ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ – У ШКОЛАХ. ВИСТУП НА ПЕДАГОГІЧНІЙ РАДІ

Ідея навчання дітей з особливими потребами у звичайній школі заснована на концепції інтеграції, розуміння того, що їх не треба відділяти від ровесників, поміщати в умови тривалої ізоляції. Спільне навчання батьки і спеціалісти сприймають по-різному: як педагогічну проблему, організаційне питання, проблему моральних, громадянських прав.

Вагомим фактором соціалізації є школа. У нашому суспільстві довго домінувала установка на виховання і навчання дітей з особливими потребами в рамках державної системи спеціальних шкіл і закладів інтернатного типу. Це, на думку спеціалістів, призвело до створення кризової ситуації, для якої характерні:

• соціальне «маркування» (стигматизація) — як дитини з дефектом;

• штучна ізоляція в особливому соціумі, яка найчастіше не сприяє подальшій адаптації в суспільстві;

• майже повне виключення сім’ї з процесу виховання і навчання дитини з особливими потребами;

• жорсткість і безваріантність форм отримання освіти у системі спеціальних закладів.

Нині ситуація дещо покращилася, проте слід зазначити, що окреме навчання дітей з особливими потребами і здорових у поточному вигляді має негативні наслідки як для перших, так і для других. У здорових малят, котрі не мають достатніх контактів із дітьми з особливими потребами, формуються психологічні бар’єри, негативні установки, які потім зберігаються і в старшому віці. У 14—16 років бар’єр, що роз’єднує піддітка-інваліда та його здорового однолітка, практично нездоланний, а в 7—12 років він майже непомітний і може бути легко знятий.

Переваги для дітей. Освітні програми дають змогу малятам із вадами взаємодіяти зі звичайними дітьми, спостерігати за ними, наслідувати їх. Інакше кажучи, учні з особливими потребами можуть отримувати такий же соціальний досвід, як і їхні здорові товариші. Перебування у класі зі здоровими ровесниками дає дитині з вадами можливість розвивати відповідні її віку комунікативні та соціальні навички.

Досвід успішного перебування у спільному освітньому середовищі у ранньому віці є добрим підґрунтям для подальшого освітнього залучення та підвищення кваліфікації протягом усього життя. Діти з особливими потребами можуть брати участь у різноманітних громадських програмах, які допомагають їм опанувати вміння, необхідні для успішного самостійного життя у суспільстві.

Переваги для родин. Коли маля з вадами починає відвідувати інклюзивний клас у звичайній місцевій школі, батьки бачать, що їхня дитина вже не така ізольована від навколишнього світу, і відчувають полегшення. Поступово життя таких родин стає наближеним до життя більшості звичайних сімей. По-перше, батьки отримують можливість працювати. Інакше щ було б важко зробити, оскільки діти з вадами потребують постійної уваги. По-друге, в таких сім’ях можуть бути й інші нащадки. Якщо всі вони відвідують одну школу, батьки мають змогу брати активнішу участь у їхньому навчанні і вихованні. По-третє, родини дітей із вадами починають отримувати підтримку інших батьків, з якими налагоджуються дружні стосунки.

Інклюзія корисна і для родин здорових дітей. Така практика дає їм змогу збагатити свій досвід новими важливими видами стосунків. Вони більше дізнаються про людські відмінності, про те, якого догляду потребують діти з вадами. Родини опановують нові види взаємної допомоги, що сприяє згуртуванню суспільства.

Переваги для вчителів. Спільне навчання звичайних малят і дітей із вадами допомагає вчителям краще усвідомити ефективність різних педагогічних підходів, дізнатися про сильні риси та специфічні потреби кожної дитини. З набуттям певного досвіду педагоги інклюзивних класів починають непогано орієнтуватися в різних стилях навчання. Вони стають упевненішими під час оцінювання індивідуальних досягнень дітей і визначення сфер, де учні відстають. Педагоги вчаться розуміти проблеми дітей, які хронічно відстають; здобувають уміння об’єктивно оцінювати знання та навички таких школярів. Із набуттям досвіду індивідуального навчання педагоги здатні задовольняти специфічні потреби учнів. Вони постійно підвищують свою кваліфікацію, оскільки разом з іншими вчителями та фахівцями працюють над розробкою індивідуальних навчальних планів.

Переваги для суспільства. Діти з особливими потребами, залучені до звичайного життя, стають повноцінними членами соціуму і часто вже не лише не потребують підтримки громади, а й, навпаки, роблять свій внесок у загальну справу. Перебування у звичайних школах дітей із вадами допомагає всім зрозуміти специфічні проблеми таких людей. Крім того, малята, які в ранньому дитинстві ходили до ясел і дитячих садків загального профілю, — самостійніші (чи й зовсім не потребують сторонньої допомоги) і здатні далі навчатися у звичайних школах та інших навчальних закладах.

Створення інклюзивних класів є чинником соціалізації. Класи залучення створюють для забезпечення рівних стартових позицій і відповідного соціального досвіду взаємодії для дітей з особливими потребами. Основою навчання у класах залучення є індивідуалізований навчальний план. Найважливіше, що батькам потрібно пояснити, і чому слід приділити найбільше уваги в індивідуалізованому навчальному плані — це мета і завдання, які мають допомогти учневі оволодіти певними знаннями та вміннями; вони повинні відповідати поточному рівневі розвитку дитини. У визначенні цих цілей і завдань беруть участь усі особи, причетні до роботи з учнем.

Навчання відбувається у формі структурованих занять. Структуровані заняття, які інколи називають заняттями у великих і малих групах, відбуваються протягом усього дня. У цей час діти під керівництвом учителя співають, жестикулюють, виконують певні вправи чи беруть участь в обговореннях. Ці заняття відрізняються від самостійних дослідницьких ігор надворі або в центрах діяльності. Вони проходять під керівництвом учителя і часто так чи інакше пов’язані з тематичним навчальним планом. У плані визначено заняття на певний період, зазвичай на два-три тижні.

На структурованих заняттях, щоб сприяти соціальному розвитку дітей з особливими потребами, учителі застосовують такі стратегії роботи:

1. Пропонуйте дітям безпечне місце, звідки вони могли б спостерігати за діяльністю інших.

2. Дотримуйтесь усталеного розпорядку дня, постійного плану дій.

3. Сприяйте залученню дітей до груп.

4. Використовуйте позитивне підкріплення.

5. Звертайте увагу на зусилля, а не на результат.

6. Для дітей з особливими потребами важливою є сформованість самовизначення і самоповаги.

7. Учіть дітей описувати себе, свої сім’ї та культурні групи, до яких вони належать.

8. Учіть дітей демонструвати позитивне ставлення до себе та інших.

9. Сприяйте розвитку в дітей упевненості в собі.

10. Учіть дітей незалежності.

11. Навчайте дітей поважати свої права та права інших.

12. Для розвитку гармонійної особистості у школі використовують методи навчання дітей самоконтролю і позитивної взаємодії.

13. Навчайте малят додержуватися правил і встановленого порядку дій.

14. Учіть дітей висловлювати свої емоції у прийнятний спосіб.

15. Організовуйте ігри, що відповідають віку учнів.

16. Заохочуйте співпрацю під час ігор і взаємодію з ровесниками.

17. Учіть дітей співчувати і допомагати іншим.

18. Учіть дітей відповідальності.

19. Учіть дітей шукати компроміси і розв’язувати проблеми через обговорення.

Важливим умінням є навички розв’язання проблем. Використовують такі методи підвищення мотивації і заохочення до розв’язання проблем:

• пропонуйте дітям різні види досліджень і роботи з матеріалами;

• заохочуйте допитливість і бажання розв’язувати проблеми;

• розвивайте у дітей конструктивне мислення;

• учіть дітей робити припущення і планувати свою роботу.

Для опанування вміння розв’язувати проблеми потрібен певний рівень інтелектуального розвитку. Це достатньо індивідуальний процес, і кожній дитині притаманні свої підходи. Учителі можуть ефективно допомагати малятам опановувати мистецтво розв’язувати проблеми у класі, однак для цього необхідні певні умови:

1. Відсутність страху невдачі (передбачає розвиток у дітей здатності до ризику).

2. Можливість установлення причин і наслідків через дослідження й експерименти (слід уважно слухати запитання дітей і стежити за їхньою поведінкою, щоб визначити рівень зрозуміння малятами різних ситуацій). Створюйте дітям безпечні умови і надавайте різноманітні іграшки та матеріали для експериментів.

3. Заохочення і підтримка (якщо діти побоюються покарання або вчителі не використовують природного потенціалу до навчання, когнітивний розвиток малят порушується). Під час роботи з учнями у класі варто використовувати різні натяки і підказки, заохочувати допитливість і експерименти. Усе це сприяє розвитку в дітей необхідних навичок.

Слід мати на увазі, що певні види поведінки дорослих негативно відбиваються на вмінні дітей розв’язувати проблеми. Таке трапляється, коли дорослі:

• критично ставляться і вишукують помилки (сміються з дитини, негативно ставляться до її пропозицій, не враховують її думки тощо);

• не дозволяють процесу розв’язання проблем переходити у сферу стосунків (де могли б реалізуватися альтернативні рішення, не обов’язково ті, які дорослі вважають правильними);

• примушують дітей до демократичності чи творчості (наприклад, наполягають, що всі мають діяти лише по черзі, дочасно припиняють суперечки, нав’язують «правильні» відповіді тощо).

У процесі роботи використовують низку специфічних прийомів роботи з дітьми:

• розробка еквівалентних вправ (видозміна завдань і матеріалів; еквівалентні вправи мають однаковий рівень складності й однакове спрямування);

• продовження (перефразування, розвиток і продовження дитячих висловів; наприклад, коли Андрій сказав: «М’яч», Владислав підтвердив: «Так, у тебе є синій м’яч»);

• поступове зменшення кількості підказок (першими вилучають фізичні, потім — жести і натяки, а останніми — словесні підказки);

• паралельні коментарі (дорослий коментує дії дитини);

• підказки;

• порозуміння;

• підкріплення (дія чи послідовність дій, які мають на меті закріпити бажану поведінку дитини; підкріплення можуть бути конкретними чи соціальними: схвалення, можливість ще раз взяти участь в улюбленій грі, відвідини зоопарку тошо);

• зворотна послідовність (дорослий учить дитину виконувати завдання, починаючи з останнього етапу; такий метод особливо підходить для розвитку вмінь, пов’язаних із самообслуговуванням);

• успішні апроксимації (процес поступового підвищення вимог до дитини для досягнення бажаної поведінки);

• аналіз завдань (аналіз і поділ складних завдань на кілька складників, які діти можуть послідовно успішно виконувати).

Наступним важливим умінням є оволодіння знаннями та інформацією:

1. Допомагайте дітям здобувати різноманітні знання загального характеру.

2. Повторюйте вивчений матеріал, щоб закріпити запам’ятовування.

3. Пропонуйте малятам називати кольори і предмети, а також висловлювати свої думки та ідеї.

4. Повторюйте вивчені слова і назви предметів.

5. Пам’ятайте, що діти часто потребують кількох спроб, щоб висловитися правильно чи передати якусь інформацію.

6. Звертайте увагу дітей на кольори їхнього одягу.

7. Призначте кожному дню тижня свій колір. Скажімо, понеділок — червоний день, вівторок — оранжевий тощо.

8. Розробіть для кожного центру діяльності заняття, пов’язані з цими кольорами.

9. Використовуйте різні об’єкти у класі як реквізит для рольових ігор чи розповідей казок і пригод.

10. Організуйте екскурсію до магазину, бібліотеки, поштового відділення, банку, ресторану тощо. Або запросіть до класу працівників цих закладів і обговоріть їхню роль у суспільстві.

11. Запросіть до класу різних гостей, щоб вони розповіли про свою професію. Це добра нагода залучити до співпраці батьків та інших членів родин дітей.

12. Якщо малят зацікавила одна з професій, облаштуйте відповідним чином куточок для рольових ігор і зробіть необхідні зміни в інших центрах діяльності, щоб стимулювати вивчення цієї теми.

13. Облаштуйте в куточку рольових ігор крамницю. Під час гри один з учнів може зображати покупця, а інший — продавця. Для придбання певних речей покупцеві треба правильно називати їх. А продавець має складати обрані товари, а потім перераховувати їх і виписувати чек.

14. Щоб стимулювати обговорення, використовуйте фотокартки школи, будинків дітей, членів їхніх сімей тощо.

Учіть дітей користуватися різними джерелами знаходження інформації:

1. Тримайте у класі різноманітні книжки, в яких діти могли б знаходити потрібні їм відомості.

2. Коли вам потрібна певна інформація, пояснюйте дітям процес її пошуку.

3. Складіть перелік того, що діти знають про якусь річ, процес чи подію, а також перелік того, що вони хотіли б знати. Продемонструйте їм різні шляхи пошуку необхідної інформації.

4. Учіть дітей ставити запитання, і лише потім надавайте їм необхідну інформацію. Скеровуйте дії малят у правильному напрямі.

5. Заохочуйте дітей колективно шукати відповіді.

Агресивні діти погано контролюють себе, і працювати з ними у класі особливо важко.

їхня поведінка може коливатись від високоактивної до ворожої. У процесі роботи з такими малятами слід чітко встановлювати
правила і використовувати педагогічні стратегії, що сприяють розвитку внутрішнього контролю й відповідальності. Ось деякі з них:

1. Обмежуйте рівень шуму та візуальної стимуляції. У класі повинні бути місця, де діти могли б гратися і працювати подалі від надмірно гамірливих і жвавих центрів. Деякі гіперактивні малята занадто збуджуються від візуальної та звукової стимуляції, і для концентрації уваги їм потрібне затишне, структуроване середовище. Іншим же активним дітям необхідна додаткова стимуляція, інакше вони швидко втрачають інтерес.

2. Давайте чіткі вказівки. Діти повинні розуміти, чого ви від них очікуєте. У класі треба вивісити розпорядок дня, чітко позначити і розташувати у відповідних місцях матеріали. Деякі малята бажають мати своє визначене місце у класі. Правила поведінки в школі повинні бути всім відомі та зрозумілі. На агресивну поведінку слід реагувати негайно. Використовуйте короткі «тайм-аути», щоб заспокоїти занадто стимульованих дітей.

3. Учіть дітей контролювати свої дії. Коли малята починають відчувати себе відповідальними особами, у них зменшується потреба в негативній повелінні.

4. Дотримуйтеся встановленого розпорядку дня. Дітям легше переходити від одного заняття до іншого, коли вони знають їхню послідовність і можуть відповідно підготуватися.

Для успішного залучення дітей із вадами необхідне позитивне ставлення до цього процесу педагогічного колективу, ефективна взаємодія вчителів з іншими фахівцями і відповідними організаціями, а також їхня готовність співпрацювати з дітьми. Зокрема, вчителям рекомендують дотримуватися таких принципів:

1. Відверто обговорюйте відмінності дітей.

2. Робіть наголос саме на процесі навчання, обирайте реалістичні цілі

3. Плануйте заняття так, щоб була можливість проводити оцінювання та індивідуалізоване навчання кожного учня.

4. Надавайте дітям змогу діяти самостійно.

5. Заохочуйте колективні види діяльності, щоб сприяти соціальному розвитку всіх дітей.

6. Залучайте батьків до занять у класі.

На завершення слід сказати, що не існує чітко встановленої методики залучення дітей з особливими соціальними та емоційними потребами до звичайних класів. У цій справі вчителі мають спиратися на свої знання і досвід, а також використовувати сучасні ефективні педагогічні підходи, зокрема, збирати щонайбільше відомостей про дітей, створювати можливості для практичного навчання, враховувати сильні риси і потреби кожного, спостерігати, оцінювати і планувати навчання дитини, працювати спільно з іншими членами колективу тощо.

Методи навчання дітей самоконтролю і позитивної взаємодії:

1. Учіть дітей дотримуватися правил і встановленого порядку дій.

2. Стежте за тим, щоб у класі завжди висів зрозумілий дітям розпорядок дня у вигляді тексту з малюнками.

3. Допоможіть малятам зробити книжечки з малюнками, в яких зображено послідовності дій у звичних щоденних ситуаціях.

4. Залучайте дітей до розробки правил поведінки у класі. Викладайте ці правила у позитивній манері, наприклад: «Ми турбуємося про наш клас і матеріали».

5. Під час рольових ігор демонструйте, що відбувається, коли хтось не дотримується правил.

6. Запропонуйте малятам написати власні імена на переліку правил поведінки у класі і таким чином продемонструвати своє розуміння, згоду і відповідальність.

Учіть дітей висловлювати власні емоції у прийнятний спосіб:

1. Демонструйте способи висловлення емоцій за допомогою слів. Приміром: «Я засмучена, оскільки одну з наших книжок сьогодні розірвали під час самостійних занять».

2. Розробіть настільну гру на основі малюнків із зображеннями різних видів емоцій. Коли під час гри випадає той чи інший малюнок, дитина має визначити вид емоцій, сказати, що їх може викликати, або розповісти, що викликає у неї такі почуття.

3. Спілкуючись із дітьми, використовуйте ляльок. Малята часто охочіше розповідають про свої почуття іграшкам.

4. Демонструйте прийнятні способи висловлення емоцій за допомогою ляльок. Наприклад: «Остап сьогодні радий, оскільки Женя читала йому книжку».

5. Зробіть із паперу «емоційних ляльок». Коли малята не здатні висловлювати емоції словами, вони можуть дібрати ляльку з обличчям, вираз якого відповідає їхнім почуттям.

6. Прикріплюйте до свого одягу картки з назвами емоцій і розповідайте дітям про свої почуття. Якщо учень не здатен висловити емоції, він може взяти необхідну картку і повісити її на шию. Це дає вчителеві змогу зрозуміти, чи необхідне його втручання.

7. Запропонуйте учням гру «Чий голос»: одна дитина ховається, а інша намагається за голосом установити, хто саме зник. Давайте малятам вказівки щодо інтонацій голосу. Він може бути щасливим, засмученим, переляканим тощо.

8. Виготовте з дітьми індивідуальні книжечки або класний альбом, присвячений темі емоцій.

Організовуйте ігри, що відповідають віку дітей:

1. Пропонуйте ігри та заняття, що відповідають рівню розвитку малят. Наймолодші діти зазвичай граються на самоті або паралельно з іншими без взаємодії з ними. Подорослішавши, вони починають брати участь у колективних іграх із розподілом ролей.

2. Пропонуйте дітям маніпулятивні іграшки та види діяльності, що відповідають рівню розвитку та схильностям малят, а також регулярно змінюйте їх (конструктори «Лего» на «Дапло», групові танці на танці з партнерами тощо).

Заохочуйте співпрацю під час ігор і взаємодію з ровесниками:

1. Ігри та заняття мають відповідати рівню розвитку дітей. Найменші можуть іще не вміти спілкуватися за допомогою мови, а старші повинні висловлювати свої бажання і почуття словами.

2. Треба мати достатню кількість «реквізиту» для ігор маленьких дітей (наприклад, по одній ляльці або по одній касці пожежника для кожного). Старші ж повинні вміти співпрацювати і ділитися ігровими матеріалами.

3. Якщо малюк грається наодинці і в нього виникають труднощі з приєднанням до групи, запитайте його: «З ким би ти хотів сьогодні погратися?». Потім підведіть його до іншого хлопчика і скажіть: «Іван хоче, щоб ти був його другом сьогодні. Він хотів би гратися разом із тобою. Будь ласка, поясни йому свою гру, щоб він міг приєднатися».

4. Якщо діти не хочуть ділитися іграшками, нагадайте їм детально весь процес гри та поділу іграшками. Скажіть Борису: «Зараз Толік грається з автомобілем. Коли він закінчить, то передасть іграшку тобі». Пізніше нагадайте Борисові, що він уже досить погрався, і час передати машинку комусь іншому.

5. Заохочуйте малят працювати разом (наприклад, читати вдвох, а не по черзі), вчіть їх за потреби змінювати правила гри (приміром: «У сьогоднішній рольовій грі буде дві мами»).

Методи заохочення соціальної поведінки:

1. Учіть дітей співчувати і допомагати іншим.

2. Запровадьте у класі посаду «помічника на день». Можна призначати й кількох помічників для виконання різних робіт. Одним із завдань може бути допомога другові, який потребує підтримки та співчуття.

3. Щоразу, коли хтось із учнів допомагає іншому без нагадування вчителя, кладіть монетку чи кульку до склянки. Коли склянка наповниться, група отримує винагороду (цукерки, нові іграшки, вивчає нову гру тощо). Учіть дітей розуміти і поважати людей, не схожих на інших.

4. Організовуйте групові ігри, що потребують співпраці партнерів.

5. На заняттях використовуйте книжки, малюнки та маніпулятивні іграшки із зображеннями людей різної зовнішності.

6. Обговоріть із дітьми, як люди святкують урочисті події, скажімо, дні народження. Розпитайте малят, як дні народження відбуваються в їхніх родинах. Запропонуйте також розповісти, як вони вкладаються спати. Такі обговорення допомагають малятам зрозуміти, що в кожної сім’ї — своя культура і звички.

7. Проведіть заняття, присвячені визначенню подібних і відмінних рис дітей. Намалюйте з учнями плакат, на якому зображені їхні улюблені страви, кольори, книжки, іграшки тощо.

8. На початку ранкових загальних зборів роздайте дітям картки з кольорового паперу. Потім давайте їм завдання на зразок: «Якщо ти отримаєш червону картку, встань і поміняйся місцем із товаришем, у якого також червона картка». Коли всі кольори вичерпані, діти вітають одне одного й обирають партнерів для наступних ігор.

9. Покладіть у коробку аркушики паперу з іменами учнів і запропонуйте дітям витягнути по одному аркушику або просто обрати когось із товаришів. Потім вони мають сказати щось позитивне про свого обранця. При цьому увагу треба звертати не на зовнішній вигляд, а на риси характеру, здібності чи таланти учня.

10. Коментуйте і пояснюйте свої дії. Наприклад: «Я поставлю біля столу ще один стілець, щоб моя подруга Олена могла взяти участі у грі». Нагадуйте дітям, що всі присутні у класі повинні бути залучені до ігор та занять.

Учіть дітей ділитися:

1. Щоб малята знали, коли треба чергуватися, використовуйте таймер.

2. Пропонуйте дітям кілька різних іграшок, з яких вони могли б обирати.

Учіть дітей відповідальності:

1. Хваліть дітей, коли вони поводяться відповідально. Наприклад: «Дякую, що ти не забув зачинити двері, тепер ми не змерзнемо».

2. Коли є потреба, подовжуйте процедуру прибирання, щоб усі учні виконали свої обов’язки.

3. Призначайте помічників для роботи в різних групах.

4. Розігруйте під час рольових ігор ситуації, що відбуваються у класі. При цьому запитуйте дітей: «Що буде, якщо іграшок не прибирати, а просто залишати їх на підлозі?», «Що буде, якщо іграшок не класти на місце?», «Що буде, якщо не закрити ковпачків?».

5. Пояснюйте словами свої дії. Приміром: «Я облаштовую стіл для наукових досліджень, щоб усі могли ознайомитися з властивостями магнітів».

6. Стежте за тим, щоб було місце для всіх іграшок і матеріалів, а також особистих речей малят.

Учіть дітей шукати компроміси і розв’язувати проблеми шляхом обговорення:

1. Пояснюйте свої думки та дії, коли розв’язуєте проблеми у класі.

2. Ставте запитання, щоб допомогти дитині сформулювати проблему. Наприклад: «Як ти гадаєш, чому він це зробив? А як краще було діяти у тій ситуації?».

3. Допомагайте знайти можливі розв’язання проблеми до того, як ситуація знову повториться. Наприклад: «А що б ти міг зробити наступного разу, коли це трапиться?».

4. Нагадуйте дітям правила поведінки у класі та їхні наслідки.

5. Розігруйте з дітьми проблемні ситуації. Інколи доцільно, щоб роль малюка з поганою поведінкою грав учитель. Демонструючи учневі його дії та реакції, педагог може допомогти зрозуміти їхню неприпустимість.

Специфічні прийоми роботи з дітьми

1. Безпосереднє фізичне скеровування (ви можете керувати дитиною, наприклад, тримаючи її за руку або утримуючи її тіло в рівновазі).

2. Чергування занять (більш і менш цікаві для дітей вправи мають чергуватися).

3. Під час залучення дітей до різних ігор та інших видів діяльності треба враховувати не лише знання та вміння учнів, а й визначати необхідний рівень свого втручання. Роль учителів у цьому процесі — ключова. Треба планувати уроки для класу загалом, а потім індивідуалізувати їх таким чином, щоб максимально оптимізувати потенціал кожної дитини.

Ось іще кілька специфічних педагогічних прийомів, які можуть використовувати вчителі:

1. Розробка еквівалентних вправ. Щоб діти не нудьгували від повторення тих самих занять, учителі повинні постійно видозмінювати завдання і матеріали. Еквівалентні завдання мають однаковий рівень складності й однакове спрямування.

2. Поширення. За такого методу дорослі перефразовують, розвивають і продовжують дитячі вислови. Наприклад, коли Андрій сказав: «М’яч», Владислав підтвердив: «Так, у тебе є синій м’яч».

Добираючи й систематизовуючи матеріали, дотримуйтесь таких принципів:

1. Обмежуйте кількість матеріалів. Пропонуйте дітям лише ті іграшки й матеріали, які потрібні для виконання завдання.

2. Готуйте необхідні матеріали до початку заняття, щоб дітям не доводилося чекати (інакше вони можуть втратити інтерес до справи).

3. Перевіряйте, чи можуть малята дістати всі матеріали та іграшки.

4. Зберігайте іграшки і матеріали в контейнерах, щоб не відволікати уваги дітей.

5. Використовуй]-.’ різні види візуальних підказок (наприклад, картки і переліки з малюнками), щоб допомогти дітям зрозуміти систему розміщення і систематизації матеріалів у класі.

Розвиток уміння розв’язувати проблеми

Для опанування вміння розв’язувати проблеми потрібен певний рівень інтелектуального розвитку. Це досить індивідуальний процес, і кожній дитині притаманні свої підходи до цієї справи. Учителі можуть ефективно допомагати малятам опановувати мистецтво розв’язувати проблеми у класі, однак для цього необхідні певні умови:

1. Відсутність страху невдачі. Це одна з найважливіших умов для успішного навчання. Вона передбачає розвиток у дітей здатності до ризику.

2. Можливості для встановлення причин і наслідків через дослідження та експерименти. Уважно слухайте запитання дітей і стежте за їхньою поведінкою, щоб визначити рівень розуміння малятами різних ситуацій. Створюйте дітям безпечні умови і надавайте різноманітні іграшки та матеріали для експериментів.

3. Заохочення і підтримка. Якщо діти побоюються покарання або вчителі не використовують природного потенціалу до навчання, когнітивний розвиток малят порушується. Під час роботи з учнями у класі варто застосовувати різні натяки і підказки, заохочувати допитливість і експерименти. Усе це сприяє розвитку в малят необхідних умінь.

Під час розв’язання проблем загальноприйнятою є така послідовність дій:

1. З’ясування ситуації. Наприклад, ми кажемо: «У нас виникла проблема. Що ми можемо зробити?».

2. Аналіз чинників, які стосуються справи (увага дітей концентрується на відповідних чинниках).

3. Пошук можливих рішень (інтенсивний творчий пошук, можливості для розвитку дивергентного мислення).

4. Вибір оптимальних рішень (обговорення оптимальних варіантів, що сприяє розвитку мовних і когнітивних навичок).

5. Оцінювання результатів (з’ясуйте, чи досягнуто мети; якщо результат незадовільний, повернення до пошуку рішень).

Від уміння розв’язувати проблеми великою мірою залежать гнучкість і незалежність людей. Слід мати на увазі, що певні види поведінки дорослих негативно відбиваються на вмінні дітей розв’язувати проблеми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА

РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ ІЗ ПСИХОФІЗИЧНИМИ ВАДАМИ

Із 1 січня 2006 р. уведено в дію Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», яким визначено, що спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, є складовою системи реабілітації дітей-інвалідів і забезпечують якість реабілітації (абілітації) відповідно до державного стандарту в галузі освіти.

Відповідно до законодавства з метою створення умов для здобуття освіти в системі загальної середньої освіти функціонує мережа спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку: шкіл, шкіл-інтернатів, навчально-реабілітаційних центрів, навчально-виховних комплексів, об’єднань для глухих дітей, зі зниженим слухом, сліпих, зі зниженим зором, розумово відсталих, із порушеннями опорно-рухового апарату, із ЗПР, із тяжкими порушеннями мовлення.

Реабілітація у школі (школі-інтернаті) — комплексна, і забезпечується поєднанням спеціального педагогічного (колекційного), психологічного, медичного супроводу (лі-кувально-відновлювальні, лікувально-профілактичні заходи).

Основними завданнями психологічного супроводу малят, які потребують психофізичної корекції, у спеціальному закладі є:

• недопущення появи у хворої дитини психопатологічних рис особистості під впливом особливих умов її розвитку;

• компенсація наявних дефектів шляхом активізації аналізаторів зберігання;

• стимулювання позитивного ставлення до дефекту, прагнення перебороти його, віри в можливість такого подолання і свідомої активності;

• зміцнення вольових рис дитини, її заспокоєння;

• проведення просвітницької роботи щодо особливостей цього контингенту дітей і формування вимог до них;

• раннє виявлення дітей із відхиленнями у розвитку, їхня своєчасна діагностика і профілактика вторинних нашарувань;

• оптимізація спілкування з однолітками, батьками, педагогами;

• заохочення до вияву особистісних пізнавальних інтересів, самостійності;

• допомога у створенні умов для продуктивного просування обраним шляхом відповідно до вимог оточення;

• допомога в самостійному творчому опануванні системи відносин зі світом і самим собою;

• розробка і впровадження певних форм і методів роботи як умов успішного навчання й розвитку дитини.

Дотримання і виконання цих завдань допоможе зберегти і зміцнити психічне здоров’я, компенсувати наявні відхилення в пізнавальній та емоційно-вольовій сфері, успішно соціалізуватися.

Основні завдання психолого-педагогічної корекційно-реабілітаційної роботи в школах-інтернатах:

1. Розвивати комунікативні навички і вміння дітей з особливими потребами, виховувати позитивні моральні риси через ознайомлення з правилами і нормами поведінки у групі та у громадських місцях у процесі спільної діяльності для профілактики дезадаптації. Формувати навички відповідальної поведінки.

2. Навчати взаємодії з іншими через виконання етичних вправ за допомогою методів арт-терапії (казка, малюнок, музика) та моделювання життєвих ситуацій.

3. Сприяти створенню ситуації психоемоційного комфорту, знімати нервовопсихічне напруження через навчання рухливих ігор, психогімнастичних і ритмічних вправ, аутогенне тренування. Коригувати тривожність, агресивність, імпульсивність. Формувати здорові установки на життя і діяльність.

Відхилення в розвитку і поведінці дітей залежать і обумовлені багатьма факторами. Але, незважаючи на їхню різноманітність, в основі всіх відхилень лежить тільки одна особливість: порушується рівновага між дитиною і середовищем, починаються труднощі аж до неможливості пристосування до звичних вимог цього середовища. Тому дітей із різними відхиленнями в поведінці часто називають «непристосованими», «неадаптованими».

УМОВИ, ЗА ЯКИХ ВИНИКАЄ НЕОБХІДНІСТЬ У ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Соціально-економічні

При порушенні психічної рівноваги, при обмежених здібностях людина не В ЗМОЗІ повноцінно включитися в суспільно корисну працю. У дітей це виражається в неуспішності в навчанні та відсутності результатів виховного впливу і розвитку. Взагалі розвиток малюків і підлітків є неповноцінним, коли він не забезпечує їм необхідну підготовку до життя. Діти і підлітки з порушеннями і відхиленнями в поведінці, хоча і з нормальним розумовим розвитком, не В ЗМОЗІ пристосуватися до вимог суспільства. При перших же порушеннях поведінки і при відсутності правильної й достатньої реабілітації вони нерідко йдуть кривою стежкою, легко здійснюють антисоціальні вчинки, унаслідок чого перед суспільством постають нові, ще серйозніші проблеми, які вимагають прийняття рішень, спрямованих на усунення протизаконних дій.

Психологічні

Занижена працездатність у дитячому та юнацькому віці, коли відбувається найінтенсивніший розвиток, спричиняє невиправну шкоду фізичному і психічному розвитку, оскільки є не автоматичним процесом, а реалізується за активної участі самого індивіда.

Відхилення в розвитку призводять до «випадання» дитини із соціального та культурного освітнього простору: грубо розривається зв’язок із соціумом, культурою як джерелом розвитку.

Порушується зв’язок батьків і дитини на ранніх етапах, оскільки дорослий носій культури не може і не знає, яким чином передати малюку з порушеннями в розвитку той соціальний досвід, який решта здобуває без спеціально організованих додаткових і специфічних засобів, методів, шляхів навчання. Щодо дитини з порушеннями психофізичного розвитку перестають діяти традиційні способи розв’язання освітніх завдань на кожному віковому етапі. Відтак, для такого учня потрібні особливі форми організації освітнього середовища.

Якщо немає змоги проводити реабілітацію, можуть виникнути додаткові розлади, не пов’язані із самим відхиленням від норми. Імовірний розвиток постійної тривожності і пригніченості, реакцій страху, почуття неповноцінності, що знижує працездатність, а нерідко призводить до серйозніших розладів психіки.

Питання психолого-педагогічної реабілітації потрібно розв’язувати комплексно. У цьому мають брати участь різні спеціалісти: психологи, педагоги, дефектологи, а коли це необхідно — і невропатологи та психіатри.

Найчастіше поняття «реабілітація» вживають у медицині. Але організм людини як соматопсихічна єдність за несприятливих умов потребує не лише біологічного, але й психічного відновлення. Тому існує й психологічна реабілітація, спрямована на відновлення психічних функцій. її здійснюють у процесі тривалих і систематичних педагогічних впливів. Таким чином психологічна реабілітація завжди є психолого-педагогічною, її ще називають перевихованням.

Завданням психологічної реабілітації є створення рівноваги у психіці й поведінці малюка, яка відповідала б нормі, тобто поведінці й розвитку психіки, адекватних віку дитини і середовищу, в якому вона живе. Кінцева мета психологічної реабілітації — включення й інтегрування поведінки індивіда відповідно до вимог нормального життя.

Зусилля сучасної психолого-педагогічної реабілітації спрямовані саме на створення системи методів і засобів відновлення організму з урахуванням усієї складності порушень розвитку дітей. Ці методи мають бути доступні для здійснення у звичайних умовах при допомозі психологів, педагогів, лікарів, батьків.

При порушенні психічної рівноваги, при обмежених властивостях людина не в змозі повноцінно включитися в роботу. Якщо вона має важкі порушення, то стає тягарем для рідних і всього суспільства; при легших — не може задовільно виконувати свої обов’язки в сімейному, професійному і суспільному житті. У дітей це виражається в неуспішності в навчанні й відсутності результатів виховного впливу та розвитку.

Людина, якій не вдалося відновити власні духовні сили і здібності, може ще більше ускладнити свій психофізичний стан. Якщо немає змоги проводити реабілітацію, можуть виникнути додаткові розлади, не пов’язані із самим відхиленням від норми: тривожність, страхові реакції, почуття неповноцінності тощо.

Діти із психофізичними вадами нерідко мають проблеми в емоційно-вольовій сфері, оскільки їхній стан поєднується з несприятливими впливами середовища. І часто їм необхідна тривала, дуже наполеглива виховна та корекційна робота, успіх і результати якої є, хоча і приходять дуже повільно.

Дорослі мають виявляти увагу і спостережливість, тактовність, вимогливість і систематичний контроль, щоб утрутитись, коли треба та як треба. Не можна дозволяти закріплюватися негативним реакціям, оскільки це робить повернення до норми дуже важким процесом.

Реабілітація дає найкращі результати, коли її починають проводити якнайраніше. Це пояснюється тим, що дитина ще легко піддається впливу, й активізувати її внутрішні сили для подолання вад у психічному розвитку — легше. Але справжня реабілітація відбудеться тоді, коли малюк стане активним учасником цього процесу: і що раніше почнеться лікування, то швидше настане видужання, звичайно, за умови постановки правильного діагнозу та призначення відповідної корекції.

Так само, як і хворі, діти з різними психофізичними порушеннями потребують не лише лікування, але й навчання та підготовки до опанування спеціальних умінь, навичок, знань, щоб пристосуватися до життя у світі. Без такої підготовки вони приречені на інвалідність і стають важким тягарем для сім’ї та суспільства. Відповідно, основною метою психолого-педагогічної реабілітації є допомога хворій дитині відновити свої можливості для розвитку, формування її як повноцінної особистості шляхом спеціальних впливів і відповідних умов.

Раніше до реабілітації ставилися негативно — її вважали недоречною, а хвору дитину — приреченою на загибель. У давнину під час найбільшого розквіту еллінської і римської культур психічне та фізичне захворювання розглядали як важку кару для людини, а хворих називали плямою і тягарем для суспільства. Ставлення до хворої дитини було не просто зневажливим, але й жорстоким. Платон писав: «Потрібно було законом заборонити турбуватися про тих, хто народився з вадами». Навіть Сенека казав: «Не гнів, а розум наказує відділити здорові частини від таких, які можуть їх зіпсувати».

Християнська ж мораль змінює ставлення до людини із психофізичними недоліками. Вона говорить про те, що потрібно дбати про хворих і стражденних. Зараз хворому допомагають не тільки позбутися страждань, але й дають змогу відновити працездатність, досягти повноцінного розвитку, проявити свою особистість.

Сучасне ставлення до хворої дитини змінилося, що пов’язано з розвитком нейропсихології, нейрохірургії і розумінням того, що поступова, систематична система реабілітаційних засобів — просто необхідна.

Психолого-педагогічна реабілітація охоплює всі форми систематичних впливів на хвору дитину, що існують в у сфері виховання і навчання, і здійснюється на основі принципів і методів медичної психології та лікувальної педагогіки.

Успіх відновлення організму дитини залежить від: детального знання соматичних, фізичних і психічних змін (необхідно з’ясувати можливість сприймати впливи середовища; достатньо знати ефект різних психолого-педагогічних впливів і вміти правильно їх використовувати на практиці).

Значну увагу слід приділяти формуванню й підтримці мотивації до участі у корекцій-них заняттях шляхом урахування інтересів дітей, добору цікавих і доступних завдань, використання прийомів позитивного заохочення, стимуляції прагнення до подолання труднощів і саморозвитку, підтримки віри у власні сили.

Тому варто дотримуватися низки умов для здійснення корекційно-реабілітаційної діяльності:

1. Ранній початок корекційної роботи.

2. Комплексний підхід.

3. Добір і поєднання відповідних видів діяльності в навчальному процесі та організації дозвілля.

4. Підтримка активності й інтересу дитини до виконуваної справи.

Формуючи стратегію психореабілітаційного впливу, доцільно керуватися такими засадами:

1. Критерієм необхідності впливу є виявлення відхилень, що загрожують нормально-му піковому розвитку.

2. Обсяг і вибір послідовності реабілітаційних заходів залежить від ступеня виразності порушень.

3. Вибір адекватної форми психореабілітаційної роботи.

4. Гнучкість реабілітаційної тактики.

5. Поєднання індивідуальних, групових і сімейних форм роботи. Принцип активного залучення найближчого соціального оточення дитини до участі в корекційній програмі.

6. Спрямованість на закріплення й перерозподіл впливу в реальному соціальному середовищі.

7. Конфіденційність — відомостей, отриманих під час корекційно-реабілітацій-ної роботи, не можна розголошувати і спрямовувати на шкоду дитині.

8. Суб’єктність інтервенції, забезпечення особистісного підходу: дитині надають право вибору подальшого напряму впливу.

9. Системність і комплексність корекційних, профілактичних і розвивальних завдань.

10. Пріоритетність корекції каузального типу (звернення до причин вади).

11. Діяльнісний принцип корекції.

12. Принцип ефективності корекційної роботи.

13. Принцип персоніфікованої відповідальності за адекватність корекційної роботи.

Психолого-педагогічна реабілітація дітей із психофізичними вадами здійснюється на базі динамічного функціонального зв’язку між збереженими елементами особистості й медико-педагогічними впливами. При наданні відповідного впливу педагогу і психологу потрібно враховувати:

• основні індивідуальні особливості, структуру особисто і, патологічні зміни у хворої дитини;

• основні розлади психіки у хворої дитини, що підлягають вправленню шляхом проведення психологічної та виховної роботи;

• позитивні сторони особистості хворої дитини й залишкові можливості, на яких можна будувати впливи;

• які фактори стимуляції (психологічні та виховні засоби) будуть найрезультативнішими у процесі корекційної роботи з кожною дитиною;

• динамічне відстеження стану психічних процесів під час психолого-педагогічної реабілітації;

• необхідність у тривалому проведенні вправ не лише для порушених психічних функцій, але й усієї особистості.

ЗАСОБИ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

1. Правильна організація життя дітей — режим дня.

Дотримання режиму дня — це оптимальна організація життя дитини упродовж доби при забезпеченні ритмічного задоволення основних життєвих потреб — у їжі, відпочинку, зв’язку з навколишнім середовищем. Режим дня створює фізіологічні і психологічні передумови для поступового відновлення порушень. За правильного режиму, який має враховувати співвідношення харчування, сну й відпочинку, здійснюється врівноваження організму із середовищем.

Режим дня необхідно узгоджувати з відповідною схемою лікування, його потрібно складати індивідуально з урахуванням стану хвороби.

2. Організація відповідних занять і ігор.

Дитина — активна й діяльна істота, навіть якщо вона хвора. Тому слід організовувати спеціальні заняття та ігри, які мають відповідати можливостям дітей та їхній індивідуальній психічній витривалості. Різні види занять та ігор потрібно проводити за певною системою, чергуючи їх за рівнем складності.

Один із ефективних засобів активізації пізнавальної діяльності психічної активності дітей — музика, що сприяє розвитку мовлення, розширює кругозір, світогляд, сприяє фізичному вихованню, образотворчій діяльності. Сприймання музики пов’язане з розумовими процесами й одночасно впливає на їхній розвиток: вимагає уваги, спостережливості, кмітливості. Відповідаючи на запитання дорослого після того, як прозвучав музичний твір, дитина здійснює перші порівняння й узагальнення. Музика стимулює виникнення в уяві нових образів, спонукає до пізнавальної активності, створює позитивне емоційне тло, допомагає орієнтуватися в найближчому довкіллі, розвиває вольову і рухову сферу..

При проведенні занять та ігор необхідно дотримуватись певних умов і вимог: не втомлювати і не обтяжувати, прагнути отримати швидкий видимий ефект при певному виді діяльності, часто урізноманітнювати заняття, не допускати тривалої і втомливої для дитини зосередженості, дотримуватись гігієнічних умов, ігри повинні бути дозованими, доступними, стимулювати до дії.

Крім сюжетних, великий відновлювальний, реабілітаційний і корекційний ефект мають також ритмічні ігри, оскільки ритм сприятливо впливає на емоційну сферу.

3. Правильне ставлення до хворої дитини.

Кожен, хто вступає в контакт із хворою дитиною і доглядає за нею, повинен мати відповідні знання та вміння, такт; знати, як потрібно поводитися. Хворого малюка потрібно оберігати, але в деяких моментах варто виставляти чіткі вимоги, звичайно з урахуванням його можливостей. Неправильне ставлення дорослого до дитини обтяжує та ускладнює її психічний і емоційний стан, поглиблює відчуття неповноцінності. Дорослий має усвідомлювати наявність відхилень у психічному і фізичному розвитку малюка, давати можливість чергувати сон і дозвілля, оберігати від ізоляції, бути уважним і комунікабельним, терплячим, відкритим, поважати дитину як особистість попри всі вади.

4. Усунення шкідливих впливів (зовнішніх і внутрішніх): матеріальні нестатки, стосунки між дорослими в сім’ї, ізольованість родини, ставлення оточення до дитини та сім’ї загалом тощо.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ З ДІТЬМИ ІЗ ПСИХОФІЗИЧНИМИ ВАДАМИ

Робота з дітьми, які мають особливі потреби, вимагає не тільки знань і досвіду, а ще й терпіння, любові до них. Нерідко ці малята залишаються сам на сам зі своїми проблемами, стають непотрібні ані батькам, ані педагогам. Така дитина, як правило, викликає роздратування, ворожість, бажання бути до неї особливо вимогливим, а ще краще — взагалі позбутися її. У цьому випадку психолог є єдиною опорою і підтримкою такого учня, оскільки саме він покликаний захищати її як особистість.

Психолого-педагогічна реабілітація полягає в корекційно-навчальних заняттях, трудо-, ігротерапії, індивідуальній і груповій психотерапії.

Уключення в навчальні заняття відбувається поступово, пристосування дітей до того чи іншого виду діяльності вимагає тривалого часу.

Заняття проводять у двох напрямах: як форму для отримання знань і як розвиток, корегування процесів мислення, уваги, регуляція поведінкових реакцій. Робота з виправлення порушень — індивідуалізована для кожної дитини і групи захворювань. Характер занять, навантаження і дозвілля оцінюють на основі природи психічного розладу, залишкових можливостей, фазових станів.

Навчально-виховний, психолого-педагогічний, корекційний і реабілітаційний процес у кожної спеціальної школи-інтернату має свої особливості, оскільки залежить від тієї вади, яку має дитина. Але головне — їхня цілісність, орієнтована на кінцевий результат — розвиток особистості. її соціальну реабілітацію.

ДІТИ З ВАДАМИ СЛУХУ І ЗОРУ

У роботі з такими учнями радимо широко використовувати засоби наочності (картки із завданнями, числами, словами, картинками тощо), які дозволяють сприймати матеріал візуально і на слух.

Необхідно вчити дитину використовувати і розвивати компенсаторні форми спілкування: зір, слух, нюх, тактильність, а також забезпечити руховою активністю (для дітей із вадами слуху).

Слід застосовувати різні способи заохочення до участі в загальних фронтальних заняттях (написання слухового диктанту, розв’язання задач і прикладів тошо).

Необхідно допомагати індивідуально і приділяти увагу на уроці кожній дитині (запитання-натяки, виправлення помилок), проводити корекційні заняття відповідно до індивідуальних потреб і можливостей.

Потрібно використовувати технічні й оптичні засоби навчання, компенсації, корекції, відновлення порушених і недорозвинутих функцій зору та слуху, музикотерапію на корекційних заняттях (для дітей зі слабким зором) і арт-терапію (для дітей зі слабким слухом).

Допомогти дитині адаптуватися до колективу можна, підкреслюючи і заохочуючи будь-які її досягнення; давати доступні завдання; підтримувати і допомагати, якщо виникли труднощі; розвивати здатність витримувати і долати невдачі, не впадати у відчай; формувати позитивне ставлення однокласників.

ДІТИ З ДЦП

Облаштуйте навчальний куточок, забезпечте індивідуальними меблями (парта, ортопедичні пристрої тощо ), місцем для проведення фізкультхвилинок.

Структура заняття навчання дітей повинна містити такі етапи: психологічна підготовка (1—3 хв); логопедична розминка (3—4 хв); основна частина (20—21 хв); фізкультхвилинка (2 хв); завершенн (4—6 хв).

Необхідно враховувати під час роботи соматичні, психофізичі і показники кожної дитини (у комплексі). Радимо урізноманітнювати форми викладу навчальної інформації з урахуванням рівня розвитку уражених сфер і функцій; захищати дітей від фізичного та розумового перевантаження, правильно обирати темп і способи засвоєння знань.

Корекційна програма має включати: вправи для зняття зорового напруження, відповідний ортопедичний режим, обов’язкову логопедичну гімнастику, фізичні вправи на розвиток загальної та дрібної моторики й мускулатури.

Психологічна підготовка до уроку може бути побудована за таким планом: всупні бесіди, розмови на побутові теми для створення позитивного настрою, пробудження інтересу. Для успішної організації уроку слід дозувати наочність, вчасно переключати увагу дитини з одного виду діяльності на інший, забезпечуючи сприятливий режим роботи.

При закріпленні навчального матеріалу варто застосовувати ті форми, прийоми викладу, які допомагають краще запам’ятати інформацію: усне промовляння, складання схем, плану, відповіді на запитання тощо.

Необхідно вводити у навчальний процес інтегровані елементи: музику, аплікацію, ритмічні вправи, малювання, ліплення, співи, що компенсують розлади сенсорно-моторного розвитку, формують пізнавальну діяльність, покращують інтелектуальну активність.

ДІТИ ІЗ ЗПР

Потрібно посилити контакти дитини з людьми. Це досягається через уважне, доброзичливе ставлення, організацію спільної діяльності з іншими дітьми, створення ситуацій успіху.

Підвищити самооцінку дитини можна: допомігши дитині усвідомити й відчути, що вона може щось робити краще за своїх однолітків, переконавши її в можливості самостійно долати труднощі.

Слід формувати працездатність (уміння і бажання працювати) через надання дитині різноманітних доручень, які б мобілізували її активність. Необхідно ліквідувати прогалини у знаннях. Це досягається через індивідуальні та додаткові завдання, самопідготовку, спеціальні корекційні заняття:

« корекція повинна бути спрямована на формування почуття реального, адаптації до життєвих ситуацій; самостійності, подоланні труднощів при переході від ігор до навчання, створення пізнавальних інтересів і стереотипів діяльності;

• заняття мають стимулювати у дітей інтерес до навчання, виробити позитивне ставлення до виконання завдань.

На початку занять потрібно використовувати наочний матеріал, що відповідає умовам створеної ситуації, насиченої елементами гри.

Слід формувати мотивацію до навчання через стимулювання бажання отримати позитивну оцінку, заслужити схвалення.

ДІТИ З ВАДАМИ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ

Необхідне надання дітям постійної індивідуальної допомоги у процесі виконання тих чи інших навчальних завдань (навідні запитання, пряме керування діяльністю).

Варто забезпечити розуміння дитиною запропонованих їй інструкцій, оскільки від цього залежить успішність виконання навчальної діяльності.

Формування позитивного ставлення до школи і навчальної діяльності досягається через відчуття себе рівноправним членом колективу, турботу і доброзичливе ставлення оточення.

Радимо проводити корекійні заняття для розвитку психічних процесів, спираючись на індивідуальні потреби і можливості дитини, використовувати музикотерапію.

Неабияк важлива і трудотерапія, оскільки праця знижує загальну збудливість і відволікає увагу від примітивних потягів і схильності до агресивних і асоціальних вчинків. Слід дбати і про дотримання психогігієнічних умов при організації та проведенні педагогічного процесу — індивідуальний підхід і дозування навантаження.

Навчально-виховну роботу потрібно поєднувати з:

• моніторингом стану дитини (здійснює психіатр, психолог, педагог, олігофренопедагог);

• корекційною роботою (проводять дефектологи) для відновлення і корекції мовлення та моторики.

РЕКОМЕНДОВАНІ ІГРИ ТА ВПРАВИ ДЛЯ ДІТЕЙ ІЗ ВАДАМИ

Вправи та ігри для психокорекції мають відповідати таким вимогам:

• використовувати різні рівні виконання завдань (наочно-дієвий, наочно-образний, вербальний) відповідно до концепції поетапного формування розумових дій;

• відповідати принципу поступового ускладнення завдань у межах зони найближчого розвитку дитини;

• проводитися не лише на ігровому, а й на дидактичному матеріалі відповідно до програм певних предметів для забезпечення перенесення сформованих пізнавальних операцій і дій у навчальну діяльність;

• спонукати дітей використовувати засвоєні прийоми пізнавальної діяльності на уроках і під час виконання домашніх завдань.

РОЗУМОВО ВІДСТАЛІ ДІТИ, ДІТИ ІЗ ЗПР

1. Ігри, що сприяють розвитку зорових, слухових, нюхових відчуттів, окоміру: «Якого кольору не стало?», «Упізнай запах (звук)», «Визнач на дотик», «Упізнай товариша по голосу» тощо.

«Упізнай товариша по голосу»: учень, який стоїть спиною до класу, вгадує свого товариша за фразою: «Упізнай мій голос!». Ускладнення гри: двоє одночасно кажуть: «Спробуй упізнати наші голоси».

2. Ігри, що розвивають спостережливість, увагу, уяву, пам’ять. Це ігри на порівняння, узагальнення, спостережливість: «Скільки предметів ти помітив?», «Відшукай предмет», «Хто швидше збере?», «Що закреслити і що підкреслити?» тощо.

«По полотну з трьома горошинами». Потрібно пройти «полотном» (доріжкою) з одного кінця класу в інший, тримаючи на долоні книжку, на якій лежать три горошини (розподіл уваги).

3. Ігри на розвиток мови, мовлення сприяють розвитку мови, кмітливості, швидкості реакції: «Закінчи слово», «Назви круглий (квадратний, трикутний) предмет», «Назви одним словом», «Навпаки», «Доповни речення» тощо.

«Назви предмет»: ведучий називає ознаку, а учень — предмет, який може її мати: вузька — стрічка, довгий — канат, солодкий — цукор.

4. Ігри і вправи для корекції моторики: використання різноманітних конструкторів, мозаїк, кубиків, робота з пластиліном; ігри з фішками, вправи з колесом, м’ячем; ігри «Боротьба», «Каруселі», «Лелека ходить по болоту».

ДІТИ З ВАДАМИ ЗОРУ

1. Ігри на розвиток сенсорної сфери і сенсорної діяльності сприяють формуванню вмінь у дітей розрізняти, порівнювати, виділяти і називати характерні ознаки та властивості предметного світу. Наприклад: «Хто швидше збере палички?», «Знайди такий же», «Якої геометричної фігури не стало?»,

«Чого не стало?», «Розклади за кольором», «Розклади за відтінками».

«Хто швидше збере палички»: дітям пропонують у скляночки певного кольору зібрати палички такого ж кольору. Із цих паличок вони викладають різні геометричні фігури і прості предметні зображення (хатка, ялинка). Мета гри: диференціація кольору, рахування.

2. Логічні ігри, спрямовані на формування вміння класифікувати, групувати, систематизувати предмети за спільними й відмінними ознаками. Це ігри: «Кожній іграшці — своє місце», «Знайди дерево, квітку за картинкою», «Вдягни ляльку». «Постав речі на місце», «Знайди чашці місце». «Хто з яким м’ячем грає?» тощо.

«Угадай за описом»: дитині пропонують картинку із зображенням предметів: іграшки, меблі, взуття, посуд. Завдання: «Відгадай загадку, опиши предмет». Хто відгадує, той отримує картку. Виграє той, у кого буде найбільше карток.

3. Словесні ігри, малювання значення слова; пов’язати слово з ілюстрацією, що його передає; скласти якомога більше слів, що починаються однаково тощо.

ДІТИ З ВАДАМИ СЛУХУ

1. Ігри для розвитку дрібної моторики — вправи з ґудзиками, кубиками, пірамідкою, мозаїкою, конструкторами.

«Розклади у чашки»: дитині пропонують зібрати ґудзики двох кольорів (червоні й біті) з підлоги, поділити їх у чашки відповідного кольору.

2. Ігри для формування просторової орієнтації та просторових уявлень — складання предмета з кількох частин. Усі ігри проводять із дітьми за наочним зразком дорослого.

3. Ігри на розвиток творчості. Дорослий показує уявні дії з предметами, а дитина поступово, наслідуючи дорослого, сама буде фантазувати і здійснювати різноманітні уявні дії.

4. Ігри на розвиток мовлення — вправи, пов’язані з використанням предмета в різноманітних ситуаціях. Для розвитку активного словника слід привчати вживати відомі дітям слова та речення дія висловлення своїх бажань. Наприклад: «Я хочу пити», «Ходімо гуляти» тощо. Якщо дитина починає використовувати жести, міміку, дорослий має виразом обличчя показати, що не розуміє, або ж повторити своє прохання ще раз.

5. Ігри, що розвивають психічні процеси та спостережливість. Це завдання на знаходження подібності й відмінності, порівняння, групування: «Чого не стало?», «Знайди пару», «Порівняй» тощо. Усі ігри, вправи проводять на наочному матеріалі.

 

ДІТИ З ДЦП

1. Ігри на розвиток сенсорних систем і функцій, смислової пам’яті, уваги (зосередженості), просторової уяви, зокрема розуміння сторін (ліва — права): «Паровозик», «Сороканіжка», «Капітан» тощо.

«Сороконіжка»: діти стають (сидять) один за одним, поклавши руки на учасника, який стоїть попереду. Перша дитина (голова) командує іншим (тулубом) рухи чи дії: «Права (ліва) нога (рука) вперед (уверх, униз…)». Діти (тіло сороканіжки) намагаються повторити ці дії чи рухи.

2. Ігри на розвиток мови та мовлення.

3. Вправи та ігри на розвиток великої та дрібної моторики.

4. Ігри та вправи на формування і підтримку позитивної мотивації.

5. Ігри на регуляцію емоційно-вольової сфери: подолання страхів, тривожності, надмірної вразливості, агресивності; вправи на релаксацію, вміння знімати напруження.

6. Ігри на розвиток цілеспрямованої діяльності.

7. Вправи на активізацію ініціативності, згуртованості колективу.

СТРУКТУРА ПСИХОКОРЕКЦІЙНОЇ ПРОГРАМИ

Треба пам’ятати, що психокорекційна робота може включати індивідуальну, групову форми, а у структурі кожного заняття потрібно виділяти початковий, основний і заключний етапи.

На першому етапі створюють доброзичливий психологічний клімат, формують позитивну мотивацію до занять, засвоюють правила участі у групі, впроваджують групові традиції (зокрема вітання і прощання, вправи на згуртування дітей і формування в них установки на взаємну підтримку). Метою початкового етапу є налаштування дітей на позитивну взаємодію та зниження їхнього нервово-психічного напруження. Для цього використовують психогімнастичні й комунікативні ігри.

Другий етап є най тривалішим. Відбувається реалізація зазначених вище напрямів психокорекційного впливу. Темпи просування визначаються зоною найближчого розвитку дітей. Заняття необхідно організовувати таким чином, щоб у кожного учня щоразу було якесь досягнення і переживання успіху.

Основний етап полягає у формуванні психічних функцій і операцій, передбачених метою психокорекційного заняття, і містить гармонійно поєднані завдання всіх напрямів психокорекції. Перевагу слід віддавати полі-функціональним завданням, спрямованим на одночасну корекцію різних психічних функцій.

Третій етап — завершальний, учнів налаштовують на самостійність у поведінці, навчальну діяльність, взаємодію з іншими людьми, усвідомлення того, що вони вже не потребують постійної систематичної психологічної допомоги.

На заключному етапі використовують рефлексивні вправи на усвідомлення результатів і досягнень заняття, свого ставлення до них. Кожен учасник має одержати психологічне «погладжування» від товаришів та психолога. Радимо психогімнастичні вправи на розслаблення, відпочинок, перехід до інших режимних моментів життя. Заняття слід закінчити ритуалом прощання.

Групова та індивідуальна психокорекція ефективна за умови одночасної, системної реалізації третьої складової — узгодження психологічного впливу з навчально-виховним для перенесення результатів психокорекції на діяльність і поведінку дитини.

У самій корекційно-реабілітаційній роботі можна виділити три періоди:

• перший — інтенсивної корекції, покликаний забезпечити соціально-психологічну адаптацію та оптимізацію психічного розвитку учнів із психофізичними вадами в умовах навчально-виховного процесу;

• другий — закріплення і поглиблення досягнутих результатів; •

• третій — підтримка поступового психічного розвитку дитини та оптимальних умов її навчання і взаємодії із соціальним середовищем; профілактика можливих ускладнень у критичні періоди психічного онтогенезу.

Найбільше занять необхідно проводити у перший період, у другий їхня кількість зменшується, а у третій заняття проводять за потреби (з ініціативи як психолога, так і дитини).

Важлива роль у здійсненні корекційно-реабілітаційної роботи належить педагогу та батькам.

Діяльність педагога в корекційній роботі спрямована на розвиток і формування особистості, забезпечення соціально-психологічної реабілітації та трудової адаптації учня, виховання в нього загальнолюдських цінностей, громадянської позиції. Реалізація цієї мети відбувається через виконання основних професійних завдань залежно від посадових обов’язків педагога. Проте, не зважаючи на посаду і заклад, педагог виконує певні види корекційно-педагогічної діяльності, які відрізняються лише обсягом, спрямованістю, але збігаються за когнітивним та організаційно-операційним компонентом.

 

Корекційна функція педагога спрямована на:

• виправлення чи послаблення порушень психофізичного розвитку дитини;

• профілактику розладу;

• створення умов для розвитку дитини з вадами інтелекту, цілісне формування її особистості;

• навчання батьків прийомів організації ігрової та навчальної діяльності малюка.

Основні знання педагога, який хоче проводити корекційно-реабілітаційну роботу:

• закономірності й особливості розвитку психіки дітей із вадами;

• теоретичні основи корекційної роботи з дітьми, які мають психофізичні вади;

• засоби та методи корекції пізнавальних процесів та емоційно-вольової сфери залежно від ступеня вади та віку дитини;

• зміст і методи роботи для формування дитячого колективу;

• способи поєднання навчальної та виховної роботи з корекцією вад психофізичного розвитку дітей.

Основні вміння педагога, який хоче проводити корекційно-реабілітаційну роботу:

• проводити комплексну роботу з профілактики, послаблення розладів психофізичного розвитку дітей із порушеннями інтелекту в навчально-виховному процесі: створювати умови для повноцінного розвитку особистості розумово відсталої дитини;

• володіти різноманітними засобами та методами корекції пізнавальних процесів, емоційно-вольової сфери, поведінки дітей; проводити корекційну роботу (цілісна система педагогічного впливу);

• формувати дитячий колектив відповідно до стадії його розвитку;

• навчати батьків окремих корекційних прийомів і методів.

Не викликає сумніву й те, що вимоги до особистості і професійної діяльності корекційного педагога — особливі, оскільки об’єктом впливу цього спеціаліста є діти з особливими потребами. Аналіз практики спеціальної освіти засвідчує, що особистісні риси фахівця у сукупності з глибокими професійними знаннями і вміннями набувають вирішального значення у результативності корекційної роботи з дітьми з вадами психофізичного розвитку.

Найважливішими рисами професійного характеру можна вважати:

• потребу у спілкуванні з дітьми; в опануванні спеціальних педагогічних знань, умінь і навичок; у проведенні корекційно-виховної роботи з дітьми; постійному поповненні своїх знань, проведенні педагогічних досліджень; професійному самовихованні;

• соціальну і професійно-педагогічну спрямованість: громадянськість, соціальну активність, захопленість професією, вірність життєвим інтересам дітей з особливими потребами, творчість у педагогічній роботі, впевненість в оптимістичній перспективі корекційного впливу, принциповість, відповідальність; професійну працездатність;

• у ставленні до вихованців — доброту, любов до дітей, гуманізм, порядність, емпатію, справедливість, чесність, вимогливість, тактовність, товариськість;

• інтелектуальні риси: уважність, спостережливість, кмітливість, продуктивність пам’яті, критичність мислення; глибину, широту, логічність, прогностичність розуму; педагогічну допитливість, творчу уяву;

• вольові риси: самовладання, цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, дисциплінованість, витриманість, організованість, ініціативність;

• емоційні риси: врівноваженість, емоційно-моторну стійкість, стенічність емоцій, емоційну виразність;

• професійні риси: педагогічний такт, освіченість, педагогічну майстерність, новаторство, професійне самовиховання, само-презентацію, професійну чесність і порядність.

Співпраця з родинами та педагогами (вчителями, логопедом, дефектологом) полягає у:

• розробці індивідуальних рекомендацій щодо реалізації індивідуального підходу до дитини у школі та сім’ї, які стосуються, зокрема, урахування динаміки її втомлюваності, працездатності, темпів навчання, інтересів, властивостей вищої нервової діяльності, ефективних форм заохочення тощо;

• розробці порад і рекомендацій для створення сприятливого клімату для взаємодії дітей, котрі мають психофізичні вади, з однокласниками, членами родини та іншими людьми;

• обговоренні індивідуальних умов створення ситуації успіху, подоланні труднощів для кожного учня;

• залученні батьків і педагогів до виконання домашніх завдань, які дають на кожному груповому корекційному занятті;

• виконанні на окремих групових заняттях фрагментів домашніх завдань, заданих учителем, із використанням засвоєних прийомів і навичок пізнавальної діяльності;

• репетируванні на окремих групових заняттях у формі сюжетно-рольової гри відповідей учнів на уроці;

• створенні учителем умов підтримки на уроці для аналізу підготовленого домашнього завдання та демонстрації інших знань;

• наданні інформації про досягнення учнів під час корекційних занять, які потрібно переносити у навчальну діяльність і повсякденне життя;

• періодичному обговоренні досягнень і проблем учня.

Види корекційних програм, які створюють на основі співпраці педагогів, спеціалістів і батьків для подолання вад:

• короткі експрес-програми (1—5 консультацій) з акцентом на цілеспрямовану корекцію одного з дефектів (наприклад, корекція мовленнєвих порушень, пам’яті, уваги, самоконтролю при збереженому інтелектуальному розвитку);

• тривалі програми (5—20 консультацій) з акцентом на розвитку й закріпленні новоутворень;

• комплексні програми (або кілька тривалих програм), орієнтовані на розвиток і закріплення новоутворень у комплексному взаємозв’язку.

ПОРАДИ БАТЬКАМ, УЧИТЕЛЯМ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДИТИНУ ІЗ ПСИХОФІЗИЧНИМИ ВАДАМИ

Створіть сприятливу, доброзичливу атмосферу в класі, сім’ї. Заохочуйте і підтримуйте позитивний прояв уваги і хорошого ставлення до особливої дитини. Підкреслюйте найменші досягнення, не концентруйте уваги на невдачах і помилках.

Індивідуальна допомога дорослого має виражатися у стимуляції, підбадьорюванні, частковій підказці тощо. Пояснення та інструкції повинні мати чітку і зрозумілу форму. Під час занять уникайте багатослівних і абстрактних пояснень, використовуйте наочність. Для розуміння образних висловів, метафор доцільно використовувати метод установлення асоціативних зв’язків із конкретними предметами, що лежать в основі порівняння. При постановці запитань уникайте механічних відтворень.

Підводьте дітей до таких ситуацій, коли вони мають розказувати про ту чи іншу подію. Ставте запитання, давайте завдання, що активізують мислення. Для розвитку психічних процесів корисно давати завдання з обмеженим часом на виконання чи поділене на окремі частини. Якнайчастіше використовуйте у корекційно-виховній роботі, в повсякденному житті рольові ігри.

Сприймайте не дефект, а особистість дитини!

ВИСНОВКИ

Не зважаючи на етапи, особливості роботи з дітьми, які мають різні психофізичні вади, корекція потребує тривалої та системної роботи, що охоплює всі види діяльності як у школі, так і поза нею. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням був підпорядкований не лише урок, а й робота у групі подовженого дня, організація дозвілля малюка у школі та вдома (різні розвивальні ігри, завдання, робота відповідно до віку і потенціалу).

При здійсненні психолого-педагогічної реабілітаційної програми обов’язково варто дотримуватися такої послідовності етапів роботи: прогностичного, формувального, організаційного, коригувально-реабілітаційного, оцінювального.

Корекційно-розвивальна робота у спеціальному освітньому закладі повинна бути спрямована на коригування та розвиток усіх складових дефекту: пізнавальної сфери, мовлення, навчально-практичної діяльності (навичок самообслуговування, загально навчальних і загальнотрудових умінь), емоційної та вольової сфер, особистісних утворень.

У процесі корекційно-реабілітаційної роботи доцільно використовувати такі методи: розвивальні вправи (спрямовані на корекцію і розвиток мислення, формування довільної уваги, розвиток логічної пам’яті, довільного запам’ятовування, корекції зв’язного мовлення); сюжетно-рольові ігри; арт-терапію (зокрема музико- та казкотерапію); психогімнастику.

Під час здійснення психосоціальної реабілітації потрібно узгоджувати психологічний вплив із навчально-виховною роботою для перенесення результатів психокорекції на діяльність і поведінку дитини.

Педагогічний колектив повинен постійно формувати і підтримувати активність і мотивацію дітей та батьків до участі у корекційних заняттях (урахування віку дитини, її психофізичного стану, інтересів).

У процесі психолого-педагогічної реабілітації слід добирати й поєднувати відповідні вади діяльності в навчальному процесі та організації дозвілля. З педагогічним персоналом радимо паралельно проводити психологічну профосвіту у формі семінару із застосуванням елементів психологічного тренінгу: рефлексивно-перцептивного, комунікативних умінь і навичок, педагогічної взаємодії, особистісного зростання.

У корекційно-виховному процесі педагогу краще застосовувати партнерські стратегії соціальної взаємодії на принципах рівності та партнерства, спрямовуючи свою діяльність на формування в учнів соціально прийнятої поведінки.

Корекційно-реабілітаційна робота в закладі повинна включати:

• створення груп взаємодопомоги батьків для здійснення успішної соціалізації дитини, покращення нормалізації життя родини;

• консультування родини для отримання спеціальних педагогічних, психологічних, медичних знань, необхідних для кваліфікаційного догляду.

Варто постійно проводити корекційно-розвивальну та реабілітаційну роботу з використанням новітніх досягнень у галузі корекційної педагогіки, спеціальної психології, соціальної педагогіки, медицини і практики.

Щороку необхідно здійснювати моніторинг соціалізації дітей і випускників спеціальних загальноосвітніх закладів для оперативного коригування індивідуальної реабілітаційної програми вихованців.

завантаження...
WordPress: 23.21MB | MySQL:26 | 0,593sec