Гончарство. Регіональні особливості гончарної справи

Тема уроку. Гончарство. Регіональні особливості гончарної справи.

Мета уроку: розширювати та поглиблювати знання учнів про один  із видів декоративно-прикладного мистецтва – гончарство.

Розвивати естетичні смаки учнів. Виховувати любов до рідної землі,повагу до людської праці.

Обладнання: карта «Легка промисловість. Художні промисли», фотоматеріали, мультимедійний проектор, презентація.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

 

ХІД УРОКУ

  1. I.          Організаційна частина.
  2. II.          Мотивація навчальної діяльності.

Гончарство виникло в епоху неоліту і знаменувало собою значний крок у розвитку продуктивних сил. Воно існувало там, де були придатні для цього глини. Спочатку вироби ліпили вручну і випалювали на відкритих вогнищах або у звичайних печах. З винайденням гончарного круга гончарство стало окремим ремеслом.

  1. III.          Вивчення нового матеріалу.

Вчитель.

Говорять, не святі горщики ліплять. Можливо що й так . Не проста це справа – створювати навіть найпростіші горщики. Для цього потрібні роки занять на гончарному крузі, талант.

План вивчення нового матеріалу.

  1. Історія розвитку гончарства.
  • кераміка епохи неоліту
  • ранньослов’янська кераміка
  • черняхівська кераміка
  • давньоруська кераміка
  • середньовічна кераміка
  • XVII-XVIII ст. – виготовлення високоякісного посуду
  • поч. ХХ ст. – 700 гончарних осередків на Україні
  1. Осередки гончарства. Регіональні особливості гончарства.
  • Галицька кераміка
  • Подільська кераміка
  • Кераміка Гуцульщини і Покуття
  • Опішне – музей-заповідник українського гончарства
  1. IV.  Висновки і узагальнення.

Прийом «Аукціон»

Проблемне завдання. Сьогодні традиційне гончарство в Україні зникає. Молоді керамісти рідко вдаються до відтворення чи осучаснення традиційних форм виробів. Виникає потреба підтримки Українського гончарства! Запропонуйте шляхи вирішення проблеми.

  1. V.          Домашнє завдання.

Підготувати презентацію міні-проекту на тему: «Пити і їсти з глиняного посуду – собі на здоров’я!»

 

Додаток 1

Гонча́рство — традиційне ремесло, виготовлення керамічних виробів з гончарної глини: посуду, кахлів, іграшок, прикрас, сувенірів тощо. Давні українське ремесло, господарська діяльність та мистецька культура українців.

Гончарні вироби мають відносно високу пористість і виготовляються із легкоплавких глин (80-100%) без використання інших компонентів (плавні не використовуються), окрім невеликих добавок піску (0-20%). Гончарні вироби формують методом пластичного формування. Побутові і декоративні вироби із гончарної кераміки, пористі, дрібнозернисті, з натуральним кольором глини, часто неглазуровані. Готові вироби інколи покривають ангобами і глазурями.

Гончарні вироби, як і теракоту, причисляють до грубокерамічних виробів, а у випадку використання якісних глин без домішок крупних частинок — до тонкокерамічних, що говорить про умовність такого поділу (на тонко- і грубокерамічні).

Етимологія

Слово «гончар» похідне від «горно». «Горно» споріднене з латинським «fornus» — піч.

Технологія виготовлення

Виготовлення гончарних виробів передбачає пластичне формування гончарного матеріалу за допомогою гончарного круга і спікання нагріванням виробу при температурах до 1000 °C. Випікання закріплює форму і надає виробу твердості. Температура випікання може становити як 300-950 °C, так і 900-1200 °C при використанні поливок чи глазурей.

Декоративний узор наносять або до випалювання або після нього. Для забезпечення непротікання на поверхню виробу наносять глазур або димлять. Найпростішу глазур готують з окису свинцю і кварцового піску. Оскільки контакт харчових продуктів з солями свинцю повинен бути виключений, — нині санітарний нагляд забороняє використовувати цю глазур при виготовленні предметів домашнього побуту. Проте, легкоплавкі сполуки свинцю використовують, як і раніше у складі глазурей, призначених для декоративних цілей (в т.ч. майолікових).

Глина

Основним матеріалом для вироблення гончарних виробів служить глина. Для гончарства обирають, по можливості, чисту глину. Іноді, для досягнення певних якостей, в глину домішують різні речовини: пісок, золу, деревну тирсу. Іноді додають шамот — порошок від подрібнених гончарних виробів або слабо обпаленої заздалегідь глини. Після випалу глина з такими домішками залишається пористою і насилу приймає глазур. Гончарна глина дуже часто містить оксиди заліза, вапно, луги, гіпс тощо.

Іноді видобуту глину залишають на один-два роки на повітрі або в воді. Є думка, що якість глини в таких умовах покращується. Фарфорова глина традиційно витримується в спеціальних ямах по кількадесят років.

Необхідно, щоб гончарна глина була однорідна та не містила великих зерен і частинок. Така чиста глина рідко зустрічається в природі, і для того, щоб її можна було використовувати, спочатку її очищують. Видобуту глину розмочують, прибирають каміння та інші добре видимі домішки, розминають. Потім проціджують та викладають на гіпсову або іншу вологопоглинаючу поверхню для загустіння. Коли глина досягне консистенції, придатної до ліплення, її максимально герметично запаковують та зберігають до використання.

 

Додаток 2

Історія розвитку гончарства

Гончарство виникло в епоху неоліту і знаменувало собою значний крок у розвитку продуктивних сил. Гончарство існувало там, де були придатні для цього глини. Добуту глину очищали від механічних домішок, потім місили, виготовляли з неї вироби, підсушували їх і випалювали. Спочатку вироби ліпили вручну і випалювали на відкритих вогнищах або у звичайних печах.

З винайденням гончарного круга гончарство стало окремим ремеслом. З часів енеоліту гончарні вироби починають оздоблювати орнаментом, який наносили глиняними кольоровими фарбами.

Гончарство відоме в Україні з кінця мезолітичної доби. Досягло високого розвитку в добу трипільської культури.

Гончарство періоду XVI—XVII століть

Від XVI—XVII століть гончарство безперервно розвивалося, ставши в XIX ст. однією з найважливіших галузей української кустарної промисловості. Гончарі продавали свої найрізноманітніші вироби на ярмарках, а часом розвозили у віддалені райони.

Головними районами українського гончарства були:

  • Полтавщина — колишні повіти Миргородський, Зіньківський (зокрема, Опішня), Констянтиноградський;
  • Чернігівщина — Городнянський (зокрема, Олешня), Ніжинський, Кролевецький, Новгород-Сіверський, Глухівський повіти та інші;
  • Київщина — Чигиринський, Черкаський, Уманський повіти;
  • Харківщина — Валківський, Охтирський, Ізюмський повіти;
  • Східне Поділля — Кам’янецький, Проскурівський, Гайсинський повіти;
  • Волинь — гончарство було зосереджене біля Овруча, Корця, Звягеля;
  • Херсонщина — біля Цибулева, Павлиша;
  • Галичина — на Розточчі (Глинсько, Немирів), Гавареччина (Гаварецька кераміка);
  • Гуцульщина, Покуття, зокрема Гуцульська кераміка тощо.

У сучасному світі гончарні вироби майже повністю замінила набагато дешевша фабрична керамічна, скляна, пластмасова продукція. Гончарні вироби у XXI сторіччі цінують як автентичні народні вироби, колекціонують як сувеніри або витвори мистецтва.

Нині основні центри гончарства — Опішня, Хомутець, Бубнівка, Дибинці, Ічня, Косів.

У липні 2006 року Громадською організацією «Київське регіональне об’єднання творців родових помість» у рамках проекту відродження старовинних народних промислів створена Школа гончарного мистецтва у Києві.

Сучасне українське гончарство

  • Опішня
  • Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному
  • Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів
  • Музей гончарного мистецтва О. Г. Луцишина
  • Національний архів українського гончарства
  • Гончарська Книгозбірня України
  • Київська гончарна майстерня
  • «Інша кераміка» — сучасне київське гончарство

 

Додаток 3

Опішне – музей-заповідник українського гончарства

11 березня 1986 року в Опішному, за дорученням Ради Міністрів України, засновано Музей гончарства. Через три роки прийнято урядову постанову про формування на його базі Державного музею-заповідника українського гончарства — етномистецтвознавчого науково-дослідницького і культурно-освітнього закладу, національної гончарської скарбниці України.

Нині музей-заповідник постає Всеукраїнським центром дослідження, збереження й популяризації гончарської спадщини України.

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

Олександр Дворак – молодий закарпатський гончар

Нині гончарство, як один із видів народних художніх промислів, на межі зникнення. У Закарпатському краї залишилося десь із десяток гончарів. Одним із них є молодий майстер, продовжувач традицій закарпатської кераміки Олександр Дворак, який є учнем заслуженого майстра народного мистецтва України, гончаря Михайла Галаса. Він неодноразово репрезентував мистецтво кераміки краю, як удома, так і в містах Київ, Полтава, Чигирин, селі Опішня Полтавської області, так і за кордоном у Румунії і Словаччині.

 

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Гончарство Регіональні особливості гончарної справи (1.1 MiB, Завантажень: 7)

завантаження...
WordPress: 22.92MB | MySQL:26 | 0,374sec