Формування духовного світу особистості вихованця (теоретичний семінар)

У сучасний період духовне відродження України набуває дедалі більшої ваги. У цей час треба особливе значення надати формуванню основ духовності у молодого покоління.

Духовний світ людини – це складне соціально-психологічне явище, яке можна визначити як сукупність індивідуальних якостей та засвоєних індивідом цінностей суспільної свідомості і духовної культури суспільства.

Духовний світ людини – це її свідомість і самосвідомість, його “я”, те, в чому відбивається багатство, чи бідність особистості, що визначає її соціальну поведінку. У духовний світ входить і здатність керувати своєю поведінкою, тобто воля.

Духовність не належить до іманентних ознак людини, оскільки, народжуючись людина має тільки нахили і здібності, що становлять її особистісний духовний потенціал, який реалізується залежно від середовища, обставин і виховання.

Формування духовного світу особистості вихованця, зокрема ліцеїста – завдання не легке. Адже це учні, які мають уже певною мірою сформований світогляд, власні переконання, ідеали. Та не слід забувати, що людська духовність не є чимось сталим і незмінним. Вона формується і змінюється впродовж усього життя, тобто шлях до духовності у кожної людини суто індивідуальний і залежить від впливу соціуму, родини, оточення, а також бажання індивіда поліпшувати себе, а через себе і довкілля.

Формування духовного світу особистості ліцеїста не є  простим засвоєнням норм і правил практичної діяльності. У свідомості дитини духовне багатство безперечно переломлюється через призму реальних умов існування. Разом з тим духовне багатство є відносно самостійною якістю, і тільки неповторність життєвого шляху визначає особливості духовного світу особистості.

В умовах економічної та соціальної нестабільності в країні, коли межа між моральним і аморальним досить розмита, вважаю, що потрібно особливу увагу приділити підвищенню духовної грамотності та формуванню стійких моральних переконань. Саме особистісно зорієнтоване виховання має забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав дитину до самопізнання, самоактивності, самовизначення, самовиховання, щоб вона стала творцем свого власного життя.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними знаннями і вміннями, проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою.

Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртованому колективі, де панує здорова громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута взаємо вимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.

Процес самовиховання тривалий і охоплює кілька етапів.

Перший етап. Потрібно виявити ставлення учнів до процесу самовиховання, проводячи анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних цілей ти прагнеш досягти самовихованням? Які прийоми використовуєш у роботі над собою? У чому відчуваєш труднощі в цій роботі і як їх долаєш? Якої допомоги потребуєш від дорослих у процесі самовиховання?

На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домагаються, щоб вихованець усвідомив, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання – його особиста справа і справа суспільства.

Другий етап починається з появою в учня бажання самовдосконалення. Потрібно допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З’ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб.

Третій етап. Учень починає систематично працювати над собою, реалізовуючи програму самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Потрібно допомогти учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль послаблюємо, зростають самостійність та ініціатива самого вихованця.

У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою.

Прийом самопереконання. Його суть полягає в тому, що учневі пропонують у певній конкретній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, правильно чи неправильно він вчинив, або в конфліктній ситуації переключити думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли.

Прийом самонавіювання. Його потрібно використовувати у випадках, коли необхідно подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судженням “Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і можу її позбутися.”

Прийом самопідбадьорювання.  Він ефективний, коли учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях.

Прийом самозаохочення. Застосовують у випадках, коли учень, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання. До них вдаються, коли необхідно подолати негативні риси особистості.

Прийом самопримусу. Допомагає у боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, з лінощами.

Прийом самоаналізу. Йому належить вирішальна роль у самовихованні. Він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку.

Практичні прийоми. До них, зокрема, належить прийом “крок уперед” – щоденне планування діяльності на наступний день. Доповнює його прийом “оцінювання прожитого дня” — аналіз учнем своїх дій, вчинків та недоліків.

Прийом “правила моєї поведінки” полягає у дотриманні складених для учня правил поведінки і привчає до виконання своїх обов’язків.

Прийом самозобов’язання. Передбачає планування учнем роботи над собою на місяць, чверть, півріччя або рік, залежно від того, які риси особистості він прагне сформувати чи подолати і в який термін.

Прийом “упізнай себе”. Має характер гри учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища, той впізнає себе. а товариші доповнюють цю характеристику.

Прийоми “самохарактеристики” та “взаємо характеристики”. Полягають у тому, що підготовлені таким чином характеристики обговорюються в колективі, це привчає учнів до самоаналізу і дає педагогові багатий матеріал для роботи з ними.

Формування духовного світу особистості вихованця є розвиток його свідомості. Лише високо свідома особистість буде прагнути до реалізації духовних ідеалів і духовних цінностей. Виховні ситуації створювані вихователем забезпечують розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав дитину до самопізнання і самоактивності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого життя. Вихователь повинен створювати такі ситуації, у яких стосунки з учнями базуватимуться на врахуванні їхньої гідності і праві бути особистістю.

Духовні цінності мають віднайти належне місце у всіх сферах людського життя, бо потенціально саме духовні начала є основою життєдіяльності людини. Духовність особистості – це невтомна праця задля удосконалення внутрішнього світу та втілення духовних цінностей у життя. Це самодисципліна, самореалізація, самосвідомість та вибір усього того, що допоможе вберегти душу не вбити у собі людину. Про духовність людини можна дізнатися за наявністю в неї потреб: у знаннях, професійному самовизначенні, повазі, любові, спілкуванні, естетичному задоволенні, потребі робити добро. Саме ці потреби спонукають до різних видів духовної діяльності – пізнавальної, естетичної, комунікативної. Формування духовної культури включає правове, політичне, художньо-естетичне, світоглядне, моральне, екологічне та фізичне виховання.

Духовно розвиненою можна вважати особистість, в якій поєднуються індивідуальні та загальнолюдські якості.

Важливим аспектом у формуванні духовного світу старшокласників є врахування їх вікових особливостей. Особливо таких як самоствердження, здатність “знайти себе”, “принциповість”, відчуття власної значимості, юнацький максималізм, бажання користуватись правилами дорослих та іншими.

Безперечно практика переконує, що коли діти мають недостатньо сформовані принципи моралі у ранньому шкільному, підлітковому віці, то тим складніше їм засвоїти принципи зараз.

Суспільне життя переконує, що без культивування таких моральних цінностей як добро, людяність, відповідальність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підприємливість, толерантність навряд чи можна розраховувати на поліпшення ситуації в нашій країні. Ці моральні феномени в період переходу до ринку, який ще не став цивілізованим, виконують функцію гармонізації особистих і суспільних інтересів.      На жаль, незважаючи на велике значення морально-духовних цінностей в житті людей, вони ще не зайняли належного місця в системі цінностей підростаючого покоління.

Зважаючи на специфічність духовного виховання слід впроваджувати комплексний підхід у роботі по формуванню духовності.

Ось різні методи і форми роботи.

Теоретична діяльність:

–      зустрічі з людьми (вченими, лікарями, священиками);

–      диспути, дискусії, вивчення певного матеріалу.

Практична діяльність:

–    виконуються творчі завдання;

– участь у виставках, оглядах-конкурсах, концертах; творчих вечорах.

Формуванню високої духовності сприяють:

–       екскурсії, активна робота по вивченню пам’ятників історії, культури і архітектури;

–      створення і підтримка сімейних родинних традицій;

–      використання традицій обрядів українського народу;

–      організація процесу самоврядування;

–      відвідування концертів , виставок, спілкування з діячами мистецтв.

Ефективний вплив на формування духовного світу особистості залежить від добору різних оптимальних форм і методів роботи вихователя. Важливими у вихованні є:

  • методи емоційної підтримки ;
  • вербальні методи;
  • чуттєво-емоційні методи;
  • методи програмування бажаної поведінки.

    Вербальні (словесні) методи використовуються у проведенні годин спілкування (бесіди, пояснення, спільні роздуми, поради, постанови, застороги, спільне читання та обговорення високоморальної літератури, обговорення теле- і радіо передач, аналіз проблемних ситуацій), цикл бесід, диспутів, обговорень публікацій, що сприяють формуванню загальнолюдських якостей, становленню вольової, емоційної, мотиваційної сфер особистості, цілеспрямованості бажань, потреб і інтересів, вибору життєвої позиції та індивідуальному розвитку.

    Моральність є внутрішньою ціннісною основою духовності, культури суб’єкта, яка спрямовує людську активність на утвердження самоцінності особистості, усвідомлення обов’язків людини перед іншими людьми, перед Батьківщиною, суспільством, природою. У ставленні до особистості моральність виступає метою, перспективою її вдосконалення, вимогою. Її зміст проявляється в формі норм і оцінок, які мають загальний, обов’язковий для всіх характер. Моральність відображає гуманістичну перспективу розвитку людства визначає критерії оцінки людських цілей і засобів їх досягнення.

    Завжди цікаво проходять зустрічі з вченими, громадськими діячами, творчими людьми, лікарями.

    Чуттєво-емоційні методи (урочисті події, родинні свята, природа, доброчинні акції, мистецтво) здатні підсвідомо формувати духовність учнів. Такі заходи, як вечори іменників, родинні свята, екскурсії по вивченню пам’яток архітектури і побуту України та рідного краю мають стати систематичними

    У виховній роботі необхідно використовувати обряди українського народу (гра “Козацькі розваги”, вечорниці “У ніч на Андрія”), організовувати участь учнів у літературних вечорах, конкурсах (“Таланти твої, школо”), концертах до свят, відвідування театру, художніх виставок.

    У позакласній роботі класний керівник повинен аргументовано переконувати учнів у тому, що людина – найвищий витвір природи, творець матеріальної і духовної культури, цілий світ із лише йому притаманними різноманітністю і неповторністю духовного життя.

    Необхідно спонукати дітей відчувати взаємозв’язок з природою, бо саме краса природи викликає різноманітні приємні емоції, почуття, переживання, є джерелом нової інформації для роботи уваги, позитивно впливає на гуманістичні прояви, а від так – інтенсифікує розвиток усіх компонентів духовності.

    Допоможуть краще зробити це підбір форм роботи в залежності від ситуації.

    Зокрема у практиці роботи з дітьми виділяють колективні, групові та індивідуальні форми. Найбільш широко використовувані вчителями індивідуальні способи взаємодії. Можна виділити пряме виховання ( з метою безпосереднього впливу на світогляд, волю, почуття) і опосередковане виховання (за допомогою спеціально підібраної літератури, кінострічок, випадково створених ситуацій).

    На допомогу вихованню у формуванні духовного світу приходять різні засоби (слова, книги, мистецтво, історія, спорт, кіно, віра).

    Невичерпним джерелом духовного розвитку особистості – це участь дітей у літературному та музичному гуртках.

    Спілкування з прекрасним, мистецтвом, допомагає моральному становленню людини.

    Літературна спадщина – є одним із головних джерел духовного удосконалення особистості. Вивчаючи літературні твори, учні вчаться аналізувати моральні композиції, етичні проблеми, що розкриваються автором. Щоб навчити учнів визначати моральні поняття, розкривати їх зміст, слід звернути увагу на моральні якості літературних героїв, історичних діячів, ветеранів праці тощо.

    На формування духовності звичайно впливають методи емоційної підтримки, які я використовую в роботі – це довіра учням, заохочення (грамоти, похвала, відмічення на зборах), навіювання. Доцільним і дієвим є організаціюя процесу самоврядування та методи спільної праці. Впроваджувати участь учнів у акціях доброчинності та милосердя.

    Особливо важливого значення у формуванні системи цінних уявлень, моральних орієнтацій та практичної діяльності набуває сім’я, яка виступає тим безпосереднім первинним оточення, завдяки якому дитина пізнає світ.

    Систему виховання треба будувати на принципах взаємодії з сім’єю. Для цього слід вивчати стан виховної роботи у сім’ях, використовуючи тестування, анкетування, бесіди, спостереження. Важливою є просвітницька роботу з батьками. Педагогічні лекторії з тем: “Проблеми юнацького віку”, “Самоствердження юнацтва, підлітків” , а також теми, які сприяють підвищенню інтересу батьків до проблем духовності: “Духовні цінності української сім’ї”, “Роль родинних традицій у формуванні духовності”.

    Формування духовного світу особистості ліцеїстів в сім’ї не можливе без виховання :

    –         поваги до загальнолюдських цінностей;

    –       любові до Батьківщини, до свого народу, його традицій,

    культури, історії;

    –             ставлення до інших людей;

    –             ставлення до себе;

    –             ставлення до природи;

    –             ставлення до життя; почуттів.

    На батьківських зборах добре використовувати рольову гру та педагогічні ситуації. Краще допоможе пізнати духовні цінності учнів та спостерігати за їх розвитком – анкетування.

    Головна мета виховання є гармонійний розвиток особистості. Завдання, класного керівника – забезпечити повноцінний розвиток фізичної, емоційно-вольової, інтелектуальної, ціннісно-смислової, сфери кожної особистості.

    На формування духовної культури дітей впливає систематичність морального, екологічного, фізичного, художньо-естетичного, світоглядного, правового виховання.

    Тільки комплексність заходів, різних методів і форм може вплинути на підвищення рівня свідомості учнів, спонукати їх до самопізнання і самотворення.

    За цих умов вихователь формує духовний світ особистості,  що допомагає найповніше самореалізуватись і наповнити своє життя гуманістичним змістом.

    Віддаючи пріоритет духовними проблемам особистості ми готуємо молоде покоління до життя в сучасному світі, прищеплюємо учням імунітет проти негативних залежностей, наповнюємо життя гуманістичним змістом, допомагаємо самовизначитись. Тільки самовизначившись людина творить  себе, перебудовує внутрішній світ, стає суб’єктом саморозвитку, самореалізації, самовиховання, виявляє активність у духовній, соціальній, пізнавальній та інших сферах.

завантаження...
WordPress: 22.96MB | MySQL:26 | 6,247sec