Година спілкування на тему: «ЖИТТЯ НЕ ВІЧНЕ – ВІЧНІ ЦІННОСТІ ЛЮДСЬКІ»

Учитель. Я не знала війни, але не можу позбутися думки, що у війни – обличчя смерті, обличчя вдови, обличчя дітей – сиріт. Війна – це плач, це горе і безнадія, це руїни і пролита кров, це розкидані на полі битви тіла мертвих людей, над якими кружляють птахи… 

Історик. Влітку 1914р. загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі. Світ опинився в полум’ї Першої світової війни. Ця війна була збройним протистоянням двох воєнних блоків: Четвертного союзу та Антанти, але поступово в її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу, ¾ населення земної кулі. Трагедія українського народу полягала в тому, що він всупереч власній волі був втягнутий у війну, а згодом його землі стали об’єктом експансії воюючих сторін. Наші земляки теж брали активну участь у боях на фронтах Першої світової війни. Такою людиною був наш земляк, уродженець села Кутківці – Пилип Коновал.

Дослідник 1.

Дослідник 2.

Дослідник 3.

Дослідник 4.

Учитель.

Вийшла в степ широкий

Мати посивіла,

Виплакала очі від журби вона.

Біля квітів маку стала, заніміла

І згадалась знову матері війна…

22 червня 1941 о 4 – ій годині ранку, без оголошення війни фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Ця війна була жорстокою і несправедливою, носила загарбницький характер і не припинялася на території України протягом 1225 днів і ночей. Патріоти – українці мужньо намагалися захистити свої споконвічні землі і не дати пройти ворогу вглиб країни. Саме про таку людину піде мова у нашій наступній розповіді.

Спогад Повха Петра Матвійовича про роки ВВв

Записала онука Миськова Наталя

Дослідник. 
Втрати України у війні становили 40 – 44% від загальних втрат СРСР. У 1945р. живими залишились 27,4 млн. чоловік із 41,7 млн., що проживали в Україні у 1941р., на руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу і понад 28 тис. сіл, 16 тис. підприємств.

Учитель.

До Кабула уже километров 15,

Стало ясно – колонна спокойно дойдёт.

Молчаливый комбат начал вдруг улыбаться,

И сказал в шлемофон: “Нам сегодня везёт”.

Нам везёт… Мы дошли без потерь и все целы,

Солнце яркое с неба бросает лучи,

Отрываю глаза я от сетки прицела,

Целый день пулемёт мой молчит.

Под Баграмом колонну сегодня зажали в засаду.

Пулемёты стучат, и с камней бьют снайпера,

И уходят они, старшине оставляя награды,

Положив их на письма, что не дописали вчера.
Автоматы ударят, повиснут сигналов ракеты,

Вновь ложатся мальчишки лицом в те чужие пески,

Им уже не подняться, в крови голубые береты,

Из – за них называют в Афгане десант – “васильки”.

Будь – яка війна – це катастрофа для людства тому, що вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям. Війна в Афганістані не виняток. І хоча ця війна не відбувалась на нашій території, але вона принесла горя багатьом українським родинам, які втратили своїх синів на Афганській землі.

Учень. З 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року в Афганістані побувало 620 тис. радянських солдатів і офіцерів, генералів, що виконували інтернаціональний обов’язок, тобто надавали допомогу братерському народу. За цей час було вбито, померло від ран, загинуло в катастрофах, зникло безвісти, не повернулося з полону 14453 особи, 35 тис. дістали поранення. Але усі вони виконали свій військовий обов’язок, сплативши власним життям.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.9MB | MySQL:26 | 0,930sec