БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ НУКЛЕОТИДІВ І НУКЛЕЇНОВИХ КИСЛОТ

Методичні вказівки для самостійної

позааудиторної роботи студентів з теми №21:

“БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ НУКЛЕОТИДІВ І

НУКЛЕЇНОВИХ КИСЛОТ”

 

Актуальність теми:

Катаболізм пуринових основ в організмі людини призводить до утворення малорозчинної у воді сполуки – сечової кислоти. Накопичення її концентрації сприяє утворенню кристалів сечової кислоти, які відкладаються в тканинах і є причиною подагри. Знання особливостей катаболізму азотистих основ важливо для розуміння причин патологічного процесу. Особливий клас біологічних полімерів – нуклеїнові кислоти – складні високо полімерні азотовмісні сполуки, які при гідролізі розщеплюються на простіші компоненти. Глибокий і повний гідроліз нуклеїнових кислот веде до утворення багатокомпонентної суміші низькомолекулярних сполук, серед яких виявлено азотисті основи – похідні пурину та піримідину, вуглеводи та фосфорна кислота. При неповному гідролізі утворюються нуклеозиди й нуклеотиди.

Тривалість заняття: 6 годин

Навчальна мета:

Знати: механізм реакцій обміну та патології обміну нуклеотидів, будову, біологічну роль нуклеотидів і нуклеїнових кислот.

Вміти: записати реакції синтезу та розпаду пуринових і піримідинових нуклеотидів; записати будову ділянки ДНК та РНК за відомою нуклеотидною послідовністю.

Засвоїти практичні навички: виявити складові компоненти нуклеотидів, дати клінічну інтерпретацію результатів лабораторних досліджень вмісту сечової кислоти в сироватці крові.

Базові знання

Дисципліна Отримані навички
Органічна хімія Структурні формули нуклеотидів та нуклеїнових кислот

 

Контрольні питання:

1. Катаболізм пуринових нуклеотидів. Подагра. Синдром Леша-Ніхана.

2. Катаболізм піримідинових нуклеотидів.

3. Біосинтез пуринових нуклеотидів.

4. Біосинтез піримідинових нуклеотидів. Оротатацидурія.

5. Біосинтез дезоксирибонуклеотидів.

7. Вільні нуклеотиди та їх біохімічні функції.

8. Будова, властивості та біологічні функції ДНК.

9. Будова, властивості та біологічні функції РНК.

10. Вторинна структура ДНК. Правила Чаргаффа.

11. Хроматин: нуклеосомна організація, гістони та негістонові білки.

12. Рибосоми: субодинична структура, склад білків та РНК.

 

Конспект теми:

Нуклеїнові кислоти – дезоксирибонуклеїнові кислоти (ДНК) та рибонуклеїнові кислоти (РНК) – це полінуклеотиди, що складаються з мономерних ланок – нуклеотидів (мононуклеотидів).

Нуклеотиди – трикомпонентні сполуки, які побудовані з азотистої основи пуринового чи піримідинового ряду, залишків пентоз (рибози або дезоксирибози) та фосфату.

Нуклеїнові кислоти є високомолекулярними сполуками з молекулярною масою від декількох тисяч (транспортні РНК) до кількох мільйонів дальтон (ДНК еукаріотів). Це біополімери, які разом із білками належать до класу інформаційних макромолекул. Нуклеїнові кислоти виконують ряд унікальних біологічних функцій, не властивих іншим біополімерам: забезпечують збереження і передавання нащадкам спадкової інформації, беруть безпосередню участь у механізмах її реалізації шляхом програмування матричного синтезу всіх білків індивідуального організму.

пурини

 

піримідини

Нуклеотиди є структурними компонентами (мономерними ланками) молекул нуклеїнових кислот – ДНК та РНК. Крім того, деякі рибонуклеотиди та їх похідні, що не входять до складу нуклеїнових кислот (вільні нуклеотиди), виконують функції коферментів, кофакторів, алостеричних ефекторів різних ферментних систем. Особливе значення вільні нуклеотиди мають у ферментних процесах, що пов’язані з акумулюванням, зберіганням та міжмолекулярним перенесенням енергії в клітинах.

Структура нуклеотидів

За умов повного гідролізу нуклеїнових кислот (кислотного або лужного) в гідролізатах виявляють пуринові та піримідинові азотисті основи, пентози (D-рибоза або 2-дезокси-О-рибоза) та фосфорну кислоту.

В основі структури азотистих основ нуклеотидів лежать ароматичні гетероциклічні сполуки пурин та піримідин.

Пуринові основи нуклеїнових кислот

У гідролізатах нуклеїнових кислот постійно містяться дві пуринові основи – аденін (А) та гуанін.

Піримідинові основи нуклеїнових кислот

Доскладу нуклеотидів нуклеїнових кислот входять три головні піримідинові основи: урацил (У), тимін (Т), цитозин (Ц).

Оксипохідні пурину та піримідину можуть перебувати у двох таутомерних формах – лактамних і лактимних, – залежно від рН середовища. У складі нуклеотидів нуклеїнових кислот оксипохідні пурину та піримідину знаходяться в лактамній формі, що сприяє утворенню міжмолекулярних водневих зв’язків між пуринами та піримідинами окремих ланцюгів у дволанцюговій структурі молекул ДНК та в одноланцюгових РНК.

Нуклеозиди – двокомпонентні біоорганічні молекули, що складаються з азотистої основи пуринового чи піримідинового ряду та пентози (D-рибози або 2-дезокси-О-рибози). Із точки зору хімічної структури нуклеозиди є N-глікозидами рибози або дезоксирибози та відповідної азотистої основи. В утворенні відповідних N-глікозидних зв’язків у піримідинових нуклеозидах беруть участь N-1 піримідину та С-1 пентози, а в пуринових – N-9 пурину та С-1 пентози.

Фосфорилювання (ацилювання фосфорною кислотою) певного гідроксилу в пентозі, що входить до складу нуклеозиду, призводить до утворення нуклеотиду (нуклеозидфосфату). Нуклеотиди (та нуклеозиди) ДНК містять 2-дезокси-О-рибозу, РНК – D-рибозу:

Залежно від місця фосфорилювання пентозного гідроксилу, розрізняють три типи нуклеотидів (нуклеозидмонофосфатів, НМФ):

У результаті гідролізу нуклеїнових кислот утворюються переважно нуклеозид-5′-фосфати (НМФ). Крім різниці в пентозах, нуклеотиди молекул РНК та ДНК розрізняються також за складом піримідинових основ.

Мінорні нуклеотиди

Крім зазначених вище основних п’яти азотистих основ (двох пуринових та трьох піримідинових), до складу деяких нуклеїнових кислот входять у відносно незначних кількостях додаткові (мінорні) азотисті основи та відповідні їм мінорні нуклеотиди. Найбільша кількість мінорних нуклеотидів зустрічається в молекулах транспортних РНК (тРНК) – до 5% загального нуклеотидного складу. До мінорних нуклеотидів належать метильовані похідні звичайних азотистих основ, зокрема, 1-метиладенін, 2-метиладенін, 6-диметиладенін, 1-метилгуанін, 7-метилгуанін, 1-метилурацил, 5-оксиметилурацил, 3-метилцитозин тощо. ДНК людини містять значну кількість 5-метилцитозину, інформаційні РНК – N-метильовані похідні аденіну та гуаніну.

Нуклеотидом незвичайної структури, що входить до складу тРНК, є псевдоуридин – нуклеотид, в якому рибоза приєднана до урацилу в 5-му положенні, тобто не азот-вуглецевим, а вуглець-вуглецевим зв’язком.

Біологічні функції мінорних нуклеотидів до кінця не з’ясовані.

Біохімічні функції вільних нуклеотидів:

Участь в енергетичному обміні (реакціях окисного фосфорилювання) – функцію виконують нуклеотиди аденілової системи (АТФ, АДФ). Ці ж нуклеотиди та АМФ можуть бути алостеричними модуляторами певних регуляторних ферментів, зокрема ферментів гліколізу, біосинтезу пуринових нуклеотидів.

Участь у метаболічних реакціях у ролі коферментів, зокрема:

ü НАД, НАДФ, ФАД, ФМН – у реакціях біологічного окислення;

ü УТФ, УДФ – у реакціях біосинтезу глікогену;

ü ЦТФ, ЦДФ- у біосинтезі гліцерофосфоліпідів.

 

Первинна структура нуклеїнових кислот

Як уже зазначалося, всі класи нуклеїнових кислот (ДНК та РНК) є високомолекулярними сполуками, основою первинної структури яких є полінуклеотидний ланцюг, побудований із мономерів – нуклеотидів.

Окремі нуклеотиди сполучаються між собою в полінуклеотидний ланцюг за рахунок фосфодіефірних зв’язків, що утворюються між 3′- та 5′-гідроксильними групами пентоз (рибоз або дезоксирибоз) сусідніх нуклеотидів.

При схематичному зображенні полінуклеотидних ланцюгів ДНК та РНК пентози позначають вертикальними лініями, 3′-, 5′-фосфодіефірні зв’язки – похилими лініями з буквою Ф (Р) посередині.

Відмінності в первинній структурі ДНК та РНК:

До складу нуклеотидів ДНК входить цукор 2′-дезоксирибоза, замість рибози в складі нуклеотидів РНК.

Нуклеотиди ДНК та РНК відрізняються за складом піримідинових основ:

–       у ДНК міститься піримідин тимін (5-метилурацил);

–       у РНК міститься піримідин урацил (замість тиміну).

Первинна структура ДНК та РНК відрізняється за наявністю деяких мінорних нуклеотидів.

Певні класи ДНК та РНК мають специфічні для них послідовності нуклеотидів, що визначають їх біологічні функції.

Полярність полінуклеотидів

У полінуклеотидному ланцюзі ДНК або РНК виділяють два кінця: 5′-кінець, тобто той, що містить вільний (не зв’язаний із черговим нуклеотидом) 5′-гідроксил пентози, та 3′-кінець – той, що містить вільний (не зв’язаний із нуклеотидом) 3′-гідроксил пентози. У природних нуклеїнових кислотах 5′-кінець (5′-гідроксил кінцевої рибози або дезоксирибози) звичайно фосфорильований, 3′-кінець містить вільну ОН-групу. Прийнято вважати, що така нуклеїнова кислота полярна і має напрямок ланцюга.

 

БІОЛОГІЧНІ ФУНКЦІЇ ДНК:

І. Збереження спадкової інформації.

Кількість ДНК у соматичних та статевих клітинах організму людини є сталою величиною, яку ці клітини отримують у процесах запліднення батьківських гамет та подальшого поділу зиготи.

2.Передавання генетичної інформації нащадкам.

Подвоєння молекул ДНК у процесі реплікації та передавання нащадкам копій материнських молекул є основою консерватизму спадковості, збереження протягом багатьох поколінь основних біологічних ознак виду.

3.Реалізація генетичної інформації.

Ця біологічна функція здійснюється за рахунок передачі закодованоїв ДНК інформації молекулам інформаційних (матричних) РНК (транскрипції) та подальшої розшифровки цієї інформації при синтезі білків (трансляції).

Сукупність зазначених біологічних функцій ДНК та механізмів їх реалізації отримала назву – центральна догма молекулярної біології (Ф.Крік).

Молекулярна маса і розміри молекул ДНК

Молекулярна маса дезоксирибонуклеїнових кислот суттєво варіює в різних біологічних об’єктах: вірусах, прокаріотичних та еукаріотичних клітинах.

Точному визначенню молекулярної маси різних зразків ДНК перешкоджає гідродинамічна ламкість гігантських молекул нуклеїнових кислот, особливо у вищих організмів, які при спробі виділити їх в інтактному стані руйнуються на більш короткі фрагменти. Крім того, ДНК багатьох об’єктів має складну молекулярну організацію і становить широкий спектр різних полінуклеотидних конформацій: лінійні одноланцюгові та дволанцюгові молекули, кільцеві одноланцюгові та дволанцюгові молекули, суперспіралізовані структури.

Утім, застосування сучасних фізико-хімічних методів дослідження та електронної мікроскопії дозволило встановити, що молекулярна маса ДНК (при розрахунку на один полінуклеотидний ланцюг) складає в середньому діапазон від 106 до 1011 дальтон (Д).

Вторинна структура

Вивчення нуклеотидного складу молекул ДНК із різних біологічних об’єктів показало, що, незалежно від джерела походження (бактеріальні, рослинні, тваринні організми), всі ДНК мають певні кількісні взаємовідносини між вмістом пуринових та піримідинових нуклеотидів. Згідно з цими закономірностями (ПРАВИЛАМИ ЧАРГАФА), у складі ДНК:

1)    сума пуринових основ дорівнює сумі піримідинових основ, тобто:

А + Г = Т + Ц,

або кількість 6-аміногруп дорівнює кількості 6-кетогруп (за хімічною номенклатурою Фішера);

2)    вміст аденіну дорівнює вмісту тиміну, а вміст гуаніну дорівнює вмісту цитозину (правило еквівалентності):

А = Т, Г = Ц.

Зазначені кількісні взаємовідношення між азотистими основами, а також результати вивчення будови молекул ДНК методом рентгеноструктурного аналізу (М. Уілкінс), дозволили американському біохіміку Джеймсу Уотсону та англійському фізику Френсису Кріку, що працювали в Кембриджському університеті, запропонувати просторову модель структури молекули ДНК у вигляді подвійної спіралі.

Згідно з моделлю Уотсона-Кріка, молекула ДНК складається з двох ланцюгів, що утворюють правообертаючу спіраль, в якій обидва полінуклеотидні ланцюги закручені навколо центральної осі; при цьому два полінуклеотидні ланцюги в молекулі ДНК антипаралельні.

Стабілізація подвійного ланцюга здійснюється за рахунок водневих зв’язків, що утворюються між протилежно розташованими, так званими комплементарними (додатковими), азотистими основами (аденіном і тиміном та гуаніном і цитозином, відповідно), що пояснює зазначені вище емпіричні правила Чаргафа.

Крім водневих зв’язків, стабільність молекули ДНК підтримується також у результаті взаємодій між π-електронними хмарами гетероциклів азотистих основ, що розміщені один під одним вздовж осі спіралі – так звані “стекінг-взаємодії”.

Структурні особливості подвійної спіралі: діаметр спіралі – 20 ц; відстань між азотистими основами впродовж осі спіралі – 3,4 Ао; спіральна структура повторюється з інтервалом у 34 Ао, тобто через 10 нуклеотидних пар.

Зазначені структурні особливості стосуються запропонованої Уотсоном і Кріком В-форми молекули ДНК

Третинна структура

У живій клітині подвійна спіраль, що становить вторинну структуру ДНК, не має вигляду розгорнутої молекули, а додатково згорнута в просторі, утворюючи певні третинні структури – суперспіралі. У суперспіралізованому стані молекули ДНК у комплексі з певними клітинними білками входять до складу нуклеоїду прокаріотів та ядерного хроматину еукаріотів. Завдяки суперспіралізації довгі молекули ДНК формують компактні утворення, зокрема хромосоми ядра. Так, у результаті компактизації ядерна молекула ДНК клітин організму людини, що становить приблизно 8 см, вміщається в хромосомі довжиною 5 нм.

БУДОВА, ВЛАСТИВОСТІ Й БІОЛОГІЧНІ ФУНКЦІЇ РНК

Рибонуклеїнові кислоти –полірибонуклеотиди, що в клітинах еукаріотів та прокаріотів за характером своєї структури та біологічних функцій поділяються на такі основні класи: інформаційні (матричні) РНК (мРНК), транспортні РНК (тРНК), рибосомні РНК (рРНК). У клітинах РНК-вмісних вірусів полірибонуклеотиди виконують генетичну функцію зберігання та переносу спадкової інформації.На відміну від дволанцюгових ДНК, молекули РНК вищих організмів є одноланцюговими полінуклеотидами. Дволанцюгову структуру мають лише генетичні РНК деяких вірусів (реовірусів, вірусів ракових пухлин рослин, вірусу карликовості рису). Разом із тим, одноланцюгові РНК за рахунок внутрішньомолекулярних взаємодій набувають конформацій, що позначаються як вторинні та третинні структури.

Вторинна структура

Одноланцюгові полірибонуклеотиди еукаріотів характеризується наявністю ділянок, що мають двоспіральну структуру. Ці ділянки молекул РНК (так звані “шпильки”) утворюються за рахунок згинів полірибонуклеотидного ланцюга та взаємодії між собою комплементарних азотистих основ (А-У та Г-Ц) у межах одного ланцюга. Такі спіралізовані ділянки містять 20-30 нуклеотидних пар і чергуються з неспіралізованими фрагментами РНК. Як і ДНК, полінуклеотиди РНК характеризуються максимумом поглинання при 260 нм, зумовленим азотистими основами, мають гіпохромний ефект, оптичну активність та підлягають денатурації при дії жорстких фізико-хімічних факторів.

Інформаційні (матричні) РНК

Це клас РНК, що складають 2-5 % загальної кількості клітинної РНК. мРНК виконують функцію переносників генетичної інформації від геному (ядерної ДНК) до білоксинтезуючої системи клітини.

Вони є інформаційними матрицями, які визначають амінокислотні послідовності в молекулах поліпептидів, що синтезуються в рибосомах.

мРНК властиві метаболічна нестабільність і найбільша гетерогенність молекулярної маси та розмірів молекул (від 25 103 до 1-2-106) з константами седиментації від 6 до 25 s. Широкий спектр окремих молекул мРНК відповідає кількості білків організму, носіями генетичної інформації для синтезу яких є РНК цього класу.

За своїм нуклеотидним складом мРНК відповідає (з урахуванням принципу комплементарності) нуклеотидній послідовності фрагмента одного з ланцюгів ядерної ДНК, транскриптом якого вона (мРНК) є. Особливістю первинної структури мРНК є також наявність на 5′- та 3′-кінцях молекули характерних для цього класу РНК нуклеотидних послідовностей.

Рис. Основні етапи життєвого

циклу мРНК

 

5′-кінець усіх молекул мРНК еукаріотів та деяких вірусів в якості першого нуклеотиду містить 7-метилгуанозин (перший нуклеотид), що через трифосфатний залишок зв’язаний із 5′-гідроксилом сусіднього (другого) нуклеотиду. Нуклеотид, з яким зв’язаний 5′-кінцевий 7-метилгуанозин, має, звичайно, метильовану по С-2′ рибозу:

Модифікований 7-метилгуанозином 5′-кінець мРНК має назву “кепа” (від англ. cap – шапочка). До його складу можуть входити 1-3 залишки 7-метилгуанозину.

3′-кінець багатьох мРНК еукаріотів містить відносно довгі поліаденілатні (poly(A)) послідовності. До складу ро1у(А)-“хвостів” мРНК-входять 20-250 нуклеотидів. Вважають, що 5′-кепування та 3′-поліаденілування стабілізують молекули мРНК, запобігаючи дії нуклеаз, та мають велике значення для зв’язування мРНК із рибосомами в процесі трансляції.

Вторинна структура мРНК характеризується численними внутрішньоланцюговими двоспіральними ділянками (“шпильками”), до складу яких входить до 40-50 % нуклеотидного складу полірибонуклеотиду.

Транспортні РНК

На тРНК припадає 10-20 % клітинної РНК. Їх молекули – це полірибонуклеотидні ланцюги, довжина яких 70-90 нуклеотидів. Молекулярна маса тРНК – (23-28)-103 кД, константа седиментації – 4s. Усього в клітинах знаходиться не менше 20 типів тРНК, що відповідає кількості природних L-амінокислот, з якими тРНК взаємодіють у ході трансляції.

Первинна структура тРНК відзначається великою кількістю мінорних нуклеотидів – наявністю метильованих, псевдоуридилових та дигідроуридилових залишків.

Вторинна структура молекул тРНК у двомірному просторі має конформацію “листка конюшини”, що утворюється за рахунок специфічної взаємодії комплементарних азотистих основ упродовж полірибонуклеотидного ланцюга. Неспарені нуклеотидні послідовності формують специфічні для будови тРНК структурні елементи:

ü Акцепторну гілку (стебло) – 3′-кінець молекули, який містить термінальну послідовність нуклеотидів ЦЦА. Кінцевий аденозин через 3′-гідроксильну групу рибози акцептує амінокислоту в процесі трансляції.

ü Антикодонову петлю – містить групу з трьох нуклеотидів (антикодон), комплементарних триплету нуклеотидів (кодону) в складі мРНК. Ця петля відповідає за взаємодію тРНК із певними нуклеотидами мРНК при утворенні в рибосомі транслюючого комплексу.

ü Дигідроуридилову петлю – складається з 8-12 нуклеотидів, містить у собі 1,4-дигідроуридилові залишки.

ü Псевдоуридилову петлю – ділянка тРНК, яка в усіх молекулах містить обов’язкову нуклеотидну послідовність – 5′-Т\|/С-3′. Вважають, що ця петля необхідна для взаємодії тРНК із рибосомою.

ü Додаткову гілку – структура, за кількістю нуклеотидних залишків в якій тРНК поділяються на два класи: тРНК класу І – містить 3-5 нуклеотидів; тРНК класу II – з додатковою гілкою, яка має довжину від 13 до 21 нуклеотиду.

Притаманні тРНК структури типу ‘”листка конюшини”‘ можуть утворювати більш компактні просторові конформації – третинні структури. За даними рентгеноструктурного аналізу, третинна структура молекул тРНК нагадує велику латинську літеру L.

Рибосомні РНК

Рибосомні РНК (рРНК) – клас клітинних РНК, що входять до складу рибосом прокаріотичних та еукаріотичних клітин. На рРНК припадає до 90 % загальної кількості клітинних РНК.рРНК разом із специфічними білками становлять основу структури та функції рибосом (рибонуклеопротеїнових часточок), в яких відбувається процес трансляції – біосинтез поліпептидних ланцюгів на основі коду, що поставляється мРНК.

Рибонуклеїнові кислоти цього типу є метаболічно стабільними молекулами; взаємодіючи з рибосомними білками, вони виконують функцію структурного каркаса для організації внутрішньоклітинної системи білкового синтезу.

Рис. Велика рибосомальна

субодиниця 50S.

 

Модифікованих (мінорних) основ у складі рРНК значно менше, ніж у тРНК. Проте рибосомні РНК є також високометильованими полірибонуклеотидами, в яких метальні групи зв’язані або з азотистими основами, або з 2′-гідроксильними групами рибози.

Вторинна структура рРНК представлена значною кількістю коротких двоспіральних ділянок, що мають вигляд “шпильок” або паличок.

Крім зазначених класів РНК, в ядрах клітин ссавців містяться рибонуклеїнові кислоти різної молекулярної маси, так звані гетерогенні ядерні РНК (гяРНК). Їх молекулярна маса може перевищувати 107. ГяРНК є продуктами транскрипції генів, що не зазнали посттранкрипційної модифікації – процесингу.

 

МОЛЕКУЛЯРНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ЯДЕРНОГО ХРОМАТИНУ І РИБОСОМ

За своєю молекулярною організацією хроматин клітинного ядра або нуклеоїд та рибосоми еукаріотів і прокаріотів є складними за структурою нуклео-протеїновими комплексами.

Ядерний хроматин

Хроматин ядра еукаріотів є структурою, що на електронних мікрофотографіях являє собою волокна, які нагадують нитки намиста. Окремі кулеподібні намистини хроматинових волокон отримали назву нуклеосом.

Усередині нуклеосоми знаходиться білкова частина – ядро, або нуклеосомний кор (від англ. core – серцевина, ядро), на поверхню якого намотаний відрізок двоспіральної’ДНК. До складу нуклеосомного кору входять вісім молекул гістонів (гістоновий октамер): по дві молекули гістонів Н2А, Н2В, Н3 та Н4.

Гістоновий октамер у складі нуклеосоми формує кулеподібну структуру, обмотану двоспіральною ДНК за типом суперспіралі. Нуклеосомна ДНК утворює навколо кору 1,75 витка (приблизно 140 нуклеотидних пар) і переходить на іншу нуклеосому. Із відрізком ДНК, який об’єднує сусідні нуклеосоми (літерна ДНК, довжина якої 50 нуклеотидних пар) зв’язаний гістон НІ.

 

Рис. Схема конденсації хроматину

 

Гістони, що входять до складу хроматину, є основними білками, які містять значну кількість діаміномонокарбонових амінокислот лізину та аргініну, позитивний заряд яких дає їм можливість утворювати солеподібні комплекси з фосфатними групами ДНК. Біологічна функція гістонів полягає в регуляції зчитування генетичної інформації з молекул ДНК.

Крім гістонів (білків основного характеру), до складу ядерного хроматину входять певна кількість кислих негістонових білків (НГБ) (декілька десятків фракцій) та незначний відсоток ліпідів і іонів металів, зокрема Mg2+, Ca2+, Fe2+. Біохімічні функції цих мінорних компонентів хроматину ще не повністю з’ясовані.

Рибосоми

Рибосоми – субклітинні часточки, що за біохімічним складом являють собою рибонуклеопротеїнові структури. Вони є “молекулярними машинами”, в яких відбуваються основні етапи біосинтезу білків – трансляції. У клітинах людини і тварин більша частина рибосом зв’язана з мембранами ендоплазматичного ретикулуму.

Рибосоми прокаріотичних та еукаріотичних клітин мають схожу молекулярну організацію, складаючись із двох субодиниць – меншої та більшої, – що відрізняються за розмірами та наборами специфічних рРНК і рибосомних білків.

Матеріали для самоконтролю:

  1. У живих організмах синтез ДНК може здійснюватись у різні способи. Подвоєння молекули ДНК, що передує мітозу, в організмі людини здійснюється за механізмом:

А. Напівконсервативної реплікації;   В. Консервативної реплікації; С. Етерифікації;    D. Полімеризації;     Е. Дисперсної реплікації.

  1. Для нормального синтезу нуклеотидів в організмі людини необхідна наявність ряду ферментів та коферментів. У біосинтезі пуринових нуклеотидів бере участь коферментна форма одного з вітамінів, а саме:

А. 5,6,7,8-тетрагідрофолат;       В. НАД+;        С. Тіаміндифосфат;

D. ФМН;           Е. Піридоксальфосфат.

  1. У крові 12-річного хлопчика виявлено накопичення ксантину та гіпоксантину. Про генетичний дефект якого ферменту це свідчить?

А. Ксантиноксидази;   В. Орнітинкарбамоїлтранферази;   С. Уреази; D. Аргінази;        Е. Гліцеролкінази.

  1. 5-Фторурацил та Фторафур є протипухлинними препаратами. Вони блокують біосинтез ДНК за рахунок інгібування ферменту:

А. Ксантиноксидази;               В. Дигідрофолатредуктази;  

С. Тимідилатсинтази;      D. АКТ-ази;       Е. ОМФ-декарбоксилази.

  1. Пацієнт, 46 років, звернувся до лікаря зі скаргою на біль у суглобах. В крові пацієнта виявлено значне підвищення концентрації сечової кислоти. Посилення тканиного катаболізму якої речовини є найімовірнішою причиною цих змін?

А. АМФ;       В. УМФ;         С. УТФ;       D. ЦМФ;          Е. ТМФ.

  1. У пацієнта, 50 років, діагностовано подагру, а в крові виявлено гіперурикемію. Обмін яких біомолекул порушений?

А. Пуринів;           В. Піримідинів;             С. Амінокислот;

D. Вуглеводів;           Е. Жирів.

  1. До лікарні поступив пацієнт з підозрою на подагру. Який біохімічний аналіз слід провести для уточнення діагнозу?

А. Визначення рівня сечової кислоти в крові та сечі;   В. Визначення концентрації сечовини у крові та сечі;   С. Визначення вмісту амінокислот у крові;       D. Визначення рівня креатину в крові;       Е. Визначення активності урикази в крові.

  1. В організмі людини амінокислоти використовуються не тільки для біосинтезу власних білків організму, а й для синтезу інших сполук. У біосинтезі піримідинових нуклеотидів бере участь в якості метаболічного попередника амінокислота:

А. аланін;    В. фенілаланін;    С. валін;    D. лейцин;    Е. аспартат.

  1. Дитина 3-х років страждає на розумову відсталість та важку форму мегалобластичної анемії, стійкою до лікування вітаміном В12 та фолієвою кислотою. В сечі виявлені кристали оротової кислоти. Порушенням синтезу яких речовин зумовлена мегалобластична анемія?

А. піримідинових нуклеотидів;      В. АТФ;        С. ГТФ;

D. пуринових нуклеотидів;             Е. ЦТФ.

  1. У 5-річної дитини з ознаками дитячого церебрального паралічу лабораторно виявлено підвищення рівня сечової кислоти в сироватці крові. Встановлено діагноз – хвороба Леша-Ніхана. Генетичний дефект якого ферменту є причиною виникнення цієї патології?

А. гіпоксантин-гуанінфосфорибозилтрансферази;   В. гіалуронідази;   С. лактатдегідрогенази;            D. УДФ-глюкоронілтрансферази;

Е. УДФ-глікозилтрансферази.

 

Рекомендована література:

1.Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль, 2000. – С. 18-26, 60-76.

2.Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига,  2001. – С. 435-446.

3.Мещишен І.Ф., Пішак В.П., Григор’єва Н.П. Основи клінічної біохімії. – Чернівці: Медик, 2000.-С. 30-35.

4.Мещишен І.Ф., Пішак В.П., Григор’єва Н.П. Біомолекули: структура та функції. – Чернівці: Медик, 1999. – С.17-21.

 

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ НУКЛЕОТИДІВ І (910.1 KiB, Завантажень: 4)

завантаження...
WordPress: 23.03MB | MySQL:26 | 0,317sec