ЕПІЧНИЙ ЦИКЛ ПРО ГІЛЬГАМЕША ТА РЕЛІГІЯ МЕЖИРІЧЧЯ

Мета: ознайомити учнів з епічним циклом про Гільгамеша, пантеоном богів Межиріччя, тваринами та міфологічними істотами; розкрити особливості втілення образів Межиріччя в образотворчому мистецтві;

Сприяти формуванню навичок, критичного мислення та вміння робити висновки і висловлювати власну думку, ж працювати з наочністю;

виховувати естетичні смаки, повагу до загальнолюдських цінностей, шанобливе ставлення до культури інших народів.

Обладнання: ілюстративний та роздатковий матеріал.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда

  1. Про які міфи Давнього Межиріччя йшлося на минулому уроці?
  2. Які персонажі цих міфів вам найбільше запам’яталися? Якими рисами вони наділені?
  3. Які особливості природи Межиріччя та світогляду його жителів знайшли відображення у цих міфах?
  4. В чому полягає подібність міфів Межиріччя з сюжетами та образами Біблії?

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя

На попередніх уроках ми з вами познайомились з багатьма цікавими та повчальними міфами народів Межиріччя. Окремі з них справили значний вплив на подібні Біблійні сказання, і таким чином назавжди увійшли до духовної скарбниці людства. Але загадкове Межиріччя подарувало людству один з найдавніших і найталановитіших епосів, який стоїть в одному ряду з «Іліадою» Гомера, «Нібелунгами», «Калевалою» та іншими шедеврами світової літератури. Давній Вавилон став знаменитим також завдяки одному з чудес світу та своїм чудовим архітектурним пам’яткам . Про все це ми дізнаємось на сьогоднішньому уроці.

Епічний цикл про Гільгамеща

Розповідь вчителя

«Е́пос про Гільгаме́ша», або поема «Про того, хто все бачив» (ša nagba imuru) — скарбниця поезії, один із найдавніших літературних творів людства, створений у XXII столітті до н. е. в Стародавньому Шумері.

В епосі розповідається про дружбу правителя Гільгамеша з дикою людиною Енкіду, про їхні подвиги, про смерть Енкіду й пошуки Гільгамешем таємниці безсмертя. Одна з частин епосу містить розповідь про Всесвітній потоп.

Гільгамеш, ймовірно, реальний правитель, царював у місті Урук приблизно в 3000-2500 роках до РХ, десь за 400 років до написання поеми. Докази реального існування Гільгамеша знаходять при дослідженні фактів про царів міста Кіш — Агга іЕнмебарагеші.

Поема про Гільгамеша складається з 11 глиняних таблиць. Іноді до неї заразовують ще одну, дванадцяту.

Стандартна версія відрізняється від древнішої вавилонської вступними словами. Стара версія розпочинається «Той, що понад усіма царями», а стандартна «Той, що бачив усе» (ša nagbu amāru). Аккадське слово nagbu означає глибина, і, мабуть, його потрібно інтерпретувати як невідомі таємниці. Англійський дослідник Андрю Джордж вважає, що ця фраза стосується тих знань, які Гільгамеш отримав, зустрівшись із Утнапіштімом — знань про космічне царство Еа, яке бачиться як фонтан мудрості. Загальна інтерпертація в тому, що Гільгамеш отримав знання про те, як вшановувати богів, про те, чому людині судилося померти, про те, як бути добрим правителем і як прожити хороше життя. Утнапіштім розповів Гільгамешу про Всесвітній потоп.

12-та табличка не пов’язана з іншими 11 за змістом. Ймовірно, це пізніший додаток. Традиційно цю табличку не включають в епос. У ній Енкіду знову живий. 11 таблиць утворюють віночок — останні слова 11-ої таблиці повторюють слова початку, що надає епосу колової структури, завершуючи його. 12-та таблиця майже копіює більш ранній шумерський текст. В ній розповідається про те, як Гільгамеш послав Енкіду в підземний світ, але Енкіду помер і повернувся привидом, щоб розповісти Гільгамешу про потойбіччя. Враховуючи те, що в сьомій таблиці вже розповідається про те, як Енкіду наснився підземний світ, цей додаток випадає із цілосної розповіді.


Гільгамеш і Енкіду на циліндрі з Урука

  1. Гільгамеш є царем Урука, найвеличнішим царем світу, на дві-третини богом і на третину людиною, найдужчою істотою, що будь-коли існувала. Мешканці Урука поскаржилися богам на його суворість — на те, що він користається правом першої ночіщодо дівчат і виснажує юнаків роботами, випробовуваннями сили й іграми. Почувши благання людей, небесний бог Анустворює дику людину Енкіду — істоту, що була б рівнею Гільгамешу. Енкіду увесь зарослий шерстю й живе у пущі зі звірями. Храмова жриця Шамхат зуміла спокусити його, що стало першим кроком до залучення Енкіду до цивілізації. Гільгамеш довідується про прибуття майбутнього друга зі сну.
  2. Шамхат привела Енкіду до табору пастухів, де дикун навчився їсти як люди й став нічним сторожем. Довідавшись від мандрівника про те, як Гільгамеш поводиться із нареченими, Енкіду обурюється і вирушає в Урук, щоб провчити зухвальця. На весіллі він блокує шлях Гільгамешу до покою молодих. Зав’язується бійка. Енкіду доводиться визнати перевагу Гільгамеша в силі, а Гільгамеш облишає бійку, й вороги стають друзями. Гільгамеш пропонує Енкіду піти до Кедрового лісу і вбити біса Хумбаба, щоб здобути славу й визнання. Незважаючи на перестороги старійшин, друзі не відмовляються від задуму.
  3. Гільгамеш і Енкіду готуються до пригоди у Кедровому лісі. Мати Гільгамеша, богиня Нінсун, звертається за підтримкою до бого-сонця Шамаша. Гільгамеш залишає інструкції щодо правління Уруком, і мандрівка розпочинається.
  4. Гільгамеша та Енкіду подорожують до Кедрового лісу. Кожного вечора вони зупиняються десь на високому місці й здійнюють ритуал сну. Гільгамеш побачив п’ять жахливих сновидінь, у яких валяться гори, гримить грім, нападають дикі бики, з’являється жарптиця, що дихає вогнем. Незважаючи на те, що ці сновидіння нагадують руйнації, спричинені Хумбабою, Енкіду інтерпретує їх, як добрі знаки. При наближенні до Кедрового лісу, друзі чують рев Хумбаби й повинні підтримати мужність один одного.
  5. Гільгамеш і Енкіду, за допомогою Шамаша вбивають Хумбабу, — біса-охоронця дерев; потім зрубують дерево, яким вони, як човном допливають назад в Урук.
  6. Гільгамеш відмовляється сексуально скористатися донькою Ану, богинею Іштар. Іштар вмовляє свого батька послати «Буйвола неба» покарати за відмову від сексуальної винагороди. Гільгамеш і Енкіду вбивають бика.
  7. Боги вирішують що хтось має бути покараний за вбивство «буйвола неба», і вони засуджують Енкіду. Енкіду стає хворим і, помираючи, описує пекло.
  8. Гільгамеш оплакує Енкіду.
  9. Гільгамеш вирішує уникнути долі, що спіткала Енкіду і здійснює ризиковану мандрівку, щоб відвідати Утнапіштіма і його дружину, єдиних людей, які пережили Великий потоп, людей, яким боги дарували безсмертя. Гільгамеш сподівається, що він також зможе досягти безсмертя. Дорогою Гільгамеш зіштовхується з шинкаркою Сидурі, яка намагається відговорити його від його завдання.
  10. Гільгамеш пливе через Води Смерті разом з поромником Уршанабі, довершуючи мандрівку.

Гільгамеш зустрічає Утнапіштіма, який розповідає йому про Великий потоп і неохоче ділиться з ним знаннями про безсмертя. Утнапіштім розповідає Гільгамешу, що якщо він зможе не спати 6 днів і 7 ночей, то стане безсмертним. Однак, Гільгамеш засинає, і Утнапіштім каже своїй дружині спекти буханку хліба за кожен день, коли він спить, щоб Гільгамеш не зміг би заперечувати свою невдачу. Коли Гільгамеш прокидається, Утнапіштім вирішує розповісти йому про рослину, що буде омолоджувати його. За словами Утнапіштіма, якщо Гільгамеш зможе дістати рослину з дна моря і з’їсти її, це поверне йому юначу наснагу, і він буде знову молодим. Гільгамеш дістає рослину, але не з’їдає її відразу, бо хоче розділити її з іншими старійшинами Урука. Він залишає рослину на березі озера і, поки купається, рослина зникає, вкрадена змією. Втративши обидві можливості, Гільгамеш повертається до Урука, де вигляд масивних стін провокує його на хваління цієї праці смертних людей. Гільгамеш робить висновок, що смертні можуть досягти безсмертя завдяки своїй праці, збереженій у витворах цивілізації і культури.

Далі ми зачитуємо учням фрагмент епосу про Гільгамеша:

Люта смерть не щадить людини:

Чи навіки муруємо ми оселі?

Чи навіки ставимо ми печаті?

Чи навіки брати панщину ділять?

Чи навіки ненависть займається в людях?

Чи навіки ріка несе свою повінь?

Чи навіки з личинки виходить бабка?

Зору, що стерпів би зори Сонця,

Зроду-віку ще небувало:

Бранець і мертвий між собою подібні-

Чи не смерті образ вони являють?

Чи людина – володар? Коли Елліль благословить їх,

Ануннаки збираються , боги великі,

Мамет, що долю створила, разом з ним ухвалює долю:

Вони смерть і життя судили,

Не повідали смертного часу,

А повідали: «жити живому»!

Запитання

  1. Яка основна ідея епосу висловлена в цих рядках? Чи актуальна вона для нашого часу?
  2. Які риси характеру і якості Гільгамеша вам найбільше сподобались?
  3. З чиєю думкою ви погоджуєтесь – Уршанабі чи Гільгамеша?

Поміркуй про долю Енкіду і Гільгаимеша.

4. Як вважали шумери, чи спроможна людина осягнути таємниці світу? Чи може бути вона щасливою? З чого це видно?

Пантеон богів Межиріччя. Тварини. Міфічні істоти

Розповідь вчителя

У Месопотамії вшановували багатьох богів і богинь. Цар Хаммурапі оголосив свого бога-заступника Мардука наймогутнішим божеством Месопотамії. Відповідно до легенди, Мардук урятував світ від морського чудовиська тіамат. Перемога Сардука над чудовиськом відзначалася щороку під час новорічних свят.

З однієї половини тіла Тіамат Мардук створив землю, схожу на півкруглу чашу. Він перекинув її в безодню, якою правив бог Еа. За його волею із землі забили ключі, потекли ріки. З іншої половини тіла Тіамат Мардук створив небесне склепіння та прикрасив його сузір’ями. Освітлювати світ Мардук покликав двох богів: Уту – Сонце і Сіна – місяць. Мардук виростив траву,дерева на землі, поселив звірів птахів. Цього йому здавалося мало. Тоді він створив людей. Він виліпив їх із глини, змішаної з кров’ю переможеного ним ворога.

Пантеон антропоморфних богів очолював бог неба Ан. Величне небо, що оточувало людину з усіх боків,сприймалося як щось священне, яке потребувало вільного, зумовленого бажаннями власної душі, підпорядкування. Ен-ліль — друге божество — вважалося богом грому і повітря. Енкі — володар підземних вод і світового океану, пізніше набуває статусу божества мудрості.

Набуває поширення в цей час культ богині-матері. Як активний початок в народженні, плодючості, постійному оновленні рослинності, проростанні зерна, збільшення кількості домашнього скота і продовженні людського роду, вона — Нінмах, Нінту, Мамо, Мамі — “велика цариця”, “цариця богів”, сила землі, мудрість. Є серед шумерської міфології і міфи про помираючих і воскреслих богів. Богинею любові і плодючості були Іштар (у акадійців вона звалась — Ештар, у асірійців — Істар, у семітів — Астарта), чоловічою іпостассю плодючості був Тамуз – уособлення рослинності. Тамуз був відомий у Передній Азії і в Греції як Адоніс ( від семітського Адоні – господин).

Запитання

  1. Якими були головні боги Межиріччя і за що вони відповідали?
  2. Назвіть міфічних істот та тварин Межиріччя.

Втілення образів Межиріччя в образотворчому мистецтві

 

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.86MB | MySQL:26 | 0,316sec