Батьківські збори на тему: Увага вимагає уваги

Тема. Увага вимагає уваги.

Мета: показати батькам важливість і значущість проблеми розвитку дитячої уваги; ознайомити батьків із методами і прийомами розвитку уваги молодших школярів.

Коментар: психолог готує пам’ятку для батьків.

Пам’ятка для батьків

Шановні тата і мами! Пам’ятайте, що увага — один з найважливіших психічних процесів. Увага є важливою складовою частиною результативності учбової діяльності вашої дитини. Для того, щоб ваша дитина була уважною, прагніть допомогти їй тренувати увагу.

  1. У основі уваги лежить інтерес. Чим цікавіше і різноманітніше будуть ігри і забави, які ви пропонуєте дитині, тим більше шансів розвинути довільну увагу дитини.
  2. Розвиваючи увагу своєї дитини, враховуйте коло її захоплень. Відштовхуючись від її захоплень, привертайте її увагу до інших процесів і явищ, пов’язаних з її захопленнями.
  3. Постійно тренуйте увагу своєї дитини. Використовуйте для цього прогулянки на свіжому повітрі, походи, будь-яку можливість.
  4. Розвиваючи увагу дитини, не нагадуйте і не фіксуйте її невдачі. Більше уваги звертайте на досягнуті нею успіхи.
  5. Стимулюйте інтерес до розвитку уваги власним прикладом і прикладами із життя інших людей.
  6. У сімейному колі демонструйте досягнення дитини по розвитку власної уваги.
  7. Наберіться терпіння і не чекайте негайних, успішних результатів.

     

    Хід зборів

    Бесіда.

    Шановні батьки! Багато в чому результати навчання безпосередньо пов’язані з пізнавальними процесами, які формують здатність до інтелектуальної діяльності молодших школярів.

    Увага як пізнавальний процес входить обов’язковим компонентом до структури будь-якого психічного процесу.

    У молодшому шкільному віці відбуваються значні зміни в розвитку уваги. Якщо в перші місяці шкільного життя дітей цікавлять не стільки власне учбові заняття, скільки все, що із ними пов’язано і що оточує їх, то поступово інтереси починають «прив’язуватися» до того, що вивчають у школі, причому до одного більшою мірою, а до іншого — в меншій. У зв’язку з цим дитина стає уважнішою до одних видів роботи і відрізняється неуважністю до інших. Зрозуміло, що така мимовільна увага, залежна головним чином від безпосередніх інтересів дитини і значною мірою пов’язана з наочністю та конкретністю матеріалу, його яскравістю, з тим, наскільки він зачіпає емоційну сферу.

    Однак з перших же днів шкільного життя дитина змушена займатися тим, що не викликає безпосереднього інтересу і що вимагає довільної уваги. Для того, щоб така увага склалася, необхідна організація дій дитини і зокрема її домашніх занять. Впорядкованість часу занять, суворе дотримання певного порядку дій, особисте робоче місце — все це організовує увагу дітей, допомагає їм зосередитися.

    Сконцентрованість або інтенсивність уваги у молодших школярів може бути досить великою. Занурена в яку-не-будь роботу, дитина може «не чути» вказівок або виклику учителя. Проте триває така зосередженість, звичайно, недовго. Стійкість уваги молодшого школяра ще невелика. Ось чому так важливо урізноманітнити учбову роботу — одноманітна робота стомлює увагу дитини, інтерес до неї падає. Слабо розвинений у дітей, що приходять в школу, розподіл уваги. Першокласники, варто лише заговорити вчителю, або припиняють свою роботу, щоб його вислухати, або продовжують роботу, та при цьому не розуміють жодного слова із того, що сказав учитель, тому що їх увага цілком спрямована на те, що роблять вони самі. Але подивіться на третьокласників: вони вже можуть стежити і за змістом того, що вони пишуть, і за орфографією, і за чистотою письма, і за своєю позою при роботі, і за словами вчителя, зверненими до класу. Але навчилися діти розподіляти свою увагу не самі по собі: перед ними в навчанні постійно виникало таке завдання, їм приходилось вчитися вести одночасний контроль за декількома діями.

    Важливо зазначити, що коли увага добре розвивається, то відповідно розвиваються і її такі важливі властивості, як концентрація, стійкість, розподіл, перемикання, збільшення обсягу засвоєної інформації, а також виникає звичка бути уважним, навіть якщо при цьому складаються несприятливі умови.

    Уміння концентрувати свою увагу допомагає дитині зосереджено і, не відволікаючись, на сторонні справи працювати на уроці, протягом тривалого часу виконувати одноманітну і рутинну роботу.

    Уміння переключати увагу допомагає переключатися на різні види діяльності, пропоновані учителем на уроці.

    Однією з головних проблем початкової школи є недостатній розвиток у школярів процесів довільної уваги. У сім’ях цьому також приділяється недостатньо уваги. Адже довільна увага — це звичка, виховання якої розпочинається в сім’ї. Дитина не уміє тривалий час займатися однією і тією ж справою, не уміє грати із іграшками, не має інтересів і захоплень —: все це може привести до несформованості довільної уваги і згодом до проблем в учбовій діяльності.

     

    Практикум для батьків.

    Обговорення типових помилок учнів, пов’язаних з неуважністю:

    1. У дітей недостатньо розвинена довільна увага, то вони замінюють у письмових роботах приголосні або голосні букви близькі за акустичними ознаками («зуки» — «жуки»).

  8. У дітей недостатньо розвинена стійкість уваги, то вони пропускають букви і цифри в словах, реченнях і прикладах («трва» — «трава»).
  9. Дитина добавляє в слова голосні букви, це пов’язано з нестійкістю довільної уваги («тарава» — «трава»).
  10. Дитина переставляє склади в словах, це пов’язано з не стійкістю уваги.

    Підсумки зборів.

    Скарги на недоліки уваги у молодшого школяра нерідкі; часто саме в них бачать причину не цілком успішного його навчання. Що ж можуть зробити батьки, щоб краще впоратися із труднощами, які виникають при цьому? Гадаю, ці поради допоможуть вирішити ці проблеми.

    (Психолог роздає батькам роздруковані пам’ятки.)

     

    Тема. Взаємовідносини в сім’ї.

     

    Мета: обговорити з батьками проблему взаємовідносин у сім’ї, значення вжитті людини розвитку емоційної сфери, позитивних емоцій; сприяти придбанню практичних навичок спілкування у сім’ї.

     

    Коментар: психолог готує пам’ятку для батьків.

     

    Пам’ятка для батьків

    «Рекомендації що до розвитку позитивних емоцій у дитини»

    Тата і мами! Пам’ятайте!

    Від знаків вітання, схвалення, любові у дитини складається відчуття: «зі мною все гаразд», «я— хороший». Від сигналів засудження, незадоволеності, критики з’являється відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий».

    Душевна скарбничка дитини працює день і ніч. її цінність залежить від того, що ми туди кидаємо.

    Навіть вимоги, які ви пред’являєте, повинні бути наповнені любов’ю і надією.

    Навчіться слухати своєї дитини в радості і в жалі.

    Караючи свою дитину, залишайтеся поряд із нею, не уникайте спілкування із нею.

    Станьте для своєї дитини прикладом для наслідування в вияві позитивних емоцій по відношенню до членів своєї сім’ї й інших людей.

    Заводьте свої красиві, добрі і світлі ритуали спілкування, які зроблять ваше життя і життя вашої дитини тепліше і радісніше.

    Ритуали, які подобаються дітям:

    а)    перед виходом у школу отримати обійми батьків і напутливе слово або жест;

    б)    прийшовши зі школи, розказати про свої успіхи і проблеми і отримати слова підтримки і участі за чашкою чаю;

    в)    у вихідний день обговорити прожитий тиждень і його значення для дітей і батьків;

    г)    посидіти у сутінках при свічках поряд із мамою і татом;

    д)    на ніч послухати казку і бути дбайливо укритим;

    є) у свій день народження отримувати сюрпризи і улаштовувати їх для інших членів сім’ї;

    є) разом із мамою готуватися до свята і пекти красивий торт;

    ж) посидіти із мамою і татом, узявшись за руки, під час своєї хвороби попросити у них улюблену їжу або щось таке, чого дуже давно хотілося.

     

     

    Хід зборів

    Бесіда.

    Шановні батьки! Будь-якій людині потрібно, щоб її розуміли і визнавали; щоб вона відчувала себе необхідною; щоб її успіх був оцінений оточуючими людьми; щоб вона могла розвиватися і реалізовувати свої можливості, щоб, завдяки всьому перерахованому, вона навчилася поважати себе.

    Завдяки чому людина, особливо маленька, може бути щасливою? Передусім вона щаслива від того психологічного середовища в якому вона живе і зростає. Яке воно, це середовище?

    З раннього дитинства малюка виховує все, що його оточує: люди, речі, природа, суспільні явища. Але у всі періоди дитинства і юності, незважаючи на різноманітні впливи, найвідповідальнішою є роль батьків.

    Сімейні взаємовідносини… Від цих слів віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування — запорука доброго настрою, душевного спокою. З іншого боку, встановлено, що ніде люди не ранять один одного так боляче, як вдома, в сімейних конфліктах.

    Правильно роблять ті дорослі, які велику увагу приділяють повсякденному спілкуванню з дитиною. Вони розповідають багато цікавого, читають книжки, складають казки, обговорюють події дня.

    Виявляється, що вмінням говорити з дитиною, правильно будувати спілкування володіють не всі батьки. Розмовляючи з колегою по роботі, ми відповідним чином підбираємо слова, намагаємося передбачити реакцію співбесідника, а спілкуючись із власними дітьми, керуємось, як правило, принципом: кажу все, що хочу.

    Слово — могутній засіб виховання, тому і користуватися ним слід дуже обережно, особливо в конфліктних ситуаціях.

    Василь Сухомлинський підкреслював, що від того, яким буде слово матері — лагідним, добрим, уважним, розумним, сердечним чи дратівливим, сварливим, злим — залежить і виховання у дітей почуття відповідальності.

    Відомий педагог неодноразово вказував на емоційність мовлення. «Як важливо,— підкреслював він,— щоб у кожному слові вихователя трепетала, хвилювалась, раділа і обурювалась жива людська пристрасть! Бо хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченість слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібників, вказівок. Вона дається тільки життям…»

    Стежте за власним мовленням. Пам’ятайте, що воно — відображення вашої особистості. Намагайтеся говорити спокійно, доброзичливо. Не зловживайте словами «повинен», «треба». Зверніть увагу на те, чи говорите дітям «дякую», «вибач», чи вистачає вам терпіння шукати все нові і нові слова для роз’яснення і переконання.

    Звичайно, спілкування не виключає вимогливості, але вона не повинна домінувати у відносинах дітей і батьків. Не помічати «дрібниць» означає зовсім не проти «дрібниць». їх слід виправляти, реагувати на них, але інколи вміти і не бачити.

    Пам’ятайте, що діти люблять не тільки слухати, але й думати, висловлювати власні судження, тобто вони хочуть брати участь у спілкуванні. Будьте уважними до мовлення дитини, адже мова, як відомо,— знаряддя культури спілкування. Ненав’язливо поправте малюка, який неправильно промовив слово чи побудував фразу, причому краще робити це по ходу розмови, так, щоб не переривати спілкування.

    Важливо формувати у дітей навички ввічливого спілкування: вміти вислухати співбесідника, з повагою ставитися до його думки; вживати слова ввічливості відповідно до ситуацій, звертання: «пробачте, чи не скажете…»; «перепрошую, скажіть, будь ласка, …»; «вибачте…»; «спасибі…»; «дякую…»; «щиро дякую…»; «велике спасибі…» тощо.

     

    Практикум для батьків.

    Обговорення ситуацій.

    Ситуація 1.

    Ваша дитина знову отримала погану оцінку по предмету. Напередодні вона довго вчила, а результат плачевний.

     

    Ситуація 2.

    Ви багато разів повторюєте своїй дитині: «Роби уроки!» Дитина не реагує.

     

    Ситуація 3.

    Ваша дитина нічого вам не розказує, і лише від сторонніх людей ви дізнаєтеся, що вона поводиться в школі погано.    

     

    Ситуація 4.

    Ваша дитина б’ється з іншими дітьми, в школі на неї постійно скаржаться.

     

    Ситуація 5.

    Одного разу вчителька запитала першокласницю, тиху, задуману дівчинку:

  • Чого тобі найбільше хочеться?
  • Я хочу захворіти.
  • Чому? — здивувалася вчителька.
  • Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розказувала мені казки, читала книжки. Мені було так добре.
  • Про що свідчать слова дівчинки? Чому так часто нашим дітям не вистачає уваги батьків?

     

    Підсумки зборів.

    Сім’я — особлива атмосфера, куди дитина несе свою радість і горе, роздуми і сумніви. І якщо учень не ділиться з батьками своїми помислами, не розказує про свої справи, батькам варто задуматися над тим, чи справна їхня «машина сімейного виховання».

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    Тема. Вплив емоційного стану на здоров’я і навчання дитини.

     

    Мета: ознайомити батьків із деякими причинами хвороб дітей, пов’язаних з емоційними станами і перевантаженням; формувати у батьків розуміння необхідності усунення у дитини негативних емоційних станів для успішної учбової діяльності.

     

    Коментар: психолог готує анкети для учнів та батьків, поради для батьків.

     

    Анкета для батьків

  1. Чи емоційна ваша дитина?
  2. Чи уміє ваша дитина радіти?
  3. В яких випадках ваша дитина виявляє радість, захоплення?
  4. Чи вважаєте ви за необхідне для дитини підтримувати її стан радості, задоволення?
  5. Яким чином ви це робите?
  6. Чи виявляє ваша дитина негативні емоції?
  7. У яких випадках вона це робить?
  8. Як ви допомагаєте своїй дитині переборювати негативні емоції?
  9. Як часто негативні емоції вашої дитини пов’язані зі школою і учбовою діяльністю?
  10. Чи боїться ваша дитина говорити вам про свої учбові неуспіхи?
  11. Чи вважаєте ви проблему емоційного стану школяра
    значущою для обговорення в ході батьківських зборів?

     

    Анкета для учнів

    1. Ти умієш радіти?

    2 Якщо у тебе є можливість порадіти, що може стати тому причиною?

  12. Ти можеш порадіти успіхам свого друга або просто чужої людини?
  13. Як часто ти сумуєш?
  14. Що може стати причиною смутку?
  15. Якщо тобі сумно, ти можеш абикому про це розказати?
  16. Тобі страшно, якщо ти отримуєш погану оцінку?
  17. Чого ти боїшся, якщо у тебе трапляються невдачі в школі?
  18. Тобі буває страшно на уроках?
  19. У яких випадках із тобою таке буває?
  20. Ти боїшся говорити своїм батькам, що ти отримав (ла) погану оцінку?
  21. Тебе карають за погані результати в школі?

     

    Поради для батьків

    Спробуйте наступні вправи для розвитку уміння розуміти себе.

    Скажіть дитині: «Прислухайся до себе. Якби твій настрій можна було пофарбувати, то якого б кольору він став? На яку тварину або рослину схожий твій настрій? А якого кольору радість, сум, тривога, страх?» Можна завести «Щоденник настроїв». У ньому дитина щодня (можна і кілька разів на день) малюватиме свій настрій. Це можуть бути пейзажі, чоловічки або те, що їй більше сподобається.

    Намалюйте контур чоловічка. Тепер нехай дитина уявить, що чоловічок радіє. Нехай дитина заштрихує олівцем те місце на тілі чоловічка, де, на її думку, перебуває це відчуття. Потім також позначить місця образи, гніву, страху, щастя, тривоги та ін. Для кожної емоції дитина повинна обрати окремий колір. Замальовувати можна і одного чоловічка, і різних (наприклад, якщо щастя і радість малюк схоче розташувати в одному місці).

    Обговоріть із дитиною причини виникнення гніву. Не хай вона спробує відповісти на питання:

  22. Що тебе може розсердити?
  23. Як ти поводишся, коли злишся?
  24. Що відчуваєш у стані гніву?
  25. Що ти зробиш, щоб уникнути прикрощів у ці хвилини?
  26. Назви слова, які говорять люди, коли зляться.
  27. А якщо ти чуєш образливі для себе слова, що відчуваєш, що робиш?
  28. Які слова для тебе найобразливіші?

    Бажано записувати відповіді, щоб потім обговорити їх із дитиною. Наприклад, які слова можна вживати, розсердившись, а яких не слід, оскільки вони занадто різкі, неприємні.

     

    Хід зборів

    Бесіда.

    Шановні батьки! Кожному з вас хочеться, щоб ваші діти виросли здоровими і щасливими, щоб вони уміли радіти сонцю і успішно прожитому дню, щоб вони були упевнені в своїх силах і уміли боротися із труднощами, стійко переносили удари долі, зберігали душевний спокій в найнепередбачуваніших ситуаціях.

    Медики б’ють тривогу: великий відсоток школярів страждає на захворювання, пов’язані з емоційним станом. Отже, чим раніше ми звернемо на Це увагу, тим швидше зможемо допомогти дітям впоратися із своїми емоціями і розвивати їх у потрібному напрямі.

    Розберемо такий випадок. «Цілком незрозуміло,— скаржилася мама другокласниці Оленки,— росла вона здоровою дитиною, у неї навіть нежиті ніколи не було! Вередувала — вона у нас, чесно кажучи, капризна,— та ніколи не хворіла. А от пішла в школу і хворіє увесь час, ми половину першого класу пропустили. На канікулах були в селі, так вона за все літо жодного разу не чхнула. А зараз пішло навчання — і все спочатку!»

    Маленька Оленка часто хворіє. Хворіє тяжко, з високою температурою. Хвороба кожного разу починається раптово. Уранці дівчинка прокидається із червоним горлом, із болями в животі, блювотою, з утрудненим диханням. Викликають лікаря, той призначає ліки, і вже до вечора дитина практично здорова. Дбайлива мама витримує її вдома ще три-чотири дні перш, ніж відправити до школи. Але що цікаво: Олена усякий раз захворює напередодні важливих шкільних подій: контрольної, самостійної роботи або того дня, коли її напевно повинні викликати до дошки.

    Ці дивні збіги змусили маму звернутися до лікаря-імунолога. Обстеження не виявило суттєвого пониження опірності організму хворобам. Не було значущих змін і в аналізах крові і сечі. А захворювання продовжувалися.

    Подібні ситуації із більшою або меншою мірою вираженості можна спостерігати не так вже рідко. Багато дорослих знають, наприклад, про «хворобу», коли раптове сильне хвилювання супроводжується розладом кишечнику. Втім, варіантів багато. Тут і сильні головні болі, і блювота, і носові кровотечі, і багато інших явних ознак нездоров’я..

    Не потрібно думати, що дитина симулює. Блідість шкірних покривів, прискорення серцебиття, підвищення температури тіла — ознаки, які підробляти важко, якщо взагалі можливо. Проте в подібних випадках хвороба пов’язана з тривогою, страхами.

    Захворювання, викликані стресовим станом, не така вже рідкість. Механізм виникнення хвороби далеко не завжди однаковий. Розберемо лише деякі з видів цього страждання.

    Дитина йде вперше в школу — це для неї свято. І спочатку їй здається що свято буде завжди. Однак вже через декілька тижнів необхідність відправлятися на заняття починає заважати їй більше поспати уранці. А замість того, щоб пограти з друзями, доводиться робити уроки та ще переписувати їх, якщо зробив щось недбало або неправильно.

    І раптом дитина захворює. Вона залишається вдома. Виклик лікаря і таблетки, які їй доводиться пити, не дужо сильно затьмарюють ситуацію. Температура швидко спадає, але ще декілька днів залишаєшся вдома, і можна вже не лежати в ліжку, тобі дозволяють дивитися телевізор або грати в комп’ютерні ігри. Всі домашні до тебе особливо уважні, піклуються про тебе, прагнуть пригостити чимось смачним. І головне — не заставляють робити уроки.

    Гнучкий дитячий розум відразу уловлює різницю. Навіть коли дитина знову йде в школу, її декілька днів не викликають до дошки — вона ж хворіла. Так можливість виявитися хворим стає дуже привабливою.

    Щоб не відбувалося подібного, краще заздалегідь готувати дитину до учбового режиму.

    Поступово входити в діловий ритм і слідувати йому постійно, а не лише в дні навчання,— кращий спосіб попередити стреси, які можуть виникнути при зміні режиму. Якщо дитина захворює, постарайтеся, як тільки температура знизилася і самопочуття нормалізувалося, завантажити її (в міру, зрозуміло) роботою: нехай виконує домашні завдання, доганяє клас. Не забувайте хвалити її за те, що вона трудиться навіть під час хвороби. А коли вона знову піде в школу, попередьте вчителя що дитина готова до занять, не відстала.

    Буває, що причиною зривів хвороби стають докори батьків і педагога. Погано написана контрольна — мама насварила, вчителька сказала, що потрібно бути уважнішим і зібраним. Але ж дитина і сама турбувалася, навіть плакала. І тут, звичайно, треба було не «добивати» її, а, навпаки, підтримати, сказати, що невдача зовсім не повинна стати правилом, що все у неї виходитиме, ви в ній не сумніваєтеся.

    Словом, важлива установка на успішність. Особливо це стосується дітей із нестійкою психікою, схильних до плаксивості, нервозності. Та не переборщіть із співчуттям. Дитина повинна бути упевнена в своїх силах, а не виїжджати на співчутті. В будь-якому разі поява описаних ознак — підстава порадитися із психологом та з лікарем-психоневрологом. У порівняно легких, неускладнених випадках вам підкажуть, як краще збудувати відносини із дитиною. У важчих — допоможуть знайти відповідну терапію.

    Часто причиною раптових нездужань можуть стати недоліковані раніше або вчасно не розпізнані хвороби. Так, компенсоване підвищення внутрішньочерепного тиску в звичайних ситуаціях може і не супроводжуватися хворобливими виявами. Уразі ж сильного хвилювання (а в школі дитина інколи дуже хвилюється) внутрішньочерепна гіпертензія підсилюватися, і тоді виникають головні болі, може відкритися блювота, у тяжких випадках — підвищиться температура. Тому часті головні болі у дитини при стомленні, при хвилюванні, в інших стресових ситуаціях не повинні залишитися без уваги. Дитину обов’язково треба проконсультувати у лікаря-невролога і ретельно обстежувати.

    Дитина у сім-вісім років — істота зі ще не сформованою психікою. її легко зломити, примусивши підкорятися волі дорослого, примусивши бути «як всі». Та чи цього ми хочемо для своєї дитини? Наше із вами завдання — допомогти їй стабільною і сильною, а не виховувати раба, який ніколи не посміє мати власну думку, а вже тим більше її відстоювати!

    Іще один типовий випадок. Шестирічна Іра відвідує шкоду із розширеною програмою навчання дуже нерегулярно. Два-три тижні занять, і вона стає сумною, у неї пройде апетит, дівчинка часто говорить уві сні і здригається при щонайменшому шумі. Після школи, а інколи і в школі, їй хочеться полежати. Вона пропускає тренування з плавання, не ходить на уроки музики і додаткові заняття з англійської мови. Провівши тиждень вдома, Іра знову стає веселою, не скаржиться на здоров’я й із задоволенням ходить на всі заняття. А через два-три тижні знову занедужає. Світлі періоди стають все більш короткими.

    Дівчинка спокійна, інтелектуальний розвиток вищий за вікову норму, фізично не слабка. Бажання батьків дати дівчинці хорошу всебічну освіту зрозуміле, та вони явно не врахували, що при такому навантаженні маленька дитина дуже швидко стомлюється. У такому стані швидко приготувати уроки, підготуватися до додаткових занять стає все більш важким, і часу на це потрібно все більше, на відпочинок його зовсім не залишається. До того в Іри «синдром відмінниці», вона просто патологічно відповідальна: все, що вона робить, повинно бути зроблено тільки дуже добре. Цього ж вимагають від неї батьки, що постійно нагадують дівчинці: «Ти повинна бути краще за всіх!». От Іра й старається.

    Як наслідок — сильне перенапруження дівчинки призвело до нервового і фізичного зриву. Батькам у цій ситуації потрібно стримати амбіції, відмовитися (нехай на якийсь час, на рік-два) від занять, що вимагають занадто важких навантажень, дати дитині відпочити і знову піти в школу наступного року.

     

    Підсумки зборів.

    Ми розібрали лише декілька випадків «дивних», не відразу з’ясовних захворювань дітей в ситуаціях, пов’язаних зі школою. Кожна з подібних ситуацій потребує уважного аналізу, в якому необхідна участь лікаря психолога, педагога і обов’язково батьків. У більшості випадків все можна розумно пояснити і самій дитині. Так буде легше допомогти їй.

завантаження...
WordPress: 22.95MB | MySQL:26 | 0,557sec