АРТ-ПРОСТІР КАЗКОТЕРАПІЇ

Що таке арт-простр взагалі? І що таке простір? Які є види феноменологічного арт-простору казкотерапії? Як можна застосувати техніку «Спільне створення казки» у штучно створеному просторі симульованої сім’ї? Роздуми над цими проблемами викладені на сторінках запропонованої статті.

Є підстави описати простір через сукупність певних відношень між об’єктами, співвіднесених між собою. Ці відношення можуть бути як фізичними (поданими як розташування безвідносних до психіки матеріальних об’єктів у трьох вимірах видимого світу), так і феноменологічними (взятими із свідомості і безвідносними до об’єктивного зовнішнього світу) чи семантичними (які виявляються в умовному розташуванні об’єктів свідомості на певних шкалах, що виражає внутрішні диспозиції особистості), або існувати на різних рівнях.

Арт-простір (зцілювальний простір арт-терапії), як правило, виражений фізично. Він виникає в процесі творчого самовираження особистості, яка зцілюється. Самовираження ж завжди торкається зовнішнього фізичного світу (воно завжди є актом відкриття себе світові).

Арт-терапія у вузькому значенні (образотворча) має чіткі фізичні рамки (два виміри аркуша паперу, тривимірний простір скульптури). Драматерапія й танцювально-рухова терапія замикаються в просторі сцени або залу, де відбувається осмислення через рух тіла. Фізичний простір стає стабільною сферою виявлення проблемного феноменологічного простору.

Феноменологічний простір — вихідний пункт будь-якої творчості. В арт-терапії саме він організує змістову сторону процесу й результату виведення переживань клієнта на фізичний план. Казкотерапія — у зв’язку з вербальністю творчого продукту — такого безпосереднього змістовного виходу в фізичний простір не має. Слова організуються в одномірну значущу сукупність, що розгортається більше в фізичному часі, ніжу просторі (в цьому казкотерапії аналогічна ще й музикотерапія).

Отже, арт-простір казкотерапії характеризується непрямим зв’язком феноменологічного рівня простору з фізичним (цей зв’язок не може бути охоплений першою сигнальною системою, а тільки другою, що не дає безпосереднього контакту зі світом фізичних форм і відстаней). Утім, хоча феноменологічний простір у казкотерапії й не виноситься на фізичний план, але він усвідомлюється.

Чи серйозним недоліком є вербальність, фізична позапросторовість творчих продуктів казкотерапії? Ні, несерйозним, — стверджуємо ми. Оскільки смислову основу арт-простору складає сама феноменологія переживань клієнта, а фізична їхня презентація вторинна, похідна, арт-терапевтичне значення матеріальних результатів творчого процесу, як правило, невелике. Процес творчості, яка відбуває тут і зараз, виносить на поверхню актуальні живі переживання, результати ж (якими б чудово зробленими в естетичному плані вони не виявилися) лише консервують колишній, більше неактуальний стан душі. За продуктами діяльності можна рефлексувати пройдений раніше шлях особистісного зросту, але замикатися в їхньому колі не арт-терапевтично. Записана казка (як і готовий малюнок) теж є своєрідним консервованим процесом її створення. Й не настільки важливо, чи зберігаються ці консерви в просторово-разгорнутій формі чи вони згорнуті в словесному коді.

Чи серйозним недоліком є вербальність, фізична позапросторовість творчих процесів казкотерапії? Ми стверджуємо, що досить серйозним, щоб працювати над його заповненням. Сам процес переходу феноменального у фізичне в арт-терапії створює механізм зцілення. Не розгортаючи феноменологію свідомості клієнта в фізичному просторі, казкотерапія не домагається повноти пророблення емоційного аспекту проблематики, яка виражається у творчості. На щастя, казкотерапія не психотерапевтичний напрямок із моно-методом (як, наприклад, психоаналіз) — і фахівцеві, що ідентифікує себе з казкотерапією, не забороняється працювати з актуалізованим у казці феноменальним світом і власне арт-терапевтично — промальовувати його образи, виводячи їх все-таки у фізичний простір.

Зупинимося на феноменологічному просторі казкотерапії. Цей простір може бути індивідуальним (у випадку створення казкового тексту одним казкарем) або спільним (у випадку групового казкотерапевтичного процесу). Актуалізації індивідуального простору сприяє наша техніка «Твір чарівної казки», а спільного — техніка «Спільний твір казки». У свою чергу, спільний феноменологічний простір казки буває цілісним (що замикається в гармонічну єдність), — або фрагментарним (ряд конфліктуючих підпросторів). Спільне створення казки в контексті цілісного простору поєднує зусилля групи навколо рішення загальної проблеми й дає прямий гармонізуючий ефект, що поширюється на особистість кожного казкаря. Фрагментарні простори — діагностичні, вони дають простір подальшому аналітичному проробленню.

Феноменологічний простір створення спільної казки може виникати спонтанно (базовий варіант техніки «Спільне створення казки») або задаватися штучно. Останній варіант підходить для казкотерапії, центрованої на певній проблемі (або проблематиці). Задати специфічний проблемний простір можна через спеціальний підбір учасників групи, або — у студійній групі — через вибір учасниками ролей (перед створенням казки), що відносяться до проблемної сфери.

У контексті нашого інтересу до проблематики сімейної терапії техніка «Спільне створення казки» застосовувалася двояко: в одних випадках спільну казку складали реальні родини, в інших — симульовані. В обох випадках через феноменологічний простір казки проступали специфічні проблеми сімейного буття людини. Смисл прийняття учасником групового казкоте-рапевтичного процесу якоїсь сімейної ролі полягає в актуалізації зв’язаних із сімейним модусом його існування паттернів (що впливають на індивідуальне розташування й руху спільному просторі).

Приведемо приклад нашої казкотерапевтичної роботи із симульованою родиною, у якому досить рельєфно відбитий вплив обраних сімейних ролей на характер внесків казкарів. Учасниками творчої групи були студенти Інституту глибинної психології (Київ), що одержують спеціальність «практична психологія (психоаналіз)». Створення казки відбулося в контексті проведеного нами семінару-тренінгу «Казка як інструмент особистісного росту».

Крім актуалізації спонтанного феноменологічного арт-простору (в попередній казці, створеній групою напередодні) групі було запропоновано створити проблемно-центрований простір (скласти казку від імені деяких обраних учасниками ролей).

Учасники не просто складали казку, а грали родину, що складала казку. їхня спонтанність виявилася насамперед у виборі визначеності своїх «сімейних» ролей, а потім — узгоджувалася з цим споконвічним вибором. Визначеність ролей уточнювалася у зв’язку з відкритими запитаннями інших учасників, спрямованими на «прояснення гештальта»: скільки рольовому образові років, як ця людина виглядає, чого хоче, ким працює.

КАЗКА ПСИХОАНАЛІТИКІВ

Автори:

Казкар 1 (ведучий грав роль дівчинки 13 років).

Казкарка 2 (грала роль її бабусі, психо-аналітика).

Казкарка 3 (грала роль матері).

Казкар 4 (наймолодший, грав роль Діда).

Казкарка 5 (грала роль батька).

Цикл 1. Жила-була дівчинка найрозумніша, найкрасивіша на всьому білому світі. У неї було чарівне плаття, чобітки й чарівна помада (1). І були в неї бабуся, яка дуже любила свою онучку, і саме вона їй подарувала всі ці чарівні речі, взявши з дівчинки слово честі не користуватися речами, поки не виповниться їй 15 років (2). І була в дівчинки мама, яка дуже любила свою дочку, й дозволяла їй робити все, що та хотіла: дарувала їй дорогі подарунки, й балувала свою доньку. (3). У дівчинки був батько, а в батька теж батько, який жив багато років, багато на своєму віку побачив, діти відбилися від рук, а їхні діти — й зовсім його не слухали. Тому він перестав говорити. І всі родичі вирішили, що в нього маразм (4). І над усім цим був глава родини, який дуже любив своїх домочадців і терпів їх завжди, тому що він був дуже терплячим, щоправда до певних меж. Дозволяв свою дочку балувати бабусі, мамі й навіть дідусеві. І був ще в нього один чарівний предмет, про який ніхто не знав, але всі здогадувалися (5).

Цикл 2. Якось дівчинка вирішила знайти татів чарівний предмет і стала потихеньку заглядати в шухляди батькового столу. В першій шухляді були географічні карти, в другому вирізки з газет, а третя шухляда була закрита на замок. Дочка зрозуміла, що там найголовніше й лежить (1). Бабуся помітила, чим займається її внучка, й подумала, що даремно заборонила користуватися чарівними предметами до 15 років. І вирішила з нею поговорити й довідатися, чому їй так важливо знайти батьків чарівний предмет (2). Але втрутилася мама. Вона вважала, що в дочки досить багато речей, тому твердо сказала: «Батьковий чарівний предмет залиш у спокої!» й суворо погрозила пальцем (3). «Вони тоді так кричали, що, незважаючи на мій відключений слуховой апарат, я почув лемент із сусідньої кімнати. З останніх сил я смикнув за шнурок, на якому висів дзвіночок». Усі злякалися, подумали, що щось сталося, й збіглися в його кімнату (4). Оскільки тата в цей момент не було вдома, він був на роботі, займався корисними справами для родини, то збіглися до дідуся мама, бабуся й донька. Й побачили вони, що дідусь раптом устав із ліжка й став швидко пересуватися кімнатою без ціпка й без візка, і перестав заговорюватися (5).

Цикл 3. А ціпок і коляску украли сусіди. Це були сусіди праворуч. У них було багато рудих тарганів, то був потрібний ціпок, щоб бити цих тарганів, тому що пальцями їх давити було гидко. А коляска їм була потрібна, тому що в них була маленька дитина (1). Тоді добра дівчинка віддала своєму дідусеві чарівні чобітки, й дідусь зміг швидко бігати й стрибати, і тоді дівчинка побачила, що це справді чарівні речі, але тому що вона швидко бігала й стрибала сама, чоботи їй і не потрібні були. Вона подумала, що їй не дуже потрібна й татова чарівна річ; і вони поговорили з бабусею, і дівчинка переконала бабусю, що можна користуватися чарівними предметами (2). Далі сюжет розвивався просто як в Агати Крісті: як звичайно зранку зайшли до дідуся в кімнату й побачили, що там нікого немає, при цьому чоботи стояли біля ліжка, вікно було відчинене (3). А сталося от що: дід, одягнувши чоботи, відчув приплив молодої крові; він згадав, що на цю дату цього року (1917) була призначена таємна зустріч активістів 2-го Інтернаціоналу. Й він негайно поспішив взяти в ній участь. Вирішив іти таємно, через вікно. І, спіткнувшись об підвіконня, вивалився з чобіт (4). А в цей час дівчинка, скориставшись дозволом своєї бабусі, вийшла на кухню й вирішила скористатися чарівним платтям. Вона його одягла, й відбулося несподіване: вона стала старшою на 10 років. Вона цього не помітила, тому що вона не бачила себе. Вона вийшла з квартири на вулицю — пішла, нікому не сказавши. А тато повернувся додому й виявив, що зник дідусь, і речі розкидані по будинку, сліди пошуків його чарівного предмета і зрозумів, що відбулося щось недобре з дочкою й батьком (5).

Цикл 4. Вихопивши чарівний предмет із шухляди столу, тато перевірив обойму й побіг вниз у парк, де між дерев сподівався зустріти діда з дочкою й зловмисників, що їх обох викрали з метою отримати викуп (1). А дівчинка тим часом гуляла містом і побачила себе у вітрині магазина. На неї дивилася молода прекрасна жінка, й дівчинка зрозуміла, що це вона і є. У цей же самий момент вона побачила молодого чоловіка з дуже красивою милою посмішкою. Вона закохалася (2). Мама поверталася з роботи й почула під вікном стогони. Вона підійшла й побачила босого дідуся, який лежав на землі й стогнав. Вона почала шукати ціпок, щоб забрати свекра знадвору (3). Тим часом дідусь розмірно розгойдувався на підтяжках і співав пісню: «В бою не здається наш гордий «Варяг»… Подеколи він божевільно лементував «Стріляйте, я все одно нічого не скажу!». А коли його спробували зняти, він судорожно намагався вкусити комір сорочки, куди розвідники кладуть ампулу з отрутою, але отрута давно зіпсувалася (4). Все це відбувалося на очах у тата й мами. Вони побачили, що дідусеві це подобається, й вирішили його не відволікати, не заважати його новому задоволенню. Скориставшись відсутністю бабусі й онучки, яка увесь час була в будинку, тому що мала домашнє виховання бабусі, вони вирішили сісти на ки-лим-літак і полетіти в Лапландію на кілька днів (5).

Цикл 5. А дочка в цей час закохувалася вже в четвертого кавалера й думала, як би позбутися першого, другого й третього, які від неї не відставали й ходили навколо, затуляючи сонце (1). Дівчинка згадала, що вся справа в її чарівному платті й зрозуміла, що зможе врегулювати цей процес. Тоді вона вирішила спробувати дію чарівної помади (2). Дістала дзеркальце, нафарбувала губи й перетворилася в страшне чудовисько, волохатое й величезне. «Що робити?» міркувала дівчинка, стоячи центрі міста перед вітриною магазина (3). А отрута, що її випив дідусь, теж під дією часу стала чарівною, і замість того щоб убивати стала омолоджувати. Спритно підтягши на підтяжках, дід вивільнився з підвіконня й побіг шукати інтернет-кафе, щоб поздоровити всі соціалістичні народи з 7 жовтня (4). В цей час у Лапландії тато дістав свій чарівний предмет, що на той момент перетворився в дзеркало, в якому він міг спостерігати, що відбувалося з його донькою. І побачив чудо-юдо; зрозумів, що дочка скористалася черговою бабусиною штучкою — й вирішив їй якось допомогти. Йому якось треба було добратися й передати дочці чарівний мозок. Тому він дістав свій чарівний мобільний телефон, подзвонив бабусі й попросив допомогти внучці, тобто передати чарівний мозок (5).

Цикл 6. Добре, сказала бабуся, я передам, висилай. І тато послав додому з Лапландії найкращий мозок, який зміг там знайти. Але поки мозок доїхав із північної країни, то розморозився, і витік з посилки, й залишився у вигляді плям на дорозі, якою проходив поштовий вагон. А дочка одягла чарівні чобітки й пішла лякати перехожих на Хрещатик (1). Завдяки цьому в бабусі з’явилося багато клієнтів із фобіями й травматичними стресами. Бабуся подзвонила внучці й сказала, що якщо стерти помаду, то вона знову перетвориться в дівчинку(2). Дівчинка такі зробила. Вона подзвонила своїм батькам і сказала, що вона їх дуже чекає. Коли вона стерла помаду, зняла плаття, і їй знову стало 13 років. Уже особливої цікавості до чарівних предметів у неї не було, зокрема, до татового (3). Тим часом дід знайшов сліди мозку на шпалах і пішов слідами — й сам не помітив, як опинився в Лапландії, де на вокзалі очікували поїзди «Лапландія — додому» його родичі, що достроково перервали свої відпустки, щоб побачитися з внучкою (4). У дідуся насправді від отрути були галюцинації, тому він відправився в Лапландію, де

вже не було його родичів (вони полетіли раніше) , але тому що він давно хотів там побувати, то він був дуже щасливий (5).

Цикл 7. Усім було весело. Одна тільки дочка сумувала, тому що після дурної помади в неї не працювало чарівне плаття. А в чому було чарівництво чобітків, вона так і не зрозуміла (1). Тільки через багато років, коли вона сама стала старою-старезною, вона одягла чарівні чоботи знову й відчула себе молодою і зрозуміла, що кожен предмет відповідає своєму вікові (2).

Дочка стала дорослішать, подумала мама, і відчула себе щасливою (3). Дід організував Лапландську компартію в 3051 році, прийняв туди Діда Мороза. Захопивши у Фінляндії склад із горілкою, залишився жити у світлому майбутньому Комунізму (4). Після повернення чарівний предмет знову поставили на колишнє місце і став він виконувати основну функцію. І усі в родині залишалися щасливими й задоволеними ще довгі роки (5).

Образи, обрані для розігрування під час створення родиною казки, обиралися переважно за подібністю або контрастом. Співпадали професія бабусі та Казкарки, яка її грала, дуже жіночна Казкарка (5) обрала чоловічу роль, а ведучий — жіночу (контраст), молодший у групі Казкар (4) обрав роль найстаршого, а ведучий, очевидно, старший у групі, — наймолодшого персонажа (контраст).

Психологічний зміст подібності з обраним персонажем —у підтвердженні самототожності, контрасту —у звертанні до певної комплементарної установки, що доповнює усвідомлену основну установку особистості до цілісності (проблематика принципу компенсації в моделі особистості К.Юнга: анімус доповнює свідому жіночу установку, аніма — чоловічу, тінь — персону).

Спрямований феноменологічний арт-простір дозволяє учасникам групи змоделювати власні особистісні обставини, що виявляють себе в сімейній реальності. Адже сімейний світ людини є багато в чому втіленням його внутрішнього світу — прямим, (людина свідомо створює сімейний космос згідно власного смаку) і оберненим (так жінка неусвідомлено приваблює до себе саме тих чоловіків, що відповідають її внутрішній чоловічій інстанції).

Казка, створена зсередини обраних сімейних ролей, допомагає, по-перше, глибинному, екзистенціальному осмисленню особистістю своїх субособистостей, задач, що ставляться перед ними і паттернів їхнього прояву, по-друге, кращому особистісно-обгрунтованому розумінню й реальним сімейним обставинам казкаря (внутріособистісних коренів значимих сімейних подій).

Висновки

Специфічною особливістю арт-простору казкотерапії нами визнана нерозгорнутість феноменологічного простору казки на фізичному плані.

Феноменологічний простір казкотерапії може бути індивідуальним (у випадку створення казкового тексту єдиним казкарем) або спільним (у випадку групового казкотерапевтичного процесу).

Спільний феноменологічний простір казки буває цілісним (що замикається в гармонійну єдність), — або фрагментарним (набір конфліктуючих підпросторів). Феноменологічний простір створення спільної казки може виникати спонтанно або задаватися штучно — для казкотерапії, центрованої на певній проблематиці.

В контексті нашого інтересу до проблематики сімейної терапії спільну казку складали реальні родини й симульовані. Смисл вибору учасником групового казкотерапевтичного процесу якоїсь сімейної ролі полягає в актуалізації зв’язаних із сімейним модусом його існування паттернів (що впливають на індивідуальне розташування й рух у спільному просторі).

завантаження...
WordPress: 23MB | MySQL:26 | 0,339sec