини це «нульовий цикл» її майбутньої особистості. Гра як провідний вид діяльності в дошкільний період має глобальний вплив на психічний розвиток дитини, на становлення її особистості. Вона виступає важливим засобом соціалізації дитини, засвоєння теоретичного й особливо практичного соціального досвіду.

Гра — це робота дитини над собою. Важливо не те, що дитина при цьому готується до майбутньої дорослої діяльності, у своїй уяві оволодіває професією, поки що для неї недосяжною, й не те, що в грі вона витрачає зайву енергію, головне — дитина переборює свою природну обмеженість, недосконалість.

ник, вона подорожує на килимі-літаку, будує великі замки, вона може це все. Ось тут непомітно для дитини здійснюється в ній велика робота — зміна самої себе: засвоєння нових пластів життя; тренування пам’яті, мислення, уяви, отримання нових знань про взаємини людей, про природу. Виконуючи ту чи іншу роль, вона нібито готує себе до майбутнього, до життя дорослих. Можна сказати, що фантазія для дитини — це «машина часу», вона дає їй велику можливість пожити тим життям, яке буде в неї через декілька років.

Ми, дорослі, часто забуваємо, що світ дитини відрізняється від нашого: гра — спосіб пізнання реальності, моделювання взаємин із оточенням, й тут дуже важливо, які іграшки дитина отримує, в які ігри грається. Не розкішна дорога іграшка потрібна дитині, а така, що розвиває розум і уяву, підштовхує до творчості. Іграшка повинна бути такою, щоб із нею можна було активно діяти, наприклад, одягати й роздягати ляльку, рухати потяги й вантажівки, перевозити на них людей і вантаж. Чим більше іграшка дає можливості для різних дій і комбінацій, тим вона цікавіша для дитини й тим більше її виховне значення. Іграшка повинна бути привабливою, красивою, але простою. Естетичне оформлення її визначається змістом, призначенням, матеріалом. Іграшка не повинна бути небезпечною для дитини.

Серед іграшок особливе місце займає лялька. Лялька для дитини — не предмет, не річ, а особистість, дитина переносить на неї те виховання, яке отримує сама. Лялька своєрідний представник людини в грі, її треба берегти, розвивати з нею цікаву гру. Лялька — образ людини. Ігри з ляльками можуть бути своєрідною школою виховання почуттів, естетичного смаку.

завантаження...
WordPress: 22.81MB | MySQL:26 | 0,370sec