Дипломна робота на тему: «МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ПРОБЛЕМНОГО МЕТОДУ ПРИ ВИВЧЕННІ ФУНКЦІЙ В КУРСІ АЛГЕБРИ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ»

Зміст

І. Вступ    3

IІ. Дидактична суть проблемного методу навчання    5

§1. Проблемне навчання, його характеристика    5

§2. Рівневе навчання, його особливості    25

§3. Аналіз псохологічної, дидактичної, методичної літератури по темі дослідження    25

§4. Аналіз підручників з алгебри 7-9-х класів щодо забезпечення рівневого навчання і проблемного викладу    25

IІІ. Методика проблемного вивчення функцій    25

§1. Вивчення функцій в курсі алгебри у 8 класі    25

§2. Вивчення функцій в курсі алгебри в 9 класі    32

§3. Методика використання рівневих дидактичних матеріалів для перевірки навчальних досягнень учнів:    32

а) після 8 класу;    32

б) після 9 класу    32

§4. Експериментальна перевірка розробленої методики.    32

IV. Висновки і рекомендації    32

V. Список використаної літератури    35

VІ. Додатки    35

І. Вступ

Все життя людини постійно ставить перед ним гострі та невідкладні завдання і проблеми. Люди вчаться задля придбання знань або вмінь. Набути знання – значить пізнати щось про оточуючий світ або його моделі, виробити вміння – озброїтися ефективними способами дії у цьому світі.

Сучасна школа має забезпечити виховання всебічно розвиненої людини, тому одночасно з піднесенням науково-теоретичного рівня викладання треба дбати про вироблення в учнів уміння застосовувати здобуті знання на практиці, про розвиток розумових здібностей, виховання інтересу до предмета, про вміння самостійно здобувати знання.

Успішне розв’язання цих завдань у великій мірі залежить від дальшого удосконалення організаційних форм і методів навчання.

Навчання – це процес активної взаємодії вчителя і учня. Та дуже часто на уроках доводиться спостерігати активність лише самого вчителя або, в крайньому разі, активність невеликої, як правило, тієї самої групи учнів і вчителя. Значну частину уроку вчитель розповідає, пояснює, демонструє, звертаючись час від часу до окремих учнів; переважна ж більшість учнів класу при цьому пасивно стежить за ходом думок учителя, не виявляючи будь-якої активності. На таких уроках відсутні елементи пошуку, дослідництва. Зрозуміло, що, організовуючи так навчання, вчитель не спроможний розв’язати тих відповідальних завдань, що стоять перед школою на сучасному етапі її розвитку. Необхідно застосовувати такі форми і методи навчання, які б забезпечували здобуття учнями глибоких і міцних знань.

Активізація навчального процесу завжди була, є і буде найактуальнішою проблемою педагогіки, хоч в різні часи залежно від мети і завдань навчання її розуміли і розв’язували по-різному. Був час, коли під активізацією навчального процесу розуміли лише вивчення нового шляхом побудови евристичної бесіди, пізніше мова йшла про максимальне використання наочності, потім – про запровадження в процесі навчання практичних робіт, про збільшення кількості самостійних робіт тренувального характеру тощо.

Безумовно, всі ці форми організації педагогічного процесу активізують навчання в цілому і їх слід використовувати, але така активізація здебільшого підсилює моторну діяльність учнів і зовсім не свідчить про активний характер пізнання ними об’єктивної дійсності. Здобуті знання при цьому не стають власними переконаннями кожного з них, а навички і вміння не дістають творчого застосування в тій чи іншій галузі знань.

В якому ж плані слід удосконалювати навчальний процес? Що взяти за основне? Відповідь одна – створювати такі умови для навчання, за яких ставлення учня до навчального матеріалу мало б перетворюючий характер, тобто знання, вміння і навички мають стати їх надбанням.

В основі активної пізнавальної діяльності учнів лежить розуміння її як прояв перетворюючого відношення суб’єктів до об’єктів пізнання. Стосовно до учнів активність пізнання визначається вибірковістю підходу до об’єктів пізнання, добором задач і мети пізнання, вибором методів дослідження і проведенням самого дослідження. Активність виявляється в осмисленні зв’язків нового з тим, що їм вже відомо, у визначенні нових ознак предмета, який досліджується. Домогтися такої мислительної активності навчального процесу в школі можна шляхом організації проблемного навчання.

Завдання вчителя не обмежується поданням учням певної суми знань з даного навчального предмета. Він повинен вчити учнів вчитися, оволодівати методами, що застосовуються у математиці.

Проблемне навчання має велике виховне значення. Воно полягає в тому, що учні навчаються самостійно досліджувати математичні закономірності і на власному досвіді переконуються в правильності тих чи інших тверджень.

Нарешті, застосування проблемного навчання у більшій мірі, ніж, так зване, “традиційне”, сприяє розвитку самостійності учня, вихованню навичок самостійного здобуття знань.

IІ. Дидактична суть проблемного методу навчання

§1. Проблемне навчання, його характеристика

Є підстава говорити про поетапний розвиток теорії й практики проблемного навчання. Перший етап – це період активізації учбового процесу шляхом більш ефективнішого застосування прийомів варійованого учбового матеріалу, його емоційного викладу, посилення елементів новизни висловлюваного матеріалу. Цей етап дав сильній поштовх в розвитку теорії й практики сучасного розвиваючого навчання.

Другий етап характеризується подальшими пошуками шляхів активізації навчання вже з опорою на нові теоретичні положення й з урахуванням досягнень практики першого етапу. Тут помітно посилюється роль пізнавальних завдань, з’являються спроби організації процесу навчання за допомогою системи пізнавальних завдань та дослідницьких методів навчання.

Третій етап вважається найважливішим в становленні проблемного навчання, оскільки тут відбувається теоретичне осмислення ролі й місця проблемних ситуацій
в учбовому процесі та побудова теорії проблемного
навчання
в умовах сучасної школи з опорою на принцип проблемного
засвоєння й дослідницький принцип
пізнання. Ця теорія органічно включає все досягнення передуючих етапів пошуку шляхів активізації учбового процесу й розвитку мислення учнів.

В педагогічній літературі дуже часто зустрічаються терміни “активність учня”, “активізація навчання”, “пізнавальна активність школяра”. Завдання активізації навчання ставили перед собою всі, хто боровся за розвиток розумових сил учнів. Проте відносно суті активного навчання не було єдиної думки.

Активізувати учня можна за допомогою покарання, заохочення, пробудження інтересу тощо. І саме інтерес й емоційність завжди були головними чинниками активізації розумової діяльності учнів. Мав рацію Т. Новацький, кажучи, що учень активний навіть при передачі йому вчителем готових знань. Можна підсилити ступінь його активності, збільшити число його дій, але це ще не проблемне навчання.

Проблемне навчання вимагає зміни типу діяльності учня й зміни структури учбового матеріалу. Суть активності, що досягається при проблемному навчанні, полягає в тому, що учень повинен аналізувати фактичний матеріал й оперувати їм так, щоб самому отримати з нього нову інформацію. Іншими словами, це розширення, поглиблення знань за допомогою раніше засвоєних знань або нове застосування колишніх знань. Нового застосування колишніх знань не може дати ні вчитель, ні книга, воно шукається й знаходиться учнем, поставленим у відповідну ситуацію. Це і є пошуковий
метод навчання як антипод методу сприйняття готових висновків
вчителя.

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Metodyka Vyk Probl Met Pry Vyvch Funk (338.5 KiB, Завантажень: 11)

Сторінка: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
завантаження...
WordPress: 24.08MB | MySQL:26 | 0,334sec