Дипломна робота на тему: «ПРОБЛЕМАТИКА І ПОЕТИКА ТВОРІВ Е. ХЕМІНГУЕЯ»

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………… 3

Розділ I. Вічний конфлікт між справжнім і уявним як один із визначальних в

системі етичних цінностей роману “Прощавай, зброє!”………………………… 11

Розділ II. Основні аспекти вирішення проблеми сутності людини у

філософській символіці повісті “Старий і море”……………………………… 29

Розділ III. Образний світ творів Хемінгуея…………………………………… 42

III. 1. Структура образу в романі “Прощавай, зброє!”………………… 42

III. 2. Композиційні прийоми побудови образу

у повісті “Старий і море”………………………………………….. 57

Висновки…………………………………………………………………………. 68

Перелік використаних джерел…………………………………………………… 72

Вступ

Двадцяті роки минулого століття відмічені в США не тільки різностороннім осмисленням історико-культурного зpушення, а й вступом в права літератури “втраченого покоління”. Серед молодих людей, що побували на фронтах першої світової війни, пережили потрясіння від її жорстокості і так і не зуміли на колишніх засадах “увійти в колію” мирного життя, – Хемінгуей. “Жестокости и хаосу мира способна противостоять ярость творческого усилия” – таков подтекст хрестоматийных произведений “потерянного поколения” [41, с. 343], – вважає В. М. Толмачов. Мотиви “втраченості” по – різному виявили себе в таких романах, як “Три солдати” (1921), “Величезна камера” (1922) Е. Е. Хаммінгса, “Солдатська нагорода” (1926) У. Фолкнера, “Фієста” (1926), “Прощавай зброє” Хемінгуея. Як відомо, не всі ці письменники приймали участь у війні. “Втраченість” для них – показник закинутості людини в історію без звичних контурів. Жорстокість сучасності перетворилась на метафору війни. Якщо в двадцяті роки вона трактується досить конкретно, то до кінця десятиліття стає уособленням найважливішого виміру існування людини.        Навіть при першому знайомстві з творчістю письменника, за роз’єднаністю його розповідної тканини перед нами вимальовуються контури відповідної, досить осмисленої естетичної системи. В одному з листів Кашкіну (1939) Хемінгуей писав: “Я міг би одержувати великі гроші, коли б я пішов у Голівуд або створював усякий непотріб. Але я писатиму якомога краще і якомога правдивіше, доки й не помру” [44, с. 102]. Правдивість була стимулом, основним критерієм усієї його творчості. Правдивість – не як натуралістична описовість. Такий побутовий реалізм був чужий Хемінгуею, для нього головним було – “заглибитись у саму суть явищ, зрозуміти послідовність фактів і подій, що викликають ті чи інші почуття, і так написати про дане явище, щоб це лишалось дійовим і через рік, і через десять років, – а при удачі і досить чіткому закріпленні навіть назавжди…”. А на схилі життя письменник, здається, зрозумів, як цього досягти. Він говорив радянському кореспондентові, який відвідав його на Кубі: “Правда художнього твору має бути сильніша за правду життя, бо художник поєднує всі “правди”, які трапляються йому в житті, свої знання і спостереження і створює свою правду. І вона неодмінно мусить бути правдивіша, достовірніша, ніж правда життя. Тільки тоді письменник може впливати на людей” [43, с. 50].

У літературу ввійшов Хемінгуей твором “І сходить сонце”, який широко відомий під назвою “Фієста”. В цей час письменник знаходиться у Парижі (він належав до численного угрупування американців, котрі шукали життєвих і мистецьких вражень за межами своєї вітчизни, тоді відсталої в культурному відношенні).

Наступний роман Хемінгуея – “Прощавай, зброє!” (1929). В ньому заперечення війни,її жахливого впливу на психіку людини. У 30-х роках він видав також художньо – нарисові книжки: “Смерть пополудні”, “Зелені узгір’я Африки”. А свій соціально–психологічний твір про рибалку Гарі Лефгана, котрий намагається боротися з ворожим йому світом багатіїв, у творі “Маєш і не маєш”, Хемінгуей пише під впливом подій економічної кризи у США.        У роки громадянської війни в Іспанії Хемінгуей провів багато місяців в оточеному Мадриді і на фронті, написав низку нарисів та статей про героїчних іспанських республіканців, п’єсу “П’ята колона” і роман “По кому подзвін” (1940), в яких розповідав про криваві та трагічні роки громадянської війни у Іспанії. Герой цього твору (як і в більшості творів письменника) – американець, який живе і діє на чужині.

У повоєнний час письменник видав оповідання і невеликий роман про другу світову війну “За рікою у затінку дерев”. У цей період американська література була в занепаді, її виводить із цього стану саме Хемінгуей – у 1952 році він пише філософську повість “Старий і море”, за яку одержав нобелівську премію.

По смерті Хемінгуея виходили твори, які лишилися в рукописах: “Свято, яке завжди з тобою” – книга спогадів; незакінчений роман “Острови в океані”.    Один із кращих сучасних англійських письменників Герпер І. говорив про Хемінгуея: “Він дуже багато важив для нас, коли ми починали писати” [7, с. 12]. Хемінгуей ненавидів війну, але він не був пацифістом. Воюючи в Іспанії він зрозумів, що є речі страшніші за війну і що тільки зі зброєю в руках, ціною величезних жертв людство може врятуватися від фашизму. Тому, зрікшись у своїй творчості першої світової війни і засудивши у своїй публіцистиці тих, хто розв’язує війни, письменник сам проходить через другу світову війну і пояснює це так : “Головне полягає в тому, що ця остання війна мала і сенс, тоді як перша не мала для мене ніякого сенсу” [47, с. 7].

Гуманістом був письменник і в своїй творчості як справедливо відзначає радянський літератор В Днєпров: “Хемінгуей знав не менше за інших письменників, скільки в житті поганого і несправедливого але він щосили тримався за той факт, що є справжні люди, сильні і добрі і саме цей факт клав у основу своєї поезії” [17, c. 50]. Любов Хемінгуея до людства була почуттям дійовим і активним. Він не лише завжди готовий був допомогти всім своїм друзям і близьким, він завжди готовий був прийти на допомогу людству. У його житті був один головний ворог – ворог людства і людяності – фашизм. І проти цього ворога воював письменник на різних фронтах, у різних місцях земної кулі як рядовий боєць, зі зброєю в руках, і як письменник силою художнього слова. Другим ворогом Хемінгуея було – гонитва за наживою, людиноненависництво, лицемірство під виглядом християнства у кращому розумінні цього слова християнства. І проти цього ворога письменник активно боровся всією своєю творчістю. Єдине в що він вірить усе життя, – це людина. “Я гадаю, що саме людяністю пройняті його твори” [19, c. 14], – писав у своїх спогадах про Хемінгуея І. Драч. Але його гуманізм – це не жалість до маленької людини. Це віра в “моральні вершини” людини, у її внутрішні невичерпні можливості не тільки вижити у ворожому світі, а й лишитись людиною, незважаючи ні на що. Усе пізнати, усього звідати, і все-таки лишитись людиною, доброю і благородною, мужньою і сміливою, чуйною і веселою, чесною і сильною, – ось критерій під який підпадають герої його творів. І Кашкін і інші автори, які розглядають у тому чи іншому аспекті творчість Хемінгуея (М. Мендельсон, І Старцев, Д Затонський, В. Днєпров, Р Орлова, Е. Соловйов, І .Фінкельштейн, З. Маянц), ставляться до його творів як до кращих досягнень реалізму 20 століття.

Правдивість була основним критерієм у творчості письменника. Для нього головним було “Заглибитись у саму суть явищ, зрозуміти послідовність фактів і дій, що викликають ті чи інші почуття” [9, с. 50].    Старцева А. І., один із дослідників творчості Хемінгуея, пише: “Ми можемо сперечатися зі світом зображеним Хемінгуеєм, але нам було б важко довести, що це не той світ, в якому ми живемо” [39, с. 101]. Хемінгуей зумів пізнати життя в його різних проявах, побачити і почути численні його кольори, барви, запахи; пізнати складну гаму людських почуттів, бажань і поривань… Він бачив світ не як єдине ціле, для нього найголовніше було – жити і працювати по совісті, дивитись, слухати, вчитись і розуміти. Александрюк Р. казав про нього так: “Він брав із світової літератури все краще, лишався митцем глибоко оригінальним і неповторним. Як би там не було, не заперечним є той факт, що я сам ніколи не говорив нібито я вказав шлях Хемінгуею, як твердять те інші. Я гадав, що в нього є свій талант, який немає нічого спільного зі мною” [1, с. 11].

Необхідність довести твір до повної відповідності з думками і почуттями героя, показати епоху, що пройшла крізь героя, лише в тому впливі, який він справив на формування його естетичних норм, приводить до особливої структури його романів, до того, що Затонський Д. називає романом “доцентровим” .” У такому романі один головний герой, змальовується не все його життя, а лише один якийсь, звичайно дуже короткий, але визначальний, вирішальний момент у його житті, зовнішні зв’язки героя з навколишнім світом зводяться до мінімуму, оголюються лише найсуттєвіші з них; просторові зв’язки гранично обмежуються, і вся вага з сюжету переноситься на сюжет внутрішній: не так важливо, що відбувається з героєм, як те, яка його реакція на все оточуюче. Зв’язки героя з навколишнім світом здійснюються через його спогади. Таким чином дедалі більше зростає роль композиції роману як з’єднуючої ланки й узагальнюючої категорії”[ 23, с. 12]. Роман набуває достовірності ліричного переживання. А разом з посиленням ліричності посилюється і драматизм роману, зростає роль внутрішнього монологу і діалогів. Відбувається ніби взаємопроникнення жанрів. Дехто вважав Хемінгуея далеким від раціоналістичного мислення, письменником, яким керує інстинкт і імпульс. Більшість сучасних дослідників особистості і творчості Хемінгуея (Андрєєв Л. Г., Наливайко Д. С.) дотримуються думки, що письменник у значній мірі вводив у мистецтво нескінченний, багатоколірний і сповнений сил світ, проникливо і пророче відчував те нове, сучасне, передвіщало наступ нової епохи, – чи то будуть війни, революції, або біржі та універмаги, гігантські екологічні механізми… кожен з таких феноменів ставав об’єктом зображень, темою роману, а їх сукупність складала величне епічне полотно…

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Problemayuka I Poetyka Tvoriv Hemingueja (379.0 KiB, Завантажень: 11)

Сторінка: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
завантаження...
WordPress: 23.65MB | MySQL:26 | 2,536sec