ХЛОПЧИКИ І ДІВЧАТКА -ЧОМУ ВОНИ РІЗНІ?

Сучасні малюки-дошкільнята зовсім не схожі на колишніх, вони здобувають свій власний досвід статевої ідентифікації в цьому мінливому сьогоденні, де часом дорослому важко розібратися, хто перед тобою: чоловік чи жінка? Хоч як дивно, але сучасний педагог, що володіє інноваційними технологіями навчання та виховання, не завжди знає, як організувати статеве виховання малят, як відповісти на запитання малечі: «А з чого роблять людей?», «А чому не можна одразу бути хлопчиком та дівчинкою?», «Маленьких дітей мами родять, а дорослих людей хто?». Діти допитливі та безпосередні у своїх запитаннях, а дорослі чомусь червоніють та ніяковіють, коли доходить до пояснення дитині звичайного запитання: звідки вона взялася. Молоді мами часто запитують: «Чим виховання хлопчика відрізняється від виховання дівчинки, і чи є взагалі ця різниця?».

Перший крик дитини… І перше радісно-тривожне запитання мами: «Хто в мене, хлопчик чи дівчинка?». Проте сучасні породіллі наперед знають, хто має народитися завдяки УЗО, і це чудово, бо таке знання дає змогу молодій сім’ї заздалегідь підготуватися до народження хлопчика або дівчинки: прочитати відповідну літературу, отримати консультацію педіатра, психоневролога, психолога…

Зрозуміло, що від того, буде новонароджений хлопчиком або дівчинкою, залежить, як складеться його життя.

А, може, і дійсно стать малюка до якогось віку не має значення, і хлопчики розвиваються так само, як дівчатка?

Записуючи біотоки мозку немовлят (новонароджених і дітей перших місяців життя) вчені зафіксували, що мозок хлопчиків та дівчаток вже в цьому ніжному віці працює неоднаково, й у більшості випадків, проаналізувавши взаємодії електричних потенціалів різних областей кори головного мозку, вони могли з великою ймовірністю сказати, якої статі дитина. Але ж вони тільки-но народилися! Дорослі ще так мало встигли їм дати, ще й не почали їх виховувати, а вони вже такі різні. їхній мозок готовий вбирати інформацію, готовий сприймати й аналізувати усе, що поруч. Але вже на першому місяці життя процеси сприймання і аналізу інформації хлопчиком і дівчинкою різняться.

А як же наше однакове виховання маленького чоловіка та маленької жінки? Адже у дитячому садочку майже весь педагогічний склад — жінки! Ні, я зовсім не хочу сказати, що вихователі застосовують зовсім однакові підходи у вихованні дівчаток та хлопців, ми, дорослі, теж діти природи й інтуїтивно відчуваємо різницю в їхній психіці, що тільки зароджується. І трохи по-різному розмовляємо із хлопчиком та дівчинкою, використовуємо різні жести і міміку.

Але є і інший бік справи. Своє ставлення до дитини ми підпорядковуємо виробленим педагогічним правилам і тоді… прощавай, інтуїціє. «Дитина у два роки повинна вміти…». І ми всі сили кидаємо на те, щоб вміла. А яка дитина — хлопчик чи дівчинка? У педагогічній літературі це питання або зовсім не порушується, або висвітлене дуже неоднозначно, розпливчасто. Але ж це важливо! Навіть черговість дозрівання психічних функцій у хлопчика і дівчинки різна. Дівчатка, зазвичай, раніше починають говорити, і весь подальший розвиток психіки проходить на фоні «омов-лення». Ав хлопчиків те саме відбувається ще на наочно-образному рівні. І це позначиться надалі на особливостях і рівнях розвитку мислення: мовного, образного, просторового чи інтуїтивного. Виходить, уже в ранньому віці не можна підходити з однією міркою до розвитку психіки хлопчика та дівчинки.

Але в багатьох методичних посібниках, рекомендаціях, підручниках, книгах ми бачимо невблаганне: «Дитина в рік повинна…, у 4 роки повинна…, до 7 років повинна…». І наводяться таблиці за віком: що повинна вміти безстатева дитина. А ось таблиці таких порівняно неістотних для майбутнього життя дитини (хай вибачать мене педіатри) показників, як зріст, вага, складені окремо,для хлопчиків та дівчаток. Виходить, вага тіла різна, вага мозку, відповідно, різна, а все те, заради чого існує це тіло і цей мозок, те, що є результатом їхньої діяльності (довільні рухи, сприйняття й аналіз інформації, мислення, пам’ять тощо) — однакове? Звичайно, ні!

Отже, ось вони перед нами: хлопчики та дівчатка. Спробуємо зазирнути за завісу таємниці, розкрити для себе загадки світу хлопчиків та дівчаток.

НАВІЩО ПРИРОДІ ЧОЛОВІЧЕ І ЖІНОЧЕ?

А й справді, навіщо? Адже колись на світанку розвитку життя на Землі у рослин та найпростіших тварин не було цього: «він» і «вона». Але на певному етапі еволюції раптом виявилося, що розподіл живих істот на чоловічі та жіночі організми дуже вигідний. Чому?

Відповідь на це запитання запропонував у своїй теорії асинхронної еволюції статей доктор біологічних наук, генетик В. Геодакян. Він виходив з положення про те, що в еволюції завжди борються дві протилежні тенденції. Перша — це необхідність зберегти те, що вже створено, закріпити вигідні ознаки, передати їх у спадок, зробити нащадків якомога більше схожими на батьків. І друга — це необхідність прогресу, подальшого пошуку і зміни, різноманітності нащадків, серед яких колись з’явиться саме той, хто дасть еволюції новий вигідний напрямок і забезпечить пристосування до нових умов, дозволить розширити середовище проживання. Отже, боротьба консервативного та прогресивного, сталого і змінного, старого, надійного і нового, незвіданого, ризикованого.

Ці дві тенденції втілюються й у розподілі живих істот на чоловічих та жіночих осіб, що дає суттєву вигоду в реалізації обох тенденцій. При цьому жіноча стать зберігає у своїй генетичній пам’яті всі найбільш цінні надбання еволюції, і мета її — не допустити цих змін, а чоловіча стать, навпаки, легко втрачає старе і набуває нове: щось із цих надбань може знадобитися в майбутньому або вже зараз, особливо в момент виникнення якихось екстремальних умов. Тобто жіноча стать орієнтована на виживання, а чоловіча — на прогрес.

Реально у природі кількість нащадків залежить від того числа дітей, яке спроможна народити жіноча частина популяції. Це означає, що загибель великої кількості самців (але не всіх) може слабко позначитися на кількості нащадків, тоді як загибель частини самок може помітно знизити чисельність популяції.

Тому природа «береже» жіночу стать, а чоловічої їй «не шкода». На представниках чоловічої статі відпрацьовуються усі «новинки» еволюції. Вроджених ознак у чоловічої статі набагато більше. Жінки ніби «однаковіші». У чоловіків більше і корисних, і шкідливих мутацій (генетичних відхилень). Так, за деякими даними, на 100 глухих дівчаток припадає 122 глухих хлопчики. Вади зору теж частіше зустрічаються у хлопчиків. Серед дітей з косоокістю, а також із заїкуватістю, дислексією, алалією та іншими мовленнєвими дефектами, із затримкою психічного розвитку тощо значно більше хлопчиків. Логопедичні групи дитячих садочків й інші групи для дітей з відхиленнями в розвитку здебільшого складаються з хлопчиків.

Отже, чоловіки за генотипом (комплекс вроджених ознак) значно більш різноманітні, ніж жінки.

Натомість природа дала жінкам більшу можливість змінюватися під впливом зовнішніх умов.

Вони можуть пристосовуватися за рахунок фенотипічної мінливості, зберігаючи весь набір спадкової інформації — генотипів. Наприклад, при різкому похолоданні навіть в осіб, «не схильних до повноти», може значно збільшитися прошарок підшкірного жиру. Тобто жінки можуть вийти із зони дискомфорту або навіть загибелі у зону порівняльного комфорту і виживання (вони краще пристосовуються до холоду, їм стало тепло, хоча вони і продовжують жити у тих самих умовах холоду). А особи чоловічої статі із таким самим генотипом не можуть так швидко і кардинально змінитися (захиститися від холоду зміною фенотипу), їм залишається тільки гинути.

При всіх змінах середовища, зокрема і соціальних, більше страждають самці. Але в них усе-таки є вихід: відшукати інше місце проживання, де було б тепліше, або винайти шубу. Представницям жіночої статі так напружуватися ні до чого, вони і так вже пристосувалися.

Ось цими розходженнями і визначається висока схильність осіб чоловічої статі до пошуку. І про це слід пам’ятати жінкам-вихователькам, які працюють з хлопчиками. Хлопці-дошкільнята потребують пошукових завдань. Пошуковою поведінкою визначається і потяг до освоєння нового простору, їхня велика кмітливість у складних ситуаціях, схильність до пошуку нових, нетрадиційних рішень, до ризикованих вчинків.

Всі еволюційно-прогресивні ознаки більше виражені у чоловічої статі. Якщо ми, за В. Геодакяном, простежимо динаміку тривалості різних періодів життя у тварин (наприклад, приматів), період дитинства збільшується у вищих форм тварин. Тобто подовження періоду дитинства — прогресивна ознака, і вона більше виражена у чоловічих осіб: у хлопчиків дитинство триваліше (в 13 років хлопчик ще дитина), ніж у дівчаток (а дівчинка в 13 років — майже жінка).

Дівчатка народжуються більш зрілими на З—4 тижні, а до періоду статевої зрілості ця різниця сягає близько двох років. Виходить, у початковій школі хлопчики молодші від дівчаток за своїм біологічним віком на цілий рік.

ОСОБЛИВОСТІ ХЛОПЧИКА, ОСОБЛИВОСТІ ДІВЧИНКИ

Виникає запитання: якщо в хлопчиків так багато різних відхилень, якщо серед них багато двієчників, хуліганів, то чому майже всі видатні вчені, художники, письменники, політики, лікарі, композитори, конструктори — чоловіки? І чому багато видатних людей погано навчалися у школі? Напевно, серед двієчників-хлопчаків багато тих, хто так і не зможе реалізувати те, чим обдарувала його природа. Чому?

Очевидно тому, що ми не вміємо навчати хлопчиків. Стратегія навчання і в дитячому садку, і в школі найчастіше розрахована на дівчаток. Вчать і дівчаток, і хлопчиків частіше жінки: вдома — мама і бабуся, у дитячому садку — вихователька («вусатий нянь» — це теж, на жаль, практично скрізь нездійсненна мрія), у початковій школі — вчителька, і лише в середній і старшій школі зрідка з’являються вчителі-чоловіки. Чи не запізно? Хлопчики і дівчатка вже перетворилися на юнаків та дівчат, і вся підготовча робота до цього непростого перетворення відбулася без чоловіків! А чи може жінка виростити справжнього чоловіка? Навряд чи. А знаєте чому? У неї інший тип мозку й інший тип мислення. Стривайте, а як же батько дитини, запитаєте ви? Так, у кращому випадку він є, але зайнятий здобуттям хліба насущного, а не вихованням власного сина. Ця місія цілком покладена на маму. Завітайте якось на батьківські збори у дитячий садок або школу, переважна кількість присутніх батьків — мами! Не хочеться ні в якому разі образити татусів, які насправді займаються вихованням, але їх чомусь так мало… Можна, звичайно, звинуватити в цій ситуації економічний стан у державі, але, кладучи руку на серце, далеко не всі тата розуміють, наскільки важлива їхня роль у вихованні дитини.

А як хлопчики і дівчатка відповідають на заняттях у дитячому садку чи школі? Хлопчики дивляться на парту, убік або перед собою, і, якщо знає відповідь, відповідає впевнено, а дівчатка дивляться в очі вихователю чи вчителю і, відповідаючи, шукають в них підтвердження правильності їхньої відповіді й тільки після стверджувального кивка дорослого продовжують вже більш впевнено. І в запитаннях дітей прослідковується та сама лінія. Хлопчики частіше ставлять запитання дорослим заради одержання якоїсь конкретної інформації («Який у нас наступний урок ? »,« Що ми зараз робитимемо?»), а дівчата — для встановлення контакту з дорослим («А ви до нас ще прийдете?», «Ви нам дуже сподобалися…»), тобто хлопчики (і чоловіки) більше орієнтовані на інформацію, а дівчатка (і жінки) — на стосунки між людьми.

Встановлено, що чоловіки охочіше займаються пошуковою діяльністю, висувають нові ідеї, вони краще працюють, якщо необхідно розв’язати принципово нове завдання, але якість, старанність, акуратність виконання або оформлення його невисокі. І в школі хлопчик може знайти новий нестандартний розв’язок математичної задачі, але припуститися помилки в обчисленні і одержати в результаті двійку.

Жінки зазвичай краще виконують завдання вже не нові, типові, шаблонні, але коли вимоги до старанності, опрацювання деталей, виконавчої частини завдання високі. Але це саме те, що вимагають у школі. Спочатку пояснюється, як треба розв’язати задачу, тобто етап пошуку виключається, його бере на себе дорослий, а від дітей вимагають розв’язання типових задач, які розбираються на уроці. Мінімальні вимоги до пошуку і новаторства, максимальні — до старанності виконання. Це добре для дівчаток, а хлопчикові треба ледь недопояснити і наштовхнути його самого на знаходження принципу розв’язку.

Стосовно чоловічої статі еволюція вела добір на кмітливість, спритність, винахідливість. Жіночій статі важливо вижити, і добір проходив на адаптованість (пристосування до мінливих умов життя). Тому за несприятливих умов, наприклад, коли наші педагогічні впливи не відповідають індивідуальним особливостям психіки дитини, дівчатка приймають невластиву їм стратегію розв’язання завдань, нав’язану дорослим, і певною мірою, краще чи гірше, виконують її. Хлопчики у такій ситуації намагаються вийти з-під контролю дорослого, не підкоритися йому, тобто адаптуватися до невластивих йому видів діяльності хлопчикові винятково важко. Тому демонстративна та часом девіантна поведінка спостерігається здебільшого у підлітків-хлопців.

Ніколи не забувайте, що ми дуже мало знаємо про те, як нерозумна дитина перетворюється на дорослу людину. Є безліч таємниць у розвитку мозку і психіки, поки що недоступних нашому розумінню. Тому головною своєю заповіддю зробіть — «не нашкодь»!

ВИХОВУЄМО ХЛОПЧИКІВ, ВИХОВУЄМО ДІВЧАТОК (психолого-педагогічні рекомендації ґендерного виховання)

• Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково — сильно.

• Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком — дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.

• Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим зустрічаються в цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми — дорослі.

• Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків (а чоловік — дівчаток), їй мало знадобиться власний дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними — неправильно і марно.

Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

 

Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати — це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

Пам’ятайте, що ми часто недооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

• Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.

• Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам як у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.

• 3 дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами (домашню роботу виконувати точно, як мама, у школі розв’язувати типові задачі, як^вчили на уроці), підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових завдань.

• Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопців.

• Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї при цьому з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А що, якщо вона повторить вам ті самі слова, що їй зараз ви?

• Якщо вам треба насварити дівчинку, не щоб дитина вчилася по-різному осмислювати поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй

зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте, у чому її помилка.

• Сварячи хлопчика, викладіть коротко і точно, чим ви незадоволені, тому що він не може довго утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.

• Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.

• Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або з незначного приводу через утому (виснаження правої «емоційної» півкулі мозку). Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально (зниження активності лівої «раціональної» півкулі). Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.

• Майте на увазі, що дорослий (тим паче педагог), який лає дитину за те, що вона чогось не знає або не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те, що вона захворіла.

• Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого, незрозумілого.

• Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитись чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху — поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.

• Ви не ідеал, а значить, не зразок для наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.

• Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.

• Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.

• Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «Лінощі» дитини — сигнал неблагополуччя у вашій педагогічній діяльності, в від вас. А якщо тоді вона повторить вам ті самі обраній вами методиці роботи з нею. слова, що їй зараз ви?

• Для гармонійного розвитку необхідно, щоб дитина вчилася по різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

 


 

завантаження...
WordPress: 22.91MB | MySQL:26 | 0,342sec