БІОХІМІЯ КРОВІ

Методичні вказівки для самостійної

позааудиторної роботи студентів з теми №24:

“БІОХІМІЯ КРОВІ”

 

Актуальність теми:

Кров виконує у організмі надзвичайно важливі функції. Вивчення хімічного складу та реологічних властивостей крові допомагає встановити діагноз та прослідкувати за ефективністю призначеного лікування.

Тривалість заняття: 6 годин.

Навчальна мета:

Знати: хімічний склад та біологічні функції компонентів крові.

Вміти: оцінити стан загортальної та антизгортальної системи крові на основі проведених лабораторних аналізів.

Засвоїти практичні навички: розв’язування клініко-ситуаційних завдань.

Базові знання

Дисципліна Отримані навички
Гістологія

Неорганічна хімія

 

Формені елементи крові

Поняття про буферні системи; кислотність середовища; рН, рОН розчинів.

 

Контрольні питання:

1. Фізіологічні і біохімічні функції крові.

2. Дихальна функція крові.

3. Білки плазми крові та їх функції.

4. Буферні системи крові.

5. Імуноглобуліни: структура і біологічні функції. Імунодефіцитні стани.

6. Ферменти плазми крові та ії клініко-діагностичне значення.

 

Конспект теми:

КРОВ – рідка тканина організму людини. У організмі дорослої людини кров складає в середньому 7% від загальної маси тіла (у людини з масою тіла 70 кг міститься близько 5 л крові). Кров складається з форменних елементів (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити) та плазми (рідка частина крові). Співвідношення між об”ємом плазми та форменними елементами крові називається гематокритом (у нормі в крові здорової людини 55-60% складає плазма, а 40-45% – форменні елементи).

Фізико-хімічні властивості крові: густина цільної крові 1,050-1,064 г/см3; плазми – 1,024-1,030 г/см3; клітин крові – 1,080-1,097 г/см3. Висока в”язкість крові (в 4 рази вища, ніж у води) зумовлена наявністю в ній високого вмісту білків та еритроцитів. Осмотичний тиск плазми крові (зумовлений у першу чергу альбумінами) при 37С складає 7,6 атмосфери.

Функції крові: дихальна, поживна (трофічна), видільна (екскреторна), захисна, регуляторна, пластична, секреторна, терморегуляційна.

Концентрація йонів водню в крові або рН крові коливається в межах 7,36-7,44 (венозна кров – 7,38; артеріальна – 7,4). Сталість рН крові зумовлена наявністю буферних систем крові, дихальної та ниркової регуляції рН.

До буферних систем крові належать: бікарбонатна, фосфатна, система білків плазми крові та система гемоглобін-оксигемоглобін.

v Бікарбонатну буферну систему складають вугільна кислота у вигляді діоксиду вуглецю та розчинні бікарбонати (NaHCO3 в плазмі, KHCO3 – в еритроцитах). Бікарбонатів міститься у 18-20 разів більше, ніж вугільної кислоти, що зумовлює слабколужне рН крові (бікарбонати крові – лужний резерв крові). Зниження лужного резерву крові відбувається за рахунок нейтралізації кислот бікарбонатами (наприклад, при лактат-ацидозі зумовленому інтенсивними фізичними навантаженнями); вугільна кислота, яка утворюється при цьому не накопичується, а розкладається на воду та вуглекислий газ, який виводиться легенями. Співвідношення між концентраціями вуглекислоти та бікарбонатів при цьому залишається сталим.

v Гемоглобінова буферна система – найпотужніша буферна система крові – є високоефективною щодо підтримання сталості рН крові завдяки кислотним властивостям гемоглобіну й оксигемоглобіну, які здатні утворювати в еритроцитах нестійкі калієві солі. Калієва сіль гемоглобіну (KHb) у тканинах капілярів крові може взаємодіяти з вуглекислотою та іншими кислими метаболітами з утворенням ННb (слабка кислота) та солі. Оксигемоглобін (НHbО2), який присутній в артеріальній крові, є сильнішою кислотою, ніж гемоглобін (константа дисоціації НHbО2 у 20 разів більша, ніж константа дисоціації НHb). У переферичних капілярах великого кола кровообігу оксигемоглобін еритроцитів відає кисень тканинам (КHbО2→О2+КHb), після чого його здатність приєднувати протон збільшується. Одночасно в еритроцит надходить вуглекислий газ, який під впливом карбангідрази взаємодіє з водою з утворенням вугільної кислоти. Надлишок протонів, який утворюється при дисоціації вугільної кислоти зв”язується з гемоглобіном, що віддав кисень, а карбонат-іони виходять із еритроцита в плазму крові в обмін на хлорид-іони (КHb+Н2СО3→К++НСО3+НHb). Катіони натрію при цьому залишаються в плазмі крові, внаслідок чого в ній збільшується вміст карбонату натрію. Це сприяє відновленню лужного резерву крові. Оксигемоглобін є сильнішою кислотою, ніж Н2СО3. У капілярах легень, в еритроцитах, відбувається витіснення вугільної кислоти з бікарбонату калію оксигемоглобіном (НHbО2+ К++НСО3→ КHbО2+ Н2СО3). Калієва сіль оксигемоглобіну (КHbО2) може розкладати бікарбонати до вуглекислоти, з якої вивільняється СО2, що виводиться з організму через легені (низьке РСО2 в просвіті альвеол сприяє дифузії вуглекислого газу з еритроцитів в легені).

v  Фосфатна буферна система складає лише 1% від усієї буферної ємності крові, проте є основною буферною системою тканин організму людини. NaH2PO4 виконує в ній роль кислоти (донор протонів), а Na2HPO4 – роль солі. Буферна дія цієї системи грунтується на затності аніонів HPO42- зв”язувати іони водню з утворенням H2PO4. Максимальна ємність фосфатного буферу проявляється в крові при рН 7,2. Ця система перебуває в тісній взаємодії з бікарбонатною буферною системою.

v Білки плазми крові утворюють потужну буферну систему за рахунок амфотерності бокових радикалів окремих амінокислот (залишки Ліз, Арг, Гіс іонізуючись виступають в ролі донорів протонів, а бокові радикали Глу та Асп – в ролі акцепторів протонів). Ця система є ефективною при значеннях рН крові 7,2-7,4.

Порушення кислотно-лужного балансу: ацидоз (накопичення в організмі кислих метаболітів, зсув рН у кислий бік), алкалоз (накопичення в організмі лужних речовин, зсув рН в лужний бік). Для оцінювання таких станів використовують показники ВЕ (різниця між реальною і нормальною концентрацією буферних основ в артеріальній крові), концентрацію бікарбонатів у плазмі крові, величини рСО2 (парціальний тиск вуглекислого газу) і рО2 (парціальний тиск кисню) та значення рН крові та сечі.

Нормальні величини: рСО2 = 35-45 мм.рт.ст (артеріальна кров) та 41-49 мм.рт.ст (венозна кров); показник ВЕ (Base excess) у артеріальній крові коливається від -2,3 до +2,3 ммоль/л; стандартні бікарбонати – від 21 до 25 ммоль/л (у артеріальній крові) та 25-29 ммоль/л (у венозній крові).

Залежно від патофізіологічних і біохімічних механізмів розвитку розрізняють такі форми порушення в організмі кислотно-основного стану:

–       метаболічний ацидоз (зниження ВЕ, зменшення концентрації НСО3 внаслідок накопичення кислих або втрати лужних речовин, зростання рСО2);

–       метаболічний алкалоз (підвищення концентрації НСО3 внаслідок накопичення лужних або втрати кислих речовин, збільшення ВЕ і вмісту карбонат-іонів; при компенсованій формі – підвищення рСО2);

–       респіраторний ацидоз (збільшення концентрації вугільної кислоти внаслідок порушення виведення з організму СО2 легенями, зростання рСО2, зниження  рО2 і рН у випадку декомпенсації);

–       респіраторний алкалоз (зниження в крові вмісту вугільної кислоти внаслідок гіпервентиляції легень та підвищеного виведення з організму CO2, зниження рСО2; значення ВЕ і карбонат-іонів у нормі або знижені, рН при компенсованій формі не змінене, при декомпенсованій – підвищене).

Метаболічний ацидоз пов”язаний із надлишковою продукціє і надходженням чи порушенням виведення протонів, а також із втратою лужних речовин. Розрізняють:

ü кетоацидоз – підвищення в крові вмісту кетонових тіл (при некомпенсованому ІЗЦД; тривалому голодуванні; алкогольній інтоксикації);

ü лактатацидоз – надмірне утворення молочної кислоти при гіпоксії, шоковому стані, цукровому діабеті, патологіях печінки, алкогольній інтоксикації, легеневій чи серцевій недостатності, інфекціях, надлишку фруктози в харчовому раціоні;

ü кишковий ацидоз – супроводжує посилені втрати організмом бікарбонатів при діареї, гіперхлоргідрії, фістулах травного тракту;

ü гломерулярний ацидоз – наслідок зниження гломерулярної фільтрації протонів при нирковій недостатності;

ü нирково-тубулярний ацидоз – пов”язаний зі зниженою реабсорбцією гідрокарбонатів, їх посиленим виділенням при обмеженому виведенні протонів та йонів амонію;

ü ацидоз, зумовлений вживанням інгібіторів карбангідрази, наприклад ацетазоламіду (механізм розвитку такий же, як і при нирково-тубулярному ацидозі).

Метаболічний алкалоз може розвинутися внаслідк надмірних втрат шлункового соку, зокрема при частому блюванні („гастритний” алкалоз при пілоростенозі), а також при посиленій втраті протонів, зумовленій гіпокаліємією.

Респіраторний ацидоз виникає при сповільненому видихуванні вуглекислого газу через альвеолярну гіповентиляцією легень і спостерігається при наступних станах:

ü обструктивні зміни в легенях (емфізема, бронхіальна астма);

ü важкій пневмонії, набряку легень, плевральних злуках, плевро- чи гемотораксі, високому стоянні діафрагми;

ü пригніченні дихального центру (дія морфіну, алкоголю, барбітуратів);

ü хворобі Бехтєрєва, важкій міастенії, поліневриті та кіфосколіозі.

Респіраторний алкалоз розвивається при підвищеному виділенні вуглекислого газу з видихуваним повітрям (гіпервентиляція легень), наслідком чого є зниження рСО2. Респіраторний алкалоз виникає при психічному збудженні, лихоманці, наркозі, глибоких видихах при надуванні повітряних кульок, енцефаліті, а також під упливом лікарських засобів, які „збуджують” дихальний центр (теофілін, лобелін).

ІМУНОГЛОБУЛІНИ КРОВІ

Імуноглобуліни – глікопротеїни γ-фракції білків сироватки крові. Імуноглобуліни синтезуються під впливом В-лімфоцитів і забезпечують гуморальний імунітет. Вони виявляють в організмі людини властивості антитіл, оскільки здатні специфічно зв”язуватися з антигеном, який стимулює їх синтез. Є п”ять класів імуноглобулінів: G, А, М, D, Е. Вони різняться за імунологічною активністю, вмістом вуглеводного компоненту, молекулярною масою та зарядом (мають різну електрофоретичну рухливість).

 

 

Рис. Загальний план будови імуноглобулінів:

1) Fab; 2) Fc; 3) важкий ланцюг; 4) легкий ланцюг; 5) антиген-зв’язуюча ділянка; 6) шарнірна ділянка.

 

Імуноглобуліни G – основний клас імуноглобулінів сироватки крові людини. Вони здійснють гуморальний захист від багатьох бактерій і вірусів, а також від їх токсинів. Ці імуноглобуліни проходять через плацентарний бар”єр і відіграють важливу роль у захисті організму плоду та новонародженого від різних інфекцій. Уміст імуноглобулінів G в плазмі крові вже в 1,5-2-річному віці відповідає показникам норми дорослих (50-112,5 мкмоль/л).

Імуноглобуліни А синтезуються в плазматичних клітинах слизової дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту, а також майже у всіх екскреторних залозах. Вони присутні в слині, молозиві, сльозовій рідині, носовому та бронхіальному секретах. Локальний синтез IgA зумовлює місцевий імунітет. Вміст секреторного IgA вже через три тижні після народження дитини сягає показників дорослої людини, а вміст IgA в сироватці крові (5,6-28,1 мкмоль/л) – у 10-15 річному віці.

Імуноглобуліни М – антитіла Вассерманна, ревматоїдний фактор, холодові аглютиніни, ізогемаглютиніни. Імуноглобуліни М є потужними активаторами системи комплементу. Вони першими з”являються в процесі формування імунної відповіді, мають властивості бактерицидних антитіл до грамнегативних мікроорганізмів, ізогемаглютинінів, холодових аглютинінів. Їх уміст у сироватці крові стрімко зростає відразу ж після народження до 9-місячного віку і у віці 20-30 років – сягає максимуму (0,6-2,5 мкмоль/л).

Імуноглобуліни Е виявляються в сироватці крові здорових людей у слідових кількостях (0,3-30 нмоль/л). Вони виробляються плазматичними клітинами і мають певну специфічність. До цієї фракції імуноглобулінів входять реагіни (беруть участь в алергійних реакціях). Імуноглобуліни Е перебувають в сироватці крові впродовж трьох діб, мембранозв”язані – до двох тижнів.

ФЕРМЕНТИ ПЛАЗМИ КРОВІ

Калікреїн-кінінова система

Кініни (брадикінін, калідин або лізилбрадикінін) – низькомолекулярні пептиди, що містяться в крові та тканинах і беруть участь у регуляції тонусу судин (розширюють судини), мікроциркуляції, запальних процесах та алергічних реакціях. Кініни утворюються з кініногенів (α2-глобуліни) під дією калікреїнів (протеїнази) шляхом обмеженого протеолізу.

Калікреїн утворюється з неактивного прекалікреїну під дією серинової протеїнази (фактор ХІІ системи зсідання крові).

Кініни недовгоживучі (20-30с). Їх катаболізм здійснюється за допомогою ферментів кініназ і супроводжується втратою їх біологічної активності. Кініни розслаблюють гладенькі м”язи кровоносних судин, знижують артеріальний тиск, розширюють судини мікроциркуляторного русла в ділянках запалення.

Брадикінін – потужна судиннодилатуюча речовина.

Оскільки внутрішньотканинне утворення кінінів у ділянці запалення призводить до підвищення проникності стінок судин і відчуття болю, у терапії захворювань, що супроводжуються запаленням, використовуються лікарські препарати – інгібітори кініноутворення (Гордокс, Контрикал тощо).

 

 

БІОХІМІЯ ЗГОРТАЛЬНОЇ ТА

ФІБРИНОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМ КРОВІ

Згортання крові (коагуляція) – процес утворення тромбів (кров”яні згустки). Тромбоутворення має захисне значення, оскільки воно протидіє витіканню крові з гемоциркуляторного русла. У формуванні тромба на місці пошкодження стінки судин, а також його ретракції (ущільнення та скорочення) беруть участь тромбоцити. Окрім того, тромбоцити вибірково сорбують плазматичні чинники коагуляції, які сприяють згортанню крові та зменшенню кровотеч (протромбін, фібриноген, фібринстабілізуючий компонент, антигемофільні глобуліни А і В, серотонін тощо).

Внутрішньосудинне утворення тромбів (тромбоз) є патологічним процесом. Підтримання рідкого стану крові всередині кровоносних судин здійснює антизгортальна система крові, яка запобігає внутрішньосудинному згортанню крові. Антизгортальна система крові складається з антикоагулянтів. Фібринові згустки, що можуть утворюватися в судинах руйнуються ферментами системи фібринолізу.

Після пошкодження судин послідовно запускаються етапи первинного (судинно-тромбоцитарного) гемостазу:

I.            рефлекторний спазм судин;

  1. адгезія (приклеювання тромбоцитів до місця пошкодження);
  2. зворотна агрегація (скупчення) тромбоцитів;
  3. необоротна агрегація тромбоцитів;
  4. ретракція тромбоцитарного тромба.

Усі ці процеси відбуваються порівняно швидко, тому кровотеча з невеликих ран зупиняється впродовж кількох хвилин.

Одночасно з первинним розвивається вторинний (коагуляційний) гемостаз, який забезпечує зупинку кровотечі з судин для якого первинний гемостаз виявився недостатньо ефективним. Тромбоцитарний згусток під дією тиску крові може вимиватися і на його місці формується тромб. Біохімічною основою формування тромбу є перетворення під дією тромбіну розчинного фібриногену у нерозчинний фібрин із утворенням сітки, в яку попадають форменні елементи крові. У нормі тромбін у крові відсутній, він утворюється з неактивного протромбіну під дією протромбінази (основою утворення протромбінази є ліпідний фактор).

Фактори згортання крові:

І – фібриноген;

ІІ – протромбін;

ІІІ – тканинний тромбопластин;

ІV – іони кальцію;

V – проакцелерин;

VII – проконвертин;

VIII – антигемофільний глобулін А, фактор Віллебранда;

IX – антигемофільний глобулін В, фактор Кристмаса;

X – фактор Стюарта-Прауера;

XI – фактор Розенталя або плазмовий попередник тромбопластину;

XII – фактор Хагемана;

XIII – фібриностабілізуючий фактор, фактор Флетчера.

Перша хвиля агрегації тромбоцитів пов”язана з їх адгезією до пластинок, які приклеїлися – рецепторами глікопротеїнів І та ІІ до фактора Вілебранда, фібронектину та колагену субендотелію пошкоджених тканин.

Друга хвиля агрегації тромбоцитів викликана вивільненням АДФ зі щільних гранул тромбоцитів, утворенням тромбоксану А2 в їхній мембрані, взаємодією мембранних глікопротеїнів ІІв-ІІІс з фібриногеном, V – з тромбіном. Стимулом для утворення тромбоксану А2 є колаген і фактор Вілебранда, які активують фосфоліпазу А2. Тромбін, який утворюється на мембрані кров”яної пластинки, за рахунок секреції нею фактора V та його взаємодії з глікопротеїном V, починає швидко проявляти свою дію. Нові тромбоцити торкаються адгезованих тромбоцитів і починається процес агрегації, принесених із кров”ю клітин і знову починається агрегація нових тромбоцитів. Тромбоцитарний тромб ущільнюється та скорочується. Його утворення посилюється утворенням фібрину (фібринового тромбу) внаслідок активації системи згортання крові.

Спершу в зоні пошкодженої судини утворюється активна протромбокіназа, яка перетворює неактивний протромбін у тромбін (протеолітичний фермент, який відщеплює від молекули фібриногену 4 пептиди). Перебіг процесу згортання крові при взаємодії з фосфоліпідними поверхнями тромбоцитів, ділянками мебран інших клітин прискорюється в тисячі разів під дією акселераторів (неферментні білки крові: фактори V, VІІ).

Перетворення протромбіну в тромбін відбувається під дією активної протромбінази. Остання утворюється двома шляхами (зовнішній і внутрішній). При зовнішньому шляху (триває близько 15 секунд) в плазму крові з клітинних мембран пошкодженої тканини вивільняється комплекс фосфоліпідів (тканинний тромбопластин або фактор ІІІ) разом з фактором VІІ (проконвертин), який діє на фактор Х як протеолітичний фермент. Активований шляхом обмеженого протеолізу фактор Х в присутності йонів кальцію відразу ж з”єднується з тканинними фосфоліпідами і фактором V. Цей комплекс і є активною протромбіназою. Через кілька секунд після її утворення частина протромбіну перетворюється на тромбін. Утворений тромбін діє як протеолітичний фермент, активує фактор V, що додатково різко прискорює перетворення протромбіну в тромбін.

Активація протромбінази по внутрішньому шляху триває 2-10 хвилин. Активована протромбіназа та іони кальцію перетворюють протромбін у тромбін. Кількість утвореного тромбіну прямопропорційна кількості активованої протромбінази. Протромбін синтезується в печінці за участю вітаміну К. При відсутності чи недостатності вітаміну К порушується формування таких активних факторів системи згортання крові як фактори ІІ, VІІ, ІХ та Х. Біохімічна роль вітаміну К у процесі коагуляції полягає в гама-карбоксилюванні пептидних зв”язків цих факторів коагуляції. Гама-карбоксилювання білкових факторів коагуляції збільшує їх спорідненість із іонами кальцію, які необхідні для зв”язування білків із мембранними фосфоліпідами та запуску каскаду реакцій коагуляції. Тому, авітаміноз К супроводжується підвищеною кровоточивістю, розвитком геморагій.

Внутрішній шлях коагуляції активується при взаємодії з поверхнею ендотелію (в умовах зменшення швидкості кровотоку в зоні аномальної стінки судин) або адгезованих тромбоцитів.

Коагуляція крові за внутрішнім шляхом складається з наступних послідовних стадій:

1. Активація фактора Хагемана (за участю калікреїну);

2. Активація фактора ІХ;

3. Активація фактора Кристмаса;

4. Активація фактора Х;

5. Активація протромбіну;

6. Перетворення фібриногену в фібрин.

Спадкові порушення процесу згортання крові (коагулопатії): гемофілії, а-(гіпо-)фібриногенемії, дисфібриногенемії.

Гемофілії виникають внаслідок спадкового дефіциту одного або кількох факторів коагуляції. Гемофілії проявляються значними, небезпечними для життя кровотечами. Гемофілія А (хвороба Віллебранда) – зумовлена нестачею фактора VІІІ, пов”язана з Х-хромосомою, проявляється в осіб чоловічої статі. Гемофілія В (хвороба Кристмаса) розвивається при генетично зумовленому порушенні синтезу фактора Х; гемофілія С – фактора ХІ. Кровотечі при гемофілії типу С менше виражені, ніж при гемофіліях типу А і В.

Повна або часткова відсутність у плазмі крові фібриногену (а- або гіпофібриногенемія) успадковується по аутосомно-рецесивному типу і супроводжується важкими кровотечами.

Дисфібриногенемії виникають при спадково зумовлених замінах амінокислотних залишків у первинній структурі фібриногену. Зміна конформації аномального фібриногену утруднює його перетворення на фібрин і процес коагуляції.

АНТИЗГОРТАЛЬНА СИСТЕМА КРОВІ

За умов фізіологічної норми кров перебуває в рідкому стані. В ній присутні антикоагулянти – речовини, які протидіють внутрішньосудинній активації системи коагуляції. Вони є інгібіторами білкових факторів згортання крові. При зниженні в плазмі крові вмісту антикоагулянтів пацієнти стають схильними до тромбозу.

До антикоагулянтів належать: антитромбіни, альфа-1-інгібітор протеїназ, альфа-2-макроглобулін, гепарин. Антитромбіни гальмують каталітичну активність тромбіну та інших серинових протеїназ (особливо антитромбін ІІІ у присутності гепарину). Альфа-1-інгібітор протеїназ гальмує активність багатьх серинових протеїназ, зокрема тромбіну, Х та ХІ факторів. Альфа-2-макроглобулін (на його долю припадає 25% антитромбінової активності плазми крові) є інгібітором серинових, тіолових, карбокси- та металопротеїназ, гальмує дію тромбіну без участі гепарину.

Гепарин – гетерополісахарид, що продукується опасистими клітинами (гепариноцити), локалізованими в печінці, легенях, впродовж кровоносних судин. Гепарин активує антитромбін ІІІ. Фармпрепарати антикоагулянтів прямої дії: Гепарин, Фраксипарин. Антагоністом гепарину є препарат Протаміну сульфату.

Антикоагулянтами непрямої дії є антагоністи вітаміну К, зокрема кумарини. Вони протидіють гама-карбоксилюванню ІІ, VІІ, ІХ та Х факторів коагуляції. Такі фармпрепарати – похідні 4-оксикумарину як Неодикумарин, Фепромарон, Синкума, Нітрофарин застосовуються в клініці для профілактики та лікування тромбозів. Антикоагулянтами непрямої дії є також такі препарати як Фенілін, Омефін.

ФІБРИНОЛІТИЧНА СИСТЕМА КРОВІ

Фібриноліз – процес ферментативного протеолізу фібрину кров”яного згустка, що супроводжується руйнуванням тромбу. Фібриноліз складається з двох послідовних етапів.

На першому етапі шляхом обмеженого протеолізу з неактивного плазміногену (профібринолізин) утворюється активний плазмін (фібринолізин). Плазміноген – глікопротеїн бета-глобулінової фракції білків плазми крові. Плазмін – фермент, серинова протеїназа трипсиноподібної дії. У процесі активації беруть участь тканинні та судинні активатори плазміногену, зокрема урокіназа, що синтезується нирками. Активувати плазміноген здатна стрептокіназа (білок, виділений із бета-гемолітичного стрептокока).

На другому етапі під дією активного плазміну відбувається протеолітичне розщеплення фібрину.

У медицині для профілактики та лікування тромбозів використовують фармпрепарати компонентів фібринолітичної системи крові: Фібринолізин (Плазмін), Урокіназу, Стрептокіназу, Тканинний активатор плазміногену.

У клініці також використовують препарати інгібіторів фібринолізу, зокрема Амбен і Кислоту амінокапронову. Ці препарати пригнічують фібриноліз. Амбен конкурентно гальмує плазміногенактивуючий фермент і пригнічує утворення плазміну. Кислота амінокапронова також блокує активатори плазміногену та частково пригнічує дію плазміну, тому може виявляти специфічну кровоспинну дію при кровотечах, пов”язаних із підвищенням фібринолізу. Окрім того, Амінокапронова кислота є також інгібітором кінінів.

Калікреїн-кінінова система бере участь в активації перших етапів згортання крові і формуванні калікреїнового мосту між ХІІа і VІІ, а також в регуляції тонусу судин, мікроциркуляції, алергійних реакціях.

Кініни: брадикінін, калідин, метіоніл-лізил-брадикінін. Кініногени – структурні попередники кінінів, які зв”язані з альфа-2-фракцією глобулінів сироватки крові. Кініногени перетворюються на кініни під дією калікреїнів (трипсиноподібні протеїнази).

У медичній практиці для пригнічення активності калікреїну при патологічних станах, що супроводжуються надмірним згортанням крові призначають препарати інгібіторів протеолітичних ферментів (Контрикал, Гордокс).

Тести оцінювання згортальної та фібринолітичної систем крові:

1) Час згортання крові (дозволяє оцінити активність усього каскаду згортання з використанням іонів кальцію; норма: 60-120с);

2) Активований частковий (парціальний) тромбопластиновий час (час згортання крові, визначений у цитратній плазмі крові, тромбоцити якої мають знижений уміст кальцію; норма: 60-70с);

3) Протромбіновий час (використовується для оцінювання зовнішнього шляху згортання крові з використанням тканинного тромбопластину, а також іони кальцію; норма: 10-14с);

4) Тромбіновий час (час утворення згустка плазми при додаванні до неї надлишку стандартного розчину тромбіну; норма: 12-17с). Тромбіновий час збільшується при гіпофібриногенемії, накопиченні в плазмі крові продуктів фібринолізу, підвищеному вмісті антитромбінів у плазмі крові; відсутність згортання крові спостерігається при високому вмісті в крові гепарину та гостому тяжкому ДВЗ-синдромі.

5) Тривалість кровотечі (найінформативніший показник для діагностування хвороби Віллєбранда; норма: за Айві – 2,5-7хв, за Дуке – 2-4-хв);

6) Фібринолітична активність крові (еуглобуліновий метод використовують для оцінювання часу від моменту утворення згустка до його розчинення; норма: за методом Ковальського та співавт. – 230-370хв). Скорочення часу вказує на підвищену фібринолітичну активність. Подібне спостерігається при дефіциті α2-антиплазміну, ДВЗ-синдромі, під час операцій на легенях, підшлунковій залозі, введенні адреналіну. Збільшення часу фібринолізу спостерігаються при геморагічних васкулітах, гіпо- й апластичних процесах кровоутворення.

Клініко-діагностичне значення тестів оцінювання стану

згортальної та фібринолітичної систем крові

Подовжені активований частковий тромбопластиновий час і тромбіновий час вказують на порушення згортання, пов”язані з присутністю високого вмісту гепарину, захворюваннями печінки, гіперфібринолізом, гіпо- та дифібриногенемією. Подовжені активований частковий тромбопластиновий час і протромбіновий час при нормальних значеннях тромбінового часу можуть спостерігатися при дефіциті факторів V, X, II, VII, нестачі вітаміну К і захворюваннях печінки, вживанні пероральних антикоагулянтів. Подовжений активований частковий тромбопластиновий час може спостерігатися при вроджених порушеннях згортання (гемофілії, дефіцит фактора ХІІ, прекалікреїну, кініногену), хворобі Віллєбранда, присутності циркулюючих антикоагулянтів. Подовження протромбінового часу вказує на дефіцит фактора VII. При схильності до тромбозу проводять додаткові дослідження системи фібринолізу.

Гіперфібриногенемія (2-4 г/л) спостерігається при різноманітних запальних процесах, злоякісних пухлинах, лейкозах, інфаркті міокарда, хронічній ішемічній хворобі серця. Слід зазначити, що гіперфібриногенемія не завжди свідчить про гіперкоагуляцію або схильність до тромбозів.

Гіпофібриногенемія розвивається внаслідок уроджених афібриногенемій, гіпофібриногенемій, набутих порушень синтезу фібриногену, які проявляються у хворих із хронічним гепатитом, цирозом печінки, еритроемією, травматичним і посттрансфузійним шоком, тромбогеморагічним, або ДВЗ-синдромом (синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові). При ДВЗ-синдромі значна кількість фібриногену блокується продуктами фібринолізу. Зниження вмісту фібриногену може спостерігатися під час операцій на щитовидній і підшлунковій залозах, матці, легенях. Зменшення вмісту фібриногену плазми до 1 г/л може бути фактором ризику появи кровотечі з судин внутрішніх органів. Із віком, по мірі старіння організму, коагуляція збільшується внаслідок збільшення вмісту фібриногену збільшується.

Рис. К-ВІТАМІН ЗАЛЕЖНА МОДИФІКАЦІЯ ГЛУТАМАТУ

 

Рис. СХЕМА АКТИВАЦІЇ АНТИТРОМБІНУ ІІІ ГЕПАРИНОМ

Рис. СХЕМА ФІБРИНОЛІЗУ

Матеріали для самоконтролю:

  1. За нормальних умов антизгортальна система протидіє внутрішньосудинній активації системи коагуляції. Найпотужнішим інгібітором тромбіну (II) є білок антитромбін III, активатором якого є глікозаміноглікан:

А. Гепарин;     В. Гіалуронова кислота;   С. Хондроїтин-6-сульфат; D. Хондроїтин-4-сульфат;      Е. Дерматансульфат.

  1. Хворому з симптомами підвищеного згортання крові (тромбози, тромбофлебіт) парентерально ввели антикоагулянт — гепарин. Проте швидкість згортання крові не зменшилась. Дефіцит якого білкового фактора протизгортальної системи крові має місце у хворого?

А. Антитромбіну III;  В. Антипроконвертину; С. 2-Макроглобуліну; D. Антитромбопластину;          Е. 1-інгібітора протеїназ.

  1. У 66-річного чоловіка після гастроектомії з’явилася слабкість, запаморочення, втрата апетиту, пронос і набряки нижніх кінцівок. При гастрофіброскопії та рентгеноскопії відмічено атрофію слизової оболонки шлунка. Концентрація гемоглобіну в крові становить 90 г/л, величина кольорового показника 1,0, виявлено наявність макроцитів і мегалоцитів. Такі зміни пов’язані з ви­никненням перніціозної анемії, що спричинена недостатністю:

А. Фактора Кастла;    В. Фолієвої кислоти;     С. Еритропоетину;     D. Феруму;           Е. Купруму.

  1. Чоловіку віком 49 років, хворому на тромбофлебіт, призначено препарат неодикумарин. На біосинтез яких факторів згортання вплине цей фармпрепарат?

А. Протромбіну, проконвертину, тромботропіну;

В. Фактора Хагемана, прекалікреїну, низькомолекулярного кініногену; С. Акцелерину, фактора Віллебранда, фібринстабілізувального фактора; D. Тканинного тромбопластину, антигемофільного глобуліну В;  Е. Фібриногену, фактора Розенталя, проакцелерину

  1. У пацієнта спостерігаються значні кровотечі навіть у разі незначних ушкоджень кровоносних судин. Йому встановлено діагноз — гемофілія В, причиною якої є порушення синтезу фактора:

А. Кристмаса;        В. Стюарта-Проуера;            С. Розенталя;

D. Хагемана;            Е. Віллебранда.

  1. Для функціонування зовнішнього шляху згортання крові необхідні такі компоненти:

А. Калікреїн;     В. Тромбопластин плазми крові;   С. Проконвертин; D. Фактор Крістмаса;           Е. Фактор Хагемана.

  1. У 5-місячної дитини спостерігалися часті й сильні підшкірні кровотечі. Призначення синтетичного аналога вітаміну К (вікасолу) дало позитивний ефект. У у-карбоксилюванні глутамінової кислоти якого з перелічених нижче білків згортальної системи крові бере участь цей вітамін?

А. Протромбіну; В. Фібриногену; С. Фактора Хагемана;                  D. Протромбіну;               Е. Антигемофільного глобуліну А.

  1. У новонародженої дитини з’явилися симптоми геморагічної хвороби у зв’язку з гіповітамінозом К. З якою біологічною функцією вітаміну К пов’язаний розвиток захворювання?

А. Є кофактором гамма-глутаматкарбоксилази; В. Інгібує синтез гепарину; С. Є специфічним інгібітором анти тромбінів; D. Впливає на протеолітичну активність тромбіну; Е. Є кофактором протромбіну.

  1. У хлопчика спадкове захворювання, що виявляється тривалими кровотечами, які з’являються навіть у разі незначних ушкоджень кровоносних судин. Діагностовано хворобу Віллебранда. Причиною цієї хвороби є нестача:

А. Антигемофільного глобуліну А;   В. Антигемофільного глобуліну В;  С. Проакцелерину;  D. Фібриногену;  Е. Протромбіну.

  1. У пацієнта періодично виникають тяжкі кровотечі внаслідок повної відсутності здатності до коагуляції. Йому встановлено діагноз — а(гіпо)-фібриногенемія, причиною якої є дефіцит у плазмі крові:

А. Фібриногену;        В. Проконвертину;      С. Проакцелерину;       D. Протромбіну;          Е. Тромбопластину.

 

Рекомендована література

1. Губський Ю.І. Біологічна хімія, 2000. –С. 44-56, 270-280, 284-309, 313-325.

2. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини, 2001. –С.448-492.

3. Біологічна хімія/ За ред. проф. Л.М. Вороніної, 2000. -С. 348-425.

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

БІОХІМІЯ КРОВІ (213.5 KiB, Завантажень: 2)

завантаження...
WordPress: 23.02MB | MySQL:26 | 0,336sec