БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ НА ТЕМУ:«ВИХОВАННЯ ЧУЙНОСТІ ТА ДОБРОТИ»

План

1. Дитинство — природна школа доброти.

2.Роль сім’ї у вихованні в дітей почуття чуйності й доброти.

3.Типові помилки батьків.

4.Джерела доброти.

ХІД ЗБОРІВ

Про необхідність виховання в дітей із малих років почуття доброти переконливо писав у своїх творах В.О. Сухомлинський. Він пілкреслював, шо дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших і найтонших виховних завдань сім’ї і школи. Ви покликані облагородити серце своєї дитини, одухотворити його поривання і бажання вищою людською красою — чуйністю, співчутливістю. З перших днів свідомого життя людині треба пам’ятати, що вона стане не гільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а й сином старих батьків, чоловіком, батьком.

Помиляються ті батьки, які думають, шо доброта і чуйність — природжені почуття. Ні, це не так. Дитину потрібно вчити робити добро.

Часто ми буваємо свідками незрозумілого факту: в хорошій працьовитій сім’ї, де батьки душі не чують у дітях, годують, одягають, пестять, діти іноді виростають байдужими, безсердечними. На перший погляд це здається парадоксальним. Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає лише радощі споживання, які не можуть самі собою розвинути почуття доброти, чуйності. Вони виникають тільки тоді, коли ми формуємо моральний досвід, тобто вправляємо дітей у добрих вчинках, прилучаємо їх до вищої людської радості — радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину безкорисливе і тому справді людське переживання, є силою, що облагороджує юне серце.

Письменниця Тетяна Тесс описує такий випадок. Навесні, коли пішов лід на річці, хлопчик років восьми захотів погратися в «капітана» і скочив на крижину. Але крижина розкололася, тріщина ставала все ширшою, а «капітан» зі страху заревів, Хлопчики, що були на березі, розгубилися, тупцяли на місці. І ось, поки дорослі бігли до річки, хлопчина років чотирнадцяти скочив на крижину, притягнув кінцем лижі крижину з «капітаном», схопив його в обійми і через хвилину вже стояв разом із ним на твердому грунті. Усе це трапилося миттєво. Презирливо оглянувши хлопчика, що продовжував плакати, його рятівник сплюнув крізь зуби і пішов не оглядаючись. Одна з жінок, що була на березі, впізнала в герої Толіка — першого хулігана в їхньому дворі. «Не можу вибачити собі, — зауважує Тетяна Тесс — що не наздогнала цього Толіка, не поговорила з ним. Але я глибоко переконана, що в душі «першого хулігана в дворі» під товстою корою грубості й пустощів живе, як джерело, чиста сила відваги й доброти, яка штовхнула його на цей вчинок».

Хочеться, зауважити, що коли ми оцінюємо вчинок дітей, дорослих, то обов’язково хочемо зрозуміти навіщо, чому, чим керувалася людина? Так само, сприймаю навіть і добрі вчинки своїх дітей. Варто час від часу спробувати проаналізувати їхні мотиви, тому що іноді можуть помилитися, оцінюючи вчинок тільки за зовнішніми проявами.

Які б моральні якості, шановні батьки, ви не хотіли виховати у дітей, всі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість — відчуття того, що переживає людина не тільки у хвилини радості, а й у хвилини смутку, болю, самотності… Саме в цьому джерела доброти.

Найвища наука життя — мудрість. А найвища мудрість бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримані у важку хвилину, розрадити в горі й біді — це завжди було в характері нашого українського народу.

Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі вчинки і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти на віки?

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.88MB | MySQL:26 | 0,312sec