Ефективне спілкування. Уміння слухати

Урок  15.  Ефективне спілкування. Уміння слухати.

Мета.Пояснити  учням  про роль спілкування в повсякденному житті; розвивати уміння  правильно  говорити,  слухати;    виховувати доброзичливість, уважність  під  час  спілкування.

 

 

Хід  уроку

І  Організаційний  момент

ІІ. Повторення  вивченого  матеріалу.

1.  Що  таке  толерантність?

2.   Чим  відрізняються   люди один  від   одного?

3.   Як  ви  маєте  поводитися   з  старшими,  хворими  людьми?

ІІІ.    Вивчення  нової   теми

Одним   із  найбільших  скарбів,  яким  обдарувала  людину  природа,  є  спілкування.

Спілкування – важлива  умова  формування  і збереження  психічного  здоров я,  життєва  потреба  людини  у  будь – якому  віці.  А  дітям  спілкування   особливо  потрібне.  Адже    під  час  спілкування  дитина  розвивається,   удосконалює   свою   мову,  кристалізує  своє   мислення .

Під час спілкування важливе значення має ще і характер розмови, його тон та інтонація. У розмові відтворюються відтінки емоційності і вольові дії дитини. З тону можна судити і про настрій людини, її характер. Тон показує навіть, з ким маємо справу: з вихованою чи невихованою людиною.

Спілкування  приносить  людям  задоволення  лише  тоді,  коли   воно  приємне,  дружелюбне   Не личить вихованій людині розважатися плітками, обмовляти спільних  знайомих.  Про відсутніх не згадують або говорять тільки приємне. Якщо у вашій присутності “перемивають” кісточки знайомій, то можна сказати: “Бога ради, Олю! Наталя завжди так добре говорить про тебе”.

Чемна людина не висміюватиме присутніх і не глузуватиме з їхніх вад. Адже народна мудрість вчить: “Рана загоїться, зле слово — ніколи. А від теплого слова й лід розмерзає”.

Треба намагатися говорити чітко, стримано, у помірному тоні. Гарне враження на слухачів справляє мова, багата за словниковим складом. Мова має бути виразною, окремі фрази — короткими, логічними і завершеними за змістом. Іншомовні слова необхідно правильно вимовляти, знати їхнє значення та вживати лише тоді, коли ви впевнені, що й іншим вони зрозумілі. Слід уникати слів-паразитів: “розумієш”, “значить”, “ну”, “от”, “між іншим” тощо.

Недопустиме використання вульгаризмів, які взагалі не властиві ні етикету українського народу, ні українській мові. Українець, утримуючись від лайки, промовляв: “Сказав би, та піч у хаті!” Наші предки вірили: якщо шанувати піч, то вона дасть силу, достаток, здоров’я. Тому й остерігалися “осквернити” піч непристойним словом.

Ввічлива  людина  не  випробовуватиме  терпіння  свого   співрозмовника  нікчемними  балачками.

Вести  бесіду   досить  складно.  Крім  того, що  треба  вміти  гарно  говорити,  щей  треба  вміти  вислухати  співрозмовника.  Народна  мудрість  говорить  «Хто  мовчить,  той  двох   навчить».

Щоб  стати  гарним   співрозмовником,  треба  навчитися  слухати,  засвоїти  етикетні  формули,  бути  вихованим.   Спілкуватися  з  вихованою  людиною  легко,  оскільки  стосунки  з  нею  відзначаються  емоційною  виразністю.

Швейцарський  мислитель  ХVІІІ ст. І  лафатер  вивів  коротку  і  точну  формулу  спілкування:  «хочеш  бути  розумним,  вчись  розумно  запитувати,   уважно  слухати,  спокійно  відповідати  і  зупинятись,  якщо   немає  вже  чого  сказати».

Тактовний  співрозмовник  дбає  про те, щоб інші  мали змогу  висловити  свою  думку.  Народ радить: сказати, умій і змовчати”. Грецький філософ Дем  попереджав: “Постійно говорити і нічого не бажати  слухати є ознака гордості”. Стародавні й філософ  Епіктет   вважав,  що  людина  повинна слухати   вдвічі  більше,  ніж  говорити. На  запитання — чому? — мудрець  відповів: “Недарма Бог дав нам один язик і пару вух.

2. Практичні  вправи.

БУВАЛЬЩИНА

Лісовою стежкою йшли батько і маленький син. Навколо тиша, тільки чути, як десь далеко вистукує дятел і струмок жебонить у лісовій гущавині. Раптом хлопчик побачив, як їм назустріч іде бабуся з паличкою.

—  Коли ми зустрінемося з бабусею, скажемо їй “здрастуйте”, — попередив батько.

—  А для чого їй говорити це слово? — здивувався син. — Адже ми зовсім не знайомі.

—  А ось зустрінемось, скажемо їй “здрастуйте”, тоді побачиш для чого.

—  Здрастуйте, — сказав батько.

—  Здрастуйте, — сказав син.

—  Здрастуйте, — сказала бабуся і посміхнулася.

І син здивовано побачив, як усе навколо усміхнулося. Сонце засяяло яскравіше. У верхів’ї дерев зашумів легкий вітерець, листя заграло, затріпотіло. В кущах заспівали пташки—досі їх не було чути. На душі у хлопчика стало тепло і радісно.

—  Чому це так? — спитав син.

—  Чому це так? — запитую я у вас.

НАЙЦІКАВІШИЙ  СПІВРОЗМОВНИК

        Я сидів на краєчку стільця і слухав розповіді ботаніка про екзотичні рослини, цікаві факти, навіть про картоплю. У мене був невеличкий домашній садок, а він люб’язно порадив мені, як розв’язати мої   проблеми. Після бесіди ботанік назвав мене «найцікавішим співрозмовником».

Найцікавіший співрозмовник? Я? Яким чином? Я взагалі майже нічого не сказав. Єдине, що я робив, – це уважно слухав. Слухав, тому що був справді зацікавлений. І він відчував це. Звичайно, це було йому приємно.

Я сказав йому, що бесіда була надзвичайно цікавою й корисною для мене. Це дійсно так   Я  сказав,  що  мені  дуже  хотілося.  знатися на тому, чим  він  займається. І   мені   дійсно  хотілося.

Сказав,  що  хотів  би   зустрітися  з  ним  знов.  І я  хотів.

Таким чином я справив враження гарного співрозмовника, хоча насправді я був гарним слухачем, що підбадьорював його на розмову.

Дейл Карнегі

Чому ботанік назвав свого співрозмовника найцікавішим?

Поміркуй, що ти любиш більше – слухати чи говорити?

А як стати гарним співрозмовником?

ІV. Узагальнення  та  систематизація  знань

1.  Вивчення  правил  спілкування.

Щоб спілкування було   тактовним, а  співрозмовники  ввічливими,  треба  дотримуватися  певних правил:

–     Коли під час спілкування беруть участь кілька дітей, то потрібно вести розмову з усіма присутніми, не віддаючи нікому явної переваги.

–     Вміння вислухати співрозмовника – невід’ємна умова спілкування.

–     Нетактовно переривати розмову іншого, особливо, дорослого.

–     Під час спілкування треба вміти слухати і мовчати, дати можливість висловитися співрозмовнику.

–       У дружній товариській розмові ніколи не можна переходити на особистості і вживати образливі   слова.

–    Молодші за віком повинні уникати суперечок із старшими.

–     Якщо учень хоче привернути до себе увагу і викликати зацікавлення до своєї теми чи питання, треба врахувати, що висловлюватися треба зрозуміло й коротко, думки мають бути логічно пов’язані між собою.

–    Щоб переконати інших, треба бути впевненим у своїх відомостях, повідомленнях, не гарячкувати.

–     Добре вихована дитина повинна триматися скромно й спокійно і вдати, що не помічає промахів інших.   .

–    У товаристві кількох дітей не шепочуться, це сприймається як образа; якщо треба сказати комусь щось важливе, то непомітно виходять.

–     Розмовляючи з кимсь, не слід займатися сторонніми справами, читати чи розмовляти з сусідом; не гратися якоюсь річчю, чи дивитися замріяно у вікно, – така поведінка ображає.

2.  Робота  в  зошитах.

3. Ознайомлення учнів з прислів’ями та приказками.

–  Язик – не помело, слово – не полова.

–  Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.

–  Слово старше за гроші.

–   Ласкаве слово – що весняний день.

–    Умій сказати, умій і змовчати.

V. Підсумок  уроку.

Умій   бути  гарним  співрозмовником! Виключна увага до співрозмовника –  це найважливіше. Природа дала людині один язик і два вуха для того, щоб вона слухала інших удвічі  більше, ніж сама говорить.

І ще. Недарма люди кажуть: менше говориш – більше почуєш.

завантаження...
WordPress: 22.87MB | MySQL:26 | 0,388sec