ДИНАМІКА МОТИВІВ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Попри різні концептуальні підходи, більшість психологів розглядають мотивацію як психологічну детермінацію, джерело активності поведінки і діяльності суб’єкта. Мотив визначається як внутрішня спонука до того чи іншого виду активності, пов’язаного із задоволенням певної потреби. Мотиваційна сфера особистості включає в себе всі види спонук: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, мету, потяги, мотиваційні установки або диспозиції, ідеали та ін.

Сучасна психологія визнає, що пізнавальна діяльність поряд з операційними компонентами (знаннями, уміннями, навичками) включає й мотиваційні компоненти. Саме вони визначають для учня значущість того, що він пізнає і засвоює, його ставлення до змісту, засобів виконання і результатів навчальної діяльності.

Визначаючи навчальну активність як специфічний вид діяльності, психолог Д. Ельконін підкреслював її суспільний характер. Навчальна діяльність є суспільною, по-перше, за змістом, тому що вона спрямована на засвоєння всіх багатств культури і науки людства; по-друге, за смислом, оскільки вона суспільно значима і суспільно оцінювана; по-третє, за формою, бо вона відповідає певним соціальним нормам й здійснюється в спеціальних закладах. Навчальна діяльність має своїм змістом опанування узагальнених способів дій у сфері наукових понять. Така діяльність, за висловлюванням Д. Ельконіна, повинна спонукатися адекватними мотивами.

Навчальна мотивація — частковий вид мотивації. Вона визначається специфічними для неї факторами: власне освітньою системою, освітнім закладом; організацією навчального процесу; суб’єктивними особливостями тих, хто навчається; суб’єктивними особливостями педагога, насамперед, його ставленням до учня, до власної справи; специфікою навчального предмета.

Психологи П. Якобсон, М. Матюхіна, А. Маркова виділяють дві групи мотивів навчання:

• пізнавальні мотиви, пов’язані зі змістом навчальної діяльності і процесом її виконання;

• соціальні мотиви, пов’язані зі взаємодією учня (студента) з іншими людьми.

Перта група (пізнавальні мотиви) включає в себе:

• широкі пізнавальні мотиви, в основі яких є прагнення одержати нові знання. Це може бути інтерес до нових фактів, явищ або інтерес до закономірностей науки, теоретичних принципів, ключових ідей та ін.;

• навчально-пізнавальні мотиви, тобто орієнтація учнів на засвоєння способів одержання знань: інтерес до прийомів самостійного набуття знань, до методів наукового пізнання, до способів саморегуляції навчальної діяльності, раціональної її організації;

• мотиви самоосвіти.

У навчальній діяльності особливе значення мають пізнавальні інтереси. С. Рубінштейн зазначав, що мотивування процесу навчання безпосередньо залежить від провідних інтересів учнів. Вчений розрізняв мотиви, в основі яких лежить певний інтерес:

• безпосередній інтерес до самого змісту предмета діяльності, яка в ньому відображається;

• інтерес, викликаний характером тієї розумової діяльності, якої потребує предмет;

• інтерес, зумовлений відповідною схильністю індивіда до певного типу предметного діяння;

• опосередкований інтерес до предмета, викликаний уявленням про майбутню (або взагалі можливу) діяльність щодо нього;

• інтерес, зумовлений процесом навчальної діяльності, пов’язаний із соціальною ситуацією (навчальний колектив, викладач тощо).

Пізнавальна мотивація, що переживається як прагнення до поглиблення і систематизації знань, розширення кругозору, допомагає учням переборювати труднощі в навчанні. Крім того, виникає бажання переборювати труднощі саме інтелектуального характеру, виконувати складні завдання. Такі учні займаються в наукових гуртках, беруть участь у конкурсах, олімпіадах.

Друга група (соціальні мотиви):

• широкі соціальні мотиви: усвідомлення соціальної користі навчання, почуття обов’язку, відповідальності, прагнення добре підготуватися до майбутньої професії;

• вузькі соціальні, так звані позиційні мотиви: прагнення зайняти певну позицію, одержати певний статус в групі, зокрема, статус лідера; прагнення схвалення вчителів і батьків.

Таке ставлення до навчання, коли учень усвідомлює його соціальну значимість, робить його не просто необхідним, але в певному сенсі привабливим. І якщо таке ставлення достатньо стійке, воно дає учню сили для подолання труднощів, для вияву терпіння та ретельності. Однак, якщо ці мотиви не будуть підкріплені іншими, вони не зможуть забезпечити максимального ефекту, тому що в цих випадках приваблює не сама діяльність, а те, що з нею пов’язане.

Мотиви, які не просто виконують спонукальну функцію, а й мають особистісне значення, виражають внутрішнє ставлення до навчання, вважаються смислотворними. Якщо той чи інший мотив не виявляє реального впливу на процес навчання, хоча учень може назвати цей мотив, психологи говорять лише про «знані» мотиви навчання. «Знані» мотиви в певних умовах можуть стати реально діючими мотивами. Ці умови — власна життєва практика людини, яка дозволяє йому прийняти цінність суспільної свідомості як власну цінність, як особистісне знання.

Виділяють ще потенційні мотиви. Це мотиви, які мають спонукальну силу, але через ті чи інші зовнішні умови і обставини не можуть бути реалізовані. Якщо зовнішні умови і обставини стають більш сприятливими, потенційні мотиви перетворюються в реальні.

Динамічні характеристики мотивів виявляються в силі тривалості, швидкості виникнення. Важливою характеристикою мотивів навчання є їхня емоційна забарвленість, модальність. Психологи виділяють негативну і позитивну мотивацію навчання.

Якщо позитивна мотивація пов’язана із досягненням успіхів у навчанні, з одержанням нових знань, з добрими стосунками в колективі, то негативна мотивація — це спонуки, пов’язані з усвідомленням незручностей і неприємностей у випадку небажання гарно вчитися. Це насамперед певні санкції з боку батьків і вчителів. Учні з негативною мотивацією учіння часто потрапляють в групу неуспішних, намагаються покинути школу. Якщо відсутні мета, бажання, інтереси, то й результати навчання бувають незадовільними.

Мотиви навчання ніколи не трапляються у чистому вигляді. Вони звичайно мають складну структуру. Однак завжди деякий мотив переважає. Крім того, у багатьох учнів спостерігається вибіркове ставлення до навчальних предметів. У процесі навчання, розвитку особистості структура мотивів змінюється. А. Маркова вважає, що становлення мотивації навчання є не просто зростанням позитивного або посиленням негативного ставлення до навчання, воно є ускладненням структури мотиваційної сфери, появою нових спонук, іноді суперечливих відношень між ними.

Дослідження низки психологів показали, що на межі дошкільного і молодшого шкільного віку у дітей виникає таке психологічне новоутворення як «внутрішня позиція школяра». Л. Божович визначає це так: «Внутрішня позиція» — це «сплав» двох потреб: пізнавальної, що виявляється в бажанні вчитися, набувати нові знання і уміння, і потреби зайняти нове місце в суспільстві, увійти у світ дорослих.

Формування «внутрішньої позиції» кардинально змінює самосвідомість старшого дошкільника. Відбувається переоцінка цінностей. Те, що було значиме раніше, стає другорядним. Старі інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, з’являються нові. Все те, що стосується школи, навчальної діяльності, стає цінним, те, що пов’язане з іграми, — менш важливим. Гра поступово втрачає своє значення і перестає бути основним змістом життя дітей.

У молодшому шкільному віці навчальна діяльність стає провідною. О. Леонтьєв визначав, що діяльність ця обумовлює головні зміни в психічних процесах і психологічних властивостях особистості дитини у цей період її розвитку. Провідна діяльність має такі ознаки:

• у її формі виникають і диференціюються нові види діяльності;

• в ній формуються і змінюються психічні процеси;

• від неї залежать основні психологічні зміни особистості дитини на певному віковому етапі.

Під час навчальної діяльності у дітей виникають психологічні новоутворення, що забезпечують формування основ теоретичного ставлення до дійсності, уміння орієнтуватися в теоретичних (ідеальних) формах відображення предметів і взаємодії людей, зокрема, уміння оперувати абстрактними поняттями.

У молодшому шкільному віці починається усвідомлення себе як суб’єкта навчання. На початку шкільного життя діти хочуть навчатися добре, прагнуть одержувати високі оцінки. За цим прагненням можуть стояти різні мотиви. Один з них — соціальний, пов’язаний зі статусом учня. Коли дитина навчається успішно, її хвалять вчителі і батьки. Від погляду вчителя і його ставлення до учня значною мірою залежить і ставлення до нього однокласників, статус в колективі.

Молодшим школярам притаманні також такі соціальні мотиви як почуття обов’язку, відповідальності, необхідність отримати освіту. Вони усвідомлюються дітьми, надають певний сенс їхньому навчанню. Але це «знані» мотиви. Абстрактне для людей поняття обов’язку або далека перспектива продовжити освіту у виші безпосередньо спонукати їх до навчання не можуть. Однак й «знані» мотиви навчання мають важливе значення для особистісного розвитку молодших школярів.

Мотиви навчання молодших школярів мають певну динаміку. Спочатку в учнів переважає інтерес до зовнішньої сторони перебування в школі, потім виникає цікавість до перших результатів навчання і лише після цього — інтерес до змісту знань. Пізнавальні мотиви змінюються таким чином: спочатку виникає інтерес до окремих фактів, потім — до закономірностей. Однак глибокий інтерес до вивчення якихось навчальних предметів у початкових класах виникає рідко. Зазвичай, він є у дітей із раннім розвитком спеціальних здібностей. У більшості молодших школярів пізнавальні інтереси мають такі особливості:

• недостатньо дієві;

• ситуативні, швидко задовольняються, без підтримки з боку вчителя гаснуть і не поновлюються;

• недостатньо усвідомлені і узагальнені.

У дітей з високою успішністю яскраво виражена мотивація досягнення успіху — бажання добре, правильно виконувати завдання, набувати необхідного результату. Мотивація досягнення успіху в сполученні із пізнавальними інтересами — найбільш цінний мотив, її слід відрізняти від престижної мотивації.

Престижна мотивація зазвичайно характерна для дітей з надмірно високою самооцінкою і лідерськими нахилами. Такі учні прагнуть вчитися краще, ніж їхні однокласники, бути першими серед них. Індивідуалізм, постійне змагання з іншими дітьми, ставлення до них без поваги негативно впливають на розвиток особистості таких дітей. У неуспішних молодших школярів престижна мотивація не розвивається. У них чітко виявляється інша тенденція — мотивація уникнення невдачі. Такі діти намагаються уникнути низьких оцінок і відповідних санкцій з боку вчителів і батьків. Для них характерна підвищена тривожність, страх в ситуації оцінювання знань, негативне ставлення до учіння.

У підлітковому віці суттєво змінюється соціальна ситуація розвитку: збільшується кількість навчальних предметів і відповідно — кількість вчителів, вимоги яких до навчальної діяльності школярів можуть не співпадати; складнішим стає матеріал шкільних програм; розширюється сфера позакласних і позашкільних занять.

Одним із центральних новоутворень у підлітковому віці є «почуття дорослості», яке виражається у прагненні до незалежності, самостійності, великій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки дорослих і їхніх взаємин. Це почуття стимулює загальну активність підлітка, його готовність включитися в різні види діяльності з дорослим. У мотиваційній сфері підлітків відбувається надзвичайно важлива подія, яка полягає в тому, що вони значною мірою здатні керуватися у своїй моральній поведінці тими потребами й завданнями, які самі перед собою ставлять.

У підлітковому віці змінюється провідна діяльність. Якщо для молодших школярів провідною є навчальна діяльність (прийняття ролі суб’єкта цієї діяльності, формування навчальних мотивів, опанування предметного змісту і структури цієї діяльності), то для підлітків провідною стає суспільно-корисна діяльність в різних її формах й інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Мотив спілкування з однолітками найяскравіше виражений у віці 11—13 років.

У підлітковому віці часто знижується мотивація навчання через збільшення інтересу до навколишнього світу, а також захопленістю процесом спілкування з однолітками. З іншого боку, формується перехід до нової, вищої форми мотивації. У школярів середніх класів спостерігається більша, ніж до цього, стійкість мети, достатньо розвинене почуття обов’язку, відповідальності. Інтереси вже не ситуативні, а виникають поступово за ступенем накопичення знань. Звідси — стійкість низки мотивів, які базуються на інтересах і меті, поставленої самими учнями. Навчання набуває особистісного смислу.

Насамперед, у підлітка закріплюються широкі пізнавальні мотиви, інтерес до нових знань. У цьому віці у багатьох школярів інтерес до фактів змінюється на інтерес до закономірностей. Підлітки в процесі навчальної діяльності розкривають нові її аспекти, здатні задовольнити їхні потреби. Задоволення навчальною діяльністю зростає з ускладненням предмету, збільшенням в ньому творчих компонентів, що дозволяє учню проявляти особисту ініціативу, реалізовувати багаж знань і умінь.

Поступово у процесі накопичення знань у підлітка з’являється інтерес до певного предмету. Найчастіше це той предмет, який викладає улюблений вчитель. Якщо в молодшому шкільному віці авторитет вчителя є не менш значущим, ніж авторитет сім’ї, то для підлітка проблема авторитету дорослого стає не самоочевидною. Підлітки не приймають думки і оцінки вчителів, іноді виявляють негативізм. Вибірковий інтерес до певних навчальних предметів може перешкоджати інтересу до інших предметів через відсутність уміння поєднувати ці інтереси, організовувати свою навчальну діяльність.

У підлітковому віці присутні мотиви, в основі яких є способи набуття знань. Учнів приваблює обговорення методів пізнавання, шляхів наукового пошуку. Однак цей мотив для більшості підлітків є недостатньо усвідомленим і значимим. Вагомішим вони вважають мотив опанування нових знань.

У підлітковому віці суттєві зміни відбуваються в соціальних мотивах навчання. Насамперед це стосується широких соціальних мотивів. Вони особливо зміцнюються тоді, коли учитель постійно показує учням можливості використання результатів навчання в майбутній професійній діяльності, у спілкуванні, самосвідомості. Розвиток вузьких соціальних, тобто позиційних мотивів навчання, в підлітковому віці зумовлений прагненням учнів зайняти гідне місце у референтній групі. Підлітки намагаються будь-якими способами одержати високі оцінки, навіть у тому випадку, коли знання не відповідають запитам.

Підліток як суб’єкт навчальної діяльності характеризується не лише специфічною мотивацією, але й тим, що щільно підходить до усвідомлення своєї мотивації. Причому спочатку усвідомлення своїх мотивів і цілей здійснюється шляхом зіставлення з мотивами і цілями однокласників, тому в середніх класах особливо плідні колективні і групові форми навчальних занять. Усвідомлення підлітком підпорядкування мотивів, їхньої порівняльної значущості означає, що в цьому віці складається ієрархія мотивів. Наприкінці цього віку може виникати стійке домінування якихось мотивів. Загальна динаміка мотивів навчання полягає в тому, що вони стають більш вибірковими, стійкими, усвідомлюваними. Розумова активність підлітків поєднується з самостійністю в навчанні і яскраво виявляється в їхніх нахилах.

Резервами становлення мотивації в середньому шкільному віці є стійкий інтерес до узагальнених закономірностей в навчальних предметах і до способів набуття знань, цікавість до групових і колективних форм занять в соціально-значимих видах діяльності. Мобілізація резервів мотивації навчання в підлітковому віці є важливою умовою підготовки школярів до продовження освіти в старших класах школи, в середніх спеціальних закладах.

Перехід до старших класів школи або нових навчальних закладів (гімназія, коледж, училище) знаменує соціальну ситуацію розвитку. Цю ситуацію характеризують не лише нові класні колективи, а насамперед необхідність особистісного і професійного самовизначення. У зв’язку з цим змінюються вимоги до старшокласників і умови, в яких відбувається формування їхньої особистості: вони мають бути підготовленими до праці, сімейного життя, виконання громадянських обов’язків. Головні новоутворення юнацького віку — саморефлексія, усвідомлення своєї індивідуальності, поява життєвих планів, готовність до самовизначення.

Як зазначає Л. Божович, у старшому шкільному віці на основі абсолютно нової соціальної ситуації розвитку відбуваються суттєві зміни у змісті й співвідношенні основних мотиваційних тенденцій. Перш за все це проявляється в упорядкуванні, інтегруванні всієї системи потреб, їхнього світогляду. Старші школярі не просто пізнають оточуючий світ, а й формують свою точку зору про нього, оскільки у них виникає потреба виробити свої погляди з питань моралі, самим розібратися в усіх проблемах. У зв’язку з цим, рішення, які приймаються, й мотиви, які формуються, набувають у школярів все більш соціального спрямування.

Під впливом світогляду виникає достатньо стійка ієрархічна система цінностей, що впливають на погляди й переконання школярів. Останнє є досить суворим контролем бажань, які виникають у старшокласників, і віддочас поштовхом до самопізнання, самовдосконалення, самовизначення, зокрема й вибору професії.

Провідною діяльністю старшокласників є навчально-професійна діяльність. Старшокласник як суб’єкт навчальної діяльності характеризується специфікою цієї діяльності. Поряд із внутрішніми пізнавальними мотивами засвоєння знань з’являються широкі соціальні і вузькі зовнішні мотиви, серед яких особливо значними стають мотиви досягнення. Навчальна діяльність якісно змінюється за структурою, оскільки вона сама є засобом реалізації життєвих планів, спрямованих на майбутнє.

Основним змістом навчальної діяльності старшокласників є структурна організація, систематизація індивідуального досвіду за рахунок розширення, доповнення, внесення нової інформації. Розвиток самостійності, уміння аналізувати можливі варіанти й творчо усвідомлювати результати цих рішень також складають зміст навчальної діяльності старшокласників. Також вона включає елементи дослідження.

Якісні зрушення в мотивації навчання старших школярів виявляються в тому, що відбувається взаємодія і взаємний вплив соціальних і пізнавальних мотивів, зменшення або відсутність конфлікту між ними. Мотиви самоосвіти зливаються з мотивами самовиховання особистості. Це сприяє гармонійному розвиткові особистості старшокласника. Як соціальні, так і пізнавальні мотиви збагачуються особистісним смислом, тобто стають смислоутворювальними. Поява професійних мотивів означає принципову перебудову мотиваційної сфери навчання. Професійні мотиви починають переважати в структурі мотивації.

Ставлення до навчання, мотивація навчальної діяльності учнів залежить від якості викладання. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури можна вділити основні засоби формування інтересу до навчання:

• показ практичного значення наукових знань;

• використання активних методів викладання, насамперед, методу проблемного навчання;

• організація наукових гуртків, проведення конкурсів, олімпіад з окремих навчальних предметів;

• створення на уроках сприятливого психологічного клімату;

• об’єктивна оцінка діяльності учнів;

• моделювання ситуації: успіху, усвідомлення своїх можливостей, віра в себе.

завантаження...
WordPress: 22.85MB | MySQL:26 | 0,680sec