Формування особистого ставлення до дійсності, утвердження стійкості власного характеру

Формування особистого ставлення до дійсності, утвердження стійкості власного характеру

Заняття 35

Щоб не розходилось слово з ділом.

Мета. Продовжувати в учнів формувати духовні цінності, зокрема чесність та вміння дотримувати слова; вчити робити висновки; виховувати бажання удосконалювати своє “Я”, віру в свої сили, здібності, талант.

Хід заняття

1.Вступ.

На дошці записана тема “Щоб не розходилось слово з ділом”.

Діти читають і пояснюють як вони його розуміють.

2. Слово вчителя.

Все у світі здобувається людською працею. Вчені навіть кажуть, що праця створила людину. Бо працюючи, людина вдосконалювала себе, а  з часом і вдосконалювала умови свого проживання.

Ми живемо, а навкруги все створене людською працею. Людина будує мости, зводить багатоповерхівки, випускає комп’ютери, різну побутову техніку, меблі, вирощує хліб. І все це робить, звичайно, для себе, щоби була сита, здорова, щаслива і весела. Народна мудрість так і каже, що без труда – нема плода. А наш народ роботящий, мудрий. Роботящі руки гори вернуть.

Ваші батьки теж працюють у різних галузях, хто  шофером, хто продавцем. Перукарем, вчителем, лікарем, сантехніком, пекарем, будівельником.

Своїм батькам допомагаєте ви. Правда хтось наобіцяє виконувати свої обов’язки, а інший без бажання. Але робить, бо знає, що потрібно допомогти. Є такі діти, які дають батькам чесне слово, але ніколи не дотримуються його. Слів на вітер не потрібно кидати, а треба робити так, щоб слово не розходилось з ділом. Якщо вчора пообіцяв мамі забрати братика з садочка, то завтра це обов’язково зроби. Тоді твоє чесне слово буде закріплюватись виконаним ділом. І від цього буде батькам  легше , і вони зможуть більше зробити.

Людина, яка робить все із задоволенням, дотримує даного слова – відповідальна, працьовита, вона береться за справу з охотою. Хто працює без особливої радості, розуміючи, що це необхідно, той має силу волі. Такі діти знають, що праця людину годує, а лінь – марнує. А ось про тих, у кого на першому місці ” не хочу”, “не буду”, такого сказати не можна. Ці діти лінуються, ухиляються від роботи, від своїх обов’язків, звикли давати слово, а не звикли виконувати цього.  Тому дуже важливо виробити хорошу звичку – закінчувати почату роботу і дотримувати слова.

  3.Обговорення життєвих ситуацій.

Одного разу Іванко у магазині мав купити картоплю, звичайно після уроків. Мати потім мала чистити її на вечерю. Хлопці Іванка покликали у гральний зал, де повно комп’ютерів. Він так захопився іграми, що і не побачив коли стемніло. Магазин закрили. Що ж він має сказати мамі?

( Діти продовжують розігрувати ситуацію).

У Іринки мав бути день народження. Ще зранку мати їй сказала  поприбирати у будинку, бо прийдуть гості. Дівчинка пішла гратись до подруги і про обіцянку забула. От і вже на порозі гості. А в хаті розкидані іграшки, скрізь лежать книжки, кольоровий папір.

І мати сказала…

Сьогодні  у школі не було Марини. Вчителька повідомила всім, що вона хвора. Потім запитала дітей, хто має піти до однокласниці в гості. Валя підняла руку і сказала, що вона провідає хвору подругу. Вчителька наголосила ще на тому, що  Маринці треба показати уроки і пояснити. Ще добавила, що , можливо , з Валею хтось піде з однокласників.  Але Валя всіх запевнила і пообіцяла, що справиться сама.

Наступного дня Марина одужала і прийшла до школи. Вчителька почала її запитувати на уроках. Як здивувались усі, коли Марина не знала про яку тему йдеться і взагалі, вони не бачились з Валею. От як іноді стає соромно тому, хто не виконує своїх обіцянок…

Учні шостого класу готувались до Новорічного свята. Вчителька Ірина Василівна розподілила ролі і запропонувала розучити два танці. Олі не подобались танці. От вона вирішила повести клас за собою, сказавши, що вони самі підготують номери від класу, хай для вчительки це буде сюрприз. Ірина Василівна ще раз запропонувала допомогу, але дівчинка  вперто стояла на своєму. Тоді вчителька сказала, що хай будуть класні номери і номер, який придумала Оля. Але Ірина Василівна ще добавила, що номер має бути обов’язково.

Швидко спливали дні перед святом. Клас під керівництвом вчителя впевнено йшов до фіналу. Але все частіше нервувала Оля. З її танців нічого не виходило. Коли настало свято, шостий клас гарно показав свої номери художньої самодіяльності. І тільки одна Оля в той день не прийшла до школи, вона захворіла. Щоб було, якби дівчатка, які повірили Олі не виступили? Але вчителька завчасно знала результат , і тому підстрахувала себе.

4. Читання оповідання “Чесне слово”

Сивочолий Василь, сьогодні батько вже дорослих синів, сидів під батьківською калиною на батьківському подвір’ї. Перед його очима пропливало все дитинство. От він з мамою іде в садок, а ось з батьком їде на тракторі, а тут вони разом ідуть до сільського клубу дивитись новий фільм. Та все це було тільки у думках, у світлій пам’яті Василя. Сьогодні він після тривалої хвороби поховав маму. І думав , чи виконав дане батькам ще у дитинстві чесне слово.

Василько був у батьків єдиним синочком, якого мати і батько дуже любили і все робили для того, щоб він ріс здоровим і щасливим. Батько зранку до ночі працював на тракторі у колгоспі, а мати трудилась на полі. А хлопчик був відповідальним, вчився добре у школі, виконував посильну йому роботу. Батьки ще з дитинства прищеплювали хлопчикові любов до природи, повагу до людей, любов до праці. Василько часто допомагав сусідці тітці Надії по господарству, носив пиріжки, які мати пекла, ходив старенькій до аптеки. Він чув від батьків, що жінка самотня, що у неї нікого немає.

Одного разу Василько пригостив тітку Надію печивом, яке купив у магазині. Старенька сіла і голосно заплакала. Хлопчик не знав чим втішити жінку. Пізніше від мами взнав, що колись у сусідки був гарний синочок, якого ростила сама, бо чоловік загинув на війні. Думала, що на старість буде мати до кого пригорнутися. Але син став великим чиновником і забув про маму. Мати розповідала Василькові і казала, що так і їх чекає з татом, бо вони теж мають одного єдиного сина. Ще тоді, будучи учнем п’ятого класу, Василь дав собі чесне слово, що ніколи не покине своїх батьків, як би не склалася його доля.

Мати з батьком посміхнулись, бо знали, що хлопчик ще маленький, а коли виросте, то хто його знає…

Минали роки, підростав юнак. Ось вже вступив до лав армії, після того закінчив університет, далі пішов і пішов , ніби по східцях вгору до кар’єрного зростання. Спочатку працював простим робочим, потім помаленьку і став просуватись ближче до начальства. А там і став великим начальником. Мати Василя так боялась, так боялась, що загордиться, перестане приїжджати у село, бо буде соромитись простих батьків.

Та Василь і не думав забувати про рідне село. Він провів до села газ, зробив гарну дорогу, усяко підтримував батька та матір. З друзями чи сам, та завжди , коли знаходився недалеко заїжджав до батьків.

Як захворів батько він був поруч, залишив роботу і доглядав стареньких. А коли помирала мати, то вона пам’ятала синові слова і сказала, що він дотримав свого чесного слова, яке дав ще будучи малим.

Якщо людина має щире і чуйне серце, якщо вона відповідальна з дитинства, то де б не була вона, ким не була вона, ця людина завжди виконає свою обіцянку.

5. Робота над запитаннями.

6. Підсумок заняття.

 

завантаження...
WordPress: 22.84MB | MySQL:26 | 0,312sec