Батьківські збори на тему: Адаптація дитини до школи

Мета: познайомити батьків з поняттям «адаптація»; розкрити причини і прояви шкільної дезадаптації дітей; намітити комплекс заходів, що покращують адаптацію дитини до навчання.

Коментар: психолог готує поради учням, анкети для батьків та пам’ятки.

Поради першокласнику

  1. Не віднімай чужого, але і не все своє віддавай.
    1. Попросили – дай, намагаються відняти – прагни захищатися.
  2. Не бийся без образи.
  3. Не ображайся без діла.
  4. Нікому не набридай.
    1. Кличуть грати — йди, не кличуть — попросися сам, це не соромно. Грай чесно.
  5. Не випрошуй нічого. Двічі нікого ні про що не просіть.
    1. Через оцінки не плач, будь гордим. Не сперечайся з учителем через оцінку. Уроки роби сумлінно, заради знань, а не заради гарної оцінки    .
  6. Не ябедничай за спиною товаришів.
  1. Завжди будь охайним.
    1. Будь товариським, частіше кажи однокласникам: «давай дружити», «давай грати», «давай підемо додому разом».
    2. Не хизуйся і не будь занадто сором’язливим: ти не кращий за всіх, але і не гірший.
    3. Приходь у школу, і нехай знання будуть тобі в радість і на користь.

      (Твоя перша вчителька.)

       

      Що повинен знати і уміти першокласник

    Учень першого класу повинен знати:


    — свою домашню адресу і телефон;

  • адресу школи;
  • телефон, місце роботи батьків;
  • шлях від дому до школи.

     

    Учень першого класу повинен уміти:

  • самостійно переходити вулицю, дотримуючись правил вуличного руху;
  • замкнути і відімкнути двері своєї квартири, подзвонити по телефону;
  • самостійно зібрати портфель, орієнтуючись на розклад уроків;
    • самостійно одягатися за порою року та погодою;
    • стежити за своїм одягом, взуттям;

—- виконувати основні гігієнічні процедури (умитися, почистити зуби, зачесатися, мити руки перед їжею);

—    прибрати зі столу після прийому їжі;

— користування туалетом.

Також учень повинен уміти, не відволікаючись, працювати в класі, займатися, уважно слухати вчителя та
батьків, самостійно виконувати їх вказівки, голосно, чітко, не соромлячись, відповідати на запитання вчителя, уміти спланувати свій час, без нагадування і допомоги виконувати домашнє завдання.

 

Тест «Чи готова ваша дитина до школи?»

За кожну відповідь «майже завжди» нарахуєте 4 бали, «іноді» — 2 бали, «ніколи» — 0 балів.

  1. Чи володіє дитина поняттями «правий/лівий», «великий/малий», «у/із»?
  2. Чи здатна дитина класифікувати, наприклад: речі, що можуть котитися, і речі, що котитися не можуть?
  1. Чи може дитина вгадати кінцівку нескладної історії?
  2. Чи може дитина назвати більше половини алфавіту?
    1. Чи виявляє дитина до чого-небудь підвищений інтерес, чи є у неї хобі?
    2. Чи легко дитині відповідати на запитання дорослих? Чи виявляє увагу, коли хтось із нею розмовляє?
    3. Чи може дитина пояснити призначення різних речей: щітки, пилососа, холодильника та ін.?
    4. Чи чітко дитина вимовляє слова?

      9. Чи знає свою адресу і номер телефону?

    5. Чи відчуває дитина себе особистістю, яка багато що може?
    6. Чи здатна дитина працювати самостійно, змагатися у виконанні завдання з іншими дітьми?
    7. Чи включається дитина в гру інших дітей, чи ділиться із ними?
    8. Чи може дитина слухати інших, не перебиваючи?
    9. Чи здатна дитина посидіти спокійно протягом 25—30 хвилин?
    10. Чи здатна дитина зосередитися хоча би на 10 хвилин, щоб виконати одержане завдання?
    11. Чи може дитина розрізняти літери і короткі слова, наприклад «з/с», «л/м», «біб/дід», «кіт/рік»? Чи спроможна вона розрізняти слова, що розпочинаються з різних звуків, наприклад, «ліс/ріс»?
    12. Чи здатна дитина розкласти по порядку (у заданій послідовності) серію картинок?
    13. Чи може дитина самостійно скласти пазл із 15 елементів?
    14. Чи-може дитина сформулювати головну думку запропонованого малюнка, скласти стислу послідовну розповідь по кількох малюнках?
    15. Чи уважно дитина слухає, коли їй читають уголос? Чи розуміє зміст того, про що їй читають?
    16. Чи ставить дитина запитання про слова й інші друкарські знаки?
    17. Чи вміє дитина користуватися фарбами, пластиліном, олівцями, ножицями?

     

    Результати тесту:

    028 балів: Рівень готовності дитини до школи
    особливо низький.

    3042 бали: Рівень готовності дитини до школи низький.

    4456 балів: Рівень готовності дитини до школи нижче за середній.

    55—66 балів: Рівень готовності дитини до школи середній.

    68–76 балів: Рівень готовності дитини до школи вище за середній.

    78—86 балів: Рівень готовності дитини до школи високий.

    88 балів: Рівень готовності дитини до школи особливо високий.

    Пам’ятка для батьків першокласників

    1. Тільки разом зі школою можна добитися бажаних результатів у вихованні і навчанні дітей. Учитель — ваш союзник і друг вашої сім’ї. Зауваження про роботу учителя висловлюйте в школі, на зборах. Не можна цього робити у присутності дітей.
    2. Обов’язково відвідуйте всі заняття і збори для батьків. Якщо не зможете, повідомте про це вчителю особисто або запискою через дитину.
    3. Щодня цікавтеся учбовими,успіхами дитини (запитуйте: «Про що цікаве ти сьогодні дізнався на уроках?» замість традиційного: «Яку сьогодні одержав оцінку?»). Радійте успіхам, не засмучуйтесь через кожну невдачу, що сталася із сином або дочкою.
    4. Регулярно контролюйте виконання дитиною домашніх завдань і надавайте їй, за необхідності, допомогу. Допомога і контроль не повинні бути муштрою, настирливим моралізуванням, що вимотує дитину. Головне — викликати у дитини інтерес до навчання.
    5. Перевіряючи домашнє завдання націлюйте дитину на те,
      щоб вона уміла доводити правильність виконаної вправи
      або приклада. Частіше запитуйте: «Чому?». «Спробуй
      довести свою думку», «Чи можна відповісти інакше?».
      1. Сприяйте тому, щоб дитина брала участь у всіх заходах,
        що стосуються її, проводяться в класі, в школі.
      2. Старайтесь вислуховувати розповіді дитини (про себе,
        товаришів, школу) до кінця. Поділитися своїми переживаннями — це природна потреба дітей.

         

        Лист-звернення дитини

        «До найдорожчих мені людей моїх батьків»

    Не псуйте мене. Я чудово знаю, що я не повинен отримувати всього, про що прошу. Я просто перевіряю вас.

    Не бійтеся виявляти твердість щодо мене. Я віддаю перевагу цьому. Це дозволяє мені знати міру і місце.

    Не застосовуйте силу по відношенню до мене.” Інакше це навчить мене вважати, що сила — це все, що має значення.

    Не давайте марних обіцянок. Це підірве мою довіру до вас.

    Не піддавайтеся на мої провокації, коли я говорю і роблю речі, які засмучують вас. Інакше я знову намагатимуся добитися такої «перемоги».

    Не засмучуйтеся, якщо я говорю, що не люблю вас. Просто я хочу, щоб ви пошкодували про те, що зробили по відношенню до мене.

    Не примушуйте мене відчувати себе малюком. Я компенсую це тим, що проводитимуся так, ніби я — «центр Всесвіту».

    Не робіть для мене і за мене те, що я можу зробити сам. Якщо це відбудеться, я вимагатиму, щоб ви обслуговували

    мене завжди.

    Не звертайте уваги на мої безглузді витівки. Ваша підвищена увага допоможе їх закріпити.

    Не робіть мені зауваження у присутності інших людей. На зауваження я реагуватиму лише наодинці, без сторонніх.

    Не намагайтеся мене повчати в конфліктній ситуації. Я все одно нічого не почую, а якщо почую, то не стану реагувати. Поговоріть зі мною тоді, коли ваш гнів поступиться місцем здоровому глузду.

    Не намагайтеся мене весь час повчати. Ви здивувалися б, дізнавшись, як добре я знаю, що таке «добре» і що таке «погано».

    Не примушуйте мене вважати, що помилки, зроблені мною, це — злочин. Я повинен навчитися робити помилки, не вважаючи при цьому,, що я ні на що не здатний.

    Не прискіпуйтеся до мене і не бурчіть. Інакше мені доведеться прикинутися глухим, щоб якось захиститися.

    Не вимагайте від мене пояснень з приводу моєї поганої поведінки. Я, дійсно, відразу не зможу її пояснити. Я спробую сам собі і вам пояснити свою поведінку, але на це треба час.

    Не забудьте, що я розвиваюся, а значить, експериментую. Таким чином я вчуся. Примиріться, будь ласка, із цим.

    Не оберігайте мене від наслідків моїх вчинків. Мені необхідно вчитися на власному досвіді.    

    Не відмахуйтеся від мене, якщо я ставлю вам прямі запитання. Інакше раптом можете виявити, що я перестав вас питати і шукаю потрібну інформацію там, де мені її пропонують.

    Ніколи не вважайте, що вибачитися переді мною — нижче за вашу гідність. Ваше чесне вибачення і визнання своїх помилок викликає у мене теплі почуття до вас.

    Ніколи не стверджуйте, що ви досконалі і непогрішимі.

    Не турбуйтеся про те, що ми проводимо дуже мало часу разом. Варто потурбуватися про те, як ми з вами його проводимо.

    Не дозволяйте моїм страхам порушувати у вас тривогу. Інакше я дійсно злякаюся. Демонструйте мені вашу мужність і хоробрість.

    Не забувайте, що мені потрібні ваші розуміння і підтримка.

    Ставтеся до мене так, як ставитеся до своїх друзів. Я теж хочу бути вашим кращим другом.

    Не забувайте, ваші добрі думки і
    теплі побажання, які ви даруєте мені, згодом повернуться до вас сторицею.

    Пам’ятайте, що у вас є найбільше диво на світі.

    Це диво я — ВАША ДИТИНА!

     

    «Адаптація навчальна — процес активного пристосування дитини до вимог нового середовища за допомогою різноманітних засобів.»

    (О. Савченко.)

     

    «Без знання душі дитини, особливостей її мислення, сприйняття навколишнього світу слова про чуйність залишаються пустим звуком; без знання душі дитини немає педагогічної культури…»

    (В. О. Сухомлинський.)

     

     

    Хід зборів

     

    Бесіда.

    Шановні батьки! Ваша дитина стала школярем. Серйозні зміни яким дорослі не схильні надавати великого значення, відбуваються в психологічних установках першокласників. Хлопчик Руслан, надівши новеньку форму, перетворюється на школяра, учня першого класу. Він став на новий життєвий ступінь, він належить тепер до нового колективу однолітків, великого складного організму, ім’я якому — школа. Нові обов’язки, відповідальність за виконувану справу, які постійно знаходяться під пильним контролем вчителя, батьків: «Як вчиться наш хлопчик? Звичайно, краще за всіх? Як ні? Так хіба ми цього від нього чекали!..». Надії, що не виправдалися, нові вимоги до поведінки: «Я не можу так швидко відповідати, як хоче вчителька»; «Я не хочу снідати,, коли всі, мені пізніше їсти хочеться. Я не умію так довго мовчати, коли я знаю…».

    Різка перебудова діяльності за змістом, формою, організацією, що вимагає не тільки постійної розумової напруги, але і «відчуття ліктя», відчуття такту, відчуття часу; нові ритми відпочинку, вольових зусиль, турботи про себе і товаришів, постійний тиск (треба робити ось те і ось так), що різко обмежує свободу вибору в рішеннях, вчинках, необхідність підкорятися строгим правилам у праці, відпочинку, грі.

    Істотно міняється характер взаємостосунків із батьками. Тепер вони, як правило, будуються на діловій основі і визначаються понад усе успіхами дитини в навчанні. Батьки просто так нічого не роблять, не говорять. Все прямо або побічно пов’язується зі шкільними справами: («Ось отримаєш дванадцять, тоді і купимо тобі»; «Перестанеш отримувати зауваження на перерві, тоді і в зоопарк підемо»; «Красиво писатимеш, тоді і телевізор дивитися дозволю, а поки…».

    Для дитини, особливо такої, яка не росла в дитячому саду, зустріч із класним колективом — серйозне етичне випробування. Добра, чуйна, контактна, весела дитина зазвичай потрапляє в число лідерів або улюбленців усього дитячого колективу. Тиха, скромна,,сором’язлива не завжди відразу отримує визнання серед товаришів. Егоїстична, така, що знає свою перевагу в силі або ще в чомусь відразу ж шукає тих, ким їй хочеться командувати. Вона то привертає до себе однокласників, то відштовхує окремих із них, привносячи у відносини нездорову заздрість, підлабузництво, несправедливість. Цей стиль неорганізованих міжособових контактів не повинен пройти повз увагу батьків, бо він впливає на формування такої необхідної якості, як відчуття товариства.

    Допомогти першокласнику знайти радість у новому для нього житті це не тільки хвилюватися за його учбові успіхи у навчанні. Це, перш за все, допомога в становленні Здорових відносин між дітьми.

    Отже, вступ до школи — серйозне випробування для дітей. Нове оточення, нові вимоги, а скільки всього потрібно уміти робити-уважно слухати вчителя, концентрувати увагу, уміти відповідати на запитання. А бажання побігати, пограти, повеселитися треба пригнічувати.

    Виникає відчуття відповідальності, обов’язку, а разом із ним — страх «бути не тим, про кого добре говорять, кого цінують і люблять», страх зробити не те і не так, бути осудженим, покараним. Діти, які не придбали до школи необхідного досвіду спілкування з однолітками, невпевнені в собі, бояться не виправдати надій своїх батьків.

    Якщо зі всім цим дитина справляється, і все у неї йде добре — вона радісна, захоплена, вірить у свої сили (повна адаптація). Якщо ж ні — інтерес до навчання швидко проходить, успіхів немає, отже, нічому радіти як дитині, так
    і батькам.

    Усі діти шестирічного віку зазнають труднощів під час адаптації до нових умов навчання й виховання.

    Розглянемо, що розуміють під адаптацією взагалі.

    Адаптація (від лат. аdapto — пристосувати) — пристосування організму, особистості, їх систем до характеру окремих впливів або до змін умов життя в цілому.

    Залежно від того, в яких умовах і на якій основі здійснюється пристосування людини до певного середовища, розрізняють такі види адаптацій: фізіологічна (взаємодія різних систем організму); біологічна (зміни в обміні речовин і функціях органів), психологічна (пристосування до взаємин у новому колективі).

    Крім того, в процесі різних типів діяльності адаптація набуває особливої форми: індивідуальної, групової, суспільної. У цих формах виділяють зовнішні та внутрішні (особистісні) умови ацаптації. До перших відносять параметри навколишнього середовища, а до других індивідуальні характеристики людини^що заслуговують найбільшої уваги. Характеризуючи особистісні фактори адаптації, переважно враховують таку властивість, як активність. Вона полягає у здатності людини зберегти себе, перебудовуючи свою природу відповідно до нового оточення. Саме активність є критерієм для виділення адаптативної поведінки.

    Отже, активність адаптації полягає не тільки у пристосуванні організму до нових умов, а, головне,— у виробленні способів поведінки, що допомагають долати труднощі.

    Психологи виділяють чотири типи поведінки:

    1. Особистість, яка активно адаптується. Для неї характерне позитивне ставлення до різних сфер соціального оточення, ініціативність.
    2. Особистість, яка пасивно адаптується. У неї низьке почуття особистісної соціальної значущості!
    3. Особистість, яка конфліктно адаптується, характеризується емоційно суперечливим оціночним ставленням до різних сфер соціального оточення.

    4. Особистість, яка не адаптується, внутрішньо не сприймає своєї ролі, не опановує рольових вимог. Таким чином, зміни умов життя зумовлюють зміни поведінки, а це для шестирічного першокласника є досить важким завданням і часто стає причиною розвитку адаптаційного синдрому.

     

    «Адаптадійний синдром (від грец. syndrome— збіг) — сукупність адаптаційних реакцій організму людини, які мають загальний захисний характер і виникають у відповідь на значний за силою і тривалістю несприятливий вплив». У ряді випадків він може негативно позначитися на стані здоров’я дитини, оскільки тягне за собою перебудову функціонування всіх систем організму, що у деяких дітей відбувається довго і болісно. Неадекватно і навіть парадоксально поводяться більшість дітей у період адаптації. Одні стають непосидючими, галасливими, інші, навпаки,— несміливими, плаксивими. Трапляються труднощі і психологічного характеру: почуття страху, негативне ставлення до навчання, учителя, комплекс невпевненості у своїх можливостях тощо. Такі зміни в організмі першокласника деякі зарубіжні вчені називають «адаптаційною хворобою», «шкільним шоком», «шкільним стресом».

    Дійсно, навчання вимагає від дошкільника міцного психофізичного здоров’я, здатності до складної розумової діяльності, високої працездатності, певного обсягу предметних знань, умінь та навичок, розвинених морально-виховних якостей та пізнавальної активності. Від того, як дитина підготовлена до школи, залежить успішність її адаптації, входження в режим шкільного життя, навчальні успіхи, психологічне самопочуття. Від цього істотно залежить життя людини не тільки в стінах школи, а й поза ними.

    Прямої відповідності між запасом знань дитини і загальним рівнем розвитку її психіки, що забезпечує готовність до шкільного навчання, немає. Дитина може мати досить широке коло уявлень про навколишнє життя, володіти певним запасом знань і, разом із тим, виявитись безпомічною перед різноманіттям шкільних вимог. У дослідженнях психологів виявлено три рівні адаптації дітей до школи.

        ;

    Які передумови успішної адаптації до школи?

    1.    Розумова, інтелектуальна готовність.

    У 6 років дитина повинна мати елементарні пізнання про навколишню дійсність, про простір, час, живу і неживу природу. Вона повинна уміти узагальнювати, класифікувати, виділяти головне, другорядне. У малюка з’являється жага до знань, ігри і розваги йдуть на другий план, посилюється допитливість (дитина ставить більш філософські питання або такі, що стосуються певних наук, ніж життєві). Дитина вже цікавиться не лише кінцевим результатом виконаної роботи,, але і способами її виконання, уміє сама оцінювати свою роботу. Також у неї повинні бути розвинені довільна пам’ять і мова.

    2.    Емоційно-соціальна готовність.

    Щоб успішно займатися в школі, дитина повинна бути готовою до ролі учня, який має свої права і обов’язки. Це уміння володіти собою і підкоряти свої бажання необхідності (довільна поведінка)— дитина поступово втрачає свою зворушливу безпосередність. Велике значення має уміння налагоджувати контакт із однолітками, уміння поступатися і захищатися, підкорятися загальним правилам і обстоювати свою думку. У дитини повинна бути емоційна незалежність, яка розвивається (або пригнічується) із Вашою допомогою. Готовою до шкільного навчання вважається дитина, яку школа приваблює не лише зовнішньою стороною (зошити, підручники, красивий ранець), але і можливістю отримати нові знання, знайти друзів.

    Високий рівень адаптації — першокласник позитивно ставиться до школи, сприймає адекватно поставлені вимоги, навчальний матеріал засвоює легко, глибоко й повно.

    Середній рівень адаптації — першокласник позитивно ставиться до школи, відвідування занять не викликає у нього негативних переживань, дитина засвоює основний зміст навчальних програм, розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно.

    Низький рівень адаптації— першокласник негативно або індиферентно ставиться до школи, нерідко скаржиться на стан здоров’я, у нього домінує пригнічений настрій, спостерігається порушення дисципліни, навчальний матеріал дитина засвоює фрагментарно.

    Кожен першокласник має свій індивідуальний бар’єр психологічної адаптації до зовнішніх впливів. Важливо, щоб учитель своєчасно й точно визначав рівень адаптації дитини до школи, а також фактори, які впливають на цей процес. Таким чином, можна вберегти її від, небажаних вчинків, і від того, щоб вона не відставала в навчанні чи не втратила взагалі інтересу до нього.

    Термін «шкільна дезадаптація» вживається тоді, коли спостерігаються відхилення у навчальній діяльності дітей.

     

    Ознаки дезадаптації

    Підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність (дитина грає роль підлабузника серед однолітків, вибирає в друзі старших дітей, підлабузнюється перед вихователями, вчителями, прагне їм догодити, надмірно ввічлива), низька самооцінка.

    Прояви дезадаптації:

    а)    відставання від програми;

    б)    швидка втомлюваність;

    в)    недисциплінованість;

    г)    невміння будувати відносини з однолітками та дорослими;

    д)    підвищена тривожність, плаксивість;

    е) глибокий спад працездатності наприкінці дня; .

    є) неадекватна поведінка;

    ж) неуспішність у навчанні.

     

    Причини дезадаптацї:

    а)    перехід до статусу школяра — найскладніший, переломний для дошкільника етап;

    б)    невідповідність можливостей дитини вимогам шкільного середовища;

    в)    різка зміна способу життя;

    г)    школа для дитини — стресогенний фактор (дорога до школи, навантаження, відсутність ігрових кімнат);

    д)    неможливість повного розслаблення протягом перебування дитини в школі;

    е) часто батьки при дітях дають негативну оцінку школі;

    є) поганий стан здоров’я;

    ж)    відсутність емоційної підтримки з боку педагогів та батьків;

    з)    неправильне педагогічне спілкування породжує в дитині емоційну напруженість, страх, невпевненість, послаблює увагу, пам’ять, знижує працездатність.

     

    Можливі несприятливі наслідки дезадаптації.

    Небажання вчитися, відвідувати школу; низька успішність; проблеми в спілкуванні із однолітками; закріплена висока тривожність у поєднанні із неадекватною самооцінкою; може розвинутися невроз, який необхідно лікувати за допомогою психолога, психіатру

    Рівень самооцінки можна виявити за допомогою тестів-малюнків: вони інформативні як в дошкільному віці, так і в початковій школі. Можна попросити намалювати людину, сім’ю, неіснуючу тварину. Ці методики поряд з іншими показниками допомагають оцінити соціальне благополуччя дитини, рівень її самооцінки. Низька самооцінка — маленька фігурка, розташована не по середині аркуша, аз краю, погано промальовані деталі, або використання темних кольорів, штрихування. Про адекватну самооцінку говорить фігура, що добре промальована, розташована в центрі аркуша, добре промальовані частини одягу, досить довгі руки і ноги.


    Завищена самооцінка — занадто велика фігура, сильно прикрашена, вся решта фігур на малюнку здається непомітною.

    У дошкільників наявність – завищеної самооцінки є нормальним явищем.

    Доречно зупинитися ще на одному питанні. Ми прискіпливо вибираємо для своєї дитини хорошу школу із розширеною програмою навчання, бажаючи, щоб вона здобула добротну базисну освіту. А потрібно б для першоклашок вибирати першого вчителя. Так, для активної дитини комфортнішим буде спілкування із ініціативним, яскравим вчителем. А для дитини боязкої і тихої, такої, що погано переносить шум і емоційний натиск, бажано вибирати вчителя спокійного, уміючого пояснити все детально ще і ще раз.

    Жвавій дитині із таким вчителем може буде нудно, а тихоні — дуже навіть зручно. Пізніше, в середній школі, коли характер дитини вже значною мірою зміцніє, її можна буде перевести в клас або школу, де навчання інтенсивніше, але поки ваш тихоня ще тільки розпочинає доросле життя, не дайте йому зламатися.

     

    Комплекс заходів, що покращують адаптацію дитини до навчання:

    •    Моделювання спілкування з дітьми відповідно до їх вікових та індивідуальних особливостей, характеру, емоційного напруження.

  • Допомога дітям щодо входження в нове соціальне середовище й інтеграції в нього.
  • Створення психологічного комфорту в процесі навчальної діяльності та спілкування.

    •    Намагання бути послідовним, вимогливим, організованим і водночас-— доброзичливим, відкритим для контактів, прихильним до дітей. Визнання цінності особистості, її права на вільний розвиток, на реалізацію власних можливостей.

•    Корекція соціальної поведінки дитини.

 

 

 

 

 

 

Практикум для батьків.

 

Тест «Чи адаптована ваша дитина до школи?»

Інструкція: Виберіть твердження, що найбільш точно відображає стан дитини на даний момент.

 

I.    Успішність виконання шкільних завдань.

Правильно безпомилково виконує шкільні завдання – 5 балів;    .

Припускається одиничних помилок — 4 бали;

Припускається рідкісних помилок, пов’язаних з пропуском букв або їх заміною — 3 бали;

Погано засвоює матеріал одного з основних предметів, припускається багатьох помилок — 2 бали;

Погано засвоює програмний матеріал по всіх предметах — 1
бал.    .

 

II.    Міра зусиль, необхідних дитині для виконання шкільних завдань.

Дитина працює легко, вільно, без напруження — 5 балів;

Виконання шкільних завдань не викликає у дитини особливих ускладнень — 4 бали;

Іноді працює легко, а іноді проявляє упертість, виконання завдань вимагає деякого психологічного напруження —3 бали;    

Виконання шкільних завдань вимагає від дитини великого напруження — 2 бали;

Дитина відмовляється працювати, може плакати, кричати, виявляти агресію — 1
бал.

 

III.    Самостійність дитини при виконанні шкільних завдань.

Дитина сама справляється із шкільними завданнями —
5 балів;

Працює самостійно, майже не потребує допомоги дорослого — 4 бали;

Іноді звертається про допомогу, але частіше виконує завдання сама —3 бали.

Дитина могла б справлятися зі шкільними завданнями самостійно, та вважає за краще робити їх разом з дорослими — 2 бали;

Дитина не здатна зосередитись і самостійно виконати завдання, потребує допомоги й контролю з боку батьків — 1
бал.

 

IV.    Настрій, із яким дитина йде в школу.

Дитина йде в школу із гарним настроєм— 5 балів;

Спокійна, діловита, не виявляє пригнічення — 4 бали;

Інколи бувають прояви зниженого настрою, небажання йти до школи — 3 бали;

Трапляються вияви негативних емоцій (тривожність, засмучення, інколи страх, образливість, запальність, дратівливість) — 2 бали;

У дитини спостерігається депресивний настрій або агресія (спалахи гніву, злості) — 1 бал.

 

V.    Стосунки із
однокласниками.

Дитина товариська, ініціативна, легко контактує із дітьми, у неї багато друзів, знайомих — 5 балів;

Малоініціативна, але легко вступає в контакт, коли до неї звертаються діти, —-4 бали;

Сфера спілкування дитини дещо обмежена: спілкується лише із деякими дітьми — 3 бали;

Вважає за краще перебувати поряд із дітьми, але не вступати із ними в контакт — 2 бали;

Дитина усамітнюється від однокласників або виявляє негативізм по відношенню до інших дітей: свариться, дратується, б’ється.

 

VI.    Загальна оцінка батьків щодо адаптованості дитини до школи.

Високий рівень адаптованості — 5 балів;

Рівень адаптованості вище за середній — 4 бали;

Середній рівень адаптованості — 3 бали;

Рівень адаптованості нижче за середній — 2 бали;

Низький рівень адаптованості — 1 бал.

 

Обробка результатів:

1930 балів: Дитина добре почувається у школі.

13—18 балів:

012 балів: Дитина не в змозі пристосуватись до нової середи, оточення.

 

Як можна допомогти дитині подолати дезадаптацію?

  1. Підвищити самооцінку дитини, зміцнити упевненість у собі.
  2. Допомогти дитині навчитися знімати надмірне напруження. Для зняття тривожності можна проводити ігри в «страшну школу», де за допомогою ляльок у формі міні-спектаклю діти змальовують лякаючі їх ситуації
    шкільного життя, причому лякаючі моменти повинні
    бути піднесені до крайнього ступеня (щоб глядачам було
    дуже страшно!).

    Важливо заохочувати спроби дитини зобразити свої страхи в гумористичній, навіть карикатурній формі.

  3. У молодшому шкільному віці оцінка — це не просто оцінка конкретного, результату діяльності. Вона суб’єктивно сприймається дитиною як оцінка всієї її особистості. «Ти погана, тому що ти погано вчишся»,— говорять
    дитині. Вона погоджується, і виникає нерозв’язний внутрішній конфлікт. Він супроводжується відчуттям невизначеності, невпевненості в собі, різними страхами.
    Саме тому важливо використовувати спеціальні оцінки, детально пояснюючи дитині, за що і чому її хвалять або роблять зауваження. Оцінювати потрібно не всю діяльність відразу, а окремі її елементи, особливо успішні.
  4. Показати дитині, що її цінують незалежно від її успіхів або неуспіхів, виграшу або програшу. Це дозволяє не орієнтуватися на результат, відноситися спокійніше до власних успіхів і невдач.

5. Занепокоєння, агресивність, підвищену напруженість дитини можна зняти, використовуючи прийом «щита»: дорослий тримає щит, в який можна стукати іграшковим м’ячем, бити кулаком і-т. д.

Пам’ятка для батьків

  • Будьте уважні до дитини, любіть її, але не «прив’язуйте» до себе, нехай у неї будуть друзі, своє коло спілкування. Будьте готові підтримати дитину, вислухати і підбадьорити її. Запорука успіху — доброзичливі і відкриті відносини в сім’ї. Впоратися із проблемою легше, коли вона тільки виникла і не привела ще до негативних наслідків.
  • Заздалегідь перевірте у дитини рівень моральної готовності до школи.
  • Створіть дитині умови для розвитку інтелекту (ігри і вправи, що розвивають, пізнавальні книги), мови (читання казок, віршів, бесіди).
  • Заохочуйте спілкування дитини з її однолітками.
  • Вчіть дитину управляти емоціями.
    • Стежте за станом здоров’я дитини: хвора, ослаблена, вона гірше сприйматиме нову інформацію, не йтиме на контакт із тими, хто її оточує.
    • Заздалегідь підготуйте дитину до нових умов: розкажіть, що на неї чекає, які можуть виникнути складності і як можна із ними впоратися, проведіть екскурсію по школі).

 

Підсумки зборів.

Шановні батьки! Ваша дитина прийшла до першого класу, попереду нове, шкільне життя. Там вона вже не буде «малюком», тому що стає дорослою! Однак, щоб успішно підійнятися по цих сходах дорослішання, дитина повинна багато що уміти і, передусім бути готовою до того, щоб вчитися в школі. У психології є термін «шкільна зрілість», тобто дитина повинна «дозріти», щоб успішно витримати навантаження школи, її світ вимог, відносин із однолітками і вчителями, зміну відносин між нею і вами.

 

 

завантаження...
WordPress: 22.97MB | MySQL:26 | 0,338sec