Хорова, вокально–симфонічна та симфонічна музика. Камерні жанри вокальної та інструментальної музики. Напрями популярної музики. Музичне виконавство та освіта

ТемаХорова, вокально–симфонічна та симфонічна музика.  Камерні жанри вокальної та інструментальної музики. Напрями популярної музики. Музичне виконавство та освіта.

Мета: Розширити та поглибити знання учнів щодо музичного мистецтва та його видів; ознайомити з кращими зразками класичного інструментального мистецтва; розвивати вміння аналізувати жанри й форми вокальної та інструментальної музики; виховувати слухацьку культуру, любов до музичного мистецтва.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Оснащення уроку: Портрети композиторів, зразки для слухання музики, ПК, проектор, повідомлення учнів.

Хід уроку:

І. Організація класу.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

(Оголошення теми і мети)

ІІІ. Викладення нового навчального матеріалу.

  1. 1.     Розповідь вчителя з елементами бесіди.

 

–         Які ви знаєте співацькі голоси?

–         Як розрізняють спів за кількістю учасників?

–         Пригадайте з курсу музичного мистецтва, що таке пісня, романс, хор?

–         Пригадайте жанри хорової музики.

–         Що вам відомо про такий жанр як опера?

 

  1. 2.      Розповідь вчителя. Словникова робота.

 

Музичний жанр( з французської – рід, вид.тип, манера) – багатозначне поняття, що характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами з огляду на їх походження, умови виконання,сприймання та інші ознаки (зміст, структура, засоби виразності, склад виконавців тощо).

 

Розрізняють такі жанрові групи:

– народно – побутова музика

– естрадно – розважальна музика

– камерна музика

– симфонічна музика

– хорова музика

– театральна музика

 

А)   Інструментальна музика – музика, призначена для виконання на різних музичних інструментах. Вона може виконуватися солістом, ансамблем або оркестром.

Найдосконалішим видом інструментальної музики є музика для симфонічного оркестру. В ньому представлено струнні, духові а також ударні інструменти.

Для симфонічного оркестру пишуть твори різних жанрів:

–         симфонія

–         увертюра

–         симфонічна поема

–         інструментальний концерт

 

Симфонія (з грецької – співзвуччя) – великий твір для симфонічного оркестру, написаний у формі сонатного циклу. Як правило, він складається з чотирьох частин.

Багато спільного з симфонією як за змістом,так і за формою має жанр інструментального  концерту.

 

 Концерт (з латинської  – змагатися) – 1. Жанр великого музичного твору віртуозного характеру для солістів з оркестром, написаного частіше у формі сонатного циклу. 2. Публічне виконання музичних творів.

 

Улюбленими номерами концертних програм симфонічної музики завжди були увертюри.

 

Увертюра (з латинської – відкриття, початок) –  інструментальний вступ до театрального спектаклю (опери, оперети, балету), контати чи ораторії, кінофільму.

Соната( з італійської-звучати) – циклічний твір для одного або декількох інструментів.

 

Б)Хорова музика – музика, музика призначена виконанням хоревими колективами.

Це найдемократичніший і найдоступніший вид музичного мистецтва. Хорове мистецтво зародилося  у театрі Давньої Греції, де хор був головною дійовою особою вистави. З часом хоровий спів став самостійним  видом музичної культури.

 

Хор – музичний твір призначений для хорового виконання.

Хорові твори різняться за масштабами і формами:

–         строфічні (куплетні) побудови

–         складні монументальні ( хори Г. Генделя, Й. С. Баха).

До вокальної музики належать і хорові жанри: контата і ораторія, які є спорідненими.

Жанр ораторії зародився в Італії наприкінці 16 століття. Віруючі збиралися для проповідей й читання Біблії у спеціальних приміщеннях при церквах – ораторіях. Проповіді і читання завжди супроводжувалися музикою. Саме так виникли духовні твори – ораторії, в яких оповідальний характер переважав над драматичним розвитком  та навіть існувала особлива партія оповідача.

 

Ораторія – великий концертний твір для солістів, хору та симфонічного оркестру, написаний на певний сюжет.

 

Ораторія призначена для концертного виконання без сценічної дії,декорацій та костюмів.

У 17 столітті в творчості італійських композиторів контата – це розгорнута сольна п’єса  для співу сольного характеру. Пізніше до контати почали включати і хори. Розрізняють контати ліричні, урочисті,духовні, комічні тощо. На відміну від ораторії,  в кантаті сюжетний розвиток зазвичай відсутній, вона є втіленням певної думки, ідеї.

Нині ораторіями та кантатами називають великі вокально – симфонічні твори, присвячені важливим подіям нашого життя.

Кантата – твір для співаків–солістів, хору та оркестру, дещо менший за розмірами, ніж ораторія, призначений для концертного виконання.

 

 В)  Вокальна музика – це музика, що призначається для виконання голосом.

Вона є найдавнішим видом музичного мистецтва. Ще на зорі існування людського суспільства, коли людина тільки навчилася користуватися мовою,виникли перші примітивні форми вокальної музики – мисливські та войовничі заклики, пастуші оклики…Народна пісня – це неперевершений зразок високого мистецтва, джерело національної своєрідності.

Для більшості людей зустріч з музичним мистецтвом починається з пісні.

Простота і доступність – такими є головні секрети всемогутності пісні. Навіть складні серйозні теми  розкривають ся в ній простими щирими словами у поєднанні з нескладною виразною мелодією, яка легко запам’ятовується. Злиття музики і поезії народжує чудовий сплав, у якому обидва мистецтва ніби підсилюють свій вплив: музика стає конкретнішою. Зрозумілішою, а поетичні рядки сповнюються чарівністю живого почуття, що містить у собі мелодія.

Узагальнення визначних явищ у житті народу, найвищий прояв його патріотичних почуттів – це пісня – гімн.  У перекладі з грецької це означає  урочисту хвалебну пісню. Так у давнину  називалися піснеспіви,які складалися на честь богів та героїв.

( Розповідь супроводжується слайдами)

  1. Робота в групах.

 Клас ділиться на 4 групи. Групи опрацьовують і обмінюються інформацією про музичні відкриття ХХ століття.

1 група – Джаз.

2 група – Рок – музика

3 група – Поп – музика

4 група – Диско

(Висновок підводиться вчителем та супроводжується слайдами).

 

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

 

Завдання: Заповніть таблицю, порівнявши напрями масової музики.

 

 

 

Характеристики Джаз Рок Диско Поп – музика
Витоки стилю
Особливості
Тематика творів

 

 

V. Підсумок уроку.

Аналіз та оцінювання роботи учнів на уроці.

 

VІ. Домашнє завдання.

 

Підготувати повідомлення про життєвий та творчий шлях  Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, С. Людкевича, М. Скорина, Є. Станкевича, В. Косенко, В. Берлінського.

 Додаток

Косенко Віктор Степанович

1918 року закінчив Петроградську консерваторію по класам композиції у Н. А. Соколова та фортепіано у І. С. Миклашевської. З 1918 викладав у Музичному технікумі в Житомирі (пізніше — директор Житомирського училища). В 1938 році училищу було присвоєно його ім’я. З 1929 викладав у Київському музично-драматичному інституті (з 1932 — професор). В 1934-37 працював у Київській консерваторії.В історію української музики Віктор Косенко увійшов, насамперед, як неперевершений лірик. Його вокальна, камерна і симфонічна творчість наповнена романтичними інтонаціями слов’янської музики і народної пісні.

Житомирське музичне училище ім. В. С. Косенка

Одному з небагатьох українських композиторів того часу — Косенкові пощастило отримати європейську музичну освіту. Його дитинство пройшло у Варшаві. Він був справді вундеркіндом: у шість років, не знаючи нот, грав на слух Патетичну сонату Бетховена. Унікальні здібності хлопчика розвивали професори Варшавської консерваторії. Музичну освіту Косенко продовжив у метрів Петербурзької консерваторії. Її тодішнім директором був відомий російський композитор Олександр Глазунов. Оцінивши обдарованість Косенка, Глазунов звільнив його від платні за навчання. У Петербурзі юний музикант зустрічався з Рахманіновим, Скрябіним. Більшу частину життя Віктор Степанович прожив у Житомирі. Тут Косенко і його друзі-музиканти створили мистецьке середовище, яке не поступалося столичному. Як згадує співачка Зоя Гайдай, їхніми слухачами були, насамперед, селяни, робітники і солдати. На життя молодий Косенко заробляв ілюструючи музикою німі фільми. Сучасники розповідають, що глядачі бігали за ним із кінотеатру в кінотеатр, щоб послухати дивовижну гру музиканта. Адже Косенко був феноменальним піаністом. Він залишив по собі десятки творів, які увійшли у золотий фонд української фортепіанної музики. Серед них Альбом дитячих п’єс, на якому зростало багато поколінь юних піаністів. Композитор прожив лише 42 роки. Уже професор Київської консерваторії, Косенко створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Вона прозвучала лише в наші дні.Виступав як піаніст з сольними концертами та в ансамблях. В своїй творчості, різноманітній по жанрах і переважно ліричній по характеру, В. Косенко спирався на традиції російської (П. І. Чайковський, С. В. Рахманінов, О. Скрябін) та української класики (М. В. Лисенко).

 

 

                         

                            Скорик Мирослав Михайлович

Народився 13 липня 1938 року у Львові. Походить з інтелігентної родини, його батьки отримали освіту у Віденському університеті, а бабця була рідною сестрою оперної співачки Соломії Крушельницької. З окупацією Західної України у 1939 року СРСР, сім’я Скориків, як і багато інших українських інтелегентних сімей зазнавала втрат. В роки війни старший брат М. Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії. З поверненням радянського режиму, 1947 року родину Скориків було репресовано та вислано в Сибір. Лише після смерті Й.Сталіна, 1955 року родині Скорика було дозволено повернутися до Львова.Перше знайомство з музикою отримав у сім’ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано. З 1945 року відвідував музичну школу у Львові. У 1955—1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова І. Франка. По завершенні стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф’єва», отримав наукову ступінь кандидата мистецтвознавства.

З 1966 р. до кінця 1980-х рр. викладав композицію у Київській консерваторії. Тривалий час працював в США, з 1996 — Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. З 2002 — художній керівник фестивалю «КиївМюзікФест». В 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», у 2006—2010 роках — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери

Його твори регулярно виконуються в Україні, інших країнах колишніх республіках СРСР, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступає як диригент і піаніст з виконанням власних творів.

У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, органічно пов’язаної з різноманітними первинними жанрами; дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу.

 

 Борис Миколайович Лятошинський

Народився у Житомирі в сім’ї інтелігентів: його батько Микола Леонтійович був вчителем історії, крім педагогічної роботи займався науковою діяльністю у галузі історичних наук, а як директор різних гімназій, вів громадсько-освітню роботу в Житомирі, Немирові, Златополі. Мати добре грала на фортепіано й співала.

Житомирська гімназія № 2, в якій навчався Борис Лятошинський

З ранніх років виявив велику музичну обдарованість, вчився грати на скрипці і фортепіано. В 14 років написав кілька музичних творів, серед яких — для фортепіано, фортепіанний квартет. Перші твори молодого композитора з успіхом виконувалися в Житомирі. Відвідував житомирську гімназію, закінчив її у 1913.У 1913 році Б. Лятошинський переїхав до Києва, та поступив на юридичний факультет Київського університету. Одночасно готувався до вступу в тільки-но відкриту консерваторію, приватно навчаючись музиці у професора Київської консерваторії Р. Глієра: після запрошення останнього став студентом його класу. А вже в 1914 році відбулося знайомство Б.Лятошинського з майбутньою дружиною Маргаритою Царевич.Закінчив у 1918 юридичний факультет Київського університету, у 1919 року — Київську консерваторію у класі композиції Р. Глієра. Із вдячністю згадував роки навчання у Р.Глієра, у його спогадах про Глієра читаємо: «Він вимагав тільки одного: щоб ми були щирі у своїх музичних висловлюваннях, щоб у них незмінно відчувалась правдивість думки і почуття, щоб ми неухильно підвищували свій професіоналізм»[1]. Творчі зв’язки з Глієром Лятошинський підтримував, з часом вони переросли у щиру людську дружбу. Серед творів консерваторських років сам композитор виділяв як цілком зрілі два: Струнний квартет № 1, ор. 1 і Симфонію № 1, ор. 2.

З 1920 року Б. Лятошинський викладає музично-теоретичні дисципліни на виконавських факультетах Київської консерваторії, а з 1922 року — веде клас композиції. Першими його випускниками (1925) були згодом відомі митці — музикознавець І. Ф. Белза і композитор Г. П. Таранов.20-ті роки стали для Лятошинського періодом творчої зрілості, формування індивідуального стилю. У першій половині 20-х років він глибоко цікавився новою музикою, стежачи за здобутками як російських композиторів (С. Прокоф’єв, І. Стравінський, М. Мясковський), так і західних (А. Шенберг, А. Берг, Б. Барток, А. Онеггер та ін.). З 1922 по 1925 роки Борис Лятошинський очолював Асоціацію сучасної музики при Музичному товаристві імені М. Д. Леонтовича. На засіданнях асоціації митці знайомилися з музикою XX ст.

У той період композитор звертався переважно до камерних жанрів. Він написав струнний квартет № 2, Тріо для фортепіано, скрипки і віолончелі, дві сонати для фортепіано, цикл фортепіанних п’єс «Відображення» і низку романсів на вірші Г. Гейне, К. Бальмонта, П. Шеллі, І. Буніна, М. Метерлінка та ін. Музичні теми деяких ранніх творів композитор пізніше використав у великих симфонічних полотнах (наприклад, музична тема з «Відображень» з’явиться у Симфонії № 4).

Друга половина 20-х років була не менш інтенсивною у творчості Б. Лятошинського. Композитор написав Струнний квартет, № 3, Сонату для скрипки й фортепіано, Баладу для фортепіано; тоді ж він знову звернувся до великих форм («Увертюра на чотири українські народні теми», опера «Золотий обруч» за повістю І. Франка «Захар Беркут»). «Увертюра» для симфонічного оркестру відзначена першою премією на республіканському конкурсі разом із Симфонією № 2 Л. Ревуцького.

30-ті роки — важливий етап у творчій біографії Лятошинського. Композитор знову звернувся до великих оркестрових форм, створив сюїту з своєї музики до кінофільмів (1931—1932) та Симфонію № 2 (1936).У цей час композитор писав також романси на вірші О. Пушкіна, І. Франка, Л. Первомайського, зробив десять обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано, створив дві кантати («Урочиста кантата» і «Заповіт») і оперу «Щорс».Через драматургічні вади лібрето та перекручення деяких історичних фактів, опера «Щорс» ішла на сценах кількох театрів України недовго. Нова редакція «Щорса», здійснена І. Белзою (під назвою «Полководець»), також швидко зійшла зі сцени. І все-таки окремі номери та сцени опери, зокрема заключна сцена й увертюра, і сьогодні виконуються з успіхом у концертах та по радіо.Поряд з написанням власних творів Лятошинський редагував і оркестрував оперу «Енеїда» М. Лисенка, оркестрував балет «Комедіанти» і оперу «Шах Сенем» Глієра, а у 1937 році блискуче оркеструє оперу «Тарас Бульба» Лисенка. У 30-ті роки Борис Миколайович також пише музику для кінофільмів.

Творчу працю Лятошинському весь час доводилося поєднувати з педагогічною і музично-громадською роботою. Продовжувалась його викладацька діяльність у Київській консерваторії. 1935 року Борису Миколайовичу було присвоєно звання професора. У 1935—1938 Лятошинський викладав паралельно у двох консерваторіях — Київській і Московській, де також обіймав посаду професора.

 

У 1939 році Лятошинського обирають головою правління Спілки композиторів України. Цю посаду він обіймав до початку війни.

У квітні 1941 року в Київській філармонії відбувся великий авторський концерт Лятошинського, який пройшов з великим успіхом. Автор сам продиригував свою Симфонію № 2, танці з опери «Золотий обруч» і сюїту з опери «Щорс» для хору й оркестру.

З початком війни Лятошинського було евакуйовано до Саратова, де вже знаходилась Московська консерваторія, де він продовжив викладацьку роботу. Тоді ж у Саратові організувалася радіостанція «Тарас Шевченко», яка вела свої передачі для партизанського підпілля України. В них постійно брав участь Лятошинський разом із своєю дружиною Маргаритою Царевич.

Композиторська праця Бориса Миколайовича воєнних років була дуже плідною. За три роки він написав «Український квінтет», Струнний квартет № 4, Сюїту на українські народні теми для струнного квартету, Сюїту для квартету дерев’яних духових інструментів, Тріо № 2, Сюїту і Прелюдії для фортепіано, романси на вірші М. Рильського і В. Сосюри, обробив більше вісімдесяти українських народних пісень.

Центральним твором Лятошинського першої половини 40-х роких став Український квінтет. За цей твір Б. Лятошинському було присуджено Державну премію. На початку 1945-го у зв’язку з 50-річчям композиторові присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, він був також нагороджений медаллю «За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

Повоєнні роки

 

Влітку 1944 року Лятошинський повернувся на Україну і відразу ж включився у музичне життя Києва. З 1944 і до самої смерті (1968) він жив у будинку письменників Роліт, де встановлено меморіальну дошку композиторові. Лятошинського призначають художнім керівником Української філармонії, він працює музичним консультантом у Радіокомітеті, викладає у Київській консерваторії.

Кінець 40-х — 50-ті роки стали наступним плідним етапом у мистецькій діяльності Лятошинського. В цей період він написав ряд хорових і оркестрових творів, романсів, музику до кінофільмів. Серед найзначніших творів — Симфонія № 3, симфонічна балада «Гражина», «Поема возз’єднання», поема «На берегах Вісли», Концерт для фортепіано з оркестром. Ваговим вкладом в українську хорову творчість повоєнних років стали хори Б. Лятошинського на вірші Т. Шевченка і О. Пушкіна.

Серед останніх творів Б.Лятошинського — симфонії № 4 і № 5, «Слов’янська сюїта» та «Лірична поема».

Помер 15 квітня 1968 року, похований на Байковому цвинтарі в Києві (надгробок — бронза; скульптор О. О. Банников, архітектор А. П. Сницарєв; встановлений у 1971 році)[2].

 

Людкевич Станіслав Пилипович

 

Творчість Людкевича перейнята громадянським пафосом, позначена масштабним національним колоритом.Донайграндіозніших творів композитора належить кантата-симфонія «Кавказ», написана на вірші однойменної поеми Шевченка. Першу частину твору композитор закінчив 1905, всю партитуру — 1913. Прем’єра відбулася 1914 у Львьові силами хору товариства «Боян» на концерті, присвяченому 100-річчю від дня народження Кобзаря. Диригував автор.

Кантату «Заповіт» Людкевич створив до 120-річчя від дня народження Кобзаря (1934). Перше її виконання відбулося 1935 (львівський хор «Боян» під керуванням автора). У 1950-х Людкевич заново відредагував кантату — і в такому вигляді вона ввійшла до кращих зразків кантато-ораторіального жанру.

Відзнаки

1964 — Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка за симфонію-кантату «Кавказ» і вокально-симфонічну кантату «Заповіт» на слова однойменних творів Тараса Шевченка.

1969 — народний артист СРСР.

1979 — Герой Соціалістичної Праці.

[ред.]

Музичні твори

Станіслав Людкевич на марці 2004 року

«Вічний революціонер» (1898).

«Вільній Україні» (1912—1914, друга редакція — 1939).

«Останній бій» (1914).

Кантата-симфонія «Кавказ» на вірші Тараса Шевченка (1902—1913).

Симфонічна поема «Каменярі» (1926, друга редакція — 1956).

«Стрілецька рапсодія» (1928) (друга редакція— 1956 під назвою «Галицька рапсодія»).

Кантата «Заповіт» на вірші Тараса Шевченка (1934, друга редакція — 1955).

Симфонічна поема «Веснянки» (1935).

Кантата «Наймит» на вірші Івана Франка (1941).

«Конкістадори» (1941).

Симфонічна поема «Дніпро» (1947).

Симфонічна поема «Пісня юнаків» (1948).

«Прикарпатська симфонія» (1952).

Опера «Довбуш» (1955).

Симфонічна поема «Не забудь юних днів» (1956).

Симфонічна поема «Наше море» (1957).

Симфонічна поема «Мойсей» (1962).

Симфонічна поема «Чакона» (1964).

Фортепіанні та скрипкові концерти.

Хорові композиції на тексти Тараса Шевченка, Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Максима Рильського та ін.

Обробка народних пісень («Гагілка», «Ой, Морозе, Морозенку», «Бодай ся когут знудив», «Про Бондарівну»).

Солоспіви («Спи, дитино моя»).

. Ревуцький Лев Миколайович

 

Народився на Чернігівщині: Батько — Микола Гаврилович мав непоганого баса та інколи співав дещо з репертуару для цього голосу та грав на скрипці під акомпанемент дружини; мати — Олександра Дмитрівна (дівоче прізвище Каневська) вільно володіла французькою і німецькою мовами, набула музичну освіту в пансіоні села Римарівців Гадяцького повіту в німецького вчителя Блюмеля: у її репертуарі були твори Бетховена, п’єси Шопена, Шуберта і Шумана.

З 1898 року Ревуцький з своїм старшим братом Дмитром навчається у Прилуцькій гімназії. В ці роки він знайомиться із шедеврами світової та української літератури, зокрема під час концертів Ревуцький виступав із читанням уривків із «Євгенія Онєгіна» Пушкіна.

Із 1903 був зарахований до київської приватної гімназії Г. Валькера та, одночасно до музичної школи Миколи Аполлоновича Тутковського. Там він навчається грі на фортепіано у М. Лисенка. З 1907 студіював право в Київському університеті. З того часу походять його перші твори для фортепіано: соната, прелюдії, вальси і концерт для фортепіано з оркестром. У 1913—1916 роках вчився композиції у Київській консерваторії в класі композиції Р. Ґліера та класі фортепіано у С.Короткевича і Григорія Ходоровського. 1916 року Ревуцький паралельно закінчує консерваторію та Київський університет (факультет права).

Лев Миколайович, хоч здобув освіту в духовній семінарії, священиком не працював: був сільським учителем. За дорученням земства проводив постійні спостереження на метеорологічному пункті, систематично готував різні діаграми й статистичні дані.]

Довоєнні роки

У 1916-18 роках перебував в армії. 1919—24 викладав у школі і керував сільськими хорами в Іржавці і Прилуках. В цей період була написана кантата «Хустина». З 1924 у Києві викладач Музично-драматичного інституту імені. М. Лисенка, з 1934 — Київській консерваторії. З 1935 — професор.

Гостро критикований за фортепіанний концерт (1934), Ревуцький обмежив свою композиторську творчість, зосередившись майже винятково на професорській діяльності, редагуванні раніше написаних творів та громадській діяльності у Спілці композиторів України. Він — член оргбюро СРКУ (1932-39), оргкомітету СК СРСР (1939-48), голова правління СКУ (1944-48).

Повоєнні роки

Меморіальна дошка Льву Ревуцькому в приміщенні Київської консерваторії.Під час Другої світової війни Ревуцький був керівником кафедри історії й теорії музики Ташкентської консерваторії. По закінченню війни — повернувся до Києва і продовжував викладати до 1960 року.Левка Ревуцького було обрано депутатом Верховної Ради України ряду скликань. На 1950-ті роки припадає величезна робота з редагування та підготовки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 року у зв’язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістично Праці. Помер композитор 30 березня 1977 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Музична творчість Левка Ревуцького

Ревуцький автор творів великих музичних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга на теми українських народних пісень 1926, у новій редакції 1940, один з найкращих творів P.), два концерти для фортепіано. Ці твори написані з тонким знанням виконавчого апарату, одні з перших в українській музичній літературі. Також у творах менших форм (фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано) Ревуцький дуже оригінальний свіжістю музичної мови й технічними прийомами. Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії, трактовані наскрізь самостійно (окремі збірники «Гал. пісні», «Сонечко», «Козацькі та історичні пісні»).Лев Миколайович Ревуцький творчо розвинув методи Лисенка й Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX століття. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Л.Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Творам митця притаманна життєствердна настроєність, ліризм, стриманість, широта і багатство емоцій. Розмірена, виразна мелодика поєднується з напруженою складною гармонікою. Л.Ревуцький розкривав дійсність і в лірико-драматичному, і в лірико-епічному ключах. Його творчість увійшла до золотого фонду української класики (Друга симфонія і фортепіанний концерт — перші значні твори цих жанрів в українській музиці). Значний внесок Л.Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень. У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок.

Значення творчої діяльності Левка Ревуцького

Разом з Б. Лятошинським Ревуцький вважається найвпливовішим діячем української музичної культури своєї епохи. Він виховав цілу генерацію нинішніх українських композиторів: М. Дремлюгу, В. Гомоляка, О. Андреєва, Г. Жуковського, Г. Майбороди і П. Майбороди, В. Кирейка, А. Филипенка, С. Жданова, А. Коломийця, О. Зноско-Боровського, Л. Левитова, Г.Мірецького, В. Рождественського, Л. Грабовського та ін.Ревуцький багато зробив для популяризації творчості М. Лисенка. Він був редактором повного видання творів М. Лисенка. Л. Ревуцьким була здійснена фундаментальна редакція, а також доповнені й оркестровані деякі номери його опери «Тарас Бульба». Також Л. Ревуцьким здійснена редакція фортепіанного концерту В. Косен

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

12 Хорова, вокально (34.0 KiB, Завантажень: 23)

завантаження...
WordPress: 23MB | MySQL:26 | 0,322sec